Основний сутністю Бога є простота. Якщо сутність Бога не проста, а являє собою з’єднання різних елементів, тоді складові цього з’єднання повинні передувати Богу. Але такий Бог не може бути Творцем створеного світу, це не істинний Бог, який є Початком сущого. Початок сущого, Бог, має бути не складним, а простим. Він не тільки простий, але “простий в простоті своїй, і єдиний в єдності Своїй». Таким чином, не виходячи за рамки Своєю простоти, вся ця «часткова не частина (поєднана без злиття і розділення без поділу) присутня у всьому і у кожній з істот». «Бог, – говорить святий Григорій Палама, – не їсти велике Тіло, яке через свої невимірні розміри не може вміститися в невеликий простір, властива Сутність Бога – безтілесна». Ось чому Він «всюди існуючий і є перш за все і у всіх і во всіх і вище за все». А якщо хтось і представить щось менше, то і в те уявне менше Він може Весь вміститися.

Людина – сутність не проста, а складна. І це пов’язано не з тим, що вона є з’єднання плоті і духу і складається з безлічі елементів і органів, а з тим, що вона має багато потреб, є «лігандам» (сутність, пов’язана з якимось центром, залежна від нього). Його існування та зміст має потребу у багатьох речах, що не залежать від нього самого, тобто знаходяться поза ним. Тому ми, люди, потребуємо стільки почуттів, щоб вступати у контакт з усім створеним, щоб пізнати його, сприйняти і витягти з нього вигоду.

Але і Бог – не просте сутність, не якесь недиференційована речовина або чиста енергія, як сприймав Його Аристотель і в якомусь сенсі схоластичне богослов’я. Ця філософська концепція простоти чужа біблійної і святоотцівської традиції. Бог простий, тому що Він «апросдеїс» – самодостатній, тобто бо Він володіє всім і немає у Нього необхідності у чомусь додатковому. Ми бачимо й у Новому Завіті, що простий – це цілісний, який протистоїть злу або двоєдушності.

Бог простий, незважаючи на те, що триєдиний. Він простий, незважаючи на те, що різниться в речовині і енергії. Він простий, незважаючи на Свою доступність і недоступність. Можна навіть сказати, що Бог простий, тому що Він триєдиний і тому що розрізняється в енергії: «Одна сутність – звишіснуюча Сутність – і одна енергія є Бог: Отець, Син і Святий Дух». Він ще простий, тому що він може бути як доступним, так і недоступним: «Бог множиться, залишаючись єдиним, і ділиться, залишаючись неподільним <…> скрізь перебуваючи нероздільною і надіснуючою силою не розлучаючись зі Своєю єдністю».

Зрештою, Бог простий, тому що Він всесильний, безпристрасний і самодостатній. Саме всемогутність, зазначає святий Григорій Палама, є найпростішою, саме всесильність є найпростішою. У Нього немає необхідності у збільшенні та зменшенні або придбанні чого-небудь відсутнього – Він самодостатній. «Бог, – пише святий, – за своєю природою Своєю простий, не схильний до змін через збільшення і зменшення, збільшення та відняття <…>. Таким чином, будучи Всесильною, Божественна сутність проста в порівнянні з усім створеним». І блаженний Симеон Новий Богослов пише: «Бог є причина всього, це Світло і Життя одночасно, Дух і Слово, Уста і Мова». І людина має сутність у душі, розумі і розумі, навіть якщо вона розділена у силу своїх фізичних потреб на п’ять частин. Всі ці почуття сходяться в думці, що і є їх провідна сила: «Розум бачить, і розум чує».

Бог є Світло. «Отець є світло, Син – світло і Дух Святий – світло; три – єдиний світ, елементарний, нескладний, дочасний, співіснуючий, рівногідний, рівнопрославлений», – зазначає святий Симеон. І святий Григорій Палама пише, що цей Божественне світло не тільки єдиний у відмінності і в єдності різниться, а є Божественна і об’єднуюча сила обожнення. І як така сила, піднімає вона і піднімає тих, хто відповідне беруть участь (завжди в їх особистому сприйнятті) в Божественності і простоті Отця. Незважаючи на Божу сутність, що залишається незбагненною і простою, як зауважує Палама, Його енергії складаються з різних сутностей. Хоча ці сутності є Його створення і є у них початок, Божественні енергії вельми різноманітні і є нествореним. Вони мають своїм початком Всемогутність та самодостатність Бога і Владики всього. До того ж, ми бачимо, що в природі простий білий світ містить весь спектр кольорів.

У той час як простота співвідноситься з всемогутністю і цілісністю, складне розглядається як результат слабкості і недоліки. Коли щось не може існувати і підтримуватися самостійно, неминуче вдається до складного. Святий Палама пише: «Бо якщо щось може існувати не від себе, тоді воно здобуває від усього створеного – окремо і в цілому – своє буття, в свою колишню положенні змушене приймати зіткнення, щоб під час перебування зародження стати частиною єдиного цілого». Бог існує як Сутність в Собі – звишсутністю – і має, не володіючи нічим і поза частини чогось. Створене істоти не побутують як істоти в собі, а як частини чогось і як власники. У Бога буття належить Йому Самому. Створене істоти залежать від своїх потреб.

