У 2025 році відбудуться дві знакові події: 1700-ма річниця І Вселенського Собору та святкування Воскресіння Христового — Великодня, у один день православними та католиками. Це викликало жваву дискусію щодо можливості встановлення святкування Пасхи у єдиний для всіх християн день. Дискусія, коли вірити певній інформації ЗМІ, вже ніби вийшла на рівень обговорення між Вселенським патріархом Варфоломієм та папою Франциском. І хоча інформація щодо справжності та перебігу цих перемов мінімальна, статті та публікації в соціальних мережах, дозволяють скласти певну картину можливих позиції кожного з боків. У цієї статті ми спробуємо привести деякі історичні й богословські відомості, розглянути варіанти позитивного або негативного завершення діалогу.
Зауважим, що особливу актуальність дискусії надає потреба виконання 7 постанови І Вселенського Собору: «Якщо хтось, — єпископ, пресвітер чи диякон святий день Пасхи раніше весняного рівнодення з юдеями святкувати буде, нехай буде позбавлений священного сану», а особливо 1 правило Антиохійського: хто буде «з юдеями звершувати Пасху, такого святий Собор віднині вже засуджує бути чужим Церкві, як такого, хто винен не тільки в особистому гріху, але і став причиною розладу та розбещеності для багатьох. Та не тільки таких Собор усуває від священнослужіння, але і всіх, хто насмілюється бути з ними у спілкуванні, після виключення їх із священства. Відкинуті ж позбавляються і зовнішньої честі, до якої вони були причетні за святим правилом та Божим священством». Адже вислів «з юдеями звершувати» викликав дискусії ще серед богословів Візантійської імперії. Частина тлумачила його як «спільне святкування», інші — «святкувати в один день». Ця дискусія згасла виключно через втрату актуальності в християнському світі, але сьогодні деякі акривіальні богослови, саме через переговори щодо відновлення великодньої єдності, знову піднімають це питання. Наприклад, на конференції «Пасхальний канон: незмінний стандарт єдності Православної Церкви», яка відбулася 1 лютого 2025 р. в Афінах, професор догматичного богослов’я Димитріос Целенгідіс заявив: «Перший Вселенський собор (325 р. н. е.) ухвалив, що Пасху слід святкувати в першу неділю після дня весняного рівнодення. Єдиний виняток — це коли ця дата збігається з єврейським пейсахом. У цьому випадку передбачається, що дата святкування церковного Великодня має бути відкладена, щоб Церква «не святкувала її з юдеями». Водночас у ньому зазначається, що зміна дати завжди має відбуватися після єврейської пасхи. На закінчення: Пасха Церкви не повинен святкуватися ні до, ні одночасно з юдейською пасхою» [1]. Нагадаємо — у 2025 р. день християнського та юдейського свята співпадають…
І. Основні відомості та можливість досягнення порозуміння правил Великого Посту
Загально відомо, що рухоме свято Пасхи прийшло в християнство з юдаїзму (пейсах). І коли в юдаїзмі святкується на честь звільнення євреїв від рабства (Вих. 12:13-17), то в християнстві – відкриття вічного життя для вірних. Але коли ми кажемо саме про Пасху, треба відразу розуміти весь рухомий цикл, враховуючи Великий Піст та післявеликодні святкування (Вознесіння, Трійця). При цьому, безпосередньо з подією Воскресіння Христового пов’язаний час від Входу Господнього в Єрусалим до, власне, самого Воскресіння.
Отже, цикл рухомих свят є компілятивним. Підготовчі тижні до Великого Посту відповідають язичному святу «Гукання весни», яке було загальним практично для всієї Європи; сам Великий Піст — це згадка про сорокаденний піст Христа в пустелі (Лк. 4:2). І тільки від Вербної Неділі починається згадка реальних історичних подій, що передували саме Воскресінню.
Таким чином, цілком вірогідно, що одним з перших моментів православно-католицької дискусії є сам Великий Піст, адже він містить певні відмінності.
Так, у католиків він починається за 46 днів до Пасхи і триває 40 днів, за винятком неділь. Це час, коли віряни відмовляються від м’ясних продуктів, а також обмежують кількість їжі, яку споживають протягом дня. На відміну від православних, католики можуть їсти рибу і молочні продукти, що робить їх піст м’якшим і гнучкішим.
Православний Великий піст починається за 48 днів до Пасхи і включає в себе 40 днів Чотиридесятниці та Страсного Тижня, що робить його довшим. Тут є суворий заборона на м’ясо, молочні продукти та яйця.
