Передмова

Вранці 26 грудня 2004 року, на другий день Різдва Христового [1] все людство здригнулося від небувалої катастрофи, що сталася в приморських районах Південно-Східної Азії і викликаної приливної хвилею внаслідок сильного землетрусу. Цунамі спричинило сотні тисяч жертв, матеріальний же збиток взагалі не піддається обчисленню. За кілька хвилин неповторні за своєю природною красою місця, цей справжній рай, перетворилися у пустельні болота з купами руїн.

Знову стала очевидною безпорадність самовпевненій та гордій людини перед обличчям всемогутній, непереможній сили Божої. У черговий раз підтвердилася біблійна мораль вавилонського стовпотворіння. Повторилося знову винищення Содому та Гоморри.

На жаль, ці прекрасні, райські місця замість того, щоб вести людину до богопізнання перетворилися в місця плотській розпусти і протиприродних статевих збочень. Сороміцькі збочення принижують гідність і применшують велич людської природи. Мова йде як про місцевих жителів, ще не освічених і таких, що не пізнали світло Євангельської істини, так і про розпусників з числа заможних туристів колись християнської Європи, яких манить сюди головним чином розвинений тут секс-туризм.

Багато що було сказано і написано про цю неймовірною катастрофу. У своїй роботі ми намагаємося поглянути на те, що трапилося в іншому аспекті, взявши за основу завжди живе і актуальне слово Святого Письма і святих отців.

Протопресвітер Федір Зісіс, професор Фесалонікійського університету

1. Надприродний характер катастрофи та сарказм невіруючих

Стихійне лихо в країнах Південно-Східної Азії, викликане сильним землетрусом і смертоносною океанською хвилею, було дійсно приголомшливим. Багатьма воно було справедливо охарактеризовано як біблійний катаклізм, втім, всього лише через свій розмір, а зовсім не через те, що воно було осмислене згідно духу та літері Писання.

Багато аналітиків і журналістів, з числа атеїстичної інтелігенції поспішили проіронізувати над віруючими і благочестивими людьми, перш ніж хто-небудь з них наважився побачити у тому, що трапилося, надприродний, або, краще сказати, духовний сенс та пояснити причину того, що сталося Божественним втручанням.

Спираючись, звичайно ж, на силу свого «позитивного» та «раціоналістичного» мислення й автаркою, свою самодостатністю (що вже само по собі виявляє відсутність будь-якої мудрості, бо розумна людина знає межі своїх обмежених можливостей), вони закликають віруючих «визнати, що їх Бог не в силах дати задовільну відповідь e той час, коли страждають та гинуть невинні діти» [2].

Дійсно, якби ми погодилися з таким богословським безпідставним тлумаченням трапилася катастрофа, то не пізнали б сарказму безбожників і уїдливої іронії Мері Ридл, яка з гордістю заявляє про те, що вона атеїстка.

Адже в обстановці повної відсутності будь-яких духовних критеріїв, створеної пов’язаною між собою верхівкою мас-медіа, за «дивним збігом обставин», що сприяє поширенню такого клімату повсюдно, віруючі вважають за краще відмовчуватися або ж просто не рішаються прямо сказати вагоме церковне слово, побоюючись сарказму і освистування з боку безбожної спільноти.

І тому ми дійсно пораділи, коли на початку статті одного журналіста прочитали про те, що «небувале лихо, що спіткало Схід, хоча і має реальний трагічний характер, однак не позбавлене і чогось надприродного» [3].

Втім, наша первісна радість зменшилася, коли далі ми побачили, що Вавилонське стовпотворіння розглядається автором як таке, що має всього лише «міфологічний характер та алегоричне тлумачення», а слова гнів Господній взагалі укладені в лапки як щось нереальне і просто іменоване «гнівом Божим».

Таким чином, з категорії надприродного те, що трапилося, переходить у розряд цілком природного, оскільки далі центром аналізу стає відповідальність людей за екологічну катастрофу, що приводить людину до «протистояння з природою, з матір’ю-землею, яка в свою чергу мстить їй» [4].

Ми, клірики і богослови, за своєю місією та покликанням, безперечно, повинні були висловити пророче і церковне слово, богословські та духовно відповівши на болісні питання про те, як можуть співвідноситися задум Божий і Його любов – зі смертю тисяч людей.

І в першу чергу це слід було б зробити єпископам, архієпископам, митрополитам і патріархам, які претендують (причому цілком обґрунтовано) на повноту та авторитет своєї пастирської й учительської влади, зрозуміло, у тому випадку, якщо вони, внаслідок звільнення від пристрастей, робляться сосудом Божої благодаті.

Ця сила перевершує і ми руйнуємо будь-яку логіку, всю премудрість премудрих і розумних, спасаючи світ юродством проповіді – таїнством хреста і смерті [5], з точки зору світу, безглуздою, трагічною, згубною, неправедною і марною, а згідно Божій – благодійну, праву і спасительну.

Цю перевернуту картину юродства Євангелія, що осоромило премудрість світу, яскраво передає назва даної статті – «Благотворне та очисне цунамі».

Дійсно, на перший погляд вона може здатися абсурдним і божевільним. І все ж, керуючись богонатхненним Святим Письмом і ґрунтуючись на дослідному знанні та вченні святих отців, ми постараємося, наскільки це буде можливо, лаконічно обґрунтувати виправданість такій назви цієї роботи.

Втім, не тішимо себе марною надією, що зможемо в чомусь переконати невіруючих, раціоналістів та тих, хто, зручно влаштувавшись, тішачи і насолоджуючись у земному житті, не підозрює про все те, що знаходиться поза цим світом і що буде після смерті, або навіть не бажає про це знати; а також всіх, хто думає, що може вмістити океан божественної мудрості у своїй невеликій черепній коробці; або ж тих, хто вдається до пожадливості ганебних і плотських збочень, що принижують і ганьблять людську природу, і кому не до вподоби сама думка про ймовірність існування Бога, що спостерігає з вишини та з виховною метою втручається у життя Свого творіння.

