Дай мені, сину мій, своє серце
Прип. 23:26
Видовище небесне і прерадісне сьогодні побачили очі наші. Молода діва за віком, ніжна за додаванням, що призвичаїлася до виховання, відвернула обличчя своє від усіх суєт людських, зріклася всякого спокою тіла свого, і всім світом, як пилом, знехтувала, та здобула Творця свого. Чи бачите її? Майже оголена ввійшла вона до цього святого храму, і через це показує, що позбулася вона всякого марного мирського побажання. Власи глави своєї постригла в ім’я Господа Бога свого, нехай пізнаємо, що з любові до Нього викорінила всі душевні бажання свої. Найміцнішою зброєю озброїлася проти ворога, який може знищити намір її. Поклала одяг на тіло своє – нехай уникне стріл його, як голубиця. Шоломом голову свою покрила – нехай буде мудра, як змія, і уважна до щоденних нападів його. Переперезала стегна свої – та не зможе її спонукати побажанням плоті. Взула ноги свої в сандалії – та не зуміє спокусити її зійти зі шляху чесноти. Вся одягнулася в мантію – та покаже, як вона всю себе вбила, щоб жити разом з Ісусом Христом. Взяла державну зброю Хреста – та переможе всю силу ворога та всі спокуси його. Як мудра діва, тримає тепер запалену свічку в руках своїх, чим виявляє світло добрих діл своїх, нехай бачать їх люди і прославлять Бога.
Чесна діво! Блаженна твоя думка, чудова справа твоя. Звеселила ти душі наші відповідями, що давалися тобою, і обіцянками, зробленими Богу. Ти шукаєш Христа, хочеш бути Його нареченою. Для того ти відійшла від родичів, відлучилася від дому батьків твоїх, залишила весь світ і почала нове життя у цій священній обителі. Ісуса Христа ти шукаєш. Не важко твоє шукання. Однієї речі хоче Він від тебе. І якщо ти її подаруєш Йому, то Він готовий заручити тебе Собі і обійняти тебе. Ця річ не важка, яку Він вимагає від тебе, не потрібні тут праця важка. Він вимагає твого серця. «Сину, дай мені серце твоє». Але серце не тілесне, бо Бог ні земля, ні перст. Він вимагає серця душі твоєї, тобто розуму твого, бо Бог є духом. «Сину, дай мені серце твоє». Коли ти присвятиш Йому твій розум, Він прийде зараз і з’єднається з душею твоєю. Про це й хочу говорити з тобою, бо це мета чернечого життя, яке ти наважилася обрати.
Навіщо ченці тікають від світу і віддаляються від суспільств? Навіщо ховаються в пустелі і полягають у монастирях? Для чого щодня постяться, щодня пильнують, щогодини схиляють коліна свої? Молитва – справа їхня, послух – вправа їхня, смирення – їхнє висловлювання. Кохання прикрашаються, читанням харчуються, сльозами напиваються. Пригнічення є щоденний їхній урок. Але який кінець їхній? Яка їх мета? Висока ціль і славна, дивовижний кінець та бажаний. Вони з апостолом Павлом кажуть: «Живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). Хочуть вони завжди бути нерозлучними у поєднанні з Ісусом Христом. І це є мета їх.
Але подивіться, що багато разів трапляється. Деякі з ченців присвячують Богові все старанність тілесну та труди свої, але розум свій залишають у метушні та пристрасті до світу. Вони думають, що живуть чернечим життям, але обманюються, бідні. Христос у душу їхня не приходить. Бог є дух і хоче, щоб духом Йому кланялися ті, котрі хочуть здобути Його. «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ін. 4:24). Хто не присвятить Йому свій розум, тому ніяк неможливо з Ним з’єднатися. Які підносять дух свій до Бога, ті приносять істинну жертву: «жертва Богу – дух сокрушений» (Пс. 50:19). Як Він побачить таку жертву, буває негайно нареченим душі того, що Йому її приносить.
Приносить жертву Авель Богові, приносить жертву і Каїн. Дари Авелеву прийняв Бог, побачили Божі очі Авеля та дари Його. Але ніякої уваги не надав Він Каїну, відвернув лице Своє від суєтного диму жертви його: «А на Каїна й на жертву його не зглянувся». А чому? Обидва з благоговінням жертву свою приносили. Каїн приносив Богові плоди земні. «І приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою» (Бут. 4:3-5). Один Йому приносив речі мертві, плоди земні; інший приносив Йому живі речі, первородних овечок. Каїн жертвував бездушне. Авель приносив жертву одухотворену. Обидві жертви були. Але Авель, коли хотів принести жертву, вибрав найкраще з усього, що мав. І Каїн приносив жертву, але приніс Богові найгірше, що в нього було.
