У Болгарській православній церкві (БПЦ) проходять вибори – найближчими місяцями належить обрати митрополита однієї з найбільших приморських єпархій – Сливенської, а потім – і болгарського патріарха.

Звичайно, вибори єпархіального архієрея не можна назвати унікальною подією в житті БПЦ, але цього разу вибори призвели до серйозної кризи, яка поставила важливе церковне питання про участь священства та мирян у житті Церкви. Безперечно, що в контексті цієї кризи пройдуть і вибори патріарха, призначені на червень.

І. Чим викликана криза?

Процедура виборів митрополита БПЦ передбачає участь як представників вищого кліру, так і священства та народу. Перший етап полягає в тому, що Священний синод надає єпархіальним виборцям (клірикам та мирянам) список єпископів, в якому є всі схвалені кандидати на вакантну кафедру митрополита. Виборці таємним голосуванням обирають дві кандидатури, які набрали більшість голосів. Через тиждень проходить другий етап, коли члени Синоду обирають одного з двох єпископів новим митрополитом.

Участь духовенства та народу у виборах єпископів на митрополичих кафедрах веде свій початок від часу відновлення Болгарської церкви наприкінці XIX століття. Тоді Болгарія була частиною Османської імперії, а боротьба за національне визволення була тісно пов’язана з боротьбою за незалежну Церкву. Відтворення та затвердження Болгарського екзархату тоді були спільною справою кліриків та мирян, і з того часу у Статуті Болгарської церкви утвердилися принципи їхньої активної участі у справах Церкви.

Криза, яка виникла на початку цього року при виборі Сливенського митрополита, була спровокована спробою виключити участь священства та мирян у голосуванні і таким чином залишити рішення про нові призначення повністю у владі митрополитів. У лютому цього року, після тижня з часу голосування, Священний Синод не затвердив єпархіальний вибір двох кандидатур і не визнав першого етапу виборів без згадки про конкретні порушення процедури. З неофіційних джерел стало зрозуміло, що синоду не подобається жоден із двох обраних кандидатів – ні Агатопольський єпископ Єрофій (колишній вікарій Сливенського митрополита Іоанікія), ні Константійський єпископ Михаїл.

До всього неофіційно проштовхується ідея, що єпархіальні вибірники не мають потрібних можливостей зробити правильний вибір, і що зробити це належним чином можуть лише самі члени синоду. Тому на тому ж засіданні, на якому було скасовано результати єпархіального голосування, було ухвалено Постанову про внесення змін до процедури виборів митрополита в БПЦ. Постанова скасовувала перший етап виборів та встановлювала новий порядок, згідно з яким вибори митрополита будуть проводитись лише членами Священного синоду. За ухвалення постанови проголосувало дев’ять із дванадцяти присутніх його членів, проти було четверо, причому голосування проходило за відсутності Болгарського патріарха Неофіта. І відразу ж було призначено дату, коли планувалося вибрати Сливенського митрополита за новими правилами.

Це рішення стало безпрецедентним у новітній історії БПЦ – і невипадково його розцінили як припинення дії Статуту БПЦ в основній його частині виборів митрополита. Подібні серйозні зміни статуту можуть бути прийняті тільки Церковним собором – вищим законодавчим органом БПЦ, в якому також беруть участь єпископи, священство та миряни. За статутом Церковний собор має відбуватися раз на чотири роки, але востаннє проходив 16 років тому – у грудні 2008 р.

ІІ. Реакція

Спроба виключити священство та мирян із виборного процесу в Церкві викликала бурхливу реакцію церковної спільноти, яка здивувала членів синоду.

Слівенські виборщики одразу висловили своє невдоволення тим, що результати виборів були скасовані, незважаючи на те, що пройшли за дотримання всіх правил під наглядом Варненського і Великопреславського митрополита Іоана, який тимчасово управляв єпархією. Протест проти дій синоду об’єднав священство і мирян, розпочався збір підписів проти скасування виборів і проти самої Постанови, яка передбачає їх скасування. Збір підписів проходив повсюдно — і в містах, і в селах, не лише у храмах, а й у магазинах, бібліотеках, і навіть прямо на вулицях. Це привернуло увагу і місцевої влади, яка висловилася на підтримку своїх громадян.

Хвиля невдоволення швидко охопила всі єпархії та всю країну загалом. Спроба зміни одного з основних принципів статуту БПЦ – участі народу Божого в управлінні Церквою – об’єднала «консерваторів» та «лібералів», «русофілів» та «русофобів», людей, які становлять увесь суспільний спектр, хоч і сповідують протилежні ідеологічні погляди. Було подано скарги та апеляції до всіх державних інституцій – парламенту, уряду, адміністрації президента, ці скарги закликали всю державу відреагувати на ситуацію, оскільки порушення статуту БПЦ з боку її вищого керівного органу є питанням національного значення.

Міністр правосуддя оприлюднив свою думку, згідно з якою «запропоновані ad hoc зміни у виборній системі мають потенціал генерувати поділи та суперечки і зрештою матимуть негативні наслідки як для БПЦ, так і для віруючих». Подібна одностайність, якої зазвичай не спостерігається в різко поляризованому болгарському суспільстві, ясно позначила червону лінію, яку не варто переходити.

