З засобів масової інформації ми довідалися про якісь звинувачення п’ятого президента України через Церкву, а саме у розпалюванні міжрелігійної ворожнечі. Управління Чернівецької єпархії відкрито заявляє, що Петро Порошенко, як президент України, не мав права не взяти до уваги волання Церкви, зрадити очікування двадцяти мільйонів віруючих, а водночас громадян держави.

Те, що таке «розслідування» було офіційно розпочате і так довго триває, не може бути оцінене нашою Церкво ніяк інакше, як факт зловживання правовою системою, яке завдає моральних страждань віруючим України. Бачачи такий безлад, органи влади не реєструють релігійні громади, не допускають до храмів їхніх законних власників, потурають сваволі «тітушок».

Це ганебне «розслідування», а насправді політичне переслідування, створює труднощі та свідомо унеможливлює роботу реєстраторів, служіння духовенства та активних парафіян ПЦУ, є підставою тиску на сумлінних представників органів державної влади та самоврядування. Про таку ганебну практику наша Церква вже робила заяву.

Протягом тридцяти років з дня відродження Української Православної Церкви ми заявляли й далі продовжуємо заявляти про конституювання Помісної Православної Церкви в Україні.

Коли Вселенський патріарх почав з нами серйозно говорити і реально діяти, а Петро Порошенко нас підтримав, ми всі подали відповідні заяви. Наші заяви ми подавали не тільки до української влади, а й до Константинополя, до Вселенського патріарха. Попередній Константинопольський патріарх сказав, що Українська Церква за останнє століття вже тричі заявляла про прагнення ввійти у сім’ю Православних Церков, як незалежна Церква. І не можна цей народ не почути. До Константинополя і їздили, і писали, починаючи від 1921 року. Невже архиєрей Христовий, вселенський патріарх, міг не почути волання двадцяти мільйонів віруючих? Якщо Константинополь заявив, що не можна не почути цього народу, то чому може Верховна Рада України чи президент України не чути? Всі єпархії нашої Церкви організовували збір підписів. Від кожної парафії і кожного віруючого йшли звернення до Константинополя і до Президента України.

Хвалимо Бога, дякуємо Верховній Раді попереднього скликання і п’ятому президентові, що почули свій український народ. Собор, Верховна Рада визнали, а президент Петро Порошенко підписав; Вселенський патріарх визнав і ввів Українську Церкву у сім’ю православних Церков світу.

Пригадується, що коли вже всю підготовку до визнання нашої Церкви було завершено, і Церква сподівалася визнання, тоді, вірю, що багато єпископів пам’ятає цей момент, патріарх Філарет заявив: «кому не подобається моя Церква — геть з моєї Церкви». Церква у той час нараховувала більше сорока єпископів, яких він висвятив. І всі сорок єпископів пішли від нього скласти Помісну  Православну Церкву, яку вводив у сім’ю Православних Церков Вселенський патріарх Варфоломій.

Якщо скарга справді була у державні слідчі органи подана владикою Філаретом, в чому ми сумніваємося, тоді він заслужено залишився один. За що можна судити чи переслідувати президента Петра Порошенка? У ЗМІ звучить, що він загострив чи створив релігійний конфлікт. Петро Порошенко до 1990 року президентом не був, але хіба конфліктів не було в Церкві, в державі? Радянська влада ще й як переслідувала, утискала. Скільки священнослужителів і віруючих вона закатувала… А хіба коли Українська Автокефальна Церква відродилася то російська Церква не створювала конфліктів? Історія пам’ятає, що у тридцятих роках минулого століття Сталін вистріляв понад тридцять українських єпископів. А скільки ще російських…

Хто міг породити таку неправду, що на основі благородної справи президента Петра Порошенка створилися конфлікти? Конфлікти були і ще довго будуть. Особливо наполегливих запитуємо: хіба прогулюватися у непристойному вигляді Хрещатиком в Києві чи площами інших міст України з вимогою узаконити нетрадиційні збочені відносини і назвати їх шлюбами не створює конфліктів у суспільстві? Хіба війна України за свою незалежність це не такий самий конфлікт з агресивною політикою сусідньої держави? На виборах хіба не було і не буває конфліктів? Конфліктам в Україні немає числа. А скільки конфліктів у Верховній Раді? Хіба духовна боротьба зі злом не той самий конфлікт?.. Конфліктам немає і не буде кінця поки зло буде нас перемагати, а судові процеси надумані, свідомо створені переможеними злом людьми. Навпаки, Петро Порошенко поклав крапку у столітньому прагненні українського народу мати свою незалежну Помісну Православну Церкву, увійти у сім’ю Православних Церков світу. Кожен, хто боїться Бога і прагнув своєму народові добра, трудився в міру сил і кожному своя нагорода. Ми будували Церкву, президент В. Ющенко проклав дорогу до визнання Церкви, показавши, що справа Церкви — державного масштабу, а президент П. Порошенко довершив її, потурбувався, щоб вона відбулася, щоб Українська Церква стала рівною у сім’ї Православних Церков.

Якщо його судити, то треба судити разом з ним десятки мільйонів віруючих, які складають цю Церкву, бо П. Порошенко, хвала Богу, почув їх, хоч і не завжди вдячних. Він реалізував прагнення десятків мільйонів своїх співгромадян, тепер можна над ним знущатися, а може і розпинати… Інші наші президенти, нажаль, не чули й не чують Церкви. Не доводьмо українському народові і світові, що ми вороги української Церкви, української незалежності. Якщо судити Петра Порошенка, тоді треба судити усіх борців за Помісну Українську Православну Церкву та Державу Україна. Хіба єдиний Петро Порошенко боровся за Україну і Українську Державу, і його єдиного треба судити? Можна чути, як президенти України в собі уособлюють весь український народ, що ми, український народ, міцні і ми переможемо… А де результати? Чому Петро Порошенко не міг сказати, що ми побудуємо Церкву і устабільнимо державу?

Президент П. Порошенко виконав свій обов’язок якщо не як президент, то як громадянин України. Честь йому і хвала. О, якби усі громадяни України так любили Україну і зробили може не такий, а хоча б  посильний внесок у мир українського народу, то ми б стали міцною державою і об’єднаною Помісною Церквою.

Випросімо собі у Бога таку ласку…

Єпархіальне управління Чернівецько-Буковинської єпархії ПЦУ