Арабське Євангеліє дитинства Спасителя – це апокрифічне Євангеліє дитинства Ісуса Христа, написана арабською мовою.

Історія введення цього апокрифу у науковий вжиток почалося з того, що Кембриджський професор Генрі Сайк придбав у Ліоні манускрипт арабською мовою, який у 1697 році переклав латинською мовою та опублікував обидва тексти (арабський та латинський) в одній книзі. Рукопис, придбаний Сайком, було втрачено, і вчені не отримали можливості встановити час написання. Фрагменти арабського тексту пізніше вдалося виявити в книгосховищах Риму та Парижа, а в Бібліотеці Лауренціана у Флоренції було знайдено (і досі зберігається) рукопис із 47 аркушів, що містить повний арабський текст «Євангелія дитинств»а. В даний час це найстаріший рукопис апокрифу. Цей манускрипт підписаний і тому точно датований. Він створений «вірним і смиренним рабом Господнім Ісаком», скопійований з більш раннього рукописного тексту, в чотирнадцятий день місяця сциабата 1610 Олександрової ери (лютий 1299). У рукописі велика кількість мініатюр, що ілюструють майже всі епізоди «Євангелія дитинства». Загалом, час написання апокрифа визначити важко, є припущення, що твір було написано сирійською мовою в V або VI столітті і лише пізніше перекладено арабською мовою. З цієї причини в англомовній літературі «Євангеліє дитинства» називають не «Арабським», а «Сирійським».

В ім’я отця і Сина, і Святого Духа, Єдиного Бога.

За допомогою та промислом Всевишнього Бога починаємо писати ми у світі Господньому книгу про чудеса Владики і Господа, і Спасителя нашого Ісуса Христа, Євангелієм Дитинства іменовану.

1

Знайшли ми [нижче викладене] в книзі первосвященика Йосипа, що жив за часів Христових, інші ж називають його Кайяфою. Стверджує він, та й справді воно так, що Ісус заговорив ще в колисці лежачи, і сказав Він матері своєї Марії:

- Я – Ісус, син Божий, Слово, якого народила ти, як і сповістив тобі ангел Гавриїл. І послав мене мій Отець на спасіння світу.

2 [Народження Ісуса]

У триста дев’ятому році Олександрової ери видав едикт Август, щоб пройшов усяк і кожен здійснити перепис на батьківщині у себе. І тому зібрався Йосип і, взявши обручку свою Марію, вирушив на Єрусалим і пішов до Віфлеєму, щоб разом із сім’єю своєю в рідному місті записатися. І коли вони досягли якоїсь печери, Марія сказала Йосипові, що настає час народити їй і що не зможе вона до міста дотягнути. Отже, каже, увійдемо в цю печеру. Сталося ж усе вже на сонячному заході. Поспішно вийшов Йосип, щоб [якусь] жінку до неї покликати, щоб вона допомогла Марії. Побачивши в пошуках її стару-юдейку з Єрусалиму, каже він: «Послухай, поважна, будь ласка сюди підійти і вступити в цю печеру, в ній жінка народжувати зібралася».

3

І ось вже після заходу сонця підійшла стара, а з нею і Йосип, до печери, і вступили вони до неї. Дивись: сповнена вона чудного сяйва, і було прекрасніше воно світла лампад і сонячного блиску чудовіше. Немовля сповнене груди матері своєї Владичиці Марії смокчав, в яслах лежачи. Здивувалися обидва вони світлу цьому, і запитала старенька Владичицю Марію, чи вона не народилася матір’ю? Коли ж підтвердила це Марія, – «не схожа ти зовсім, – каже, – на дочок Єви». І сказала Владичиця Марія:

- Як немає серед дітей рівного моєму Сину, так і жодна серед дружин не зрівняється з батьком Його. А стара їй:

- Пані моя, адже я прийшла плати заради, і вже давненько паралічем маюсь.

Говорить їй пані наша Владичиця Марія:

- Поклади на немовля руки свої.

І ледве зробила така стара, разом здорова стала. Вийшла тоді вона з печери, сказавши:

- Буду відтепер я служницею і рабинею немовляти цього кожного дня життя мого.

4 [Пастирі]

А потім прийшли пастухи. І після того як розпалили вогонь вони і розвеселилися, з’явилися їм вояки небесні, славлячи і вихваляючи Бога Усемогутнього. Відправляли пастирі їм, і стала в ту мить печера храму Вишнього світу подібна, бо славили величали Різдво Христове небесні уста і земні. І коли побачила стара єврейка чудеса ці явні, подякувала Богові вона, сказавши:

- Дякую Тобі, Бог, Бог Ізраїля, бо бачили мої очі Різдво Спасителя світу.

5 [Обрізання]

Коли ж час обрізання настав, отже, день восьмий, слід було за Законом обрізати хлопчика. І зробили обрізання над ним у печері. Забрала стара ця юдейка крайню плоть (щоправда, кажуть інші, ніби пуповину вона взяла) і помістила її в сосуд з нардовою олією стародавньою. А син її був продавцем пахощів, і, віддаючи йому посудину, сказала вона:

- Стережися продавати цей флакон запашного нарду, навіть якби й триста динарів тобі за нього запропонували.

Була ж та сама посудина, що купила Марія-грішниця і вилила на голову та ступні Господа нашого Ісуса Христа, а потім їх своїми волосами  витерла.

А через десять днів перенесли в Єрусалим немовля, а в сороковий від народження день доставили Його до Храму і поклали перед Господом, вчинивши жертвоприношення за Нього, як у Законі Мойсеєвому наказано, тобто: кожен де чоловічої статі, що розкрив лоно, буде присвячений Богові.

6 [Стрітення]

І побачив Його стовпом світла сяючим Симеон-старець, коли несла Його на руках своїх, наповнюючись радістю від Нього, Владичиця Марія-діва, мати Його; і оточували Його з усіх боків переможці ангели, подібно до варти, що охороняє царя. Поспішив Симеон до Владичиці Марії і, руки перед нею вдягнувши, сказав Господеві Христові:

- Відпусти нині зі світом, о Господи мій, раба Твого, згідно з тим, що сказано Тобою було, адже побачили вже мої очі милість Твою, приготовану Тобою для спасіння всіх народів – світло язичникам усім, а народу Твоєму, народу Ізраїля – славу.

Була там і Анна-пророчиця. Підійшла вона, Богу хвалу підносячи і щасливу Владичицю Марію благословляючи.

7 [Маги]

Сталося так, що коли народився Господь Ісус у Віфлеємі юдейському за часів царя Ірода, прийшли раптом із сходу маги до Єрусалиму, як і пророкував Зерадушт. І були з ними дари – золото, ладан та смирна. Вони вклонилися Йому і дари свої піднесли. Взяла тоді Владичиця Марія одну з його пелюшок і на згадку їм подарувала. Прийняли з благоговінням вони її, і в той же час з’явився їм ангел у зоряному вигляді – тієї самої зірки, що була їм раніше за вождя на дорогах. І рушили вони за світлом її дороговказним, і йшли за ним, аж поки країни своєї не досягли.

8

Зібралися до них царі та князі тамтешні розпитати про бачене ними і скоєне, і про те, як туди вони їхали і як звідти, і що з собою назад привезли.

