Останнім часом ми спостерігаємо певну тенденцію, коли Болгарію, Болгарську Православну Церкву та навіть болгарську інтелігенцію представляють як явного союзника Росії, зокрема і в агресії проти України. Це, коли подивитися болгарські ЗМІ, дійсно відповідає істині. Тому ми вирішили перекласти українською мовою інтерв’ю одного з провідних православних болгарських філософів, професора Каліна Янакієва, яке він дав німецькому виданню «Deutsche Welle» 6 березня 2022 р., у якому від дає вичерпні відповіді на багато гострих питань щодо сьогоднішній ситуації в світі.
Редакція «Київського Православ’я»
- Ви закликали через вторгнення Росії в Україну бойкотувати наше національне свято, оскільки воно поки що більш-менш відбувається як свято не Болгарії, а Росії. Ви знайшли різницю цього року?
Здавалося, я знайшов невелику різницю. Принаймні російського посла, який нещодавно образливо висловився на адресу Болгарії та членів євроатлантичного альянсу, не було. Але було щось надзвичайно неприємне — здається, є ганебна людська здатність, коли бачиш щось на власні очі, коли твоя совість свідчить про це безапеляційно і ти не можеш заперечити це сам, спробуй це подолати. Такий крик реальності та себе ми були свідками в сценах, які відбувалися 3 березня на піку Шипка. Не можна заперечувати, що цього року ми не тільки не можемо подякувати Росії, але разом з усім нормальним світом маємо бути збентежені, обурені і навіть ужахатися тим, що вона робить в Україні.
- Чи є 3 березня відповідною датою для національного свята? Чому, наприклад, не виникає питання: яке визволення мають висунути нинішні покоління – від Османської імперії чи від комунізму?
Здається, що болгари, та й інші народи, звикли святкувати минуле лише тоді, коли воно досить далеко, щоб стати легендою. Ми забуваємо, що лише 30 років тому ми фактично були колонією в Радянському Союзі. Тверезий роздум переконає нас, що комунізму в Болгарії не могло б існувати, якби його не привели до влади стволі радянських танків. Але ми ніби народ, який спить своїм недавнім минулим, а коли прокидається, то прокидається за своїм далеким минулим. Тому ми святкуємо визволення від Османської імперії, а ті 45 років, коли ми були колонією, переживаємо немов у короткому передранковому сні. Падіння комунізму ми сприймаємо не як визволення, а як якесь закономірне завершення, щодо якого тривають суперечки та спекуляції – чи не було тоді краще, чи не стало тоді гірше…
- На святі прихильники націоналістичної партії «Відродження», розмахуючи болгарськими та російськими прапорами, вигукували прем’єр-міністру, «зрадник» і «Геть з НАТО». Чому для націоналістів наші національні інтереси збігаються з російськими, а не з євроатлантичними?
Перш за все, мушу уточнити, що для мене партія «Відродження» не є націоналістичною партією, що багато в чому стосується інших подібних утворень. Для них характерно те, що вони не «за», а «проти». Болгарський так званий націоналізм – це насправді єврофобія з усією її міфологією – гендерною ідеологією, корупцією, руйнуванням національної ідентичності тощо. Проте, зокрема, Партія «Відродження» є політичною формацією, яка відверто любить Путіна. У цьому плані він не нагадує ВМРО і навіть «Атаку», які намагалися прикрасити себе націоналістичною символікою. «Відродження» — надзвичайно амбітний російський представник, який починає хвилю антивоскування, що не має нічого спільного з націоналізмом. А зараз, під час війни в Україні, вона вже увійшла в ту первісну роль, для якої вона власне і створювалася. Ця партія, крім загрози нашим національним інтересам, є ще й образою для цивілізації. Його лідер регулярно закликає у ФБ відкрити концтабір Белене. Погрожують, що якщо його партія прийде до влади, демократам доведеться працювати на благо Батьківщини, натякаючи, що їм доведеться це робити в трудових таборах.
- У чому причина значної підтримки в нашій країні режиму Путіна, в тому числі його вторгнення в Україну? У якій пропорції за це відповідальні освіта, ЗМІ, Церква?
Просвіта відіграє дуже велику роль у вихованні образу Росії як визволителя, як творця Сан-Стефанської Болгарії, як духовної країни, як рятівника світу від нацизму. Вона наслідує романтичну історіографію, що виникла в ХІХ столітті як наслідок утворення етнічних національних держав у Європі і була поширена спочатку в Німеччині, а потім на слов’янофільському ґрунті в Росії. Мені незрозуміло, чому історіографія Болгарії досі залишається в’язнем цієї надзвичайно анахронічної школи, яка змогла пережити протягом півстоліття комунізму з дуже незначними доповненнями. А діти продовжують пізнавати Росію за її міфами. Основні ЗМІ також готові покладатися на ці міфи, можливо, тому, що це для них найпростіший шлях.