Однак тут є нюанс – правила Великого Посту, які сьогодні декларативно застосовує більшість Православних Церквів — монастирського типу. Тобто вони зародилися в чернечому середовищі та під нього адаптовані. Соціологічні опитування свідчать, що тільки мінімальна кількість світських вірних (1,5-2%%) реально виконують всі правила Великого Посту. Зважаючи на цей факт, вже ряд православних юрисдикцій починають дозволяти т.зв. «парафіяльний» або «мирський» варіант, які практично відповідає сучасному католицькому варіанту.
На думку значної частини православних богословів, зміна правил Великого Посту, запровадження їх гнучкості для вірних та навіть для парафіяльних білих священиків, дасть можливість більшості з їх реально виконувати піст, а не тільки декларувати його виконання.
Висновок цілком природний: у справі статуту та виконання вимог Великого Посту цілком можливо досягнення спільного підходу. Ба більше, послаблення, на яких наполягає католицький бік та частина православних богословів, давно треба було запровадити, адже це диктують сучасні вимоги життя та світська праці вірних.
ІІ. Дискусії про дату святкування Пасхи в православному середовищі
Коли ми звернемось до Євангелія, то побачимо, що там немає конкретного датування, як самого Христового Воскресіння, так і подій, які йому передували. Вказані тільки дні тижня. Але вказується, що в четвер вечорі Христос «їв пасху разом з учнями». І це дає певну можливість вирахувати рік, місяць та число Воскресіння. Адже песах — це рухоме юдейське свято, воно починається 15-го дня місяця нісан, який у наш час припадає на період між 26 березня та 25 квітня за григоріанським календарем. 15-й день починається ввечері, після 14-го дня, і трапеза споживається вечором 14-го дня. Також встановленню конкретного датування допомагають певні історичні відомості Римської імперії.
Опираючись на ці данні, власні розрахунки та широко розповсюджене передання, архіваріус папи римського, чернець Діонісій Малий (475—550 рр.) стверджував, що Воскресіння відбулося в неділю 25 березня 31 року. Ця дата воскресіння пропагувалася візантійською «Пасхальною хронікою» V ст. і низкою візантійських істориків церкви. Зокрема, у константинопольському «Зібранні святоотцівських правил» Матвія Властаря: «Бо Господь постраждав заради нашого спасіння у 5539 році, коли коло сонцю було 23, коло місяця — 10, і юдеї Великдень юдейський мали в суботу (як пишуть євангелісти) 24 березня. Наступного ж після цієї суботи дня, воскресіння 25 березня… Воскрес Христос» [2].
На підставі цього розрахунку дати Воскресіння Христового, вже в кінці ХІХ та початку ХХ століть робилися спроби відновлення великодньої єдності християнського світу. Зокрема пропозиція про скасування всього рухомого циклу та перехід на історичне датування, за деякими джерелами висувалася під час Константинопольського собору 1923 р., але була відкинута. Сьогодні ця ідея знову циркулює у якості певного компромісу в православно-католицькому діалозі.
Отже спробуємо проаналізувати цю пропозицію, яка знову дискутується вже кілька років.
Першим головним недоліком відходу від рухомого визначення Пасхи є календарне питання. Адже частина Православних Церков користається новоюліанським календарем, а інша частина – юліанським. Крім того, практично в кожній Православній Церкві є парафії або навіть єпархії з різним календарем.
Другим недолік – це відмінність датування та тижневого описання подій у Євангелії. Адже 25 березня далеко не завжди припадає на неділю. І навіть спроба виправлення цього, яку пропонують прибічники цієї пропозиції, а саме: «Коли 25 березня припадає на будній день, святкування Пасхи переноситься на найближчу неділю», не виправляє ситуацію через вже згадані вище календарні розбіжності.
Ще одним недоліком введення фіксованої дати святкування Пасхи, коли враховувати підготовчі тижні, є фактично накладання періоду Великого Посту на свято Стрітення Господнього, а також необхідність переносу свята Благовіщення Пресвятої Богородиці. Це стосується всіх календарів: юліанського, новоюліанського та григоріанського. Але така реформа неможлива без рішення Вселенського Собору.
Загалом варто відзначити, що календарне питання кілька разів вставало на заваді запровадження християнської великодньої єдності. Зокрема через це була відкинута пропозиція вже згаданого вище Константинопольського собору 1923 р.: «Скасувати обчислення за яким-небудь циклом, і здійснювати Святу Пасху у першу неділю після 1-го повного місяця, наступного за весняним рівноденням, яке визначається астрономічно для Єрусалимського меридіану». А також сучасна пропозиція Всесвітньої ради церков: «Встановити святкування Пасхи у неділю, наступною за другою суботою у квітні за григоріанським та новоюліанським календарем».
Одночасно будь яка прив’язка вирахування дня Святій Пасхи з використанням григоріанського або новоюліанського календаря, як свідчить аналіз обговорення в соціальних мережах та православних ЗМІ, є неприйнятною, бо тоді вона іноді випадає на дату раніше юдейського пейсаху. І це, крім всього іншого, суперечить свідченню Євангелія.