Ми бажаємо лише по-пастирськи умиротворити вірних, які стривожені і шукають сенс в великих біблійних катаклізмах. Щоб вони не спокушалися сарказмом та іронією безбожників, які настільки нерозумні, що не бачать всюди існуючого та діяльного Бога ні у стійкому та гармонійному бутті Всесвіту, ні в самих різних проявах життя рослин, тварин і людини, бо їх немічний розум затьмарився від пристрастей.

Буття Боже і Його присутність у творінні настільки явно і ясно, що лише людина нерозумна або божевільних міг би стверджувати, що Бога немає: «Сказав безумний у серці своїм: Бога нема» [6]

2. Туристичний рай і скотоподібній стан людини

Отже, всемогутній і єдиносущний Господь, мудро створив все видиме і невидиме, матеріальний і духовний світ, ангелів і тілесних істот, створив і людину як якийсь осередок Всесвіту, як світ у мініатюрі, як мікрокосмос, що складається з душі і тіла, з духу і речовини, вище створення на Землі, центр і мета світобудови. І цей «антропологічний принцип» світобудови сьогодні визнається космологоми [7], фізиками і астрономами [8].

Мова йде про величну антропологію, піднесену та неперевершену, у порівнянні з матеріалістичною антропологією, що представляє людину лише матеріальним творінням, подібно рослинам та тваринам, обмеженим рамками тільки фізичного життя.

З іншого боку, вона протистоїть ідеалістичній антропології Платона і гностиків, які вважають, що лише душа є справжня людина, і тому нехтують плоттю і навіть зневажають її.

Ні, людина – це не одне тільки тіло або одна лише душа. Вона – є природа змішана, складна, подвійна, можливо нерозривна, що складається з душі і тіла [9]. Однобокості і бідності людських навчань протистоїть багатогранність та всебічність божественного вчення.

За словами святителя Григорія Богослова, і духовний і матеріальний світ, розумні і чуттєві істоти, несли в собі велич Творця і були безмовними співаками та глашатаями пишноти всього створеного Богом Словом. І все ж не вистачало якоїсь їх суміші, якогось змішання протилежностей, яке являло б велику Божу премудрість, збагативши собою різноманітність творіння.

Бажаючи заповнити цю порожнечу і додати відсутню, Господь «творить живу істоту, у якій зведені в єдність те й інше, тобто невидима і видима природа, творить людину; і з створеної вже речовини взявши тіло, а від Себе вклавши життя (що у слові Божому відомо під ім’ям душі і подоби Божої), творить як би якісь інший світ, в малому – великий; поставляє на землі іншого ангела, складеного з різних природ, шанувальника, глядача видимого творіння, таємницю творіння, що споглядає розумно, царя над тим, що на землі, підлеглого вищого царства, земного і небесного, тимчасового і безсмертного, видимого і розумом споглядаючого, ангела, який займає середину між величчю і малим, один і той же є дух і плоть, тут приготовляється і переселяється в інший світ, і (що становить кінець таємниці) через прагнення до Бога досягає обожнення» [10].

На жаль, це велична істота, маючи в своєму розпорядженні все необхідне для досягнення кінцевої своєї мети – обожнення, кепсько вживаючи божественний дар свободи, замість того щоб тяжіти до Творця, спрямувала свій погляд до матерії, до плоті.

Якби Господь, щоб уберегти людину, спочатку позбавив її свободи волі, то в цьому випадку слід було б змінити їй і форму буття, помістивши на рівень нижче, і не створювати її на свою подобу розумною і вільною, а створити звичайною матеріальною живою істотою, нерозумною і невільною, як всі тварини [11].

Однак не таким був задум Божий, згідно з яким людина повинна була стати на вищий щабель створеного буття, поряд зі своїм Творцем. Господь зробив все найкращим і мудрим чином. Він навіть помістив перших людей в ідеальне природне середовище – рай, в якому все було досконалим, без будь-яких фізичних страждань, дисгармонії і екологічних аномалій, повені, землетрусів і цунамі. За своєю природною красою рай, швидше за все, був схожий на постраждалі від стихії райони. Адже недарма ці місця називають земним раєм.

Однак уже тоді стало ясно, що рай – не найкраще місце для духовного успіху людини. І як показує історія, так відбувається завжди, бо, живучі у розкоші і до статку, збагачуються земними благами, вона егоїстично відокремлюється, забуваючи свого Творцю, Подавця цих самих благ. І що ще гірше, це негативно позначається на самому єстві людини.

І ось вона уже, покликана і поневолена плотськими похотями та пристрастями, перетворюється на звичайну матеріальну істоту, у тіло, у плоть. Тому як суворо, настільки і правдиве свідоцтво Писання: «Так людина, будучи в честі, не розуміє, що вона зрівнялася з тваринами і уподібнюється їм» [12].

3. Перехід людини з природного стану у протиприродний та її повна відповідальність за це

Християнський Бог, не будучи Богом індиферентним і далеким, після творіння не залишив світ і людину напризволяще, але дбає і турбується про їх подальшу долю. І як Трійця Осіб, Він має особистісну зв’язок з розумними і вільними істотами, бажаючи їх вдосконалення та успіху, успішного переходу зі стану «за образом» у стан «за подобою».

У раю існував зв’язок любові між Творцем і людиною, який перешкоджав появі зла – гріха, який кидає людину зі стану природного в протиприродний. Гріх, таким чином, є стан абсолютно аномальний.

Господь любив людину, і людина любила Бога. Перші люди куштували їжу ангелів і проводили співбесіди зі своїм Творцем.

Однак внаслідок диявольського втручання і віроломства та з вини самої людини, це сповнене любові спілкування перервалося.

