Зміна світу впливає на чернецтво. Але чернецтво має залишатися незмінним. Зниження статусу православного чернецтва в епоху секуляризації є неприпустимим.

Церковне життя не повинне піддаватися ніяким впливам. Його постулати зобов’язані зберігатися, чернечі ідеали не слід переглядати. Вони повинні продовжувати дарувати суспільству дух аскези, стриманості і смирення, які так важливі в нашому житті. У період свого розквіту чернецтво дарувало славу Церкви. Зараз же чернецтво представляється світу чимось зайвим, несучасним, марним і навіть шкідливим.

І навіть процерковні люди, або практикуючі віруючі часом з побоюванням дивляться на відхід молодих людей в монастирі, кажучи, що суспільство в цих молодих людей має більшу потребу. Відхід в монастир освічених, талановитих і розумних людей здається неправильним. Але чернецтво є церковний інститут, що зростив багатьох святих. Аскеза, ісихазм, молитва святих як в пустелі, так і в монастирях, відкрили щось високе і важливе, показали, що таке рівноангельське життя.

Св. Іоан Ліствичник говорив, що освічені ченці явили світу світло Христове. Святі ченці й пустельники користуються в Церкві особливим шануванням. Богослов’я ісихазму, що захищало православну догматику, зародилося саме в чернечих колах. Невідомих, затворників, смиренних ченців Церква підвищувала до патріархів та інших обраних чинів. Чернецтво подарувало світу найвідоміших місіонерів, гімнографів, письменників і проповідників. Воно розкрило глибину, важливість і загальність Євангелія. Ченці без зайвих слів показали це прикладом власного життя. Всьому мирському і матеріалістичному ченці протиставили православну духовність з її ідеалами очищення, освіти і обожнення. Вони засновують чесноту замість злості, помірність – замість пересичення, бідність – замість багатства.

Протягом усього життя чернець докладає всіх зусиль, щоб навчитися смирення і покаяння. Вони борються за викорінення егоїзму, пристрастей і гріховності.

Згідно святому Никодиму Святогорцю, монастирі є гаванню спасіння, майстернею чеснот і житлом святості. Монастирі ґрунтуються на ченцях – слухняних, терплячих, тихих, лагідних, хто любить Бога і ближнього. Чернець намагається досягти первозданної досконалості своєї особистості, обожнення і святості. Чернече життя присвячує себе святому, прагне до безгрішності, відчуває священний трепет Божественної любові. Чернець втілює святу мудрість, духовність, творить молитву, смуткує про гріхі і радіє Божественним дарам: радості, надії і безстрашності. Поступово воля ченця ототожнюється з волею Божою. Чернець проводить своє життя в боротьбі з егоїзмом і підлабузнюванням, з жагою до насолоди і марнославством.

На Святій Горі найбільше шанується Богородиця. Отці – святогорці схиляються перед Пресвятою Богородицею – зразком чистоти, лагідності і смиренності. Богородиця терпляче зносить мирську фальш і дріб’язковість, вселяючи надію. Старці спонукають всіх вести богобоязливе життя. Зараз на тлі занепаду культури спостерігається розквіт чернецтва. Одні люди ігнорують, проявляють байдужість і навіть борються з Богом, в той час як інші продовжують любити Його, і ця любов приводить їх в монастирі.

Монастирі – це надійні укриття, чисті джерела і медоносні стільники. Влаштовані в красивих місцях, монастирі – це місця благочестивого паломництва, підкріплення душевних сил, училище, яке направляється Святим Духом, житло благочестя. Жіночі та чоловічі, стародавні і нові, нечисленні і численні монастирі – всі вони маяки, які висвітлюють житла духовних воїнів, які надихають, благословляють і надихають.

чернець Мойсей Святогорець

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»