З всього вищесказаного виникає природні запитанні:
Чи загалом можливо досягнути християнської великодній єдності?
Так, встановлення християнської великодньої єдності, попередньо між православними та католиками можливо. Але тільки за однієї умови — католики мусять перейти на православне вирахування дня Святій Пасхи. Для цього є практичні умови, бо григоріанська Пасха приблизно в 30% випадків збігається з юліанською, у 45% випадків випереджає її тільки на один тиждень, у 5% — на 4 тижні, у 20% — на 5 тижнів. Саме до такого варіанту висловив певну готовність папа Франциск.
Чому неможливий будь який інший варіант?
У Всесвітньому Православ’ї домінує принцип соборності. Хоча Вселенський патріарх є «першим по честі», але його можливі перемови з папою — це тільки перемови від ім’я Константинопольського Патріархату, а їх результат не є обов’язковим для решти Православних Церков. Тому будь яка домовленість не може зробиться спільно-православною без відповідного консенсусного схвалення на новому Вселенському Соборі. І тут ми стикаємось з дуже серйозною проблемою, бо сьогодні скликання цього собору, навіть без участі Московського патріархату, які одноосібно розірвав євхаристичне спілкування з Вселенським Патріархатом, реально неможливо. Більш того, аналізуючи доступну інформацію, можна впевнено стверджувати – консенсусу щодо питання способу нового вирахування дня Пасхи докладно не буде, а перехід на її нове вирахування або встановлення єдиної (нерухомої) дати, приведе до критичного розколу Православ’я. Це дуже точно відзначив грецький професор догматичного богослов’я Димитріос Целенгідіс, якого ми вже цитували вище: «Загальне святкування Пасхи Православною Церквою є найвищим інституційним та літургічним виразом єдності її віруючих як з точки зору їхньої спільної віри, так і духовного життя. Це святкування тріумфальної перемоги Христа над дияволом, гріхом та смертю. Це святкування нашого визволення з полону диявола і гріха і нашого вступу в життя у Христі, яке переживається як життя свободи у Святому Дусі»[1].
Отже, можемо зробити висновок, що іншого рішення, крім переходу Католицької Церкви на православну пасхалію, не існує, бо це спричинить критичний розкол Вселенського Православ’я.
Чи є перехід Католицької Церкви на православну пасхалію якоюсь загрозою для Вселенського Православ’я (просування нової унії)?
Частина православного духовенства, членів різноманітних церковних організацій та ЗМІ, а також деякі богослови, просувають конспірологічну теорію, що обговорення можливості великодньої єдності з католиками — це підготовка до нової унії. Але така гіпотеза не витримує критики.
Історія свідчить, що різноманітні унії, коли частина православних єпархій, парафій та монастирів приєднувалася до Католицької Церкви, аніяк не зв’язана з календарем або способу вирахування Пасхи. Зокрема всі унії, які від 1596 р. відбувалися в Київській митрополії, не змінювали, ані календаря, ані православної пасхалії уніатів. Розділення православних та католиків полягає навіть не в обряді, а через суто догматичні питання.
Ба більше, великодня єдність де-факто найбільш потрібна самій Католицькій Церкві, у якій вона відсутня. Досягне вона це через загальний перехід на юліанську або григоріанську пасхалію, для православних мусить бути байдуже.
ІІІ. Католицька Церква: діалог заради діалогу?
Не є секретом, що православно-католицький богословський діалог давно знаходиться в глухому куті. І ніякі взаємні візити, певна співпраця в соціальної та екологічній сфері, наукові конференції, вже не можуть замаскувати цей факт. Ба більше, скасування взаємних відлучення й анафем православних і римо-католиків 1054 р., яке оголосили в 1965 р. Константинопольський патріарх Афінагор та папа Павло IV, фактично було тільки констатацією ситуації, яка тривала що найменш з ХVІ ст. Адже, при переході з католицтва на православ’я та навпаки, ніхто не звершував нове хрещення або шлюб, а унія довела і взаємне визнання всіх ступенів священства. Природно, що на цьому фоні заяви папи Франциска про можливість успішного закінчення перемов щодо встановлення спільного визначення дня Пасхи, а особливо про готовність перейти на православну пасхалію, виглядали як переможний прорив у екуменічному діалозі…
Однак, невдовзі після цих заяв, католицькі речники, дружно заявили, що питання корегування способу вирахування для Пасхи навіть не обговорювалося в Католицької Церкві та є суто приватною думкою папи Франциска. Деякі з їх прямо заявили: перехід на православну пасхалію мусить бути через соборне рішення всієї Церкви (через конклав, або навіть ІІІ Ватиканський собор). Звичайно, Римський понтифік може застосувати догмат «ex cathedra», але більшість дискутантів-католиків у соціальних мережах висловлюють сумнів щодо такого сценарію папою Франциском.