Простоті властива істина. Дідім Олександрійський зазначає: «Істина доповнює простоту». Божественна істина проста і абсолютна, у той час як людська – складна і відносна. Чим більше хтось підступає до Божественної істини, тим більше наближається до Божественної простоті. Простота ця не є убогість або наївність, а є багатство та мудрість, самодостатність та повнота. Простота є відсутністю будь-якого недоліку, будь-якої пристрасті, всякого позбавлення, а також відсутність потреби у всякого роду доповненні.

Нарешті, простота Бога пов’язана з відсутністю будь-якої пристрасті. Звичайно, Божественна неупередженість не має ніякого відношення до позбавлення від пристрастей, як це відбувається у випадку з людським визволенням від пристрасті. Бог безпристрасний, бо не зазнає страждань. Він дає, нічого не отримуючи. «Сутність Бога, – пише святий Григорій, – є тільки у вигляді енергії (з енергії пізнається буття сутності), але Він не має влади над нею, тому що не відчуває її». На відміну від людини, який не тільки діє, а й переживає існуюче.

Отже, людський розум має здатність вірити, що набуває через деякий досвід або вчення, а значить, через пристрасність. І вдосконалення людини, подібне обожнюванню, є результатом не енергії, а пристрасності. Цього не може відбуватися з Богом. Він не набуває мудрості з пристрастю, тому що в Ньому міститься суще. Надприродність Божа залишається незмінною, а через свої енергії вона проявляє себе. Це відноситься не тільки до Отця, але і Сина, і Святого Духа.

Бог по природі своїй простий. Але простота не є природа Бога. Простота, як зазначає Палама, нестворена, не будучи природою Бога. Простота є «однією з Його творчих енергій». Це означає, що вона причетна, не порушуючи при цьому непричетну Божественну надприродність. Через свою участь в простоті Бога ангели та душі робляться простими.

Противники святого Григорія Палами, які стверджують, що він ображає простоту Бога, спираються не тільки на його вчення про розходження сутності й енергії, а й на прямі посилання на більш ніж одне Божество. Вони не посоромилися вдатися до фальсифікації текстів, щоб обґрунтувати свої претензії до нього. Так, в опублікованій під ім’ям Димитрія Кідоніса роботі ченця Нифонта Шукача зустрічається текст Григорія Палами, де виявляється наступний уривок: «Бог пізнається в Трьох іпостасях (нестворені Особи зливаються воєдино) – в Його надприродній природі, небачній, незбагненній, непричетній досконалості. Незважаючи на інші, звані святими божества – будь то одне, два або цілі безлічі».

Однак, точний уривок з тексту Палами відкрито відкидає існування інших Божественних начал. Святий пише: «Бог пізнається в Трьох іпостасях (нестворені Особи зливаються воєдино) – в Його надприродній природі, небачної, незбагненної, непричетної досконалості. Незважаючи на інші, звані святими божества – будь то одне, два або цілі безлічі … Все це, однак, є вдосконаленням у вираженні, у силі та енергії одного єдиного Божества …».

Абсолютно простим є тільки Бог, бо Він і є джерело різнорідної простоти. Прості творіння, такі як ангели або душі людей, не зовсім прості за своєю природою. Їх простота є вторинною та відносної. Вони походять і називаються простими через свою причетність до Божественної простоти та у порівнянні з іншими матеріальними тілами. Ось чому іноді вони представлені просто, а іноді ні, в залежності від їх положення, їх пристрастей і перетворень, що сталися з ними під впливом цих пристрастей. Але Бог не простий «у порівнянні» або «причетності», а Сам по собі і як Той, Хто передає простоту, є «співрозмірним, незважаючи на Свою Сутність – Він передає різнорідну простоту».

Простота у святого Григорія Палами, як і в цілому у традиції Церкви, має не тільки богословський зміст. Само спасіння людини досягається шляхом його переходу до простоти. Гріх, в який впала людина після відступу від Божественної волі, зцілюється лише відновленням її єдності, що в кінцевому підсумку є її повним вознесінням до Божественної простоти. Цей задум, здійснений Христом в його втіленні, закликає кожного християнина до дотримання Божих заповідей.

Христос є Новий Адам, нове творіння. Тому Слово Боже, приймаючи в Свою складову людську природу, поклала на людську природу здатність вести все творіння в єдність Божественної простоти. Таким чином, людина «як обґрунтування всього» і «результат Божого створення – творіння» являє собою єдину складову психосоматичну природу, користуючись унікальною привілеєю серед інших творінь – об’єднати ім’ям Божому весь існуючий світ.

Вся ісіхастська традиція, яку так захищав святий Григорій Палама, характеризується спрямованістю до антропологічної і космологічної єдності та простоті у своїй богословській основі. Людина як створення «за образом і подобою» Бога є сама Божественна простота. Але це, як і будь-яка інша Божественна властивість, підтримується та вдосконалюється у людях тільки з їх причетністю до Божественної енергії і життю. Людина, незважаючи на свою складну сутність, чує заклик до Божественного життя і Божественної простоті.

