Пророк Іоанн Предтеча випередив Господа нашого Ісуса Христа своїм народженням, випередив Його і смертю. Як на землі він проповідував про Його спасительне пришестя, так і в країні померлих сповістив про Його переможне зішестя до пекла. Зоря, предвісниця сонця, ховається, коли сходить велике Світило. Так і пророк Іоанн, приготувавши людей до прийняття Викупителя, хрестив Його Самого і закінчив своє земне життя у стражданнях. А тому до слави найвеличнішого пророка, Хрестителя Господнього, пустельника і дівственика, він приєднав славу й вінець мученика за істину. Такими, якщо коротко, були духовні обставини мученицької кончини Іоана Хрестителя.

Царем Галилеї, Переї та Зайорданської землі в останні дні пророка Іоана був Ірод Антипа, син Ірода Великого. Чоловік дуже забобонний, нетвердий у вірі, слабкий волею, відданий чуттєвості, непостійний і пустий. Саддукейське невір’я при його дворі панувало на повну силу. Підданий розпусті, будучи аморальним, Ірод жив у перелюбстві й кровозмішанні. Він відібрав жінку в свого ще живого брата Филипа – Іродіаду. Одружився з нею, розійшовшись для цього зі своєю законною дружиною, дочкою Арефи, царя Аравійського, через що той вів з ним війну. Іоанн Хреститель, бачачи таку безсоромну поведінку нечестивого царя, не мовчав, а сміливо в обличчя сказав йому: «Не годиться тобі мати жінку брата твого» (Мк. 6:18).

Слова ці пробудили совість Ірода, але придворні своїми підступними розмовами розпалювали його гнів. Іродіада, яка заприсяглася згубити Іоана, не шкодувала ні лицемірних сліз, ні ласкавих прохань, щоб переконати Ірода посадити Іоана до в’язниці й умертвити Його. Слабкий і малодушний цар довго противився цьому. Він боявся народу, який любив Іоана, але нарешті піддався своєму гніву і проханням Іродіади. Він послав своїх воїнів, які схопили Іоана і посадили до в’язниці в Махері. Саме звідси, із в’язниці, Іоан, почувши про діла Христові, «послав двох з учнів своїх запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?» (Мт. 11:2, 3).

Євангеліст Матфей свідчить, що Ірод вкинув Іоана у в’язницю, щоб помститися: «бо Ірод узяв Іоанна, зв’язав його і посадив у в’язницю через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, тому що Іоан говорив йому: не личить тобі мати її. І хотів убити його, та побоявся народу, бо вважали його пророком» (Мт. 14:3-5). У євангеліста Марка більш точніше вказані причини ув`язнення пророка: «Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла. Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв Його; багато що робив, слухаючись Його, та із задоволенням слухав його» (Мк. 6:19, 20). У серці Ірода було повно протиріч: він вірив і не вірив, ненавидів і цінував, складав убивчі плани і заважав зловмисникам, посланим Іродіадою, вкинув пророка до в’язниці і багато чого робив за його порадами.

Нарешті настав призначений час. Ірод святкував день свого народження. Влаштований був великий бенкет, на закінчення якого почались танці: Соломія, дочка Іродіади, танцювала перед царем. Танець сподобався п’яному розпусникові та присутнім із ним при столі. Тоді цар промовив до дівчини: «Проси в мене, чого хочеш, і дам тобі!» (Мк. 6:22). І поклявся він їй: «Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства» (Мк. 6,:23). Вона ж вийшла і попросила поради у матері своєї: «Що просити?». А та відказала: «Голову Іоана Хрестителя». І відразу ж квапливо повернулась вона до царя, і попросила: «Хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя» (Мк. 6:25). І засмутився цар, але через клятву й через тих, що з ним були при столі, не бажав їй відмовити. І цар одразу послав вояка, і звелів принести Іоанову голову. І пішов він до в’язниці Іоана, і приніс його голову на блюді, і дівчині віддав, а та віддала її своїй матері.

Кара не забарилася, і те, чого так боявся Ірод, збулося. Цар Аравійський, бажаючи помститися за безчестя своєї дочки, пішов війною на Ірода, переміг його і розбив його військо так, що сам Ірод ледь врятувався. Потім імператор Римський позбавив Ірода усієї влади і всіх багатств і разом з перелюбницею та її дочкою послав у заслання спершу в Ліон, в потім в Ілерду, де вони в бідності закінчили своє життя. Коли танцівниця переходила взимку через річку, крига проламалась, і Соломія занурилась у вод по шию так, що крига стиснула її, і вона повисла у воді. Аж поки гострою кригою їй зовсім перерізало шию. Голову загиблої було принесено водою до Ірода та Іродіади. Згодом і вони були живцем поглинуті землею

У пам’ять про усічення глави пророка Іоана встановлено Церквою особливий день – 11 вересня (29 серпня за ст. ст.). У III ст. над гробницею святого пророка було збудовано храм, який згадується в творах саященномученика Кипріана. У 362 році язичники за повелінням Юліана Відступника для наруги розкопали гріб і спалили чесні останки пророків Єлисея та Іоана. Але благочестиві християни зібрали частину мощів і перевезли їх до Олександрії. До нашого часу дійшло багато повчань на день пам’яті Усікновення глави Іоана Предтечі. Серед них особливим змістом відзначається проповідь святителя Іоана Золотоустого: «Плем’я гаспида завжди панує, залишилось насліддя у Ієзавели, але й благодать подвизається з Іллею. Іродіада також тут, Іродіада все ще танцює, вимагаючи голови Іоана, і їй віддадуть голову Іоана, тому що вона танцює». Так намагався свою хресну дорогу і страждання порівняти із предтеченими святитель Іоан Золотоустий.

У народній уяві це день «Головосіка». Згідно певних вірувань, які не мають ніякого відношення до церковного уставу, цього дня не варять борщу, не беруть в руки ножа та ін. гострого предмету. Не ріжуть нічого круглого, наприклад, капустину, гарбуза, диню, кавуна, тощо. Навіть хліб ламають руками.

День Усікновення глави Іоана Предтечі є великим. Православні християни дотримуються суворого одноденного посту і не беруть участі у всіляких веселих дійствах та ігрищах. Цього дня відвідують тільки храми і поминають усіх страчених та полеглих на війні.

Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський (ПЦУ)