Показали вони завісу. Владичицею Марією їм дану, і влаштували з цього приводу свято, і вогонь за звичаєм своїм розпалили, і вклонилися йому, і оцю пелюшку у вогонь кинули. Огорнуло та поглинуло полум’я її. Коли ж погас вогонь, вийняли пелюшку такою, як раніше, ніби зовсім її не торкалося полум’я. Почали вони цілувати її; на очі та на голови собі її покладали, кажучи:

- Адже справді це істина безперечна! Вже те одне разюче, що не зміг вогонь ні спалити її, ні зіпсувати.

А потім взяли вони пелюшку і з великою шаною серед скарбів своїх поклали.

9 [Втеча до Єгипту]

Ірод, побачивши, що маги його обдурили і не повернулися до нього, покликав священиків з мудрецями і сказав їм:

- Відкрийте мені, де Христос має народитися? Коли ж відповіли ті, що у Віфлеємі, юдейському місті, задумав Ірод убити Господа Ісуса Христа. І явився зараз уві сні Йосипові ангел Господній і мовив:

- Встань, візьми хлопчика і матір Його і йди до Єгипту.

Піднявся той по крику півнячому і пішов.

10 [Руйнування ідола]

Але поки розмірковував він, яку дорогу слід йому вибрати, наздогнав його ранок. І хоча зовсім невеликий шлях він пройшов, до великого міста вже наближався. Був там ідол, якому, присягаючись, інші ідоли і божества єгиптян підкорили. Жив при ньому жрець, що йому служив, і все, про що віщав Сатана з надр ідолових, передавав він народам Єгипту та його володінь. Був у жреця того син трирічний, зграєю демонів одержимий; багато говорив він і віщував, а охоплений бісами, розривав на собі одяг, залишався голим і в людей камінням жбурляв. І був у цьому місті дивовижний притулок, ідолу тому присвячений, і коли, прийшовши до цього міста, Йосип з Владичицею Марією попрямували до того притулку, страшенно стривожилися містяни, і зібралися всі жреці та вся знать перед головним ідолом, і запитали його:

- Чому тремтіти і здригатися земля наша стала?

Відповідав їм ідол:

- Прийшов сюди таємний Бог, але воістину Бог Він. І не гідний окрім Нього ні єдиний, як Бог шануватися, бо й справді Він Син Божий. І ледве розпізнавши Його, здригнулася ця земля, а від приходу Його хвилювалася і тремтіла. Та й самі ми перед величчю сили Його тремтімо.

І відразу впав той ідол. І збіглися до руїн мешканці з усього Єгипту.

11 [Зцілення сина жреця]

Коли сина жреця повсякчасна його хвороба опанувала, напав він, увірвавшись у притулок, на Йосипа та Марію, все ж таки інші, покинувши їх, втекли. А пані Владичиця Марія, виправши перед тим пелюшки Господа Христа, на жердинах їх сушити розвісили. Підбіг біснуватий хлопчик цей і, одну з пелен схопивши, на голову собі поклав. Як тут почали біси, у змій і ворон перетворившись, з рота його стрімголов вистрибувати! І одразу, волею Господа Христа зцілений, став цей хлопчик Бога славити, а потім Господа, що його зцілив, дякувати взявся.

І ось бачив батько, що здоров’я до нього повернулося.

- Сину мій, – вигукнув, – що сталося з тобою? Чиїм же промислом зцілився ти? Відповів йому син:

- Як перекинули мене біси додолу і оволоділи мною, кинувся я в притулок і побачив там дружину велику з хлопчиком, чиї пелюшки щойно виправ, вона на жердинах розвісила. І коли я схопив одну з них і на голову собі поклав, покинули мене демони і втекли.

Дуже радий був батько.

- Сину мій, – каже, – може статися, що хлопчик цей і є Син Бога Живого, що небо і землю створив. Щойно прийшов Він до нас, звалився наш ідол і впали всі боги наші, великою могутністю його розтрощені.

12 [Страх єгипетський]

Так відбулося пророцтво, яке гласило: «З Єгипту Я закликав Сина Мого».

Почувши, що звалився той ідол і згинув, були Йосип з Марією страхом і трепетом опоновані і казали:

- Коли ми були в ізраїльській землі, задумав Ірод убити Ісуса і перерізав тому всіх діточок Віфлеєму та округи його. І немає сумніву в тому, що тільки-но єгиптяни дізнаються, як звалився їх ідол, спалять вони нас у вогні.

13 [Перші розбійники]

І пішовши звідти, потрапили вони в місцевість, де лігво розбійників було. Відібрали ті розбійники у якихось людей скарб та одяг, та й самих їх пов’язали. Але чують раптом розбійники: великий гул, який буває, коли військо та кіннота великого царя з барабанним боєм із міста виступає. Кинули тут, злякавшись, розбійники все награбоване, бранці ж розв’язали пута один одному, на ноги встали, розібрали свій скарб і роз’їхалися. А коли зустрілися до них Йосип з Марією, то вони запитали в них:

- Де ж той цар, який сюди наближався, і чого війська гул чувати, кинули нас розбійники, чому ми й цілі залишилися?

14 [Біснувата]

А потім прийшли вони в інше місто, де жила жінка біснувата. Коли вночі одного разу по воду вона вийшла, вселився в неї бунтівний і проклятий сатана. Нестерпний одяг їй був і терпіти вона не могла покоїв: гола, ремені та ланцюги, якими пов’язували її, порвавши, раз за разом на пустирі тікала і, стоячи на перехрестях доріг, та на цвинтарях, у людей камінням жбурляла, тяжкі муки [домочадцям] своїм доставляючи.

Побачивши її, виповнилася співчуттям до неї Владичиця Марія. І ледве пожаліла вона її, одразу покинув жінку сатана і стрімголов, наче бісеня якийсь, вискочив з неї з криком: «Горе через тебе мені, Маріє! Горе мені через Сина твого!

Так і була вона від мук своїх врятована. А прийшовши до тями, засоромилася ця жінка наготи своєї і, ховаючись від людських поглядів, додому поспішила. І вже в одяг одягнена, батькові і [домочадцям] своїм про те, що сталося, розповіла. І оскільки найзнаменитішими в цьому місті вони були, з величезною шаною прийняли вони у себе Владичицю Марію з Йосипом.

15 [Безмовна наречена]

А назавтра, з дорожнім запасом, пішли ті від них і надвечір того ж дня іншого селища досягли. Справляли там весілля, але через підступи проклятого сатани і старанності чарівників оніміла тамтешня наречена і зовсім безмовною стала. Коли ж вступила, несучи Сина свого Господа Христа, в селище це Владичиця Марія, простягла, побачивши її, німа наречена до Господа долоні свої і на руки Його підхопила і, міцно притиснувши, цілувала, баюкала і гойдала, над Ним схилившись. І відразу ж розтулилися уста її, і стали вуха чути. Віддала вона Богу, їй здоров’я, який повернув, хвалу і подяку. Жителі ж селища цього всю ніч від радості тріумфували, вирішивши, що зійшов з небес, та прямо – до них, Бог з ангелами своїми.

