Свято Воздвиження є славним торжеством Чесного і Животворчого Хреста Господнього. Чудесне і благодатне явлення Хреста і одержані перемоги над ворогами, посилили в Костянтина Великого любов до Християнства і до Древа страждань і смерті Господа.

Після Нікейського Собору імператор Костянтин Великий задумав збудувати храм в Єрусалимі біля так званого «Лобного місця», де звершилось розп`яття Христа Спасителя. Про цей намір він написав Макарію, патріарху Єрусалимському. Сповненню цих благих намірів імператора сприяла його мати, благочестива Олена.

У 326 році вона прибула до Єрусалиму з бажанням вклонитися святим місцям і знайти Хрест, на якому Спаситель приніс Себе в жертву за гріхи світу. Цариця намагалась знайти Хреста на Голгофі, бо в юдеїв був звичай закопувати знаряддя страти. Ось як про це нам свідчить святий Андрій Критський: «Коли Господь життя і смерті, після трьох днів хресної смерті, воскрес, тоді юдеї, будучи уражені стрілами заздрості і страху (щоб які не будь із шанованих і священних знарядь страждань Христових не стали знаряддями помсти для юдеїв і захисту для християн), закопали в землю, і таким чином заховали скарб, тобто хрест і всі інші знаряддя хресні, а саме цвяхи і табличку з написом». Так само потім була засипана і закрита печера – гріб, в якому погребли тіло Спасителя. За повелінням рівноапостольної Олени місце страждань і смерті Христа на Голгофі було знайдене і розчищене. В глибині його з одного боку відкрили у вигляді печери гріб – місце воскресіння Христового, а з другого – знайдені були три хрести і ще окремо від них дощечка з написом єврейською, грецькою і римською мовами: «Ісус Назарянин Цар Юдейський». Однак дуже важко було розрізнити на якому ж із трьох хрестів було розп’яте тіло Спасителя. Але Бог не попустив, щоб християни замість хреста Господнього віддали честь хресту розбійника. Чудесне зцілення жінки від тяжкої хвороби і воскрешення померлого від дотику до одного із хрестів відкрили животворчий Хрест Христів.

Знайдення Хреста поклало початок свята Воздвиження. Подія ця супроводжувалась дивними знаменнями Промислу Божого. Цариця, патріарх, священнослужителі та вірні, побачивши Животворчий Хрест, з радістю та благоговінням поклонилися йому і цілували його. Багато народу, який зібрався на цю подію, не могло пройти на поклоніння. Щоб задовольнити святі почуття людей патріарх Макарій з підвищеного місця показував народу чесне древо, підносячи його. Християни, бачачи Хрест Господній, з побожністю взивали «Господи помилуй!». Таким чином день знайдення Хреста став початком щорічного свята Воздвиження Хреста і шануванням його, як знаряддя чесних і спасительних страждань Господа Ісуса Хреста. В Єрусалимі благовірною і рівноапостольною Оленою на честь Воздвиження було споруджено храм, який освячено 13 вересня 335 року, а наступного 14 вересня було встановлено свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста. Сьогодні свято Воздвиження звершує Православна Церква 14 вересня за старим стилем (27 вересня за новим стилем).

Здавна на це свято до Єрусалима сходилось багато паломників, які бажали поклонитися Животворчому Хресту. Серед цих паломників була колись і преподобна Марія Єгипетська, яка вклонившись Хресту Господньому, і сховавшись від спокус світу в пустелю, розпочала спасительні подвиги власного хреста. У день свята в Єрусалимі звершувався чин Воздвиження Хреста, який і до нині відправляється у великих кафедральних міських соборах, переважно правлячими архієреями. В VІ столітті святий Григорій Великий згадує про свято Воздвиження в 14 день місяця вересня. А в VІІ столітті святий Андрій Критський в слові на Воздвиження Хреста говорив: «Хрест воздвигається і всі вірні збігаються. Хрест воздвигається і град торжествує, і народи звершують святкування. Воздвигається хрест не тому тільки, що Христос був піднесений і розп`ятий на ньому, але й тому, що хрест, був знайдений. Тому-то і ми нині святкуємо, що в цей день знайдена давно схована святиня, – що цей утаємничений скарб, був піднесений із землі, і засяяв, як золото».

З давніх-давен у Києві, там де сьогодні знаходиться Андріївська церква, існував Хресто-Воздвиженський (Андріївський) Янчин монастир, заснований 1086 року Янкою (Анною) – донькою великого київського князя Всеволода Ярославовича (1030-1093). На археологічній карті Києва Х-ХІІІ століть ця церква зазначена окремо, поруч з Андріївською церквою і очевидно колись собою являла єдиний архітектурний ансамбль монастиря, який спочатку був жіночим, а потім чоловічим. Однак первісний вигляд монастиря, як і самих його храмів з домонгольської доби, не зберігся. Захарія Копистенський у своєму творі «Палінодія» 1621 року свідчить, що «на тій горі у Києві, де апостол Андрій стояв, і яку нині називають «Вздихальною»… того же часу і церква Воздвиження Чесного Хреста була поставлена, де і дотепер є». Саме на цьому пагорбі пізніше (середина ХVІІІ ст.) була збудована сучасна Андріївська церква – тепер центр представництва Вселенської Константинопольської Патріархії. На сьогодні чинною церквою Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього у Києві є храм на «Кожум`яках», пам`ятка архітектури ХІХ ст.

За народними спостереженнями на «Здвиження» земля движиться до зими. Тому з цього дня настають холодні дні і птахи вилітають до вирію. «Вирій» – це тепла країна до якої злітаються птахи, а першою туди летить зозуля, бо вона нібито має ключі від цього теплого краю. З цього дня до теплих країв відлітали дикі гуси. Так само на це свято в землю ховаються змії та гадюки, тому небезпечно ходити до лісу. На Закарпатті «Здвиження» було останнім днем заготівлі горіхів та яблук пізніх зимових сортів. «Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай».

У свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста день пісний, тому що згадуються євангельські події страждань та розп`яття Христа Спасителя. Цього дня люди поспішають до церкви на урочисту відправу, коли виноситься із вівтаря на середину храму уквітчаний Хрест. Віруючі побожно доземно вклоняються йому, співаючи: «Хресту Твоєму, поклоняємось Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо».

На свято Воздвиження ніякої роботи та справи не розпочинали, бо вона закінчиться невдачею. Але це було лишень народне уявлення, яке до самої суті свята відношення не мало. Однак працювати в це велике дванадесяте свято не варто.

Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський (ПЦУ)