Видалення від Творці, відчуження людини являє собою сутність зла, суть гріха. Спочатку зла не існувало. Не було воно безначальним або співіснуючим (спів-вічним) Богу, як в усі часи вчили і вчать всілякі релігії та різні філософські системи. Як, втім, не з’явилося воно і разом з рештою створення, бо всеблагої Господь створив усе «дуже добре» [13].

І як разом з плоттю не створюється і хвороба, але з’являється вона або з причини поганого харчування, або через різні хвороботворні чинники, так і душа була створена здоровою.

Бог створив душу, а зовсім не гріх [14]. Початок та корінь гріха слід шукати у свобідній волі людини, позбавляти якої Господь її не хоче.

Чудовий і вичерпний аналіз причин появи в світі зла дає в своєму класичній праці «Про те, що Бог не винуватець зла» святий Василій Великий. Там же святитель говорить і про виключну відповідальність за зло розумного та свобідній людини, а також про цілюще, з любові, втручання Боже.

Якби усюдисущі і допитливі журналісти, поверхнево цікавлячись цією проблемою, але й мало що в ній розуміючи, мали настільки ж фундаментальну і різнобічну освіту, як і святий Василій (таку, що навіть великий вчитель риторики IV століття Ліваній був змушений визнати, що у красі і гармонії речення він переможений освіченим ієрархом), то вони не поспішали б стверджувати, що перед обличчям руйнувань і смерті, особливо стількох дітей, ми, віруючі та благочестиві люди, не в силах дати будь-якої чіткої відповіді.

Адже святі і богомудрі пророки, апостоли та отці насправді вже давали й дають таку відповідь. Не в змозі це зробити лише сучасні філософствуючи богослови і високопоставлені священнослужителі, які через мирську суєту та сум’яття навіть не намагаються, дослідивши Писання й твори богоносних святих отців, зрозуміти, що знаменують собою такі лиха, або ж просто не вирішуються уявити питання з духовної боку, побоюючись бути віднесеними безбожниками та співчуваючими їм у розряд людей консервативних або навіть відсталих.

4. Богослови – не екологи. Біблійні та святоотцівські свідоцтва

На жаль, прес-секретар архієпископа Христодула [15], архімандрит Єпіфаній (Іконому), нічого не сказав про духовний аспект стихійних лих і про цілющий, продиктованому любов’ю, втручанні Божому. Він навіть не повідав про те, що саме «знаменувала собою трагедія, яка спіткала Південно-Східну Азію» [16], як це обіцяв підзаголовок статті, опублікованій під дуже дивною назвою «Природа мстить своєму кривднику – людині».

Сьогодні всі ми перетворилися в екологів та захисників природи, переставши бути богословами. Нас мало б турбувати забруднення духовного середовища, духовна катастрофа, загибель і спустошення душ, гріх, який є єдине зло (немає зла, крім гріху). Але замість цього ми беремося спасати світ, все творіння, тим самим покладаючи на себе справу, яка належить лише тільки Богу.

Катастрофа в Індійському океані не має ніякого відношення до знищення навколишнього середовища. Вона воістину біблійна, бо нагадує інші великі катаклізми – Всесвітній потоп за часів Ноя і винищення Содому і Гоморри – і своїми грандіозними розмірами, і підставами, що викликали ці катастрофи.

У ті давні часи не існувало проблеми знищення природи, як і в наступні тисячоліття, коли траплялися «голод, мор, землетруси і потопи» [17].

Існував прямий причинно-наслідковий зв’язок між моральним падінням, розбещених людей та життєдайним, повчальним для них же самих втручанням Божим. Будучи всемогутнім і всемудрим Творцем, Він одним рухом, кінчиком Свого пальця, може похитнути землю, ні яким чином не сповістивши про це сейсмологів і інших фахівців, які мають справу тільки зі звичайним і постійним проявом природних сил, а зовсім не з надзвичайним божественним втручанням, яке призупиняє та навіть змінює звичайні дії законів природи.

Будь-які методи прогнозу і системи передбачення, які завгодно запобіжні заходи безпорадній людини виявляються нездатними передбачити, а тим більш запобігти намічене Господом благотворне і благодійне втручання. І тому є помилковим вважати це трагедією несправедливістю, якщо, звичайно, міркувати і судити про все духовно.

Сам Бог, правдивий і істинний, устами Господа нашого Ісуса Христа, підтверджує, що Всесвітній потоп за часів Ноя пояснювався гнівом Божим за розбещеність людей.

На жаль, сучасне людство також загрузло у гріхах, але як і за часів Ноя, більшістю людей подібна поведінка вважається абсолютно природною і навіть гідною наслідування. Це не може не наводити нас на думку про те, що наближаються останні часи, адже саме про це говорить Господь: «Бо, як у дні перед потопом їли, пили, женились і виходили заміж аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег, і не думали, поки не прийшов потоп і не забрав усіх, – так буде і в пришестя Сина Людського» [18].

У Старому Завіті Бог постає таким, що задумався і навіть «розкаявся» у створенні людини, яка була створена за образом Божим і, будучи змішанням плоті і духу, величним з’єднанням душі і тіла, проте перетворилася у плотську, з’явившись винуватцем появи зла і беззаконня, яким сповнена земля:  «Не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть <…>  що велике розбещення людей на землі, і що всі їх думки і помисли серця їх були злом повсякденно <…>  знищу з лиця землі людей, яких Я створив» [19].

Подібний стан людей, і навіть ще гірший, було і у Содомі.

Розпусні содоміти домагалися, щоб Лот віддав їм двох чоловіків-ангелів, які були в нього у гостях, щоб лежати з ними і поглумитися. Лот же, намагаючись утримати їх від цього протиприродного акту мужолозтва, зважився навіть віддати їм власних дочок, щоб задовольнити хіть нечестивців [20].

Однак ті, як про це пише святий апостол Павло, який суворо засуджував так звану одностатеве кохання, «розпалювалися похіттю своєю один до одного, чоловіки на чоловіках сором чинячи, одержуючи в собі самих належну відплату за свій блуд» [21].

