КАТОЛИЦЬКИЙ ДОГМАТ ПРО ТІЛЕСНЕ ВОЗНЕСІННЯ ДІВИ МАРІЇ ТА ПРАВОСЛАВНЕ ВЧЕННЯ ПРО УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Окрім догмату про «непорочне зачаття», важливе місце в маріології Римо-Католицької Церкви займає догмат про «тілесне вознесіння Діви Марії». На переконання католицьких єпископів, богословів і народу Божого, люди усвідомили неможливість визнання того, щоб святе тіло Діви Марії – живий Божий ковчег – зазнало тління. Таким чином, спираючись на благочестиву впевненість католицьких віруючих та використовуючи своє право на непогрішні визначення «ex cathedra», папа Пій XII 1 листопада 1950 року апостольською конституцією «Munificentissimus Deus» оприлюднив новий догмат про «тілесне вознесіння Діви Марії» з душею і тілом в небесну славу: «Immaculatam Deiparam semper Virginem Mariam, expleto terrestris vitae cursu, fuisse corpore et anima ad caelestem gloriam assumptam»[1], який в перекладі на українську мову означає, що «Непорочна Божа Мати, Приснодіва Марія, закінчивши шлях Свого земного життя, була взята з тілом і душею у Небесну Славу» [2]. Сам же догмат залишив відкритим питання, чи померла Пресвята Діва Марія, чи ні.

На відміну від першого маріїнського догмату, Римо-Католицька Церква в тексті цього догмату не посилається ні на Святе Письмо, ні на Святе Передання, а спирається лише на справжнє вірування переважної більшості тогочасних християн. Причиною цього є російський богослов А.С. Мерзлюкін бачить у наступному: «Тиск у бік зведення у догмат цього вірування був дуже великий. За останні 100 років, 2 помісні (національні) собори; 14 конференцій єпископів; 14 міжнародних конгресів; 11 місцевих конгресів; 852 кардинала, архієпископа та єпископа, в особистому порядку наполягали на оприлюдненні догмату про піднесення (воскресіння) пречистого тіла Пресвятої Богородиці»[3].

У свою чергу, Другий Ватиканський Собор у догматичній конституції про Церкву [4] присвячує Діві Марії цілий розділ, де досить стримано говорить про догмат прийняття Божої Матері з душею і тілом у небесну славу: «Беззаконна Діва, збережена непричетною до всякої скверни здійснивши шлях земного життя, була взята з тілом і душею в небесну славу і звеличена Господом як Цариця всесвіту, щоб повніше уподібнитися до Сина Свого, Господа панівних (Ср. Об’явл. 19:16) і Переможцю гріха і смерті » [5]. В повному вигляді це соборне визначення увійшло і в катехізис Римо-Католицької Церкви [6].

Як видно, тут повторюються слова папських визначень, які стоять у безпосередньому логічному зв’язку, що свідчить про взаємозалежність двох останніх маріїнських догматів. «Ці два догмати, – писав папа Пій XII у своєму окружному посланні «Fulgens corona gloriae» у 1953 році, – мають між собою тісний внутрішній зв’язок, бо після проголошення та належного роз’яснення догмату про введення до неба Пресвятої Діви Марії з душею і тілом, що є увінчанням і завершенням першої благодатної переваги Богородиці, тобто її непорочного зачаття, виявився з найбільшою ясністю премудрий і предивний план Божий, через який Бог хотів, щоб Пресвята Діва була вільна від первородного гріха. Такими найвищими перевагами, дарованими Пресвятій Діві, висвітлилися яскравим світлом як світанок, і захід її земного життя» [7].

Подібні думки висловлює католицький богослов А. Мюллер: «Непорочне зачаття і тілесне вознесіння утворюють єдину неподільну істину: поширення облагодіювання Марії на все її життя і на всі можливі види вияву благодаті» [8]. Справді, якщо Божа Мати була вільна від первородного гріха, то природно зробити висновок, що Вона виявилася вільною і від його наслідків, тобто смерті та тління.

Таким чином, догмат про «непорочне зачаття Діви Марії», проголошений у 1854 році папою Пієм IX у буллі «Ineffabilis Deus», став тим наріжним каменем, на якому ґрунтується істина догмату про «тілесне вознесіння Діви Марії».