У той же час троє митрополитів опублікували так звані «Особливі думки», в яких були представлені аргументи проти ухвалення вищезгаданої Постанови про скасування першого етапу виборів. Це були митрополит Ловчанський Гавриїл, Відинський Данило та Неврокопський Серафим. Пізніше до них приєднався і митрополит США, Канади та Австралії Йосип.

Юристи та фахівці з канонічного права опублікували у ЗМІ та соціальних мережах свої аналізи, думки та коментарі щодо запропонованої синодом Постанови зміни порядку виборів митрополита. Висновки полягали в тому, що воно суперечить канонам Православної церкви, принципам і духу Статуту БПЦ, а з його ухваленням порушуються завіти діячів болгарського національного Відродження XIX століття, які боролися за незалежність Болгарської Церкви.

Масовий громадський протест змусив синод змінити свою позицію. Спочатку Варненський митрополит Іоан, місцеблюститель Слівенської єпархії, під керівництвом якого пройшли єпархіальні вибори, відкликав свій підпис під текстом постанови. У своїй заяві головною причиною він вказав одностайну незгоду священства і мирян своєї власної єпархії, з якими він на прохання провів кілька зустрічей: «Миряни та священики глибоко засмучені фактом, що їх позбавили права голосу при виборі нового митрополита… Розчарування та біль усіх пов’язаний з тим, що наш підпис стоїть під листом, де було запропоновано цю постанову».

Після цих подій на засіданні 12 березня, коли спочатку передбачалося, що синод обере митрополита за новими правилами, архієреї очікуваним чином проголосували за скасування спірної ухвали. Проте рішення про скасування результатів єпархіальних виборів залишилося чинним, таким чином процедуру виборів Сливенського митрополита було перезапущено наново.

ІІІ. Протест та контра-протест

Під час синодального засідання 12 березня перед будівлею синоду в самому центрі болгарської столиці зібралися священики – частина з них вийшла на протест, а інша – на контр-протест, який по суті з’явився опозицією. Ця безпрецедентна картина – священики і миряни, які протестують перед синодом, і поліцейський кордон, що розділяє їх на дві групи, яскраво ілюструвала глибоку кризу БПЦ.

Одну частину протестувальників складали клірики та миряни Сливенської єпархії, до них приєдналися представники Неврокопської, Відінської, Софійської та інших областей. Вони протестували як проти скасування першого етапу виборів, так і проти спірної ухвали.

З іншого боку «барикади» був контра-протест, там були священики та миряни, черниці та служителі Пловдівської єпархії, яких привезли до Софії з однотипними плакатами на безкоштовних автобусах. Цей контр-протест був організований в єпархії Митрополита Пловдівського, одного з найвпливовіших і амбітних болгарських митрополитів. Цих людей привезли, щоб вони підтримали Священний синод «безумовно», незважаючи на рішення, які він ухвалить. Так вони продемонстрували ідею беззаперечного підпорядкування вищої церковної влади, незалежно від того, правильні рішення вона ухвалює чи ні. Тому вони стояли із плакатами «Ми підтримуємо Св. Синод».

Мета контр-протестувальників не була конкретною, де вони заявляли якусь позицію у цьому конфлікті. Швидше, вони стали наочною демонстрацією абсолютної влади митрополита над своєю єпархією та її людьми, у тому числі над їхньою совістю. Їхня присутність у столиці мала показати всім, у тому числі й іншим митрополитам, як можна «твердою рукою» керувати своєю паствою, а не виявляти «слабкість», дозволяючи «простим» священикам і мирянам втручатися в «архієрейські справи».

На практиці на площі зіткнулися дві тенденції у болгарському церковному житті. Перша відстоює право духовенства та мирян на свій голос при виборі митрополитів та патріарха та закликає до реальної співпраці між вищим кліром, священиками та народом, а друга наполягає на авторитарній моделі управління церковним життям з боку єпископату.

Бурхливі події останніх тижнів у Сливенської єпархії не з’явилися винятком у новітній церковній історії країни – вибори нових митрополитів це по суті катаклізм, особливо в приморських єпархіях, де є різнобічні економічні інтереси. Але справжні протести священства та мирян, діалог та зміна думок членів синоду показали ще щось важливе – у Болгарській церкві немає тієї жорсткої вертикалі влади, яка багатьом знайома насамперед щодо РПЦ. Традиції Болгарського Екзархату, а також сильний вплив та близькість Еладської церкви, де діє синодальна модель управління, не дозволяють БПЦ зміцнити одноосібну владу предстоятеля. Видається важко здійсненною і ідея концентрації церковної влади – адміністративної та законодавчої – цілком і повністю в руках вищого кліру. Однак прагнення цієї ідеї з боку єпископату залишається і надалі серйозним викликом, який стоятиме перед болгарськими християнами в наступні роки.

Очікується, що у контексті цього церковного протиборства відбудуться і майбутні вибори Болгарського патріарха. Саме особистість нового патріарха значною мірою визначить, яка з двох тенденцій – соборності чи авторитаризму – візьме гору у житті БПЦ.

Поліна Спірова, старший викладач із релігійної педагогіки Богословського факультету Софійського університету «Св. Климента Охридського», Болгарія

Златіна Іванова, візантолог, незалежний дослідник, Болгарія

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»