Після всього цього «пролив Господь на Содом і Гоморру дощем сірку і вогонь від Господа з неба, і знищив міста ці, і всю околицю цю, і всіх жителів міст цих, і [всі] рослини землі» [22].

Аж до наших днів склад води Мертвого моря, навіть не дивлячись на те що в нього ось уже на протязі тисячоліть впадає Живоносна і Життєдайна річка Йордан, яскраво свідчить про розмір тієї біблійної катастрофи та про її незворотний характер.

5. Хто відповідатиме за загибель дітей? Цунамі секс-туризму і безбожництва

Святе Письмо не раз нагадує нам про падіння моралі. Свідками такого плачевного стану суспільства є і ми з вами.

Євангеліє і саме ім’я християнина сьогодні ні в що не ставляться. Ми дожили до того, що так звані християнські церкви заохочують і благословляють одностатеві шлюби – факт, що означає пряме відкидання Євангелія та є найгіршою з єресів!

Загальновідомо про ту безсоромність і аморальність, якими повсюдно уражено сьогодні людство. У нехристиянських же державах Південно-Східної Азії, які до цього дня неосвічених і не пізнали світло Христове, протиприродні статеві збочення, пансексуальність досягли свого апогею.

Справа дійшла до того, що ці місця були перетворені на туристичні центри, настільки привабливі для педерастів і педофілів з усього світу та таки, що притягували сюди «цивілізованих» західних багатіїв.

Користуючись крайньою бідністю і злиднями місцевого населення, вони, ці воістину душогуби і дітовбивці, вбивають не тільки тіла, але в першу чергу душі тисяч дітей, принижуючи їх людську гідність, знищуючи їх морально та фізично.

Багато років цунамі секс-туризму тисячами винищувала дітей, і ніхто до цього часу не зацікавився цим фактом. Ось справді трагічне і несправедливе цунамі, цунамі гріха! Ось де треба бачити справжнє зло, справжню трагедію, а зовсім не в благодійному та очисному цунамі Божому!

Святитель Іоан Златоуст свого часу писав, що відвідування непристойних театральних вистав вже само по собі умертвляє душі глядачів [23]. І якби ми мали духовні очі, то бачили б ці душі подібно неживим тілам, що хитаються на поверхні театральних басейнів, в яких плавали б напівголі актриси.

А сьогодні нагота і непристойність, що заполонили екрани телевізорів, перетворили домашні вогнища у місця розпусти з непотрібними видовищами. Втім, як і дороги, площі, ліси, моря, будівлі стали місцями розпусти, повій, плотських збочень, особливо у бідних та змучених країнах Азії і Африки, де гріх – це чи не єдина можливість забезпечити собі засоби для існування.

Отже, не Бога нехай звинувачують атеїсти всіх народів. Нехай свої стріли вони направлять проти всіх тих нібито цивілізованих варварів, які гублять тіла і душі людей, особливо ж дітей, проти самого безбожництва, відповідального за моральну розгнузданість та моральну розбещеність, за деградацію суспільства.

Адже відомо, що там, де немає Бога, Який дивиться і веде, виправляє і картає, – все дозволено, навіть найгірші і огидні дії і беззаконня. Варто тільки комусь повірити в те, що Його немає, як він тут же сміливо і нестримно починає вдаватися до різних гріхів: «Бо якщо немає наглядача, немає того, хто подає кожному по гідності того, що зроблено у житті, то чи встане хтось проти того, щоб гнобити жебрака, вбивати сиріт, умертвляти вдову та чужинця, наважуватися на всякій нечесній справі, оскверняти себе нечистими і огидними пристрастями, всякими тваринними прагненнями?» [24]

Похвально, що державні та громадські організації, діячі культури й мистецтва влаштовують благодійні радіо- і телемарафони з метою економічної допомоги постраждалим і тим, хто залишився у живих.

Однак, буде ще краще, якщо вони нарешті перестануть провокувати то затяжне цунамі аморальності, накочуються хвилі розпусти і всіляких сексуальних збочень через телевізійні серіали і реаліті-шоу, театральні постановки і фільми, сторінки газет і журналів, а сьогодні вже і за допомогою всесвітньої комп’ютерної мережі, роблячись рекламістами та торговцями тілом, дітовбивцями і душогубами.

У Греції всіх вразило визнання грецького туриста, який перебував в одному з постраждалих районів. З екрану телевізора він публічно зізнався, що просив власника готелю, в якому проживав, привести йому для утіх дванадцятирічну дівчинку. Але оскільки дівчинки такого віку в той момент не виявилося, господар готелю послав до нього свою восьмирічну доньку.

Інший грек, який приїхав відвідати доньку, яка вчиться у Патрах, попросив надіслати до себе в номер жінку для задоволення похоті. Яке ж було його здивування, коли надісланої повією виявилася його ж власна донька, що продає себе, як з’ясувалося, зовсім не науці та зовсім не через матеріальні нестатки.

І чи не кине за все це Господь вогонь, щоб попалити всіх нас?…

6. Глава Еладської церкви і його представник, як бачимо, не розуміли духовного сенсу катастрофи

Представник архієпископа Христодула, архімандрит Єпіфаній (Іконому), хоча і користувався творінням святителя Василя Великого «Про те, що Бог не винуватець зла» при написанні своєї статті, але, як бачимо, не дуже уважно читав його або ж не замислювався над внутрішнім зв’язком цієї катастрофи з біблійними подіями. Тому він і не зміг зрозуміти, що є істинне зло, а що таким тільки вважається, будучи насправді благим та спасительним, як, наприклад, цунамі та інші стихійні лиха.

Звичайно ж Господь не винен в знищенні природи. У всякому разі, великий Кападокіец, як і інші святі та вчителі Церкви, ставить собі за мету утримати і відвернути людину не від винищення природи, а від гріха і беззаконня.