Святе Письмо про кончину Пресвятої Богородиці зовсім нічого не згадує. Одними з перших джерел, що містять розповідь про останні дні життя Пресвятої Богородиці та про події Її Успіння, є такі твори, як «Τοῦ ἁγίου Ἰωάννου τοῦ Θεολόγου λόγος εἰς κου» (Святого Іоана Богослова слово про Успіння Богородиці), два латинські апокрифи під однією назвою «Transitus Mariae» (Успіння Марії), текст, що зветься «Liber requiei Mariae» (Книга успіння Марії), що зберіглася кількома мовами (єдина повна версія – ефіопська) [9], а також вірменська писемна пам’ятка «Сказання про успіння Богородиці і про Її образ, написаний євангелістом Іоаном», який є листом у відповідь Мойсея Хоренського князю Сааку Артцруні Васпуранскому [10] та ін.

Практично на текстах перших трьох цих сказань про Успіння Божої Матері автори-богослови будували свої розповіді про кончину Пресвятої Богородиці. Оригінальні тексти цих сказань (одного грецького та двох латинських) опублікував К. Тишендорф у своїй роботі «Apocalypses apocryphaе»[11], яку наприкінці XIX століття частково переклав та проаналізував свящ. І. Смирнов у своїй статті «Апокрифічні оповіді про Божу Матір і діяння апостолів»[12]. У ній автор каже, що К. Тишендорф надрукував справжні тексти оригіналів, які «служили першоджерелами для всіх наступних оповідань про Успіння Богородиці та події, що належать до нього» [13].

Особливо примітні та догматично важливі свідчення про Успіння Богородиці містяться у прп. Іоана Дамаскіна, у його трьох похвальних словах на Успіння Пресвятої Богородиці[14]. Наприклад, він пише про те, що святу душу Богоматері Сам Ісус Христос приймає на Свої Божественні руки[15], про те, що Пресвята Богородиця покладається в труні [16], і про те, що Вона «переправляється в небесне святилище через труну» [17] та ін.

У руської та російської святоотцівської писемності вчення про Успіння Матері Божої зустрічається у свт. Димитрія Ростовського[18], свт. Інокентія Херсонського[19] широко відомі 16 виданих слів на Успіння Пресвятої Богородиці свт. Філарета Московського [20], також зустрічається у свт. Ігнатія (Брянчанінова)[21], у святого Російської Православної Церкви Закордонної – свт. Іоана (Максимовича) [22] та ін.

Поняття смерті щільно пов’язана із поняттям відповідальності за злочин. Відсутність у досконалості Богородиці будь-якого особистого гріха не скасовує відсутність у Її людській природі первородного гріха, який Вона мала від самого Свого зачаття Її батьками: свв. прав. Йоакимом та Анною. За словами свт. Ігнатія (Брянчанінова), «Богоматір по зачаттю і народженню своєму стала причасницею первородного гріха і гріховної отрути, яким у предках заразився весь рід людський» [23].

Отже, причиною смерті Матері Божої є первородний гріх, який увійшов у все людство, і тому Вона, як спадкоємиця гріха першої людини Адама, повинна була підкорятися Божественним законам смерті. Про це пише прп. Іоан Дамаскін: «(Богородиця) як Дочка старого Адама підпадає під відповідальність батька, бо і Син Її, Який є Саме життя, не відкинув цього закону»[24]. Якщо Господь Ісус Христос скуштував смерть через домобудівництво, як Спаситель старого Адама, то Божа Мати померла, підкоряючись закону єства, як Адамова донька.

Через первородний гріх у тілі Богоматері проявляється «неміч» людського єства, тобто причетність до реальної тілесної смерті, тому свт. Інокентій Херсонський каже: «У Гефсиманії ж судилося остаточно з’явитися людським немощам Матері: тут зімкнулися очі, вуста і руці Її, тут найсвятіша душа Її вирішилася, хоча на короткий час, від найчистішого тіла» [25].

Таким чином, у Пречистій і Пренепорочній Богородиці зберігає всю свою силу первородний гріх зі своїми фатальними наслідками – немічністю та смертністю тіла (бо смерть є кінцевим виявленням цієї недуги). Отже, Богоматір померла природною смертю через виконання природного закону, який Вона несла у Своєму людському єстві. Смерть була переможена лише спасительною силою воскресіння Христового і остаточно скасована. А «непорочність і безгрішність Приснодіви відноситься не до її природи, а до її стану, до її особистого ставлення до гріха і особистого його подолання» [26].

