І. Чудо істини

Святитель Фотій свого часу був обраним сосудом  Божим. Іншими словами, він був насамперед видатним, справжнім носієм Передання і тому був найвідомішим і, отже, найзначнішим богословом того часу. Його світогляд і богослов’я були виразом буття Церкви і результатом освіти його Святим Духом.

Цей факт, який не є настільки поширеним у Церкві, як хотілося б, протягом усіх наступних століть зігрівав серця віруючих до Фотія і робив його символом та маяком істини.

Тому абсолютно правильно Церква вирішила святкувати його пам’ять (6 лютого) особливим чином, з особливим акцентом. Таким чином, у нас є можливість усвідомити масштаби та глибокий сенс свята.

Сьогодні ми шануємо святу людину Церкви, ми шануємо святого, який відрізняється від великої хмари святих, мучеників і преподобних. Останні освятилися через мученицьку кончину, якою дивувалися віруючі тих часів, освятилися завдяки своєму виключно доброчесному життю, через свій подвиг та богобачення. Все це стало знаками, що підкреслюють їхню святість, які діяли і продовжують діяти в душах віруючих як зразок і імпульс, як приклад і доказ нашої істини.

У новій реальності, тобто в Церкві, місце героїв та прикладів посіли мученики та святі. І це тому, що вони більше втілювали дух Церкви і віддавали за нього своє життя. Більш того, святі і мученики часто виявляли і продовжують виявляти свою перевагу над іншими святими, здійснюючи чудеса.

У всі часи, у всіх місцях Церква знала і знає незліченні чудеса, крім чуда чудес, своєї Божественної Євхаристії, що тисячоразова повторюється по всій землі. Чудеса святих показують, як мала і як велика людина. Таке диво, як вражаюче зречення природної та духовної реальності, війшло в життя Церкви і є приголомшливим доказом святості її святих, яких вона протягом століть щодня вшановує.

Але подивіться, як сьогодні і завжди ми вшановуємо святого, який не згадує про римські гоніння та мучеництво. Ми не шануємо святого Фотія за його численні чудеса: ми не знаємо, чи зцілював він кульгавих і сліпих; чи він втішав людей у болю; чи він з’явився віруючим після своєї смерті, щоб порадити, підтримати чи підбадьорити їх.

І хоча все це правда, Фотій гідний замилування і є великим. Тож диво має бути знайдено в іншому місці. Саме в тій істині, яку він висловив у своєму богослов’і, у своїй боротьбі за Церкву. Він не має чудотворних ікон, але є чудотворна істина у його творах.

Віруючі не звикли шукати втіхи у святого Фотія, але вони звикли і повинні звикнути шукати істину. Його диво – це його правда. У цьому його унікальність, його велич. Чудо явища істини є диво сильніше, ніж інші, і особливо його важко споглядати, зрозуміти. Ті, хто не готовий, не впізнають, що це таке. Ті, хто не навчився дбати про істину так само сильно, як про своє тіло, не розуміють.

Проте явлення істини людям – це найбільше втручання Бога. Своїми нествореними енергіями Святий Дух прориває бар’єр людської відносності, розсуває завісу секулярності і робить людей здатними до споглядання, до більш глибокого та широкого переживання істини, а потім до вираження цього страшного та божественного досвіду.

Це і є диво істини. Саме це сталося зі святителем Фотієм, і тому ми шануємо його сьогодні, як Церква шанувала його в минулому і шануватиме в майбутньому. Наскільки значно диво істини і наскільки великий вчитель, який їй сприяв, видно з цього простого факту: можна спастися, навіть якщо твоє тіло покалічене; однак ви не можете бути спасенні, якщо ваша віра сильно скалічена, якщо ви втрачаєте істину, якщо у вас немає справжньої істини, якщо ви сумніваєтеся в ній. І це тому, що спасіння, обожнювання, блаженство означають причетність до істини, божественної реальності. Однак люди з нечестивими віруваннями помиляються, вони думають, що у них є істина, коли насправді у них нічого немає, і тому вони не йдуть на спасіння.

Цей видатний учитель Церкви, як справжній виразник її вчення, сприяв спасінню людей, брав участь у справі Божественного задуму спасіння, і тому він, який став Константинопольським патріархом у 858 р., вважається святим.

ІІ. Більш ширше розуміння природи Церкви

Ця свята людина кинула виклик злу помилкової віри, і Східна Церква завдяки її боротьбі та богослов’ю зберегла свою чистоту, яка наражалася на серйозну небезпеку з боку єпископів Риму і франкських богословів. Римські папи, пройняті світськими уявленнями, спотворили факт та інститут церкви. Вони намагалися через папу Миколу I (858-867) насильно впровадити до Східної Церкви цю фальсифікацію, цю еклезіологічну хворобу.

Коли Римська Церква добивалася першості влади, коли вона добивалася юрисдикції над іншою Патріаршою Церквою, це означало, що вона не жила належним чином фактом Церкви, що було пошкоджено непорочне містичне тіло Христове. Протидія Фотія, його енергійна та глибока богословська боротьба були виправдані, оскільки вони були спробою виявити справжній устрій Церкви. Натхнений антицерковними домаганнями Риму, Фотій продемонстрував і наголосив на природі Церкви.

Значення його боротьби полягає не так у тому факті, що новостворена Болгарська церква зрештою не потрапила під юрисдикцію Риму, а в тому, що свт. Фотій показав, що Папа не мав права авторитарно втручатися у питання (провінції) Сходу, отже, й у справи будь-якої помісної Церкви. Принципово те, що богослов’я про Церкву, богослов’я, яке почалося з Ігнатія Богоносця і розширене тепер Фотієм, набуло нових розмірів.