Так і той чернець, який нічого не робить, як тільки не спить і постить, приносить Богові речі мертві, плоди земні та тілесні. А той, що присвячує розум свій Богові, приносить Йому дари живі, жертву одухотворену та нематеріальну. Чернець, який пригнічує тільки тіло своє, приносить Богові дар бездушний і тлінний, а той, що очищає дух свій, жертву приносить Богові тілоспаління одухотворене, а не мертве. Чернець, який приносить Богові тільки тілесну працю, не дає Богові кращого з того, що має. Чернець, який приносить Богу освячення духовне, дарує вибрану річ з того, що Бог дав йому. Чернець, який приносить тілесну працю з нечистим серцем, приносить жертву, подібну до жертви Каїнової. Тому зовсім не зглядається Бог на таку жертву, відвертає від жертводавця обличчя Своє. Чернець, який дарує чистоту духу, приносить жертву, подібну до жертви Авеля. І Бог бачить її, приймає її, зглядається на того, хто приносить, і входить у його серце.
І давні ізраїльтяни думали колись, що Бог хоче жертв тілесних, а не чистоти душевної, чому покладали на вівтар тельців, приносили Богові смирну та фіміам, піднімали руки у гору. Але їхнє серце не було присвячене Йому. Воно було сповнене злості. І Бог закликає Ісаю і наказує сказати людям, що все чинне ними, коли вони є перед Божим лицем, марно, що від них ніколи не вимагалося безліч жертв, а тільки чистота душевна. І заголосив пророк серед народу свого слово Господнє: «Нащо Мені многота ваших жертв? говорить Господь. Наситився Я тілоспалінням баранів і жиром ситих телят, а крови биків та тельців і козлів не жадаю! Як приходите ви, щоб явитися перед обличчям Моїм, хто жадає того з руки вашої, щоб топтали подвір’я Мої? Не приносите ви більше марнотного дару, ваше кадило огида для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скликання зборів, не можу знести Я марноти цієї!… Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх… Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров’ю… Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе!» (Іс. 1:11-16).
Отже, яку користь має чернечий, коли постить, а душа його сповнена злості? Коли святкує, а дух його приліплений до мирського піклування? Яка користь не спати і мати розум, обтяжений лукавими думками? Яка користь молитися устами і дозволяти розуму своєму тинятися туди-сюди? Хто прийме це з ваших рук? Такий лицемірний молитовник протягує руки свої до Бога, і Бог відвертає очі Свої від нього. Він довго молиться, але Бог його не чує. Відберіть лукавства від ваших душ. Вижени з душі твоєї, пустельник, лукаві спогади, вижени звеличення з розуму твого, викинь із серця твого злу хіть. Відберіть лукавства від ваших душ. Плодоносить та приносить плоди духа твого, які є (як каже божественний апостол): «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22-23). Присвяти душу твою Богові, і тоді Він з тобою з’єднається.
Те ж саме ясно бачимо і у Святому Письмі. Приходить колись Ісус до Віфанії, і там дві жінки приймають Його у своєму домі. Одна (Марфа) бігає туди-сюди, служить, готує все необхідне «Марта великою послугою клопоталась». Інша (Марія), залишаючи всяку справу, сидить біля ніг Боголюдини і зовсім присвячує свій ум на слухання слова Його «сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його» (Ін. 10:40, 39). Марфа сподівалася, що буде гідна Ісусу Христу чеснота, яку вона виявляла. Вона думала, що Бог потребує тілесної служби. Вона думала, що сестра її нічого не робить, а марно час втрачає. Бажаючи, щоб і сестра її брала участь у винагороді, прийшла вона і постала перед Господом: «Чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла». Але Господь замість того, щоб дякувати, викриває її. Ісус їй каже: що ти турбуєшся і домагаєшся скорішого виправлення всіх домашніх справ, що «турбуєшся й журишся ти про багато чого». Одне робити треба справу, яку робила Марія. Чи бачиш її? Вона обрала добру частину. Вона принесла Мені велику жертву: присвятила свій розум на те, щоб слухати Моє слово і Мені подарувала душу свою. «Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї» (Лк. 10:40-42). Ось явний приклад, у якому Бог нам відкриває, що хоче Він, щоб ми Йому присвятили свої розум і серце, щоб Він був увесь наш.
Наречена в Пісні Пісень, яка є душа доброчесна, і ніч і день у своєму розумі мала нареченого свого. Це відбувалося від її любові до Нього. «По ночах на ложі своїм я шукала того, кого покохала душа моя». Ніколи не виходив із пам’яті її Той, Якого мала закорбованим у внутрішніх глибинах свого серця. Це походить від великої любові, якою вона була сповнена до Нього. «Кого покохала душа моя: схопила його, й не пустила його, аж поки його не ввела у дім неньки своєї, та в кімнату тієї, що в утробі носила мене!» (Пісн. 3:1, 4)
Отже, любов зводить наш розум до Бога, і любов Бога в нас зводить: «А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам» (Ін. 14:21). Тому добрий подвижник, який зводить свій розум до Бога, є оселя Божа, сосуд Святого Духа, приятель Ісуса Христа. Бог наказує йому, щоб любив Його, щоб прийти в душу його.