Говорячи про реальність смерті Богородиці, деякі святі отці вказують триденний проміжок перебування її тіла (без душі) у труні, про це говорять прп. Іоанн Дамаскін [27], свт. Климент Охрідський [28], свт. Інокентій Херсонський[29], свт. Ігнатій (Брянчанінов) [30], свт. Філарет Московський [31] та ін Тут можна побачити деяку подібність з триденним перебуванням Ісуса Христа у труні. Але смерть Богородиці принципово відрізняється від триденного знаходження в труні Спасителя, яке було активним станом за труною, проповіддю в пеклі, необхідною частиною спасительного подвигу. Тут же це є людська доля, яку не можна було обминути для того, щоб звільнитися від тіла смертного і вдягнутися в тіло Воскресіння. І тому, перебуваючи у труні та поза душею, св. тіло Богоматері не піддається природним законам тілесної руйнації і залишається в «області смерті і не руйнується тлінням»[32].

Пресвята Богородиця була причетна до тілесної смерті, хоча і короткочасної, тому свт. Філарет Московський кончину Богородиці називає «легкий, короткочасний туман смерті, крізь який ясно і велично світіть вічне життя» [33], і в іншому своєму слові на Успіння Богоматері каже, що Її смерть «перетворилася і перейменувалася на успіння, тобто заспокоєння, мирному сну подібне, і в спочину, тобто як легке переставлення від місця на місце, від місця у світі видимому в стан світу невидимого» [34].

З усього вищеописаного випливає, що Діва Марія була зачата від природного спілкування в шлюбі Йоакима та Анни і через це успадкувала «тлінне тіло» Адама з первородним гріхом. Тому вона вмирає реальною тілесною смертю, а в момент її смерті свята її душа, за законами людського єства, відокремлюється від святого і непорочного тіла і сходить у пречисті руки Спасителя. Таким чином, Пресвята Богородиця стала причасницею тілесної смерті, яка стала для неї «переправою до безсмертя» [35]. Вона своєю тілесною смертю розділила «борг природи з усіма на землі народженими» [36].

Такий святоотцівський погляд на Успіння Божої Матері підтверджує стародавнє передання Єрусалимської Церкви, яке розповідає про події поховання тіла Пресвятої Богоматері. Відповідно до цього, Пресвята Богородиця тілесно померла, а потім була воскрешена та відбулося вознесіння. Але католицький догмат про «тілесне вознесіння Діви Марії» не дає відповіді на запитання, чи померла Богоматір чи ні. Так, у Римо-Католицькій Церкві існують дві думки. По одному Вона померла (морталісти), а по іншому – не вмирала (імморталісти).

Незрозуміло і з тексту сучасного католицького катехізису, де наводиться текст догмату про «тілесне вознесіння Діви Марії», за яким слідує невелике пояснення: «Взяття Пресвятої Діви в небесну славу – це особлива участь у Воскресінні Її Сина і передчуття воскресіння інших християн», Окрім цього не зовсім зрозумілого пояснення нічого більше в тексті катехізису не говориться.

У православ’ї думка про воскресіння і піднесення Божої Матері з тілом у небесні обителі проходить через багато піснеспівів свята Успіння[38] і особливо яскраво виражена в чині поховання Богоматері. Більшість російських святителів приймають це вчення як церковне. Тут можна назвати свт. Дмитра Ростовського, свт. Інокентія Херсонського, свт. Ігнатія (Брянчанінова), свт. Іоана (Максимовича), свт. Філарета (Дроздова), який перейнявся ідеєю створення перекладу з грецької мови наслідування поховання Богородиці для влаштованого ним Гетсиманського скиту та встановив після свята Успіння свято Воскресіння та Вознесіння Божої Матері (17/30 серпня), а також інші св. отці.

Такі російські богослови, як архієп. Сергій (Спаський) [39], патр. Сергій (Страгородський) [40], при якому чин поховання набув повсюдного поширення, прот. Сергій Булгаков[41], В.М. Лоський[42], прот. Олексій Князєв [43], А. Мерзлюкін [44] та ін розглядають вчення про воскресіння і вознесіння Богоматері як православне.

Приміром, В.М. Лоський, який каже, що Церква в день Успіння святкує таку смерть, за якою, «на внутрішнє переконання Церкви, не могло не послідувати воскресіння Всесвятої і вознесіння Її в плоті»[45]; прот. Олексій Князєв, який зазначає: «Отже, Божа Мати воскресла, бо такою була сила перемоги над смертю, здобутою Її Сином»[46]; а також патр. Сергій (Страгородський), який, говорячи про воскресіння Богоматері, пояснює зміст цього поняття: «У перекладі на конкретну мову вознесіння означає, що після тілесної Своєї смерті Богоматір не лише безсмертною душею вступила в життя майбутнього століття, а й плоть Богоматір, уподібнившись до плоті Воскреслого Господа Ісуса Христа, вже пережила ту зміну з тління в нетління, яка чекає на інших лише після загального Воскресіння »[47] та інш.