16 [Змій-ґвалтівник]

Три дні вони там залишалися, у достатку живучі та пошані. А потім, дорожнім запасом забезпечені, пішли від них і прийшли в інше місто, де через багатолюдність його заночувати надумали. Жила в тому місті якась дружина доброчесна. Але пішла одного разу вона купатися на річку, і дивися: кинувся на неї в зміїному образі сатана проклятий і навколо живота обвився, а потім, що ні ніч, став вриватися до неї і, на ній розтягнувшись, грубо ґвалтував.

Побачила жінка ця панну Владичицю Марію та немовля Господа Христа на грудях у неї і, змилувавшись, так Владичиці Марії сказала:

- Дай, о пані, потримати і розцілувати мені немовля цього.

Простягла Його Марія тій жінці. І ледве доторкнувся Він до неї, відпустив і стрімголов покинув її сатана, і жодного разу його з того часу вона вже не бачила. Славили всі, хто там був, за це Бога Всевишнього, а та жінка обдарувала їх щедре.

17 [Прокажена дівчина]

Взяла наступного дня ця жінка ароматної води, щоб Господа Ісуса вмити, і, вмивши Його, воду, якою омивання зробила, з собою забрала, та на дівчину, що жила там, чиє тіло від прокази вже білим стало, малу дещицю полила і водою тою її вмила. Щойно це було зроблено, очистилася одразу діва. І сказали містяни тоді:

- Немає жодного сумніву в тому, що Йосип з Марією і хлопчик цей не люди зовсім, але боги!

Коли ж вони збиралися йти, підійшла до них та діва, що від прокази раніше страждала, і попросила, щоб вони її взяли у супутниці.

18 [Дружина володаря]

Погодилися вони з нею, і вирушила вона з ними. І прийшли вони до міста, де твердиня найзнатнішого володаря була. Утримував він покій для подорожних, куди й пішли вони. А дівчина [з покою] вийшла і до дружини володаря того проникла і, знайшовши її в сльозах та смутку, про причину ридання розпитала.

- Не дивуйся моєму риданню, – відповіла та, – бо смуток великий мене пригнічує; нікому з людей розповісти про неї я досі була не в змозі.

- Може статися, – каже дівчина, – коли відкриєшся мені і [про все] розповівши , зілля від неї в мене знайдеться.

- Що ж, – відповіла дружина володаря, – але тільки бережи мій секрет і нікому про нього не розповідай. Видали мене за володаря цього, а адже він цар і підвладні йому багато міст. Довго я з ним прожила, а все не мав від мене він сина, коли ж я народила сина йому, прокаженим він виявився. Відвернувся, глянувши на нього, чоловік мій і мовив: «Або убий його, – каже, – або няньці віддай, щоб у такій глушині його виховала, звідки навіки про нього ні слуху, ні духу не було б. А з тобою в мене все скінчилося! Ніколи мене надалі не побачиш! І з того часу я й горем пригнічена. … О сину мій! О чоловік!

А дівчина їй:

- Хіба ж не казала тобі я, що мені ліки від твоєї хвороби? Вкажу тобі його. Адже я була прокаженою, але очистив мене Бог Ісус, Син Марії володарки.

Коли ж спитала дружина, де той Бог, про якого вона говорить,

- З тобою Він, – відповіла дівчина, – у цьому ж будинку і знаходиться.

- Як же статися таке може? – Здивувалася та, – Та де ж він?

- Тут Йосип з Марією, – відповіла дівчина, – немовля їх Ісусом звуть. Він і зцілив мене від хвороби моєї та страждань.

- Та яким же засобом, – сказала та, – зцілилася ти від своєї прокази? Чи не покажеш мені його?

- Чому ж? – каже дівчина. – Взяла я у Його матері воду, якою тіло Його омили, і на себе вилила, тим і була очищена від прокази.

Встала тоді дружина володаря і покликала їх, щоб насолодилися вони гостинністю її, і приготувала Йосипові бенкет розкішний з безліччю запрошених. А потім, на зорі, зібрала вона ароматну воду, в якій Господа Ісуса купала, і водою облила сина свого, що з нею був. І негайно очищений був її син від прокази. І Богові за це завдячила і хвалу Йому оспівуючи, говорила вона:

- Блаженна мати. Тебе породила, о Ісусе! Чи не тому водою, на Тебе вилитою, Ти людей зцілюєш, що вони причетні до Твоєї природи?

А потім надіслала вона володарці Марії дари щедрі і з пошаною безмірною її проводила.

19 [Щасливий чоловік]

А потім, в інше місто прийшовши, побажали вони переночувати там і завернули в будинок до людини, яка нещодавно одружилася. Але, зіпсований чаклунством, не міг насолодитися дружиною своєю. І тієї ночі, що вони ночували в нього, розкрилися пута його. Коли ж на зорі в дорогу стали вони збиратися, затримав їх щасливий наречений і великий бенкет їм влаштував.

20 [Мул]

Тому лише через день рушили вони в дорогу. А коли до іншого міста наближалися, побачили трьох жінок, що йшли з плачом від кладовища. Помітивши їх, каже Владичиця Марія тій дівчині, що супутницею їм була:

- Розпитай у них, яка їхня справа і що за лихо у них трапилося.

Нічого на запитання дівчини не відповівши, як і вони [у неї] запитали:

- Звідки ви і куди прямуєте? Минув же день, і вже ніч нагрянула.

- Мандрівники ми, – відповіла дівчина, – і притулку для ночівлі шукаємо.

Говорять вони:

- Ходімо з нами, у нас заночуєте.

І пішовши за тими [жінками], були приведені вони в гарну нову садибу, де в усьому достаток був. А час зимовий був, і увійшовши до них у хлів, побачила знову дівчина цих дружин і що плачуть вони, плачучи гірко. Стояв перед ними мул, пергамською шаллю покритий, і був для нього кунжут насипаний; цілували вони його і в трапезі йому служили. Коли ж спитала дівчина: «О моя пані, що ж це за мул такий?» – відповіли вони їй із плачом:

- Мул, якого бачиш ти, був братом нашим, тією ж матір’ю, що й ми, народженим. Коли ж помер наш батько, великий статок нам залишився. А оскільки брат був у нас єдиний, підбили ми його шлюб влаштувати і за людським звичаєм весілля йому готували. Але розпалюючись ревнощами одна до одної, вже й не знаємо як, зачарували його жінки; і одного разу вночі, перед світанком, відчинивши двері своєї садиби, побачили ми брата нашого перетвореним на мула, яким ти бачиш його. Ми ж, бідолашні, батька, як тобі відомо, не маючи, самі замість нього жодного не пропустили мага, знахаря чи чарівника, щоб сюди не закликати. Але нічого користі не дало! І щоразу, як переповняться серця наші скорботою, встаємо ми й разом із матір’ю нашою сюди йдемо; і біля гробниці батька наридавшись, сюди ж повертаємось.