Таке екологічне пояснення масштабних природних катаклізмів  влаштовує і більш підходить «полоненим» екологією богословам і клірикам. Адже подібні думки жодним чином не порушують спокою і ніяк не обтяжують розпусних та порочних, які як раз і є першопричиною справжнього зла – гріху.

Стихійні лиха, голод, епідемії, землетруси, повені, хвороби, смерть, що відбуваються за Божим і потуранню Божу, хоча і завдають людині біль і страждання, проте мають на меті зцілюючи стримати надмірність зла, фактично знищити і скасувати його.

«Чого ж ти хочеш? – запитує святитель Василь того, хто вважає Бога винуватцем катаклізмів. – Щоб Содом після всій несправедливості жителів не був відданий вогню? Або ж Єрусалим не повинен був бути зруйнований, а храм розорений і стертий з лиця землі «після жахливого шаленства юдеїв проти Господа?» [25]

«Тому хвороби в містах та народах, сухість в повітрі, безпліддя землі і лиха, що зустрічаються з кожним у житті, припиняють зростання гріха. І будь-яке зло такого роду посилається від Бога, щоб запобігти породження справжніх зол. Бо і тілесні страждання, і зовнішні лиха створені для приборкання гріха. Отже, Бог винищує зло, а не від Бога зло. І лікар винищує хворобу, а не вкладає її в тіло» [26].

«Слід тобі навчитися розрізняти види зла – що є справжнє зло, то є гріх, підсумок якого – смерть, а що – уявне, тільки на перший погляд здається злом, через біль, заподіювану їм людині, насправді ж несе в собі благу та спасительну силу. І знаючи це, ти повинен перестати гнівається на ті заходи, які вживає Господь для того, щоб запобігти беззаконня» [27].

Судячи з усього, високопреосвященний Христодул дотримується тієї ж лінії, що і його представник, або, точніше, прес-секретар висловлює позицію предстоятеля Еладської Церкви. Тільки незрозуміло, яке таке біблійне або святоотцівське богослов’я приховано у заяві глави Церкви, опублікованому в інформаційному бюлетені Священного Синоду, що стосується трагічних подій в Південно-Східній Азії:

«Хотілося б нагадати, що зовсім недавно ми з вами відзначали свято Богоявлення, головне свято одкровення людям таїнства Пресвятої Трійці. І Церква освячувала воду, цей життєва важливий елемент нашого буття, особливо у Греції – країні, велика частина території якої оточена водою. На жаль, це свято співпало з трагічними подіями – та ж природна стихія стала причиною загибелі тисяч ні в чому не винних людей. Вода, замість того щоб з’явитися освяченням для тих районів, стала смертоносним цунамі» [28].

Але не вода винна в цьому, а всілякої гріх, який якраз і змила, поглинувши, гігантська океанська хвиля. Та вода була згубною для беззаконня і зла, і тому вона, як несуча енергію і могутність Боже, була освячує. Такими ж очисними були і води Всесвітнього потопу, і води Червоного моря, які раніше «як стіна, з обох боків загусла вода», щоб народ Ізраїлю зміг перейти його «пішки» [29], потім стали братською могилою для тисяч єгипетських воїнів.

Якби ми захотіли провести якусь паралель між освяченою водою Богоявлення і цунамі, то сказали б, що хвилею цієї, так само як і водами Йордану, воістину Господь «главу зміїв, що там гніздяться розтрощив» [30], тобто секс-туризм і педерастія.

Чи мислимо приписувати несправедливість Богу, ведучи мову про марною загибелі тисяч людей? Хто викликав ці смерті? І чому смерть – марна і трагічна? Адже для християн вона не є зникнення або припинення існування: «Це ж не смерть для слуг Твоїх, Господи, коли ми віддаляємося від тіла і до Тебе, Бога повертаємося, але це тільки переселення від більш тяжкого на краще і приємно, до спокою і радості» [31].

Навіть для грішників смерть – благодіяння, бо вона, обриваючи ланцюг гріха, вважає кінецем злу.

Чим раніше ми покидаємо цей світ, який лежить у злі, тим менше гріхів беремо з собою. І навпаки, чим довше ми живемо, тим більше гріхів накопичуємо, бо: «Хто народиться чистим від нечистого? Жоден. Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде» [32].

7. Благе і корисне домобудівництво смерті

З того часу як людина, зваблена дияволом, винахідником гріха, загрузла у беззаконні і пішла від Творця, смерть стала не тільки неминучою, але і необхідною.

Людина була створена Богом не для того, щоб померти, але щоб жити вічно. Він воістину безсмертя, бо, так чи інакше, лише плоть вмирає, душа ж після розлучення з тілом продовжує жити. Господь, який не створив смерті [33], дозволив на благо людині поява і прояв її. Позиція святих отців, яку влучно і правдиво висловлює святитель Іоан Златоуст, полягає в тому, що «смерть встановлена благодійно» [34], що вона корисна і те є добро.

Це, звичайно, звучить безглуздо і шалено для тих, хто занадто прив’язаний до миттєвому і минущого і не вірить в те, що існує загробне життя і посмертне відплата, і тому, прагнучи до насолод в цьому житті, бере від неї все, що тільки можна взяти, адже все одно після смерті нічого немає: «будемо їсти і пити, бо завтра помремо!» [35].

Якби це й справді було так, то смерть дійсно була б чимось страшним і несправедливим, справжньою трагедією, мороком і нещастям, і ми, християни, були б гідними жалю, найбільш безрозсудні з людей, оскільки, нерозумно сподіваючись отримати блаженство у життя будучого віку, позбавляємо себе насолод сьогоднішнього життя.

Однак у виграші, в кінцевому рахунку, все ж ми, віруючі, бо виходячи з усього того, що Сам Господь відкрив або вчинив правдиве й істино, ми не обмежуємо наших устремлінь і надій вузькими рамками земного буття.