Деякі російські святителі вказують на триденний проміжок перебування тіла Пресвятої Богородиці у труні, після чого Вона переселилася у небесні обителі. Наприклад, свт. Інокентій Херсонський каже: «Марія, подібно до Божественного Сина Її, не утримується узами смерті; тіло Її і в труні не бачить нетління, і, після трьох днів, поднимається, одухотворене, зі славою на небо »[48]. Ігнатій (Брянчанінов) пише: «Богоматір третій день по блаженному Успінню своєму воскрес і нині живе на небесах душею і тілом»[49]. Свт. Філарет Московський доповнює: «У третій день від смерті, за подобою Христовою, виявлено Її повне воскресіння»[50] та інш.

Отже, через три дні Пресвята Богородиця була воскрешена з тілом Своїм і з ним же забрана на небо, звичайно ж, не власною силою (як було вознесіння Спасителя), але дивною силою Божою. Таким чином, за виразом прот. А. Князєва: «Мати воскресила силою воскресіння Свого Сина»[51]. За словами свт. Інокентія Херсонського, Її велич є «дія не єства Матері, а благодаті Сина»[52].

Таким чином, святоотцівська і богословська спадщина містить у собі вчення не тільки про реальність тілесної кончини Богородиці, а й про реальність Її воскресіння і вознесіння з прославленим тілом у небесні обителі. Наведені вище висловлювання вчать про те, що Мати Божа була силою Божою воскресла з труни (навіть деякі з богословів кажуть, що це відбулося на третій день після поховання), взята на небо та поставлена праворуч Божого Престолу. Таке вчення каже, що воскресіння і вознесіння Божої Матері з тілом на небо було в тому сенсі, що після смерті не тільки безсмертна душа Богоматері вступила в життя майбутнього віку, а й плоть Її, уподібнившись до плоті Воскреслого Господа Ісуса Христа, вже пережила ту зміну з тління в нетління, яке очікує інших після загального воскресіння [53]. Це і є відтворення занепалого людського єства – мета і плід пришестя у світ Сина Божого, Його страждань, смерті та Воскресіння [54].

Отже, Православна Церква вчить, що Божа Матір, як і всі люди, перебувала під дією первородного гріха, і тому Вона, хоча не мала жодних особистих гріхів (і в цьому сенсі була Святою, Непорочною, Пречистою), мала понести головний наслідок первородного гріха – смерть. Тому Мати Божа, закінчивши шлях земного життя, спочатку померла за таким самим законом, як і всі нащадки праотців Адама та Єви. Але, померши природним чином, як і всі люди, Вона не залишилася у владі смерті і була, перш за все воскресіння і перетворення, воскресла і вознеслася силою Її Божественного Сина і перебуває на небі вже в прославленому Своєму тілі. Бо після Воскресіння Господа тілесна смерть стала тимчасовим перехідним станом, необхідним перетворенням тілесної природи людини.

Католицький догмат про «тілесне вознесіння Діви Марії» наголошує на вознесінні в небесну славу, замовчуючи про події Успіння Богоматері. Православне вчення не відкидає участі Пресвятої Богородиці у тілесній смерті. У цьому контексті двох поглядів важливо розуміти значення тілесної смерті та її сенс для кожної людини.

Людське тіло за своєю природою підпорядковане закону смерті та тління. Христос прийняв на Себе смерть добровільно, але не як потребу Його людського єства. Його Людська природа була цілком безгрішна, а смерть може бути лише наслідком гріха або добровільною участю у спокутній смерті. У другому випадку смерть не є природним явищем після гріхопадіння перших людей, а стає знаряддям співучасті в спасительному подвигу спокути і при цьому не є покаранням за гріх, а має значення заслуги. Після спокути людського роду, смерть людей в кінцевому підсумку має запоруку воскресіння і повну участь цілої людини (з душею і тілом) у вічному житті, або ж у вічне осудження. Тому смерть християнина несе у собі сотеріологічний характер.

Отже, після Воскресіння Господа тілесна смерть стала тимчасовим перехідним станом, необхідним перетворенням тілесного складу людини, «стала підготовчою щаблем життя вічного» [55].