21

Коли почула це дівчина, – «Повстаньте, – каже, – духом і не плачте, бо наближається зцілення хвороби вашої. Та вже з вами воно серед хором ваших! Ось і я раніше прокаженою була, але, як побачила цю жінку і з нею дитя мале, ім’я якого Ісус, нехай облила тіло своє водою, в якій мати Його мила, зцілилася відразу. Відомо мені, що і вашому горю допомогти Він може. Піднимайтеся! Ідіть до Владичиці моєї Марії і, привив її в дім свій, відкрийте таємницю вашу і попросіть смиренно, щоб вона змилосердилася над вами».

Як почули жінки слова дівчини, поспішили вони до пані Владичиці Марії і привели її до себе, і розтяглися перед нею, ридаючи і кажучи:

- О Владичице наша пані Маріє! Пожалій ти служниць своїх, бо немає в нас нікого старшого нас – ні глави сімейства, ні батька, ні брата люблячого. Був, однак, той мул, що стоїть перед тобою, братом нашим, але закляття дружин його таким, як ти бачиш, зробили. Ось і просимо тебе ми, щоб ти зжалилася над нами.

І засмучена часткою їх, підняла тут Владичиця Марія Господа Ісуса і на спину мула того поклала, і, сама разом із жінками заридавши, Ісусу Христу сказала:

- Послухай, Сину! Зціли Ти мула цього великою силою Своєю і зроби його людиною, розумом наділеною, якою вона й раніше була.

І ледве відлетіли ці слова від уст Марії, змінився у вигляді мул і людиною став, юнаком чистим і непорочним. Тут почали, і він, і сестри його, і мати славити Владичицю пані Марію; а немовля, над головою своєю піднявши, цілували. І говорили всі:

- Блаженна Матір Твоя, о Ісусе, Спаситель світу! Блаженні очі, що насолоджуються щастям Тебе бачити!

22

Говорять потім разом обидві сестри матері своєї:

- За допомогою Господа Ісуса Христа і благого втручання діви цієї, що вказала нам на Марію та Сина її, повстав достеменно у вигляді людського брат наш. І оскільки він неодружений ще, добре б тепер нам віддати йому за дружину цю дівчину, служницю їх.

І коли про те пані Марію запитали і погодилася з ними вона, влаштували цій діві розкішне весілля: веселощами змінивши смуток і тризні крики сумні, почали вони співати та радіти, радіти та веселитися. Від великої радості своєї розкішно одягнувшись і вбравшись, стали вони потім вірші та здравниці проголошувати, примовляючи:

- О Ісусе, Сину Давидов, що звертає горе на радість і стогнання на радість!

Залишалися там Марія з Йосипом десять днів. Потім пішли далі. Великі почесті їм ці люди віддали, коли проводжали їх, і плакали, повертаючись, а найбільше – дівчина ця.

23 [Розбійники]

Вийшовши звідти, прийшли Йосип з пані Марією в пустельну місцевість, і почувши, що кишить вона розбійниками, вирішили вночі її перетнути. Але дорогою раптом бачать: лежать на дорозі два розбійники і багато інших розбійників, співтоваришів їх, сплять поруч. А були ті два розбійники, на яких вони натрапили, Тит та Думах. І говорить Тит Думаху:

-Прошу тебе, давай пропустимо цих. Та так, щоб і наші товариші їх не помітили. Відмовився Думах. А Тит знову:

- Візьми, – каже, – собі сорок драхм від мене і ще ось це в подарунок, – простягнувши йому, щоб мовчав той пояс, яким переперезаний був.

Побачивши, що добру справу задля них зробив розбійник, мовила Владичиця пані Марія йому:

- Господь Бог підтримає тебе Своєю правицею та відпущенням гріхів обдарує.

І сказав у відповідь матері Своїй Господь Ісус:

- Розіпнуть, о мати, Мене через тридцять років юдеї в Єрусалимі, а два розбійники ці зі Мною на одному хресті повішені будуть: Тит – праворуч, і мене – Думах. Другого ж дня прийде переді Мною Тит у Царство Небесне.

- Нехай відведе Бог від Тебе це, Сину! – відповіла вона. І пішли звідти вони до міста ідолів, що з наближенням їх у пагорбі піщані перетворився.

24 [Матарея]

Вирушили звідти вони до тієї смоківниці, що нині Матарейської зветься, і явив у Матареї Господь Ісус водне джерело, в якому Владичиця Марія сорочку Його помила. А від поту Господа Ісуса, Якого там водою вона обливала, бальзам у тій місцевості з’явився.

25 [Мемфіс]

Звідти в Мемфіс вони спустилися, і побачили фараона, і залишалися в Єгипті три роки. Здійснив же в Єгипті Господь Ісус безліч чудес, описів яких ні в Євангелії дитинства, ні в Євангелії досконалості немає.

26 [Повернення]

А через три роки пішов він з Єгипту і повернувся до Палестини. І коли до Юдеї вони наблизилися, злякався Йосип вступити до неї. Почувши ж, що Ірод помер, а син його Архелай успадковував місце його, хоч і зі страхом, але пішов до Юдеї. І явився йому ангел Божий, сказавши:

- О Йосип, йди в місто Назарет і там залишайся. Воістину дивно, що народився так і мандрував повсюди Повелитель всього!

27 [Зцілення водою]

Прийшовши після того в місто Віфлеєм, побачили вони, [що лютують] там багато важких хворіб, що вражали очі немовлят, які потім помирали. І жила там жінка, у якої син був хворий. Вже вмираючого принесла вона його до Владичиці пані Марії і побачила, що купає та Ісуса Христа. Говорить тоді жінка ця:

- О панна моя Маріє, поглянь на сина мого, який від тяжкої хвороби покутує.

Вислухавши її, сказала панна Марія:

- Візьми тієї води, в якій я Сина свого викуповувала, і твого оббризкай.

І ось, узявши трохи тієї води, облила нею вона, як пані Марія сказала, сина свого. І після того як зроблено це було, зупинилися його рухи і, поспав недовго, живий і здоровий від сну прокинувся. І радіючи цьому, знову привела його мати до пані Марії.

Та сама сказала їй:

- Дякую Богові, що сина цього твого зцілив Він.

28

Жила там і інша жінка, сусідка тієї, чий син тепер одужав. А оскільки від хвороби цієї та її син страждав, і майже вже осліпли очі його, плакала вона на протязі дня й ночі. Каже їй якось батькова дитина зціленої:

- Чому не віднесеш ти свого сина до пані Марії, як я свого віднесла, коли він при смерті був? Став він здоровий від води тієї, якою раніше омивала тіло сина її Ісуса.

Коли жінка від неї про це почула, пішла і сама до Марії, та взявши тієї води, сина свого в ній викуповувала. Тієї ж миті зцілилися очі і тіло його. Коли ж віднесла вона сина до пані Марії і про все, що сталося, повідала, наказала і їй Марія, щоб Богу за зцілення сина дякувала і нікому про те, що сталося, не розповідала.

29 [Клеопа]

У тому самому місті жили дві жінки, одного чоловіка дружини, і були сини у них лихоманкою хворі. Одну з них Марія звали, а ім’я її сина було Клеопа. І ось зібралася вона і, взявши сина свого, вирушила до пані Владичиці Марії, матері Ісуса, і, піднісши їй хустку прекрасну, сказала:

- О Владичице моя пані Маріє, прийми від мене плат цей, а за нього одну лише пелюшку мені дай.