У заключному та вражаючим аналізі Фотій висловив і врятував поняття помісної церкви, особливо щодо інших помісних церков. Першість влади, якої прагнула Римська Церква, завдала помісним Церквам великих збитків. Місцеві єпископи були певною мірою зведені до органів управління, тобто що вони не стояли «на місці Бога Отця» (εις τόπον Θεού Πατρός), як це було в богослов’і свмч. Ігнатія Богоносця, як це приймала Східна Церква та як правильно розумів Фотій.

Величезне значення проблеми можна зрозуміти, зважаючи на те, що Церква має два основні полюси; «Євхаристичний реалізм» та богослов’я єпископа. Для тих, хто поза нашою Церквою ці два полюси — іноді один, іноді інший або навіть обидва разом — вводили в спокусу, продовжують спокушати і різко протистоять один одному. Саме тому, що немає Церкви без справжньої Євхаристії або без справжнього єпископа, який її здійснює.

У контексті дев’ятого століття, як і пізніше, папи по суті намагалися насправді принизити справжній вимір єпископства. Праця свт. Фотія, однак, звіла нанівець їхній задум, і тому на Сході служіння єпископа має духовний вимір, створений Христом, головою Церкви.

ІІІ. Сходження Святого Духа

Інший аспект великого богословського внеску Фотія стосується області Тріадології (вчення про Бога у Трьох Особах) та пневматології (вчення про святого Духа). Франкські богослови без сильної православної традиції та римські богослови на сумнівних богословських підставах вчили, що Святий Дух також походить від Сина. Вони вчили про Fillioque, яке деякі з них, особливо франки, додали до Символу віри.

Східна Церква вважала, що цим вченням фальсифікується віра в Бога Отця, оскільки ми сприймаємо Його як єдине джерело двох інших осіб. Інакше кажучи, з цим новим вченням, свідомо чи несвідомо, джерела, початку осіб стали двома, Отцем і Сином, що поставило під сумнів єдність Трійці та єдиносутність Духа по відношенню до Отця та Сина.

Таким чином, Filioque не було справжнім богословським прогресом, а частковим поваленням віри Церкви, яка до того часу набувалась і виражалася в драматичних битвах та просвіті від Святого Духа.

Святитель Фотій спромогся у богословських термінах показати характер цього новаторського західного вчення, його хибну основу та його неспростовність. За допомогою Передання, короткого вивчення питання і керівництва Святого Духа він прояснив істину, і таким чином стало ясно, що Fillioque не має підстави, воно не реальне, це уявна істина і тому наражає на серйозну небезпеку Спасіння тих, хто приймає його.

Наслідки цього богослов’я для життя і світогляду віруючих швидко стали очевидними: після IX століття Православна Церква стала ясніше, ніж раніше, усвідомлювати образ сходження (τρόπος της εκπορεύσεως) Святого Духа і була цілком впевнена, що Fillioque є єрессю. З того часу навіть жителі Заходу намагалися інтерпретувати своє Filioque таким чином, щоб не спотворювати Тріадологію. Це заслуга святителя Фотія, який служить Церкві як великий Отець і Вчитель.

IV. Першість істини

Якщо ми подивимося на особистість і богослов’я святителя Фотія через ширшу призму, яка не спотворить ні його самого, ні його внеску, ми зможемо дійти до дуже важливого переконання.

У той час як Римські єпископи зазвичай претендували на першість, Церква, Східна та Західна, потім прямо чи опосередковано прийняла позицію та богослов’я свт. Фото. Римські єпископи прагнули нав’язати себе, вважаючи, що вони мають для цього особливі владні повноваження. Однак вони не мали справжньої істини, яку можна було б нав’язати, і, отже, не було влади над іншими церквами. Свт. Фотій, на боці якого була Традиція, намагався виявити істину, оскільки це було пов’язано з проблемами його часу. Він не говорив про владу; він працював заради істини, яка є єдиною гарантією спасіння. Але той факт, що істина була дана Фотію, який працював над нею, а не папам, які шукали авторитету, означає, що думка Фотія, а не папства, була гідна прийняття; віруючі повинні мати мислення Фотія, щоб жити як він. Звідси випливає, що правило в Церкві таке, правило полягає в тому, що істина і той, хто висловлює правду, перемагають.

Це само собою зрозуміло, бо останньою мірою та критерієм у Церкві є істина. Привілеї та першості залежать виключно від істини. Ось чому в Церкві немає іншої форми першості. Є лише першість істини, яка у дев’ятому столітті була дана Богом в особі свт. Фотія.

Першість істини, яку ми можемо бачити і яку ми можемо слідувати у всьому історичному житті Церкви, не пов’язана з жодним місцем, тому що Дух дихає, де забажає. Він не йде на компроміс зі світськими амбіціями, із претензіями на привілеї, бо Бог до них байдужий.

І Церква, особливо сьогодні, яка бореться між церковними формами, тимчасовими та минущими традиційними формами, сучасними проблемами та істиною, переможе в цій духовній боротьбі не на життя, а на смерть, тільки якщо вона піде стопами Святителя Фотія, тобто якщо вона житиме своїм справжнім Переданням, якщо вона жертвує собою заради проблем часу, якщо вона виявляє абсолютну довіру до Святого Духа, що просвітлює. Амінь.

чернець Герасим (Стіліан Пападопулос), Свята Гора Афон, монастир Дохіар, почесний професор Богословського факультету Афінського університету

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Η προσωπικότητα και η θεολογία του Μεγάλου Φωτίου. Επίσημοι λόγοι εκφωνηθέντες επί τη ιερά μνήμη του κατά τα έτη 1970-2010, The Holy Synod of the Church of Greece, Athens 2011, pp. 201-7.