Надаючи невелике значення благ сьогоднішнього життя, багатства, положенню, слави, задоволень, які, якщо можна так висловитися, мають певний термін придатності, ми, як каже святитель Василь, «все робимо для підготовки себе до іншого життя» [36].

Ми прекрасно розуміємо, що тут ми чужинці і прибульці, перехожі і тимчасові жителі, «бо наше житіє є на небесах» [37]. усвідомлюємо і те, що разом зі смертю «земний наш дім, ця хатина, розвалиться, ми маємо вiд Бога житло на небесах, дім нерукотворний, вічний» [38].

Тому смерті ми не боїмося. І крім стриманої скорботи і зрозумілою печалі в зв’язку з розлукою, хоча і тимчасової, з нашими рідними і близькими, ми не знаходимо у смерті нічого трагічного, тому і не невтішно, «як інші, що не мають надії» [39].

Вважаючи все матеріальне, будь-які земні блага за «сміття», за сміття в порівнянні з перлиною вічності, ми усвідомлюємо себе не якимись дрібними торговцями, а великими купцями. І тому, не шкодуючи себе, прагнемо до того, щоб стати володарями безцінного скарбу – вічного життя та блаженства.

Адже смерть була переможена Воскресінням Христовим, слідом за яким буде й загальне воскресіння всіх людей у повноті їх душевно-тілесної людської природи.

Христос як Бог, безумовно, міг уникнути смерті. А ще раніше, під час Свого земного життя, міг віддаватися насолодам. Міг жити в комфорті і розкоші в якомусь з райських куточків Сходу.

Але Він всього цього не зробив, щоб явити нам, що тісний і скорботою шлях, що веде у вічність, і вінчає його смерть, яка, в кінцевому рахунку, є Пасха – проходження і перехід: «переможну співаємо, бо від смерті до життя і від землі до небес Христос Бог нас приведе» [40].

Те, чого ми дійсно намагаємося уникнути у сьогоднішньому житті, – так це зовсім не тілесної смерті, яка неминуча, скільки б людська наука і не намагалася відстрочити її настання, але смерті духовної, загибелі від гріха. Фізична смерть, як розлучення душі і тіла, тимчасова. Духовна ж – вічна, оскільки назавжди розлучає нас з Творцем.

Тілесна смерть абсолютно неминуча, і тому є духовно некорисною будь-яка спроба її уникнути. Бо Господь по Своїй премудрості звернув її у благодіяння і благословення, щоб уникнути нам вічної духовної загибелі, вічного віддалення від Творця і позбавлення невимовних і нескінченних благ: «Hе бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його» [41]

Отже, за вченням богоносних святих отців, «смерть встановлена благодійно» [42] з двох головних і розумних причин, які навіть сама логічно бездоганна і позитивна думка не в силах заперечити.

Перш за все, якби смерть не наступала та людина мала безсмертне тіло, то таке саме вічне й невпинно вона б і грішила: «продовжувала б надалі грішити нескінченно» [43].

Беззаконня відбувалося б не протягом певного, короткого проміжку часу, а вже нескінченно e невмирущу тілі. Таким чином, щоб гріх не відбувався вічно, людина стає смертною., з тим щоб не перебувати їй навіки у беззаконні «і щоб гріх її не був безсмертний і зло – безконечно не тривало» [44].

І ось з’являється смерть і перериває низку гріха. І це стосується не тільки подружжя первозданних, але має силу і понині, і так буде з усіма без винятку аж до кінця віку. Смерть трапляється в будь-якому віці, по незбагненої волі Божої, яка визначає межу життя кожного.

Але це відбувається для користі самій ж людини, оскільки у будь-якому випадку вона йде з цього життя з меншим числом гріхів, ніж мала б, продовжуй вона і далі жити. З цієї крапки зору, навіть загибель дітей, що викликана цунамі в Індійському океані, не є чимось несправедливим і трагічним. Стихійне лихо визволило їх від розтління і використання в секс-туризмі, від продовження жалюгідного, негідного і принизливого життя, від мереж зла і гріха і звело їх до Господа.

Подібні думки в зв’язку зі смертю 14000 невинних немовлят, по-звірячому вбитих за наказом Ірода, який розраховував, що серед них буде і новонароджений Христос, висловлювали багато. Відповідь Златоуста вражає: «Дуже багато є таких, що нерозумно судять про цих дітей і обурюються несправедливістю їх побиття. Не Христос був причиною смерті дітей, але жорстокість царя. Нехай він діяв несправедливо, – але чому, скажеш ти, Бог допустив це? Образи, несправедливо зазнані нами від кого б то не було, Бог ставить нам або у відпущення гріхів, або у надання нагороди. Отже, якої шкоди зазнали діти, убитий з такої причини і швидко досягли спокійної пристані?» [45]

Таке саме тлумачення через багато століть дає й Зігабен [46]: «Оскільки ці немовлята вбито заради очищення своїх гріхів, то ясно, що вони постраждали, щоб бути увінчаними, і тому не страждали несправедливо» [47].

Таким чином, ні для кого цунамі не стало несправедливістю. Воно, в кінцевому рахунку, було позитивним і очисним, особливо ж для дітей, які не мали тих гріхів, що притаманні дорослим.

Відразу ж після біснуватого, грізного і шаленого цунамі вони опинилися у тихій небесній пристані.

Другий основний доказ, що пояснює благотворність смерті, полягає в тому, що вона діє як протиотрута від людського самолюбства і гордині.

Сатанинським егоїзмом рухаються створені істоти в їх прагненні вийти за межі можливостей своєї природи і стати богами. Прометеївська зухвалість древніх греків і божевільна гордість вавилонських будівників – постійна спокуса для тих, хто гордовито звеличує себе.