Погодилася на це Марія, і пішла мати Клеопи, а з пелюшки сорочку зробила і сина в неї одягла. Тим і була зцілена недуга його. А син суперниці через день помер.

З того часу пішли суперечки між ними, коли, міняючись через тиждень, до домашніх турбот по черзі вони приступали. Настала якась черга Марії, матері Клеопової, і, збираючись хліб пекти, вогнище вона розжарила і за тістом пішла, залишивши біля нього свого сина Клеопа. Заздрісниця ж її, побачивши, що один він, а розпечене вогнище вогнем пашить, схопила Клеопу і в пекло кинула, сама ж забралася додому.

Повернулась Марія і бачить: лежить її син Клеопа посеред вогнища і сміється, вогнище холодне зовсім, ніби й не розводили вогню в ньому зовсім. Зрозуміла тут вона, що це заздрісниця її Клеопу у вогонь кинула. Вийнявши його, принесла вона сина до Марії і про те, що сталося, їй розповіла. А та їй:

- Мовчи, – каже, – і нікому про цю подію не розповідай, страшно мені за тебе, коли розголосиш ти це.

А потім якось пішла заздрісниця ця до криниці води зачерпнути і побачила, що біля криниці Клеопа грає, а довкола – нікого. Схопила вона його і в колодязь скинула, сама додому повернулася.

Коли прийшли по воду люди до того колодязі, побачили вони, що сидить на поверхні води хлопчик, і, спустившись за ним, його вгору підняли. Вони дивувалися хлопцеві цьому і славили Господа Бога. Прибігла тут мати Клеопова і, забравши його, принесла зі сльозами до Владичиці Марії і мовила:

- О пані моя! Подивись, що заздрісниця моя з сином моїм створила! Адже не інакше як вона в колодязь його скинула. Не може бути того, щоб не вбила вона одного разу його!

Відповідала їй Владичиця Марія:

- Охоронить тебе Бог від неї, а з неї за тебе спитає.

І ось пішла якось заздрісниця води з колодязя набрати, та заплуталася ногами у мотузці і в криницю впала. Збіглися тут люди, щоб тягнути її, але побачили, що розбита голова і кістки зламані. Ось такою гидкою смертю і загинула вона. Сталося ж з нею за прислів’ям «глибокий колодязь копали і в нього ж упали».

30 [Варфоломій]

А в іншої тамтешньої жінки сини-близнюки були. Захворіли вони, і коли помер один, у другому ледь трималася душа. Підхопила його мати, ридаючи і принесла до Владичиці Марії.

- Владичице моя, – каже, – вислухай ти мене і помилуй; адже два в мене сина було, і тільки одного поховала, як другий при смерті. Ото б молити і славити Бога я стала! – І заголосила вона: – О Господи! Лагідний Ти, милостивий і милосердний; двох синів Ти мені дав, і коли одного забрав, хоч іншого лиши мені!

Побачивши гарячі сльози її, зглянулася на неї Владичиця Марія.

- Поклади, – каже, – сина свого в ліжко Ісусові та вкрий його одягом мого Сина.

І коли поклали його в ліжко, де перед тим Господь Ісус Христос лежав, – а вже закрив повіки він свої перед смертю, – лише торкнувся його аромат одягу Христового, розплющив очі одразу, гучним голосом мати покликав і попросив хліба, а отримавши, смоктати його став.

Тоді каже мати його:

- О Владичице пані Маріє, знаю тепер я, що перебуває в тобі [така] благодать Божа, що навіть син твій людей зцілює, причетних до своєї природи, лише доторкнуться вони до одягу його.

Зцілений же хлопчик цей – той, хто в Євангелії Варфоломієм названий.

31 [Зцілення водою]

А ще там була жінка прокажена. Прийшла вона до пані володарки Марії і сказала:

- О пані моя, подай допомогу мені.

Відповідала їй володарка Марія:

- Про яку ж допомогу просиш? Золота тобі чи срібла? Або щоб тіло твоє очистилося від прокази? Здивувалася жінка:

- Та хто ж мене так обдаруватиме? А володарка Марія їй:

- Візьми, – каже, – трохи цієї води і тіло своє оббризкай.

Щойно зробила вона так, була очищена одразу, і прославила Бога і подякувала.

32

І, провівши три дні у Марії володарки, пішла, а повернувшись у місто, зазирнула там до знатної людини, яка за дружину собі дочку іншої знатної людини взяв, але ледь побачив він дружину свою, помітив між очима у неї знак прокази у формі зірки. І тому недійсним був оголошений шлюб та розірваний. Побачивши, що сталося з ними, що пригнічені горем вони й ридають, жінка про причину їх сліз спитала.

- Не допитуйся у нас ні про що, – відповіли ті, – бо не можемо ми розповісти нікому зі смертних, яке наше горе, та й взагалі нікому не можемо відкритися.

Але була наполеглива та й просила, щоб довірилися вони їй: раптом нехай станеться, що вона їм зілля дасть. І коли вони нарешті показали їй дівчину і прокази знаки, що між очей у неї проступали, сказала та жінка, побачивши це:

- Я, яку перед собою ви бачите, теж на цю хворобу страждала, поки не довелося мені якось у Віфлеєм у справі вирушити. І ввійшовши там до однієї печери, я побачила жінку на ім’я Марія; був із нею син, якого Ісусом звали. І помітивши, що я прокажена, зглянулася на мене і дала тієї води, в якій сина свого викуповувала. Облила я тіло своє тією водою і стала приємною. Говорять тут вони жінці цій:

- Чи не підеш з нами, пані, до володарки пані Марії і чи не уявиш нас їй?

І коли погодилася та, вирушили вони до володарки пані Марії, захопивши подарунки багаті. І ввійшовши, піднесли їй ці дари, а потім показали ту діву прокажену, яку з собою привели. Говорить тут їм пані Марія:

- Нехай на вас прийде милість Господа Ісуса Христа.

А потім, подавши їм води тієї, в якій тіло Ісуса Христа купала, наказала, щоб і нещасна нею омилася. І тільки-но це було зроблено, зцілилася негайно вона.

Прославили Бога вони і всі, хто там був. І потім, радіючи, у своє місто вони поверталися і знову славили Бога.

А коли почув той знатний чоловік, що зцілилася його дружина, повернув він її в будинок свій і вдруге весілля влаштував. І за те, що здоров’я до дружини повернулося, Богові дякував.

33 [Дракон]

Була там же й зовсім молода жінка, яка мучилась сатаною. Приходив до неї цей проклятий у вигляді дракона величезного і проковтнути її збирався; усю кров з неї висмоктував, так що вона ставала на труп схожою. І щоразу наближався він до неї, голосила вона, голову руками стиснувши: «Горе мені, горе… Адже немає нікого, хто б мене від гідкого дракона врятував».

Смутніли про долю її батько з матір’ю і всі близькі, і ті, кому бачити її доводилося. Обступали її натовпом люди й плакали гірко, коли кричала вона навзрид: «Ох, друзі, ох, браття мої! Та невже немає нікого, хто б мене від цього вбивці позбавив?!