Католицька Церква виявляє інший підхід. Згідно з догматом про непорочне зачаття, Божа Мати не мала первородного гріха і не несла відповідальності за нього. У свою чергу у нечіткому формулюванні догмату про тілесне вознесінні Божої Матері питання про її смерть виявилося обійденим. Також він не був читко визначений і в католицькому богослов’і, що спричиняє існування двох думок.

Якщо Божа Мати, як кажуть одні католицькі богослови, не померла (імморталісти)[56], то виникає протиріччя з усім вченням Стародавньої нерозділеної Церкви, яка цей факт стверджує, зокрема, з прп. Іоаном Дамаскіним. Виходячи з цього, сучасні католицькі мислителі вважають за краще говорити, що Божа Матір спочатку померла, а потім була воскрешена і піднесена (морталісти)[57]. Але якщо визнати, що Божа Мати все ж таки померла, хоча Вона і не була під провиною первородного гріха, то смерть Її була добровільною, тому що Вона не повинна була померти. А якщо її смерть була добровільною, отже, вона була такою самою, як і добровільна смерть Сина Божого, а значить спокутною.

І тому, зіставляючи православний і католицький погляди на Успіння Пресвятої Богородиці та враховуючи внутрішній взаємозв’язок двох маріологічних католицьких догматів: про непорочне зачаття та тілесне піднесення Діви Марії, можна сказати прот. Максима Козлова: «Два католицькі догми щодо Пресвятої Діви Богородиці Марії не можуть бути нами прийняті тому, що висновки, які з них робляться, коливають основи церковного віровчення. І це стосується вчення про спасіння»[58].

Посилання

[1] Офіційний сайт Ватикану (LA SANTA SEDE) [Електронний ресурс] // URL:http://w2.vatican.va/content/pius-xii/la/apost_constitutions/documents/hf_p-xii_apc_19501101_munificentissimus-deus.html (дата звернення: 10.03.2015 року); також: Мерзлюкін А. Зірка народила Сонце. – Париж, 1967. – Ст. 11.

[2] Християнське віровчення: Догматичні тексти вчительства Церкви ІІІ-ХХ ст. – СПб. 2002. – Ст. 233.

[3] Мерзлюкін А. Зірка народила Сонце. – Париж, 1967. – Ст. 11.

[4] Див: Другий Ватиканський собор. Конституції, Декрети, Декларації. – Брюссель, 1992. – Ст. 62-71.

[5] Другий Ватиканський собор. Конституції, Декрети, Декларації. – Брюссель, 1992. – Ст. 65-66.

[6] Див: Катехизис Католицької Церкви. – М., 2002. – Ст. 237-238.

[7] Цит. по: Сорокін Ст, прот. Догмат Римо-католицької церкви про взяття Божої Матері на небесну славу з православної точки зору // БТ. Т. X. – М., 1973. – Ст. 86.

[8] Цит. по: Мудьюгін М., прот. Православна трактування розвитку римсько-католицької маріології за останнє століття // Вісник Російського Західноєвропейського Патріаршого Екзархату. – Париж, 1966, № 54-55. – Ст. 130.

[9] Див: Сахаров П. Успіння Пресвятої Богородиці // Католицька енциклопедія. Т. 4. – М., 2011. – Ст. 1610.

[10] Емін Н.О. Оповідь про преставленні Богородиці і про Її образ, написаний євангелістом Іоанном // Православний огляд. 1874. Січень. – Ст. 148.

[11] Див: Tischendorf К. Apocalypses apocryphae. -Lipsiae, 1866. – Р. 94-136.

[12] Див. Смирнов І.А., свящ. Апокрифічні оповіді про Божу Матерь і діяння апостолів // Православний огляд. 1873. Квітень. – Ст. 569-614.

[13] Там само. Ст. 585.

[14] Див. Іоанн Дамаскін, прп. Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 261-299.

[15] Іоанн Дамаскін, прп. Перше похвальне слово на Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 264.

[16] Іоанн Дамаскін, прп. Друге похвальне слово Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 283.

[17] Саме там. Ст. 284.

[18] Див: Димитрій Ростовський, свт. Слово на Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці // Успіння Пресвятої Богородиці. Слова, повчання, проповіді. – М., 1999. – Ст. 27-39.

[19] Його проповіді на Успіння див: Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 34-55.

[20] Його проповіді на свято Успіння Пресвятої Богородиці див: Філарет Московський, свт. Творіння. Слова та мови. Т. ІV. – М., 2007. – 644 Ст.; Т. V. – М., 2007. – 594 Ст.