Загалом католики поставили під сумнів саму можливість загального переходу на православну пасхалію. Адже такий перехід означав повну поразку їх Церкви в богословській дискусії з православними, яка розпочалася ще в 1582 р., коли папа Григорій ХІІІ ввів новий календар та змінив вирахування дня Святої Пасхи.
А що ж до інших варіантів встановлення єдиного для Святої Пасхи або способу його вирахування в Католицькій Церкві?
Ми не будемо аналізувати всі можливі варіанти способів досягнення великодньої єдності з точки зору католицького богослов’я. Зосередимось тільки на тому, що католицький бік чудово розуміє структуру Вселенського Православ’я. Тобто без надання соборних повноважень жодний православний ієрарх, зокрема і Вселенський патріарх Варфоломій, не може вести якісь перемови від ім’я Вселенського Православ’я. Як дуже влучно висловився один з католицьких богословів у розмові з автором цих рядків: «Сьогодні немає жодного реального православно-католицького рішення проблеми великодньої єдності, яке б відповідало постановам Вселенських Соборів, крім «капітуляції» Католицької Церкви. Але для цієї «капітуляції» Ватикану непотрібно проводити перемови або дискусії, ані з Вселенським патріархом Варфоломієм, ані предстоятелемі інших Помісних Православних Церков. Це виключно внутрішнє питання нашої Церкви ».
Ба більше, у католиків загалом немає богословських або канонічних проблем щодо переходу на православну пасхалію. Адже значна частина греко-католиків, що ми вже відзначали вище, традиційно нею користуються.
З всього цього можна зробити висновок, що Католицька Церква добре розуміє безперспективність дискусій щодо великодньої єдності тільки з Константинопольським патріархом Варфоломієм, який не має погодженого з іншими Православними Церквами варіанту, або реальної можливості загальноправославної соборної ухвали результатів таких переговорів. Для католиків це «діалог заради діалогу»…
IV. Висновок або кому потрібне жваве обговорення можливості швидкого досягнення «великодньої єдності»
Після всього вищевикладеного, повстає природне запитання: Коли сьогодні немає жодної реальної можливості досягнення великодньої єдності, то для чого потрібно дуже жваве обговорення на різних православних конференціях, ЗМІ та соціальних мережах? Для відповіді ми проаналізували це і виявили кілька бенефіціарів цього процесу.
— Перший і головний бенефіціар — це опоненти та вороги Вселенського патріарха Варфоломія. Пов’язуючи його екуменічну діяльність та контакти з католиками, вони поширюють конспірологічну гіпотезу «підготовки нової унії та знищення православ’я», яку, на їх думку, здійснює Константинопольський Патріархат. У цієї конспірології релігійна ситуація в Україні загалом, та Православну Церкву України зокрема, згадується дуже часто. На великий жаль, подібні теорії захопили і частину вірян ПЦУ з числа активних прибічників юліанського календаря. Ці люді пов’язують введення новоюліанського календаря в ПЦУ, візит Блаженнійшого Митрополит Київський і всієї України Епіфанія до Ватикану та його зустріч з папою Франциском з «швидкою зміною православної пасхалії», роблячи «висновок» щодо підготовки нової унії в Україні. Що правда, прибічники РПЦвУ пішли ще далій, стверджуючи, що і само створення ПЦУ є «частиною плану Варфоломія по знищенню канонічного православ’я».
— Другий бенефіціар — певна група активістів екуменічного руху, для яких ці заяви є підставою отримання нових грантів на різноманітні конференції та дослідження. Саме вони найбільш поширюють думку, що «християнство стоїть на порозі великодньої єдності» завдяки їх зусиллям. При цьому жодної конкретики щодо форми цієї «єдності» вони не приводять.
— Третій бенефіціар — це чиновники різноманітних міжцерковних організацій, які використовують цю інформацію як обґрунтування корисності їх роботи. Тут, найперше, варто згадати Всесвітню Раду Церков, яка давно зосередилася виключно на соціальних питаннях, а їх варіант великодньої єдності, як вже відзначалося вище, був відкинутий.
Отже, давайте не будемо будувати конспірологічні теорії та штучно розгойдувати єдність Вселенського Православ’я. Адже руйнування єдності та канонічного порядку в православ’ї — це саме те, чого сьогодні намагається здійснити Московський патріархат.
Посилання:
2. Матфей Властарь. Собрание святоотеческих правил
прот. Сергій Горбик, «Православний духовний центр ап. Івана Богослова», м. Чернівці.