Почула одного разу зойк дівчини цієї доньки знатної людини, яка від прокази своєї вже очистилася, і, піднявшись на дах палацу свого, побачила вона, що, руками голову обхопивши, плаче та й усі, що навколо неї, теж плачуть. І запитала вона чоловіка тієї біснуватої, чи жива ще мати його дружини? Коли ж відповів той, що батьки її живі, – «поклич, – каже, – її мати до мене». А побачивши, що покликав він її, спитала:

- Діва ця божевільна – чи твоя дочка?

- Так, пані, – сумуючи і плачучи, їй жінка відповідала, – дочка вона мені.

Говорить їй тоді дочка знатної людини:

- По секрету тобі зізнаюся: прокаженою я раніше була, але зцілена вже нині Владичицею Марією, матір’ю Ісуса Христа. Коли хочеш зцілити свою дочку, відведи її до Віфлеєму і розшукай там Марію, матір Ісусову. І віруй: буде зцілена дочка твоя. І я впевнена, що з здоровою донькою радісна ти сюди повернешся.

Ледве дослухала до кінця її промову жінка, і одразу взяла вона свою дочку і в зазначене місце вирушила, а прийшовши до пані володарки Марії, відкрила їй все, що з донькою діється. І слова її вислухавши, подала їй пані Марія трохи води тієї, у якій сина свого Ісуса купала, і веліла вилити її на тіло дочки. І давши їй одну з старих пелен Господа Ісуса, сказала:

- Візьми цю пелену і як тільки побачиш ворога свого, йому покажи.

І з уклоном їх проводила.

34

Поки йшли вони від неї, повертаючись до своєї місцевості, вже настав час, коли мав звичай сатана кидатися на дівчину. І з’явився зараз їй окаянний цей у вигляді дракона великого. Злякалася вона його виду, а мати їй:

- Не бійся, доню! Нехай наблизиться він до тебе, і тоді покажи йому пелену, яку нам володарка Марія дала. Подивимося, що буде.

І ось, коли, звернувшись до жахливого дракона, наблизився до неї сатана, здригнулося тіло діви від страху. Але тільки-но вийняла вона пелену і на голову собі поклала, прикривши очі свої нею, вирвалися з пелени тієї полум’я і жар, та на дракона хлинули. І велике диво відбулося, щойно побачив дракон завісу Господа Ісуса, з якої вогонь визивався і на голову і в очі йому сипався: заволав на весь голос.

- Що тобі до мене, Ісусе, сину Марії? І куди від тебе тікати? – І, відсахнувшись у великому страху від дівчини, згинув він і ніколи їй потім не показувався.

А діва, прийшовши до тями, дякувала Богові і славила. І славили Його разом з нею всі, кому довелося диво бачити.

35 [ Юда]

І інша там проживала жінка, у якої син одержимий сатаною був. Звали його Юдою. Щоразу, як вселявся в нього сатана, кусав він усіх, хто до нього наближався, а якщо поблизу себе нікого не знаходив, власні руки та ноги він гриз. І ось, почувши про пані Марію та Сина її Ісуса, зібралася мати нещасного цього і привела сина свого Юду до Владичиці Марії. Тим часом Яків з Йосією повели немовля Господа Ісуса з іншими дітьми пограти. Посідали вони перед домом, і Господь Ісус із ними. Підійшов [до них] біснуватий Юда і праворуч від Ісуса присів. І тут, як завжди бувало, охоплений сатаною, захотів він загризти Господа Ісуса, однак не зміг, тільки поранив Йому правий бік, а потім розридався. І вискочив у ту ж мить стрімголов з хлопчика цього сатана, подібний до шаленого собаки. Хлопчик же той, що поранив Ісуса і з якого сатана в собачому вигляді вискочив, був тим Юдою Іскаріотом, що Його юдеям зрадив. І той бік Ісуса, який йому поранив Юда, римляни потім списом проткнули.

36 [Глиняні фігурки]

Коли виповнилося Господу Ісусу від Різдва Його сім років, грав Він якось удень з однолітками своїми, тобто з тими, хто за літами Йому був рівним. Вовтузилися з глиною вони, з якої ліпили птахів, ослів і биків, та й різних інших тварин. І, спритністю своєю вихваляючись, розхвалював всяке творіння своє. Говорить тут Господь Ісус дітям:

– А я тим фігуркам, які зробив, рухатись загадаю!

Коли ж запитали діти Його, чи не Творця Він Син, наказав Господь Ісус рухатися тим фігуркам, і одразу ж стрепенулись вони, а потім, коли дозволу їм дав, знову завмерли. Він же зліпив птахів і горобців. І коли наказував їм літати – літали, а коли завмерти їм бувало – завмирали; коли ж питво та їжу їм пропонував – їли та пили.

Пішли потім діти та про це своїм батькам розповіли. Батьки кажуть їм:

- Стережіться, дітки, і більше з ним не ведіть, бо він – чародій; і тому уникайте його і від нього тримайтеся подалі і ніколи відтепер та надалі з ним не грайте.

37 [Барвник]

Якось вдень, бавлячись і граючи з дітьми, вбіг Господь Ісус у лавку барвника на ім’я Солем. А у того в лавці лежало багато тканин, які він збирався фарбувати. І ось, опинившись у лаві, взяв Господь Ісус усі ці тканини, та в чан із густим індиго і кинув. Коли ж прийшов Солем і побачив, що загублені тканини, почав кричати на весь голос і Господа Ісуса лаяти:

- Що ти зробив зі мною, – каже, – о син Марії! Перед усіма співгромадянами ти мене зганьбив! Адже колір мені всяк за потребою своєю замовляв, ти ж прийшов і все перепсував!

Відповів Господь Ісус:

- Як тільки забажаєш, щоб колір шматка змінився, віддам тобі його одразу, – і почав тут же з чана тканини витягати.

І кожна той колір приймала, який барвник хотів. І так, поки все не витягнув.

Дізнавшись про таке небувале чудо і діло, прославили юдеї Бога.

38 [Ісус-тесляр]

Виходячи в місто, брав із собою всюди Йосип Господа Ісуса, коли за ремісничою справою звали його до себе люди, щоб ворота, ложа, короба та скрині він їм зробив. І хоч би куди йшов він, завжди Господь Ісус був з ним. І щоразу, як Йосипові зробити що-небудь треба було в лікоть розміром чи в три чверті ліктя, довше того чи коротше, ширше цього чи вже, ледве простягав руку Господь Ісус до тієї речі, ставала вона такою, як хотів Йосип, а своїми руками йому працювати не доводилося, тому й не був вправний він у ремеслі теслярському.

39

І ось, покликав його одного разу цар єрусалимський:

- Хочу, – каже, – щоб зробив ти мені, Йосипе, трон, пропорційний місцю тому, де сидіти я звик.

Послухався Йосип і зараз же за справу взявся. Два роки провів він у царських палацах, поки над троном працювати не скінчив. Коли ж спробував його в те місце поставити, де стояти він був повинен, виявив, що до вказаного царем розміру з обох боків по дві спітами не дістає. Побачивши це, розгнівався на Йосипа цар.

