Повертаючись думками у передсоборні період, я згадую як 12 грудня 2018 року дехто говорив «не надо нам Томосу, зачем он нам». На передодні об’єднавчого Собору велися гарячі дискусії щодо майбутнього Церкви, щодо її устрою, кандидатури предстоятеля. Ці дискусії, як і архієрейський Собор УПЦ КП показали, що єпископат не хоче бути мовчазним виконавцем а хоче приймати активну участь в створенні і утворенні Церкви яку вони (архієреї) активно розбудовували і немало для цього потрудилися. Саме голосування в Святій Київській Софії не було «за когось або проти когось», голосування було за майбутнє Української Церкви. Тому розмови про те, що якби голосування відбулося не так як воно відбулося тоді об’єднавчого Собору було б не було, а Київський Патріархат був би. Думаю, що це помилкова думка. Думаю, що Київський Патріархат був би далеко не таким яким він був до 15 грудня 2018 року.
Такі розмови напевно і сьогодні час від часу ведуться, комусь дуже хочеться щоби Церва наша не мала майбутнього. Бо Томос ПЦУ має, СТАТУТ є, хай і не повністю досконалий, але хіба Статут УПЦ КП був досконалим, ні, не був досконалим. Головне в іншому, в Статуті ПЦУ прописані основні принципи діяльності нашої Церкви які повністю задовольняють єпархіальних архієреїв. В статутах єпархій достатньо непогано прописані основоположні принципи взаємодії митрополії – єпархії, єпархії-парафії тому вносити якісь зміни в Статут ПЦУ є недоцільними і передчасними, вони приведуть тільки до відкликання Томосу і повернення нашої Церкви в минуле, від чого хай береже нас Господь.
Отже дискусія, яка сьогодні ведеться навколо Статуту Церкви скоріше є, як мені видається, спробою повернути Церкву до управління зразка РПЦ МП. Знову дехто піднімає питання щодо відновлення синоду зразка «митрополитбюро», Дехто дуже не хоче щоби всі єпархіальні архієреї почергово засідали повноправно в Синоді та були відповідальними за розвиток Церкви. Те, що єпископат мовчазно сприйняв теперішній склад синоду, скликаний з деякими порушеннями не означає що єпископат готовий погоджуватися з спробою реанімації старої структури. Спроба реанімації це шлях до нового розколу Церкви, а цього допустити не можна. ПЦУ є Автокефальною Церквою, має Предстоятеля і має Статут Церкви, зараз нам потрібно працювати для розвитку Церкви і хай допоможе нам в цьому Господь.
+ Іоасаф (Василиків),
митрополит Івано-Франківський і Галицький (ПЦУ)