І це ви самі дізнаєтеся через багаторазовий досвід. Чи траплялося колись вам постити, пильнувати, молитися без приліпленя до Бога вашого розуму? Тоді ніякого задоволення, ніякої радості не приходило в вашу душу: тоді ви нічого не відчували, крім праці і втоми. І чи знаєте чому? Справа ваша не піднімалося на небо, щоб звести благодать Божу в ваше серце. Воно залишилося мертвим і бездіяльним, поверталося всередину без плоду. Подивіться знову, коли ви, чи молитеся, чи співаєте, чи читаєте, і розум ваш приліплений до Бога, тоді радості та веселощів сповнюється душа ваша, якась насолода і захоплення небесне обіймає всіх вас, і, як кадило сприятливе перед Богом, здійсняється діло ваше, приводить благодать Духа Святого в серце ваше, Бог усередину вас приходить.
Бідна душа моя, чого не віддаєш розуму твого Творцю, щоб знайти добрий бісер, подібно до доброго євангельського творця? Творче мій Господи, чого не присвячую Тобі я свій розум, щоб бути мені сосудом Твоїм, щоб зберегти в собі чесне миро благодаті Твоєї?
Віддай Йому, сестро моя, твій розум, присвяти всі твої помисли Ісусу Христу, Нареченому твоєму. Дивись на Нього розумово, як на малого Немовля, Яке у вертепі плаче, і незабаром замовкнуть твої дурні дитячі мудрування плоті. Поглянь на Нього в прибраній світлиці, як на найгіршого раба, що умиває ноги учнів Своїх, і одразу приборкаєш всяку горду думку душі твоєї. Дивись у вертограді, як на послушника Отцю Своєму навіть до смерті, смерті ж хресної, звідси навчишся слухатися настоятельницю твою. Якщо ти Його уявиш собі в пустелі, то поститимеш. Якщо побачиш Його на горі Елеонській, то молитимешся. Якщо ти побачиш Його на церковному крилі, то переможеш ворога. Якщо ти згадаєш, що Він чудодіяв, то будеш людинолюбною. Чи побачиш Його розумом своїм, як Йому в преторі лаються, зневажають, б’ють, плюють в обличчя, тіло ранами виконують, терням увінчують голову, то від цього прикладу навчишся терпіти з радістю всяку скорботу і тісноту чернечого житія. Іноді простягни розумовий погляд до Голгофи і побачиш Його, праведного Царя і Творця всього, розп’ятим між двох розбійників, як лиходія, як розбійника.
Христе мій (скажи Йому в умі своєму) розп’ятий, Христе мій Царю, за гріхи душі моєї сим терням голову Твою уражують; за гріхи тіла мого вражена плоть Твоя і зовсім роздерта! Христе мій Царю, ніж нечутливе і жорстоке серце моє, для того жорстока копія пробиває життєдайне ребро Твоє! Це говори в твоєму розумі і тоді побачиш, як наповняться очі твої духовними перлинами, бо як із джерел виливаються води, так потечуть сльози з очей твоїх. Після сліз зійди в труну Його і побачиш Його мертвого та бездиханного. Труну Йому дає Йосип, миро приносять Йому мироносиці, сльози ллє Мати Його. Ти ж присягнися в своєму серці ніколи Його не забувати.
Коли побачиш і те, як Він прийде судити світові. Затремтять труби, зійдуть ангели, встануть мертві, підуть у стрітення всі люди, що існували від віку. Тисячі тисяч ангелів, полки цих архангелів оточать Його, і настане Хрест. Книги розігнуться, справи виявляться, таємне відкриється, святі зрадіють, і грішники заплачуть. Побачиш тоді нареченого твого, скільки тих і солодкий Він до праведних: поставить їх праворуч, створить їх царями, нехай царюють у безкінечному Його Царстві. Але до нещасних грішників буде жахливий і невблаганний, кине їх у полум’я мучитися завжди і на віки віків. Про ці Божественні справи завжди думай. Уявляй собі Ісуса Христа, Творцю всього та Творця твого. Чи ходиш, чи їж, чи п’єш, чи кажеш, чи мовчиш, чи в рукоділлі вправляєшся, Христос завжди нехай буде в твоєму розумі. Вночі та в дні, щогодини, щохвилини Ісуса Христа май у пам’яті твоїй. Закарбуй Його в твоєму розумі зображеннями любові. Тоді не знайде місця лукава думка для перебування в ньому і осквернення душі твоєї. Запечатай у серці твоєму печатками благоговіння та смирення. Тоді не може увійти зла пожадливість і пошкодити волю твою.
Ісус Христос нехай буде втіхою в скорботі, терпінням у спокусах, силою в ділах твоїх, нехай буде «у всьому все» (1 Кор. 15:28), як каже божественний Апостол. Христос нехай буде думка твоя, вправа твоя, думка твоя, дихання твоє, бо так завжди будеш у Його любові. І Він перебуватиме в серці твоїм і, перебуваючи в ньому, блаженною створить тебе на небі: поставить тебе праворуч Себе, як царицю в золотих ризах дівоцтва твого, одягнуту в православну віру, переповнену всіма прикрасами чеснот. Нехай радієш з усіма від віку святими невимовною радістю, у тому ж Христі Господі нашому, Йому ж слава на віки віків. Амінь.
Архієпископ Никифор Теотокі (+1800)
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»