І так наляканий Йосип був гнівом царським, що ніч натще провів, не скуштувавши ані крихти. Коли ж запитав його Господь Ісус, чому він переляканий,

- Тому, – відповів Йосип, – що я погубив усе, над чим два роки працював. А Господь Ісус йому:

- Не бійся, – каже, – і не падай духом! Хапайся краще за цей бік трону, а Я за другий схоплюся, то ми його й виправимо.

І коли зробив Йосип усе, як сказав Господь Ісус, і кожен із свого боку трон вони потягли, вирушив він і точнісінько місце тому зрівнявся.

Дерева ж для трону того з тих, що [вже] за часів Соломона, сина Давидового, славилися, тобто багатьох порід і видів.

40 [Козлята]

Якось вийшов Господь Ісус вдень на дорогу і, помітивши, що хлопці грати зібралися, попрямував до них, але поховалися від нього діти. Підійшовши тоді до воріт якогось дому і побачивши жінок, що там стояли, запитав у них Господь Ісус, куди ж ті хлопці поділися? Коли ж відповіли ті, що в домі нікого немає, знову запитав Господь Ісус:

- А бачите, он там, під навісом, хіба не це? Коли ж ті відповіли Йому, що козенята це трирічні, вигукнув Господь Ісус:

- Виходьте сюди, козенята, до Пастиря вашого!

Вийшли тут діти, образ козенят, що знайшли, і навколо Нього скакати взялися. Вразилися, звичайно, побачивши це, жінки і, охоплені жахом, на коліна впавши, Господа Ісуса вшанували, кажучи:

- Господи Ісусе наш, сине Марії, воістину Ти – Ізраїля пастир добрий! Помилуй своїх служниць, що стоять перед Тобою і ніколи не знали сумнівів, бо заради спасіння прийшов Ти, а не заради смерті.

І відповів Господь Ісус, що серед народів рівні ефіопи синам Ізраїля, і сказали жінки Йому:

- Відомо Тобі все, о Господи, і нічого від Тебе не приховано. Молимо Тебе ми нині й до милосердя Твого волаємо, щоб Ти повернув рабам Своїм – хлопцям цим їхній вигляд колишній.

І сказав Господь Ісус:

- З’явіться, юнаки, і ходімо грати!

І одразу, прямо на очах у дружин цих, козенята на хлопчиків перетворилися.

41 [Коронування Ісуса дітьми]

А в місяці Адарі зібрав, як цар, Ісус юнаків, і розстелили ті на землі одежу свою, і сів Він на її. Поклали вони вінець, з квітів сплетений, на голову Його і вишикувалися, подібно до придворних царських, ліворуч і праворуч Його. І кожного, хто проходив дорогою цією, зупиняли вони силою і говорили: «Наблизься і вшануй царя, а потім йди своєю дорогою!»

42 [Симон Кананіт (хлопчик, укушений змією)]

Коли вони розігрували це, підійшли люди, які несли хлопчика. Вирушив він з однолітками своїми по дрова на гору, і знайшовши там гніздо куріпки, засунув руку в нього, щоб звідти дістати яйця. Але вжалила його отруйна змія, що сиділа в гнізді, та так, що взявся він на допомогу кликати. І хоч приятелі прибігли швидко, при смерті його знайшли на землі, що лежить. Підійшли тут рідні його та підняли, щоб у місто нести. І коли вони досягли того місця, де Господь Ісус, немов цар, сидів, а інші юнаки, що як служителі царські навколо стояли, поспішили назустріч юнаки укушеному змією і сказали родичам його:

- Ну, вітайте царя!

Коли ж через нещастя, що сталося в них, не побажали ті підійти, силою, проти волі їхні хлопці потягли. І запитав Господь Ісус, що підійшли, чому несуть вони цього хлопчика? Коли ж відповіли ті, що змія його вкусила, говорить Господь Ісус юнакам:

- Ходімо, уб’ємо цю змію!

І хоч просили батьки хлопчика, щоб дозволили їм піти, бо вже в передсмертній агонії був їхній син, відповідали їм діти:

- Хіба ви не чули, як цар наказав, щоб ми пішли і вбили змію? Хіба ж не коритеся ви йому?

І хоча вони того не бажали, але понесли носилки назад. А коли підійшли до гнізда, запитав Господь Ісус юнаків:

- Чи не тут місце зміїне?

Підтвердили ті, і негайно вийшла змія на Господній поклик і перед Ним схилилася. А Він їй:

- Іди, – каже, – і вся отрута, що хлопцеві цьому впорснула, висмоктай!

Підповзала ця змія до хлопчика і висмоктала всю отруту свою. Прокляв тут її Господь Ісус, і за словом Його згинула вона одразу.

А хлопчик, щойно торкнулася його рука Господня, здоровий став. А коли він заплакав, то промовив до нього Господь Ісус:

- Не плач, бо скоро учнем Моїм будеш. І був це – Симон Кананіт, який у Євангелії згаданий.

43 [Яків та гадюка]

На другий день послав Йосип сина свого Якова за деревом, а Господь Ісус йому нав’язався в супутники. І коли прийшли вони в те місце, де дерева росли, почав Яків деревину заготовляти, але вжалила тут у руку його розлючена гадюка, та так, що він скрикнув і заплакав. І побачивши, що сталося з ним, підійшов до нього Господь Ісус і на те місце, куди гадюка вжалила, дунув. Щойно зробив Він це, одразу здоровий став Яків.

44 [Хлопчик, що впав з даху]

Одного разу, коли Господь Ісус знову серед дітей був – а грали вони на даху, – звалився звідти якийсь хлопчик і тут же дух випустив. І як інші юнаки розбіглися, Господь Ісус один на даху залишився. Коли ж прийшли рідні хлопця цього, то сказали вони до Господа Ісуса:

- Це ти з даху зіштовхнув нашого сина!

І хоч заперечував Він це, заволали вони, що, мовляв, мертвий син наш, а ось цей його і вбив! А Господь Ісус їм:

- Не сороміть мене, – каже, – і коли Мені не вірите, давайте в самого хлопчика запитаємо, щоб він правду на світ вивів.

І спустився тут Господь Ісус униз і, ставши над мертвим, гучним голосом вигукнув його:

- Зеноне! – Каже, – Зенон! Хто тебе з даху скинув?

І відповів мертвий:

- Господи, – каже, – не Ти мене з даху зіштовхнув, а Деіуа мене скинув звідціля.

І коли наказав Господь усім, що стояли там, щоб почули вони це слова, прославили вони Бога за це диво.

45 [Диво з водою]

Якось веліла пані Марія, щоб пішов Господь Ісус і приніс води з колодязя. І коли ходив набирати він воду, стукнулося вже повна гідрія [про щось] і розбилася. Господь же Ісус розгорнув свою накидку і, зібравши в неї воду, приніс її матері своїй, що здивувалася такій справі. А все, що бачила вона, – берегла і зберігала в своєму серці.

46 [Горобчики]

А на другий день знову грав Господь Ісус з дітьми у воді біля струмка, і збудували вони знову запруди. Зліпив Господь Ісус дванадцять горобців, і навколо садка свого розставив – з кожного боку по три. А день був суботній. І приходить раптом юдей, син Хананії, і побачивши, чим вони зайняті, обурився він і розгнівався.