Роль церкви для мене дуже травматична, але тут я повинен обмовитися, що русофільство притаманне її вищій ієрархії, митрополитам, більшість з яких здобули освіту в Росії і які донині залишаються винятковими русофілами. Це справедливо для більшості з них, хоча не для всіх. Цього року, наприклад, митрополит Пловдивський виголосив дивовижну промову про агресію Росії, навіть натякаючи, що ми маємо змінити наше національне свято. Але вище духовенство загалом дотримується консервативного русофільства і підтримує те, що робить Росія, незалежно від того, має воно якесь відношення до церкви чи ні. Наразі воно більше на боці Путіна, хоча його вторгнення в Україну – це війна одного православного народу проти іншого православного народу.
- Ви сказали, що з вторгненням в Україну Путін розпочав війну з цивілізацією і піде так далеко, як дозволить. Це оновлена версія Третього Риму, яка має на меті зробити Росію за підтримки Китаю, ймовірно, провідною світовою державою, і зберегти ліберальну демократію тільки позначкою в світової історії?
Мені важко провести таку аналогію. Але насправді Росія, а не сьогодні, дивиться на світ у бінарному порядку – на неї і на решту світу, яка завжди проти неї і хоче її знищити, перешкодити її величі. Двоїстість також увійшов у політику Володимира Путіна, який хоче припустити, що ліберальна демократія є фактором, що принижує гідність, і він може врятувати світ від неї. Але якщо досі це було топом переважно в риториці його консервативних ідеологів, таких як Олександр Дугін, то тепер це в арсеналі агресора. Міф про те, що «Росія межує з Богом» — фраза, яку колись наївно вимовив Райнер-Марія Рільке, буквально перевернута, і тепер Росія межує з пеклом. Після того, як Путін погрожував натиснути ядерну кнопку, він став тримати ключ від безодні сатани і ледь не вставив його в замок. Якщо він вірить у фразу, яку він часто повторює – що нам світ, якщо Росії в ньому немає – зрозумійте велику Росію, ми в гангрені російської бінарності. Наскільки далеко Росія зайде зараз – питання, на яке ніхто не може відповісти. Але якщо вона не зустріне рішучого опору, то могла б піти далеко, і Україна була б лише першою фортецею на її шляху.
- Чи є у Російської Православної Церкви та російської інтелігенції потенціал зупинити Путіна в довгостроковій перспективі?
На жаль, мушу сказати ні. За останні десятиліття роль російської інтелігенції значно послабилася. Сьогодні немає гучних імен, з якими була відома російська культура в попередні десятиліття. Багато з них, чий голос був проєвропейським, або замовкли, або співпрацювали з режимом Путіна.
Що стосується Російської православної церкви, то вона в трагічному стані. Мені навіть важко визначити її як справжню Православну Церкву. Її єпископат — це буквально придворне священство режиму. Сама вона живе практично індивідуально. Я жартома скажу, що це папство в одній країні. Патріарх має право за бажанням переміщати, знімати та ставити митрополитів та єпископів, що в інших церквах немислимо. Крім того, РПЦ проводить власну, хоча й іншого масштабу, агресивну політику, порівнянну з державною. Буквально два місяці тому, щоб помститися Олександрійському патріархату, який визнав незалежність Православної Церкви України, вона зробила щось безпрецедентне в історії Православ’я загалом: оголосила про створення власного екзархату в Африці, на канонічній території старовинного Олександрійського патріархату. Тут начебто завтра з’явиться паралельна БПЦ структура на чолі з російським екзархом, а він буде альтернативним церковним главою болгарського патріарха Неофіта. За канонами Православної Церкви таке вторгнення підпадає під найсуворіші санкції. Стародавні Константинопольський, Олександрійський, Антиохійський та Єрусалимський патріархати готуються до собору, щоб відповісти на це вторгнення Росії. Більше того, російський митрополит Іларіон Алфєєв, відомий як міністр закордонних справ РПЦ, пригрозив, що подібні екзархати будуть створені деінде. Як РПЦ може протидіяти агресії Путіна, не відстаючи від нього (в агресії)?
- Чи є ядерна загроза аргументом для пом’якшення тону Кремля?
Ядерна загроза є неймовірною небезпекою для світу, на яку неможливо відповісти, оскільки вона знищить світ. Але я все ж сподіваюся, що Путіну не вдасться розчавити Україну, а якщо й зробить, то не зможе рухатися далі, оскільки його власна країна впаде у неймовірне нещастя. Я усвідомлюю, наскільки нелюдським і цинічним є таке говорити про Україну, але коли хтось кладе ключ у замок пекла, все стає непередбачуваним і неконтрольованим.
Проф., дфн. Калин Янакієв, викладач філософського факультету Софійського університету «Св. Климента Охрідського», член Міжнародного товариства вивчення середньовічної філософії (S.I.E.P.M.).
Розмовляв п. Георгій Лозанов
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»
Джерело Deutsche Welle