Якби не смерть, то людина не змогла б усвідомити все своє безсилля і нікчемність. Адже навіть зараз, коли смерть має над нами неподільну владу, деякі вимагають собі поклоніння як богу, встановлюють деспотичні і тиранічні режими та, будучи диктаторами й володарями, владиками і правителями, змушують страждати мільйони людей. Можна собі уявити, що було б, якби смерть не позбавляла нещасних підданих від сатанинської зверхності їх володарів, підтверджуючи цим немічність останніх.

Смерть крушить сильних світу цього як глиняний посуд і доводить, що справжній Владика Всесвіту – тільки всемогутній Господь.

Пам’ять про смерть і супутнє їй самопізнання – це для всіх найбільший урок мудрості любові.

Азіатська катастрофа з тисячами смертей в черговий раз показала та довела нікчемність людини і повне безсилля самовпевнених учених і технологів.

8. Церква у сітках секуляризації і синкретизму

Розбещеність і розпуста епохи постмодернізму зовсім зруйнували підвалини – ті основи справжнього гуманізму, на яких 2000 років створювалася християнська цивілізація [48].

Неминущі духовні і моральні цінності, зафіксовані в культурі християнських народів Європи, на новітньому етапі історії західного, тільки на вигляд християнського, світу, були втрачені, азіатський ж Схід і Африка і донині живуть у темряві ідолопоклонства та магії.

Римо-католицизм і протестантство зазнали невдачі в справі євангельській освіти народів, перетворившись у світські та антропоцентричні системи, у людські вчення.

1. Релігійний синкретизм – поєднання різнорідних доктринальних і культових положень різних релігій; постмодернізм – сукупність подібних явищ у суспільному житті та культурі XX-XXI століть; гуманізм – ідеологія, яка проголошує людину як найвищу цінність, як «міру всіх речей».

Зникло есхатологічне бачення Царства Божого. Проповідь Предтечі: «Покайтеся, наближається Царство Небесне» [49], з якої і Христос почав справу оновлення та перетворення людини, перетворилася e місіонерську підготовчу роботу для владного нав’язування (як у межах західного світу, так і поза ним) якогось модифікованого християнства, яке продовжує перебувати у «місці та смертної тіні».

І як за днів перед потопом, за часів Ноя, люди «їли, пили, женились і виходили заміж» [50], так само живуть та поводяться більшість сьогоднішніх європейців, азіатів, американців, африканців і австралійців.

Православ’я – Єдина Свята Соборна і Апостольська Церква по історичному збігу обставин була збережена Богом непричетний до зміни і спотворення Євангелія.

Тому багато хто справедливо каже, що настав час для місіонерського свідоцтва про багатосторічний досвід перетворюючого містично-аскетичного життя за вченням пророків, апостолів і святих. Час розширити і поширити на іновірців досвід справжнього християнського життя.

На жаль, ось уже кілька десятиліть ворог роду людського здійснює різні напади, намагаючись зірвати ці плани за допомогою двох добре влаштованих пасток – секуляризації та синкретизму, яких, як видно, не помічають самі видні православні діячі, а тепер – і предстоятель Еладської Церкви.

Замість того щоб удосконалюватися у внутрішньому духовному оновленні та очищенні, (особливо це стосується пастирів і вчителів благовістя), ми старанно відаємось марному літургійному оновленню та модернізації, ототожнюючи Церкву зі світом та крокуючи у ногу з світською філософією, щоб нам виглядати приємними і прогресивними.

Сіль втратила силу і вже не може зберігати від моральної псування і розкладання. Найбільша внутрішня проблема клерикальної частини Церкви – це моральна псування здебільшого священнослужителів, які, займаючи високе службове або просто чільне становище, живуть у розкоші та по плоті.

Святитель Григорій Богослов жахнувся після своєї хіротонії, коли побачив, що багато кліриків, нерозкаяні і порочні, негідні навіть стояти біля входу у храм серед тих, хто кається та плаче, оточували святий престол. І, усе залишивши, кинувся втекти, щоб не бути співучасником і співучасником їх нечистоти. Святий написав чудове захисній слово, де є одна чудова фраза: «Треба перш самому очиститися, потім вже очищати; зробитися мудрим, потім умудрять; стати світлом, потім освятлять» [51].

Заслуговує особливої похвали професор богословського факультету Афінського університету Іоан Корнаракіс, який в справді святоотцівському дусі та з гідною наслідування відвагою на сторінках газети «Ορθόδοξος Τύπος» [52] торкнувся цієї першорядної важливості духовну та пастирську проблему.

Але ніхто сьогодні, усвідомлюючи висоту і відповідальність свого духовного сану, нічого не залишає і нікуди не йде. Всі перебувають на своїх насиджених, добре оплачуваних місцях, лестять один одному, на шкоду собі і іншим.

З такими священнослужителями Церква не може відповідати вимогам місіонерства та євангельської проповіді, як вона це успішно робила протягом століть завдяки ченцям- місіонерам і єпископам-аскетам.

Сьогодні ті, хто її представляють, тільки й можуть, що «радитися», спільно щось намічаючи і спільно молячись з близькими по духу римо-католиками та протестантами на різних екуменічних конференціях, де як раз і проштовхуються ідеї міжрелігійного та міжхристиянського синкретизму – другий великій пастки лукавого.

Такий, наприклад, є XIV конференція по місіонерства та євангелізації Всесвітньої Ради Церков, яку з такою гордістю представляв блаженнійший Хрістодул, зазначивши, що їй буде наданий самий привітний прийом в Афінах з 9 по 16 травня 2005 року. І хоча, на перший погляд, проходити вона буде зовні у обстановці світлою, пасхальної радості, насправді ж – в атмосфері похмурої, скорботної і жалобної, оскільки це ще тяжче падіння, ніж прийом Папи Римського священоначалієм Еладської Церкви в травні 2001 року.

До цієї нової безпрецедентної і неприйнятній затії ми в самий найближчий час ще повернемося. Але заздалегідь все ж відзначимо, так само як свого часу ми писали і про приїзд Папи, що цю всеєретичну конференцію радо приймає не Еладська Церква. Бо до Церкви належимо ми всі. А також святі торжествуючої Церкви, які боролися проти римо-католицтва, лютеранства та кальвінізмом.