- Як же це ви, – каже, – у суботній день із глини фігурки ліпите? – І, підбігши, квапливо зруйнував він їх запруди.

Господь же Ісус ляснув у долоні над горобцями, яких Він виліпив, і, защебетавши, розлетілися ті. Підійшов тоді син Хананії до Ісуса і черевиками садок Його розтоптав, так що втекла вся вода звідти. Говорить йому Господь Ісус:

- Як витекла ця вода, так і життя твоє з тебе витече.

І миттю висох цей отрок.

47 [Покарання грубіяна]

А вдруге, коли повертався ввечері Господь Ісус додому з Йосипом, зустрівся хлопчик Йому, який так на бігу штовхнув, що впав Він. І сказав йому Господь Ісус:

- Як Мене повалив, так і сам упадеш, але вже більше не встанеш.

І зараз же той звалився бездиханним.

48 [У школі]

А ще жив у Єрусалимі хтось на ім’я Закхей, який навчав хлопчиків. І сказав він Йосипові:

- Чому, о Йосипе, не приводиш до мене Ісуса грамоті його навчати?

Обіцяв йому це Йосип і пані Марії про це розповів. І відвели Господа до вчителя, який, тільки-но побачивши Його, написав Йому алфавіт і наказав, щоб Він сказав: «Алеф». І коли Той сказав «Алеф», наказав вчитель Йому «Біти» говорити. А Господь Ісус йому:

- Скажи мені раніше, що «Алеф» значить, тоді і «Бет» тобі назву.

Коли ж вчитель батогом Йому пригрозив, пояснив Господь Ісус і «Алефа», і «Бета» значення, і якби лінії літер прямі були, і якби загнуті, і якби були в спіраль закручені, і ті, що з крапками, і без них, і чому одна літера інший передує; і багато чого стало пояснювати і розповідати, чого вчитель сам ніколи не чув і в жодній з книг не читав. А потім каже вчителю Господь Ісус:

- Слухай, що Я скажу тобі, – і почав виголошувати Він чітко і ясно – Алеф, Бет, Гімель, Далет… – і аж до «Тау» так.

Вражений був цим учитель:

- Думається мені, – каже, – раніше Ноя народжений цей хлопчик!

І обернувшись до Йосипа, мовив:

- Привів ти мені хлопчика навчатися, що більш вченій за всіх наставників разом узятих! І Марії він також сказав:

- Синові цьому твоєму ніякого навчання не потрібно!

49

Тоді до іншого вчителя Його відвели, більш освіченого. І ледве глянув на Ісуса той:

- Скажи, – каже: «Алеф».

«Коли ж сказав Він «Алеф», наказав, щоб Він «Бет» вимовив. А Господь Ісус у відповідь:

- Скажи мені, – каже, – перш, що «Алеф» значить, тоді і «Бет» тобі назву.

Коли ж вчитель замахнувся, щоб Ісуса вдарити, відразу ж відсохла його рука і сам він помер.

Говорить тут Йосип Марії:

- Не дозволимо відтепер Йому з дому вийти, бо будь-який кривдник Його карається.

50 [У Єрусалимському храмі]

Коли ж зрівнялося Йому дванадцять років, повели Його до Єрусалиму на свято, а коли скінчилося свято, вони повернулися. Господь же Ісус у Храмі залишився, серед учених книжників і старійшин – синів Ізраїлевих, яких Він про різні науки розпитував і своєю чергою їм відповідав. І запитав Він у них:

- Чий син Месія?

Відповіли вони, що він син Давидів.

- Чому ж, – каже – тоді називає він у дусі Його Господом своїм, коли каже: «Сказав Господь Господу моєму: «Сядь праворуч Мене, щоб кинув Я ворогів Твоїх до стоп ніг Твоїх?»

Запитує тут Його найголовніший законовчитель:

- Та чи не читав ти книжок?

- І книги, – каже Господь Ісус, – і те, що міститься в них.

І став виясняти Він і книги, і Закон, і повчання, і настанови, і обряди, про які в книгах пророків сказано, і речі, які ніяким земним розумом не осягаються. Говорить тоді законовчитель цей:

- Мудрість таку досі я ні сам не знайшов, ні почути не міг! Адже подумати тільки, ким цей хлопчик буде!

51

Був там і філософ, в астрономії досвідчений, і запитав він у Господа Ісуса, чи не вивчав астрономію Він. Назвав йому Господь Ісус число сфер і тіл небесних, пояснив природу та властивості їх, позицію, вид і площу, трикветр і сек стиль, апогей їх та перигей, скрупули, і скрупулів шістдесяті частки, та інше багато чого не збагнути розумом.

52

Був серед них і філософ, у предметах природних навчений, і запитав він у Господа Ісуса, чи знає медицину Той? Виклав, відповідаючи йому, Господь Ісус фізику та метафізику, гіперфізику та гіпофізику, про енергії тіла розповів, про тілесні рідини та функції їх; назвав кількість кісток та членів, вен, артерій та нервів; розповів, як сухе тепло діє, і як вологий холод, і що їхнє застосування дає; як впливає душа на тіло, про відчуття його та сили; як на нього гнів і хіть впливають; а під кінець – про поєднання і розпад і багато іншого, що для земного розуму незбагненно.

Встав тут цей філософ і Господу Ісусу вклонився.

- О Господи, – каже, – з цієї години учнем і слугою твоїм буду.

53

І поки про це і про багато іншого вони говорили, прийшла пані володарка Марія, яка три дні в пошуках Господа Ісуса разом з Йосипом провела. І побачивши, що сидить Він серед учителів, то питаючи їх, то їм відповідаючи, сказала вона:

- Сину мій, чому ж так обійшовся Ти з нами, адже Я та батько Твій, не знаючи відпочинку, шукаємо Тебе?

А Він їй:

- Чому ж, – каже, – шукайте Мене? Хіба ви не знаєте, що належить перебувати Мені в домі Мого Отця?

Але не зрозуміли вони слів, які Він їм сказав.

Запитали Марію вчителя, чи не її Він син? А коли підтвердила це вона,

- Щаслива ти, – кажуть, – Маріє, що таким Його народила!

Повернувшись до Назарету з ними, Він підкорив їм у всіх справах. І зберігала матір Його всі ці слова в серці своєму. Господь же Ісус досягав успіху і в зростанні, і в любові у Бога і людей.

54 [Дорослість  та хрещення Ісуса]

І став Він приховувати з цього дня чудеса і таємниці Свої потаємні і став Закон вивчати старанно, доки не виповнилося Йому тридцять років, коли оголосив прилюдно голосом, що з неба зійшов у Йордану, про Нього Отець:

- Він – Син мій коханий, в якому умиротворюсь Я.

А Дух Святий був там у вигляді голубки білої.

55

Той Він, Кого молимо і шануємо ми, Хто буття і життя нам дав і вивів нас з утроб матерів наших, Хто сприйняв заради нас тіло людське і викупив нас, щоб обійти нас милосердям вічним і милість Свою за благодаттю і лагідністю, благістю і благоволінням нам явити. Слава та благодать Йому, сила і влада відтепер і на всі віки.

Переклад прот. Сергій Горбик, «Православний духовний центр ап. Івана Богослова» м. Чернівці.