Згідно перекладу з грецької мови, Типікон (Типік) є книга уставу православного богослужіння. У ній є розділи стосовно практичного звершення церковного богослужіння, та про монастирське життя, тобто монастирський устав. Перші Типікони з’явилися із зародженням чернецтва у III-IV-му століттях після Різдва Христового. В них особливим чином розвинені ідеї устрою чернечого життя та вимоги, які повинні виконувати ченці та черниці, щоб досягти вищого морального удосконалення.
Перша чернеча громада була заснована одним із подвижників чернецтва, преподобним Антонієм Великим у 305-му році. Вона складалась із пустельників, які жили в скитах окремо один від одного і називались Лаврами. Його монастирі були перехідною ланкою від анахоретства до суворого гуртожитку (кіновій).
Преподобний Пахомій Великий (292-348) заснував першу кіновію, тобто строгий монастир з записаним уставом. Ченці були зобов’язані проводити життя у молитві, читанні духовних книг і праці. Загальні богослужіння звершувались вночі та в день. Їжа була сама проста, один раз на добу після обідні, тобто, після головного богослужіння. Ченцям радилась мовчазливість, в ідеалі – повна мовчанка і абсолютне некористолюбство, строгий послух.
Чернечий Устав преподобного Іоана Касіана (помер у 435-му році) являє собою подальшу стадію розвитку правил монастирів та чернечих гуртожитків в єгипетських пустелях. Основою богослужбового чину єгипетського чернецтва були співи та читання на вечірніх і нічних службах. Вживалися тексти з Старого та Нового Завітів, Псалтиря, інших християнських книг.
Чернечий Устав святителя Василія Великого (329-379) складений був для монастирів Малої Азії. У ньому давалась загальна теорія подвижництва. Молитва повинна була бути безперервною. Вона повинна була супроводжувати роботу інока, а також мала стати головною частиною богослужіння. Інок повинен був щодня причащатися заготовленимим Дарами Святих Христових і Животворчих Таїн.
Устав святителя Венедикта Нурсійського, як засновника уставного кіновійного чернецтва в Західній частині Європи в цілому розвивав традиції Устава монастирів преподобного Пахомія Великого. Найбільш відомі Типікони були: Студійський, засновником якого був преподобний Феодор Студит з Константинопольського монастиря (826); Єрусалимський і Великої Церкви, тобто Устав Святої Софії у Константинополі.
В IX-му столітті Студійський Устав був прийнятий у більшості монастирів Візантійської імперії. XІІ-му столітті на зміну Студійського Уставу прийшов Єрусалимський Типікон під впливом преподобного Савви Освяченого з під Єрусалиму. Типікон Великої Церкви використовувався в Патріаршому соборі Константинополя у IX-му – ХІ-му століттях, де за основу був спів з великою кількістю хористів.
Тому, коли до Константинополя були направлені посли великого князя Київського Володимира (Красне Сонечко), у 980-ті роки Х-го століття, то від урочистого богослужіння та від багатого співу в них сльози лилися як «з відра», від радощів і побаченої краси. І ось, до Києва повернулись три делегації послів від Риму, Константинополя і Астрахані (Астраханське ханство), де проживала велика кількість юдейської діаспори, то під час їх звіту великий князь Київський Володимир зрозумів, що для Київської Русі найкраща віра – Православна, яку отримають русичі і весь руський (український) народ від Візантії.
Київська Русь на той час мала свої кордони від Волги до Вісли (Польща) та від Чорного моря і до Норвегії. Треба сказати, що при владі царя Івана Грозного почала формуватися Російська держава з центром у Москві, оскільки його війська вийшли за межі Київської Русі та Московського царства за Волгу, де руського народу майже не було, а жили інші сотні різних народів, які з часом прийняли святу православну віру, це башкири, мордвини, чуваші, татари та інші народи сходу майбутньої Російської імперії.
У Київській Русі, з прийняттям святого православ’я від Константинополя у 988-му році у храмах, монастирях і у Києво-Печерській Лаврі був розповсюджений устав Великої Церкви, тобто Святої Софії Константинопольської.
У Києво-Печерському монастирі служби звершувались священнослужителями-ченцями на чолі з преподобним Антонієм, який використовував Студійський Типікон. Проіснував він до середини ХІV-го століття, а потім був замінений Єрусалимським. Сучасний Типікон в наших Українських Церквах і в Російській, Московського Патріархату розподіляється на три основні частини:
• І-ша частина складається з 1-ї до 47-ї глави і має загальні вказівки про богослужіння;
• ІІ-га частина від 47-ї до 52-ї глави і має вказівки про «знамення» (знаки свят) і про послідовність богослужінь на всі дні року – рухомі і не рухомі свята.
• ІІІ-тя частина має глави з 52-ї до 60-ї. Ці глави мають Устав служб при співпадінні храмового свята з іншими святами.
Що стосується форми і змісту Великого Посту з часів раннього християнства, то в ІІ-му тисячолітті, а тепер наступило вже й ІІІ-тє, в Православних Церквах світу скрізь в урочистій формі звершуються постові богослужіння. Це й Велика вечірня в Прощену неділю, чотири дні на першому тижні Великого Посту в строгій формі читається Великий канон преподобного Андрія Критського, це й в недільні дні звершення Божественної літургії святителя Василія Великого, це й звершення Літургії Ранішосвячених Дарів святителя Григорія Двоєслова, тощо.
+ Іоасаф (Василиків),
митрополит Івано-Франківський і Галицький