У сьогоднішній недільній проповіді патр. Кирило Гундяєв вчергове зрікся української православної пастви та Української Православної Церкви. І знову, на третьому тижні війни, ані слова осуду щодо цієї ганебної Каїнової бійні, влаштованої владою РФ проти мирних мешканців українських міст і сіл. Ані слова осуду щодо тотального бомбардування і нищення російськими окупаційними військами мирних житлових кварталів, лікарень, шкіл, дитячих садочків. Ані слова про розбомблені російськими «асвабадітєлями» десятки храмів РПЦвУ. Ані слова про тисячі жертв серед мирних мешканців, зокрема й дітей, за ці три тижні пекла по всій Україні, принесеного російськими окупантами, яких благословляє, яких підтримує і за яких молиться патріарх Кирило Гундяєв.
Тож про що ж болить і про що говорив сьогодні у своїй недільній проповіді патр. Кирило Гундяєв? Ось тільки кілька коротких цитат:
1. Патріарх Кирило закликав молитися «про єдиний народ наш, якого хочуть зробити розслабленим». РПЦ, на думку московського патріарха, має відстоювати «що ми справді один народ, який вийшов із київської купелі хрещення». «Знаю, як зараз закричать там, в Україні, противники цього народу: знову патріарх каже, що єдиний народ! А патріарх інакше й казати не може»» (див.: «Интерфакс», 20.03.2022).
2. Патріарх Кирило заявив, що «Російська Церква, незважаючи на дуже негативний політичний контекст, покликана сьогодні зберігати духовну єдність нашого народу – російського та українського народів – як єдиного народу, що вийшов із Київської купелі Хрещення» (див.: «Patriarchia.ru», 18.03.2022).
3. «Патріарх Московський Кирило засудив Захід за намір змінити менталітет українців, зробити їх ворогами Росії, з якою вони пов’язані «спільною історичною долею». За його словами, країни НАТО «не шкодували ні сил, ні коштів, накачуючи Україну зброєю та військовими інструкторами». Але страшніше «не зброя, а спроба «перевиховання», ментальної переробки українців і росіян, які там живуть, у ворогів Росії». Патріарх також висловив занепокоєння тим, що «поширюється західним світом русофобія», і керівники західних держав накладають економічні санкції на Росію.». (див.: «Интерфакс», 11.03.2022).
Читаючи ці та інші «проповіді» патріарха Кирила Гундяєва, лишається єдине відчуття – це пише і говорить не пастир духовний, а армійський політрук, який виконує завдання свого військового командування ідеологічно промивати мізки солдатам, щоби ті добре виконували поставлені перед ними військові завдання і накази. І патр. Кирило Гундяєв це старанно робить! Він словом і ділом благословляє і виправдовує геноцид проти українського народу, розв’язаний режимом Путіна.
Єдина їхня мета, як про це неодноразово заявляв Путін, і що сьогодні вчергове підтвердив головний політрук військ РФ патр. Кирило Гундяєв, це ліквідація української ідентичності, ліквідації всіх, хто вважає себе українцями, інакшими від росіян, «перезавантаження» і «зміна менталітету мешканців України», щоб ті, хто залишаться живими після цієї Каїнової бійні, вважали себе «однім народом» з росіянами. Це і є класичні ознаки геноциду, приховувані за брехливою демагогією та ідеологічними кліше.
Саме такими ж пропагандистськими гаслами про «єдиний народ» та «єдині історичні території» виправдовував розв’язання Другої світової війни Адольф Гітлер. Тоді теж знайшлися серед релігійних діячів ті, хто не тільки благословляв ту жахливу війну, але й закладав «духовно-ідейні» та «цивілізаційні» обґрунтування на її виправдання. На жаль, тепер цю роль на себе перебрав патр. Кирило Гундяєв.
Кидається у вічі, як цей «вєлікій гаспадін і атєц» два роки короновірусної пандемії ховався від власної пастви, фактично не служив публічно і не проповідував перед паствою, а тут несподівано наче прорвало… Людина, яка стільки часу боялася виходити до власної пастви, тепер старанно продукує військово-ідеологічні та пропагандистські заяви на підтримку і виправдання війни і тотального нищення власної пастви…
Якби він просто мовчав, то багатьом прихильникам московської православної традиції в Україні було б легше зберігати нейтралітет і єдність з МП. Але він не мовчить і свідомо зрікається свого духовенства і своєї пастви в Україні. І не просто зрікається, але свідомо примушує їх зайняти чітку позицію на боці путінського режиму та російської окупаційної армії. За таких умов подальше збереження єдності УПЦ з МП стає по суті самовбивчим. Тільки проголошення автокефалії і припинення будь-яких зв’язків з московським патріархом, який благословляє вбивства тисяч українців та знищення українських міст, здатне вберегти УПЦ від саморозпаду. Але чи готова вища ієрархія УПЦ на адекватні відгуки на запити власної пастви? Наразі всі завмерли у вичікування, чим все закінчиться і хто переможе… В надії, що може все ще повернеться «як було колись»… Проте «як було колись» вже не буде ніколи! Україна однозначно переможе. І в новій відродженій Україні місця МП вже не буде. Він не матиме ані канонічного, ані морального права тут існувати. І чим швидше це усвідомлять ієрархи УПЦ, тим краще для них і для всієї Церкви. Інакше паства і духовенство здійснять свій вибір самостійно. І він буде не на користь Москви, яка розв’язала цю страшну війну проти України і українського народу.
