І. Віддання Пасхи

Є одне невелике зауваження щодо так званого сьогоднішнього «віддання Пасхи (ἀπόδοσιν τοῦ Πάσχα)», яке слід виділити особливо. Пасха не має віддання! Всі Господні свята та Богородичні свята в Церкві мають протягом короткого часу так зване скоєне «віддання свята» (дослівно відбувається віддання), особливо виділяється свято Пасхи. Тому Неділю Фоми також називається Антипасхою, а нові неділі і щонеділі є свого роду оновленням постійно повторюваного свята Господнього Воскресіння. Свято кожної неділі не має віддання. Кожне Воскресіння це не просто присвята Воскресінню Господа, але повторення або краще сказати продовження, періодичне повторення й увічнення одного і вічного свята свят – святої Пасхи, яку аж до сьогоднішнього дня ми по суті переживаємо як унікальне свято Церкви, бо всі інші свята святкуються через Пасху (= Божественну літургію).

Те, що ми сьогодні називаємо відданням Пасхи переважно є технічним терміном, а не дійсним відданням. У стародавніх тіпік він більш точно називається «віддання Христового Воскресіння» (ἀπόδοσις τοῦ Χριστὸς ἀνέστη). Тобто мова йде про віддання не свята, але спеціальному, особливому пасхальному співу-гімну, подається свого роду сигнал на зміну пасхально-недільної гімнографії на недільну кожного голосу кожного недільного дня. Отже, це «віддання» просто означає, що ми припиняємо співати «Христос воскрес», але не припиняємо святкувати Пасху!

У давнину, звичайно ж, це «віддання» (припинення співу пісень) відбувалося в суботу Пасхального тижня. Тому аж до цього дня в Фоміну Неділю не співається, ані «Воскресіння день», ані стихира «Пасха свята», на літургії співається «Свят, свят», не причасне «Тіло Христове». Пізніше було додано використання спеціальних співів під час періоду сорока днів, від чого і з’явилося «віддання» протягом 40 днів та виник порядок, який нам відомий сьогодні.

ІІ. Свято Вознесіння

На жаль істинної є те, що сьогодні найчастіше в свідомості церковного народу принижується свято Вознесіння, особливо якщо ми до нього будемо підходити у відриві від його недільного контексту. У деяких випадках до Вознесіння Господнього відносяться навіть і з деякою байдужістю.

Коли літургійне і богословську переказ не є критерієм, тоді пастви не передається правильне літургійне свідомість. Догматичне знання, свідомий християнин, правильна богословська позиція, літургійне життя і церковний тіпік-статут – в дійсності є невимовним чином пов’язаними, що взаємо впливають і взаємо проникаючими. Звернемося до слів протопресвітера Олександра Шмемана: «… церковні богослужбові послідування нашої Церкви не відбуваються більш з тією метою заради якої вони були створені, тобто щоб приховати конкретні пастирські потреби, а наслідком цього є те, що вони не «відчуваються» як слід було б. Спотворений їх зміст, забута мета їх здійснення, в результаті чого відбуваються неправильні дії, які доводиться спостерігати в сучасним церковним богослужінні».

Так ми приходимо до висновку, що ми не знаємо, чому ми святкуємо Вознесіння і яке значення має це свято, ми не розуміємо його важливість, тому що ми не усвідомлюємо його недільний (великодній) характер. Тому іноді сформулюються такі позиції, як що «погано це чи добре що віддання Пасхи особливо виділяється, а це має сьогодні силу, втім же Воскресіння найвище», або що «в свідомості більшості церковного народу Воскресіння передує Вознесінню». Таке досить сильне розділення між Воскресінням і Вознесінням Господнім я розглядаю як антитрадиційну схоластичність. Тому далі я переходжу до 12 доказам недільного характеру свята Вознесіння. Тільки 12 з існуючих.

1. Сідальний після першої кафизми: «Післясвяточне і кінцеве свято святкуємо радісно, вірні, це є П’ятидесятниця….»

Якщо ж П’ятидесятниця є віддання свята (післясвята) Воскресіння, тоді хіба не є їм і Вознесіння? Всі свята пентікостаріона по суті мають недільний характер. Що ж стосується Вознесіння – воно, по суті, є Воскресінням, як невимовним чином пов’язане з Воскресінням і слідством і завершенням його, оскільки через воскресіння порятунок людського єства цілком завершується в подію Вознесіння. І гімнографія цього дня доводить цю істину недільне розуміння Вознесіння, як це надалі стане очевидним.

2. Третя стихира на «Господа кличу» свята Вознесіння говорить «шануємо Воскресіння, славимо Вознесіння славне» Отже, Церква з самого початку вечірні піклується про те, щоб розкрити зміст цього свята. Гімнографія вказує на те, наскільки Вознесіння є найтіснішим чином пов’язаним з Воскресінням, будучи природним продовженням Воскресіння, обидва ж складають єдину невимовну єдність. Поділ між Воскресінням та Вознесінням, щодо їх значення та їх вчення, є схоластично безпідставним. Ігнорування існування і значення Вознесіння цілком задовольняє нашу апостасійну свідомість та життя, що відходять від справжнього свідомості, яке багато в чому живе в літургійному житті. Також цілком показовим є нестача і дефіцит пастирського керівництва в сучасної церкви в питаннях катехизації, в навчанні догматам віри та розвитку в пастві літургійного мислення.