[21] Див: Ігнатій (Брянчанінов), свт. Виклад вчення Православної Церкви про Божу матір // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. – М., 2001. – Ст. 77-128.

[22] Див: Іоанн (Максимович), архієп. Православне шанування Божої Матері. Як св. Православна Церква шанувала і шанує Божу Матір. – Вільмуассон-СПб., 1992. – Ст. 13-52.

[23] Ігнатій (Брянчанінов), свт. Виклад вчення Православної Церкви про Божу матір // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. – М., 2001. – Ст. 98.

[24] Іоанн Дамаскін, прп. Друге похвальне слово Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 277-278.

[25] Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 35.

[26] Булгаков Ст., прот. Купина Неопалима. – Париж, 1927. – Ст. 20.

[27] Див: Іоанн Дамаскін, прп. Друге похвальне слово Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 286.

[28] Див: Климент Охридський, свт. Похвальне слово на уявлення Святої Владичиці нашої Богородиці // Успіння Пресвятої Богородиці. Слова, повчання, проповіді. – М., 1999. – Ст. 24.

[29] Див: Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 49.

[30] Див: Ігнатій (Брянчанінов), свт. Виклад вчення Православної Церкви про Божу матір // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. – М., 2001. – Ст. 127.

[31] Див: Філарет Московський, свт. Творіння. Слова та мови. Т. V. – М., 2007. – Ст. 22.

[32] Іоанн Дамаскін, прп. Перше похвальне слово на Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 270.

[33] Філарет Московський, свт. Творіння. Слова та промови. Т. ІV. – М., 2007. – Ст. 565.

[34] Там само. Ст. 340.

[35] Іоан Дамаскін, прп. Друге похвальне слово Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 282.

[36] Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 49.

[37] Катехізис Католицької Церкви. – М., 2002. – Ст. 237-238.

[38] Див. Докладно в статті: Василик Ст, дияк. Джерело Життя у труні належить [Електронний ресурс] // URL:http://www.pravoslavie.ru/put/48300.htm (дата звернення: 25.02.2015).

[39] Див: Сергій (Спаський), архім. Повний місяцяслів сходу. Т.ІІ. Святий Схід. – М., 1876. -С. 245-246.

[40] Див: Сергій (Страгородський), митр. Вшанування Божої Матері за розумом святої Православної Церкви // Всесвята. -М., 2001. -С. 129-144.

[41] Див: Булгаков Ст., прот.Купіна Неопалимая. – Париж, 1927. – 288 Ст.

[42] Див: Лоський В.М. Всесвята // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 156-172.

[43] Див. Князєв А., прот. Велике знамення Царства Небесного та його пришестя у силі // Всесвята. – М., 2001. – Ст. 211-251.

[44] Мерзлюкін А. Про католицький догмат 1854 (про зачаття Непорочної Діви Марії). – Париж, 1960. – 50 Ст.

[45] Лоський В.М. Всесвята // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 171.

[46] Князєв А., прот. Велике знамення Царства Небесного та його пришестя у силі // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. – М., 2001. – Ст. 241.

[47] Сергій (Страгородський), патр. Вшанування Божої Матері за розумом Святої Православної Церкви // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 141.

[48] Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 49.

[49] Ігнатій (Брянчанінов), свт. Виклад вчення Православної Церкви про Божу матір // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 126-127.

[50] Філарет Московський, свт. Творіння. Слова та мови. Т. V. – М., 2007. – Ст. 22.

[51] Князєв А., прот. Велике знамення Царства Небесного та його пришестя у силі // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 240.

[52] Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 35.

[53] Див: Сергій (Страгородський), митр. Вшанування Божої Матері за розумом святої Православної Церкви // Всесвята. – М., 2001. – Ст. 140-141.

[54] Ісідор (Богоявленський), єп. Різдво Богородиці // ЖМП. – М., 1949. № 9. – Ст. 37.

[55] Леонов Ст, прот. Основи православної антропології: Навчальний посібник. – М., 2013. – Ст. 348.

[56] Імморталісти (immortalis) вчать, що смерті не було, а це явно суперечить переказу Єрусалимської церкви та вчення святих отців.

[57] Морталісти (mortalis) вчать, що смерть мала місце, але Богородиця померла добровільно, бажаючи розділити подвиг Христа.

[58] Козлов М., прот., Огіцький Д.П. Західне християнство: погляд зі Сходу. – М., 2009. – Ст. 233-234.

Кудласевич Микола

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»