Це надає людині можливість обожнення та спасіння всього світу, завдяки милості Бога і подвижництву людини. Первинно людський розум, що вознісся до «першого Розуму»”, знаходить відповідно до своєї сприйнятливості «заручання майбутніх благ». Таким чином, він перетворюється сам і через себе перетворює «прилучення до Божественного тіла, стражденного у дусі майбутнього століття від поглинання плоттю». Таке перетворення має не теоретичний, а емпіричний (практичний) характер. Воно не відбувається в звичайному бачному спасінні, а відбувається через «надчутливість сприйняття». «Дотик майбутніх благ» переживається людиною духовно. Це переживання підноситься над будь-яким іншим тілесним почуттям.

У відокремленій від Бога людини спостерігається наростаючий розлад як в особистому, так і в суспільному житті. Перебуваючи у такому положенні, вона не в змозі вдосконалюватися як особистість, як людина, а отже, наблизитися повною мірою до Божественної простоті, яка міститься в неї самій. Оскільки Бог простий та нескладний, Він хоче, щоб й душі, які наближаються до Нього, були прості та чисті. Такий підхід починається з придбання та відновлення розуму у серці, яке, на думку святителя Григорія Палами, є «вмістилищем розуму».

Коли людина живе тимчасовим, тоді і розум її стає тілесним. Але коли розум повертається в серце і піднімається до Бога, тоді плоть піднімається разом з ним, перетворюється, стає домом Божим. Ісихастске життя зі своєю розумною молитвою всіляко дбає про повернення розуму у серце. Це досягається за рахунок присутності Божественної благодаті, яка робить людину господарем свого життя. Таким чином, ця благодать може далі направляти все її існування до Бога, виконуючи найголовнішу і найбільшу з усіх заповідь: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю».

Плоть не є перешкодою на шляху людини до богоподібної простоти. Навпаки, тіло пропонується в якості «простору» для перебування Божественної простоти. Це підтверджує досвід ісіхазму. Повторюючи слова Блаженного Івана Синайського, Палама пише: «Ісіхаст є безтілесна в тілі обмежена плоть». Цей важкий і парадоксальний задум єднає людину і готує його до обожнювання. Ось чому все ісіхастське життя спрямоване на єднання людини, згуртованість розсіяного розуму, накопичення цього безтілесного розуму у тілі, зосередження всієї людської сутності всередині тіла – в серце. Цю мету переслідує і Ісусового молитва. Як простий Бог, в своєму бажанні відкрити Себе людині, вимовляє зазвичай всього лише одну пропозицію, так і людина, яка шукає об’єднує простоту, звертається до Бога з Ісусовою молитвою.

Господь Бог наш – Бог-Ревнитель. Він хоче людину не розділену, він хоче знайти її цілу. І тільки коли об’єднається роздроблена і розділена у гріху і пристрастях людина, тільки тоді вона зможе постати перед Творцем і відгукнутися на Його заповіді. Тільки коли людина зосереджується у собі і в Бозі, вона стає «одним духом у Господі». Вона пов’язана Божим Словом, у незбагненній простоті Якого, як каже святий Максим Сповідник, стає частиною єдиного, підносячись тим самим над будь-яким поділом. Таким чином, єднання по суті стає синонімом простоти. Людина об’єднується, охоплює все творіння і дарує його разом з собою Богу, розкриваючи тим самим повноту й образ Божого творіння.

Серце – місце зустрічі людини з Богом. У книзі Одкровення Христос стоїть біля дверей і стукає. Якщо хто почує Його голос і двері відчинить, Він увійде до нього і буде вечеряти з ним. Коли віруючий дійсно об’єднується з Христом, то він набуває, як пише апостол Павло, «розум Христовий», або, як зазначає святий Григорій Палама, Христос займає місце «вождя» людини.

Правда Божа нероздільно ділиться і неподільна в окремості. І духовний сенс істини приходить до людині через Божественне осяяння, коли розум вільний від всякого роду пристрастей. Таким чином, людина виходить з руйнування та розділення й причащається Божественної єдності та простоти. Завершення цього причастя залежить від майбутнього століття, коли Бог, з’єднавшись з кожним обожненим, матиме з ним однеприродну енергію.

Це характеризує Церква як Тіло Христове і причастя обожнення. Церква єдина. І єдність Церкви як універсальність та цілісність ототожнюється з істиною та простотою. Як зазначає святий Григорій Палама: «Церква Христова є істина, а все неприємне їй ніколи не перебуває у Церкві Христовій». Істина, як і простота, яка не розпадається і не надається у Причасті. Справжнім є «έν» – єдине, в той час як «брехня різноманітна». Але простота як нестворена енергія Божої істини вся знаходиться у творінні. І через людину, що знаходиться на кордоні матеріального і духовного світу, все вказує на шлях до простої єдності, до Божественної цілісності.

Георгій Мандзарідіс, професор Морального богослов’я і Соціології християнства Богословського факультету Університету імені Аристотеля м. Салоніки.

Переклад українською мовою «Київське Православ’я»