«Шануємо Воскресіння, славимо Вознесіння славне». Отже, хто принижує Вознесіння не віддає належну шану Воскресінню, як ми тепер цілком розуміємо. Але, мова зовсім не йде про дотримання байдужого, холодного та позбавленого смаку способу вшанування, але про усвідомлене і життєве, по сутності, питання церковної історії, питання богослов’я і богослужіння, які реалізуються за допомогою приписів Типікону.

3. У першої  На стиховні стихири самогласній «воскрес із мертвих Ти, подолавши смерть. Вознісся Ти у славі…»

4. Сідальний після полієлея ранішньої четверга «… і долу лежав під пекельною сторожею, воскресив з Собою як Бог…»

5. На 2-му каноні свята Вознесіння 1-й пісні 1-й тропар: «Воскрес Ти триденно, єством безсмертний»

6. На 2-му каноні, 4-я пісня, 3-й тропар: «Ти зруйнував силу смерті як безсмертний, Господи, безсмертя всім дарував, Людинолюбця»

7. 1-й канон, 9-а пісня, 4 тропар: «Тебе, що зійшов аж до глибин землі, і людей спас, і вознесінням Твоїм підніс, прославляємо»

8. На «Славі» стихир на «Хваліть»: «Боже наш, із мертвих воскрес, подолавши смерть, вознісся у славі, все звершивши»

Чотири останніх докази, вважаю, що вони є найбільш важливими, оскільки про це повідомляється в читаннях свята.

9. Читається недільне Євангеліє на утрені – це 3 недільне ранкове Євангеліє, в якому є 11 віршів, 10 з яких оповідають про Воскресіння і тільки один про Вознесіння.

10. Оскільки на утрені читається Недільне Євангеліє, то що відразу ж після нього слідує? Що говорить читець? «Воскресіння Христове бачило, поклонімся святому Господу Ісусу, єдиному безгрішному…»

11. Але і на літургії хіба апостольське читання свята не є апостолом, який читався і в день Пасхи? Так, дійсно, той самий апостол, тепер додається у нього ще один параграф, щоб охопити розповідь і про Вознесіння.

12. На завершення. Євангельське читання Божественної літургії також є недільним, воно є тим же що і 6 Євангеліє на утрені. У ньому 19 віршів, 17 з яких оповідають про Воскресіння і тільки одні вірш про Вознесіння.

Такий невимовний зв’язок свят Воскресіння і Вознесіння відповідно до традиції і вченням Церкви. І в даному випадку ми не торкаємося догматичного вчення співів Вознесіння і їх антієритичного змісту і багатьох актуальних і важливих тем.

ІІІ. Церковне святкування

Оскільки ми зовсім не «насичується» богослужбових послідування Воскресіння, і оскільки ми завжди відчуваємо, що ми не «переповнені радістю» свята свят настільки наскільки варто було б. І тому ми усвідомлюємо, що наскільки ми згадуємо воскреслого Господа, як це є малим, нікчемним і недостатнім в наших справах, бо і в кожну неділю «Воскресіння святкуємо і вічне Пасху оспівуємо»!!! усвідомлюємо ми це? Виходячи з цього, давайте не буде самочинно урізати недільні піснеспіви кожного воскресіння без поважної причини і без прояву поваги до літургійного уставу. Не будемо поспішати при співі стихир недільних днів, щоб обмежуватися виключно, всупереч покладеному зразком і несправедливі замість 8 4-ма! Також не станемо 8 недільних стихир замінювати 4 недільними і 4 якогось святого (на вечірні) без поважної на те причини, що також є неподобством і насильством! Ми вже не будемо говорити і про інше, абсолютно неприйнятний, коли деякі читають 2 недільні стихири і 2 з Мінеї і відразу ж співають «славу».

Не можна не сказати, що ми насправді не зраділи великодніми піснеспіви Воскресіння Пасхи або під час Пасхального тижня, або на протязі всіх 40 днів, і тому хотіли б виділитися і перевершити театрально, «щоб піднести хвалу» (Які ж ці доводи? Що це за храм? Народний центр розваги?), або ж інакше під час недільних днів «скоротити» недільні піснеспіви! Це є лицемірством і фарисейством, або ж навіть непослідовністю і не має ніякого виправдання. І навіть ті, які таке творять через незнання і через поганий вплив з боку інших, тепер, безсумнівно, коли ми вчимося як правильно і як слід робити, нам слід смиренно виправити те, що є помилковим.

Тільки тоді ми дійсно будемо святкувати Воскресіння, коли ми не будемо принижувати Вознесіння, коли ми святкуємо світле й Вознесіння і П’ятидесятниці і все Господні свята у злагоді з довічними законами Православної Церкви.

Діонісій Анатолікіотіс, доктор філософії Афінського університету.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»