Що ще має статись, скільки ще українців має бути вбито з благословення патр. Кирило Гундяєва, щоби нарешті наші духовні провідники почали «вихід із рабства Єгипетського»?
На виправдання війни РФ проти України патр. Кирило Гундяєв постійно спекулює демагогічними гаслами про «єдину Київську хрещенську купель». Цей ідеологічний штамп, вигаданий російськими пропагандистами «руzzкого міра», насправді не має нічого спільного з історичною правдою.
Насправді ніякої «єдиної хрещенської купелі» ніколи не існувало. Це чистої води вигадка і маніпуляція. Понад 1000 років тому у кожному місті Київської Русі хрещення мешканців здійснювались окремо і у різний час, і навіть у різні роки. Причому у підкорених колись київськими князями північних угро-фінських землях процес християнізації розтягнувся на століття… Якщо, скажімо, у Києві люди добровільно приймали хрещення, то у тому ж Новгороді та інших північних містах місцеві мешканці тривалий час відмовлялись приймати християнство та чинили опір київській владі. Це яскраво засвідчує наше давнє літописання, яке повідомляє, що у Новгороді «Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем». Ще більш важко просувався процес християнізації у сучасних московських землях. Тож купелі у нас таки різні! І для росіян вони явно не Дніпровські! Щодо Москви, Суздаля та інших міст підкорених колись київськими князями північних територій, то там взагалі не було тоді жодних купелей, бо і самих цих міст тоді в природі ще не існувало. Єдині «купелі» на місці сучасної Москви тоді були – це малопрохідні лісові болота.
Ба більше, наша перша історична «хрещенська купель» – це Фотієве (або Аскольдове) Хрещення Русі, яке відбулося в 860 році за Константинопольського патріарха Фотія, коли Києворуське і Новгородське князівства існували цілком окремо, а варяга Рюрика навіть не було ще у Новгороді. Про це я неодноразово колись писав у своїх працях, за що був підданий колись обструкції з боку окремих промосковських церковних та світських діячів. Як виявилось, мої пропозиції тоді щодо відзначення в 2010 р. на державному і церковному рівні 1150-річчя початкової Християнізації Русі ламали путінські ідеологеми про «1150-лєтіе российской государственности», яке вони планували відзначати в РФ у 2012 році. Тому було зроблено все можливе, щоб ініціативи з пошанування історичної Фотієво-Аскольдової Хрещенської купелі були нівельовані і замовчувані. Тільки тепер стають зрозумілими причини тих, здавалося б, «дрібних» суперечок…
Очевидно, що спекуляції і фальсифікації щодо «єдиної хрещенської купелі» розраховані на малограмотних бабок. Як і заяви про «єдиний народ».
Важко зрозуміти, як українці можуть бути «єдиним народом» з мордвином Гундяєвим?! Як ми можемо бути «єдиним народом» з мокшами, чувашами, ерзями, вепсами та іншими російськими неслов’янами?! Ці нещасні люди через комплекси власної меншовартості соромляться свого справжнього етнічного походження і штучно називають себе “росіянами”, і такий самий комплекс меншовартості прийшли насильно нав’язувати і нам, українцям. Можна тільки поспівчувати людям, які соромляться і зрікаються власних імен і батьків, власної національності, власної ідентичності, культури і мови і називають себе зовсім чужим і непритаманним іменем. Що це, як не патологічна форма роздвоєння особистості, тобто шизофренія?! Коли така шизофренія відбувається з мільйонами людей, цілими народами РФ, то це трагедія…
Протягом трьох тижнів цієї жахливої і водночас героїчної і саможертовної війни українці довели всьому світові, що ми народ, який не здолати жодним загарбникам! Ми український народ, окремий, вільнолюбний і самодостатній! І з росіянами більше ніколи «єдиним народом» не будемо. У нас свій дім, своя історія і свій шлях. Якщо патр. Кирило Гундяєв та інші очільники МП цього досі не розуміють, то виникає питання про їхню адекватність не тільки з духовної, але й медичної точки зору. І у такому випадку тим паче з такими «сліпими поводирями сліпих» українська православна паства не може мати нічого спільного.
Сергій Шумило, кандидат історичних наук, доктор теології, директор Міжнародного інституту Афонської спадщини