Належить до неї, перш за все, Пресвята Богородиця, що за Своїм покорі не шукала Собі священства, як, наприклад, протестантські «епіскопші» і «пресвітерші», поруч з якими буде сидіти і, цілком ймовірно, головувати його Високопреосвященство, тим самим ображаючи Божу Матір, Яку хулять і принижують протестанти.

Належать і апостоли, і святі отці, суворо засудили мужолозтво – содомський гріх, який нині освячують протестанти, вінчаючи гомосексуалістів, вже тільки цим повністю спростовуючи Євангеліє Христове, не кажучи вже про всі інші їх відступі та єресі.

Ніхто на цю всеєретичну конференцію не з’явиться. Не може бути, щоб хтось прийшов. Там буде тільки архієпископ та ті, хто поділяє їх погляди.

Справжня ж Церква Христова в той час буде гаряче молитися, щоб збиток був незначним та поправним.

О, якби знову знайшлися сповідники – єпископи, священнослужителі і ченці, які зможуть завадити здійсненню цього нового акту осквернення і наруги над  церковним життям та запобігти це друге, слідом за папським, цунамі зміненого і спотвореного християнства.

Посилання

1. За новоюліанським календарем; з 15 православних автокефальних Церков тільки в Єрусалимської, Руської, Грузинської, Сербської, а також на Святій Горі Афон зберігається так званий старий, юліанський календар.

2. Mary Riddell. Το ξύπνημα της πανανθρώπινης συμπόνοιας (з додатку Τέχνες και Γράμματα до газети Καθημερινή за 9.01.2005. ст. 4, передрук з газети «The Observer»).

3. N. Είμος. Η άλλη παγκοσμιοποίηση (з газети «Τύπος της Κυριακή» від 9.01.2005. ст. 5).

4. Там же.

5. 1 Кор. 1:18-25.

6. Пс. 13:1.

7. Космологія (від грец. Κόσμς – світ і λόγος – вчення) – наука про будову, походження та еволюцію Всесвіту як цілому, заснована на результатах дослідження і теоретичних висновках, що відносяться до доступної для пізнання частини космосу.

8. Κερασία Γαλιγαλίδου. Η «ανθρωπική αρχή» κατά τους. Τρεις ιεράρχας. Θεσαλονίκη, 2001..

9. PG 33, 477 (Тут і далі в тексті використовуються скорочення: PG – J.P. Migne, Patrologiae cursus completus, series graeca 1-161, Paris 1857; ΕΠΕ – ‘Ελληνες Πάτερες της Εκκλησίας).

10. ΕΠΕ 5, 164; PG 36, 632АВ.

11. ΕΠΕ 7, 110; PG 31, 345BC

12. Пс. 48:21.

13. Быт. 1:31.

14. ЕПЕ 7, 106–108; PG 31, 344A-C.

15. Блаженнійший Христодул (Параскеваідіс) з 28 квітня 1998 року є архієпископом Афінським і всієї Елади, предстоятелем Еладської Православної Церкви.

16. Αρχψ. Επιφάνιος (Οικονόμου). Το περιβάλλου εκδικείται του άνθρωπο – βιαστή του (додаток Ορθοδοξία και Ελληνισμός до газети «Τμρος της Κυριακής» від 9.01.2005. ст. 6).

17. Молитва 3-тя, на літії, з чину Вечірньої.

18. Мт. 24:38–39; Лк. 17:27–30.

19. Бит. 6:3; 5; 7.

20. Бит. 19:1–11.

21. Рим. 1:26–27.

22 Бит. 19:24–25.

23. ΠρωτοπρεσβύτεροςΘεόδωρος Ζήσης. Ηθικά κεφάλαια, Θεσσαλονίκη 2002. σελ. 81.

24. ЕПЕ 7, 88; PG 31, 329D-332A.

25. ЕПЕ 7, 98; PG 31, 337A.

26. Там же; ЕПЕ 7, 100; PG 31, 337CD.

27. Там же; ЕПЕ 7, 104; PG 31, 337CD-344A.

28. Інформаційний бюлетень Священного Синоду Еладської Православної Церкви від 18.01.2005. ст. 3.

29. Ірмос 1-й пісні канону на Стрітення.

30. Молитва послідувания святого Хрещення.

31. Молитва колінопреклоніння з послідувания вечірні П’ятидесятниці.

32. Іов 14:4-5

33. Прім. 1:13

34. PG 53, 151.

35. 1 Кор. 15:32.

36. PG 31, 565ВС.

37. Флп. 3:20.

38. 2 Кор. 5:1.

39. 1 Фес. 4:13.

40. Ірмос 1-ї пісні Пасхального канону.

41. 1 Кор. 2:9.

42. PG 53, 151.

43. PG 47, 429.

44. Πρωτοπρεσβύτερος Θεόδωρος Ζήοης. Σωτηρία του ανθρώπου και του κόσμου κατά του ᾿Αγιον Ιωάννην Χρυσόστομν, Θεσσαλονίκη 1997, cel. 102.

45. PG 57, 175–178.

46. Євтимій Зігабен – візантійський богослов, який жив наприкінці XI – початку XII століть. Відомий своїми екзегетичних працями, особливо тлумаченнями на Євангелля.

47. Толковое Евангелия от Матфея, составленное по древним святоотеческим толкованиям, византийским, XII века, учёным монахом Евфимием Зигабеном: Пер. с греч. – Киев, 1886. ст. 30.

48. Релігійний.

49. Мт. 3:2.

50. Мт. 24:38.

51. ЕПЕ 1, 164.

52. Орган Загальногрецького православного союзу, виходить щотижня в Афінах.

Протопресвітер Федір Зісіс, професор пастирського відділення факультету богослов’я Фессалонікійського Аристотелівського Університету

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»