2018! Якби ви запитали мене, що я зараз відчуваю у цю мить настання Нового 2018 Року, то я б збентежено відповів вам: «Печальною є моя участь, бо я змушений сказати, що час життя нашого скоротився ще на один рік, що всі ми ближче підійшли до тієї грізної межі, від якої немає повернення, за якою або вічна нагорода, або втрата безкінечна.
Але якщо подумати добре, то чому ця звістка повинна бути для нас печальною, тим більше для християн? Чи журиться син, який знаходиться на чужині, що повертається додому до свого батька? Чи нарікає в’язень на те, що скоротились дні його перебування в неволі? Чи печалиться хворий, знаючи що вже скоро стане здоровим? Хто ж всі ми тут на землі, як не пришельці в землі чужій, як не в’язні плоті і крові, яким колись належить вийти на свободу духа. А це означає, що якщо сповіщена нами звістка про скорочення нашого часу, нашого земного життя, скорботна для когось, то це лишень тому, що ми забули про свою Батьківщину, присолодились до своєї хвороби.
Чогось у цю мить пригадався мені біблійний уривок про бенкет вавилонського царя Валтасара, про який розповідається у книзі пророка Даниїла. Невидима рука на стіні палацу написала оці страшні слова: ивр. מְנֵא מְנֵא תְּקֵל וּפַרְסִין, “мене, мене, текел, упарсин”, що означає: мене – обчислив Бог царство твоє і поклав кінець йому; текел – ти зважений на терезах і знайдений дуже легким; перес – розділене царство твоє і дане мідянам і персам (Дан. 5, 25). Загалом життя наше наповнене скорботами і недаремно псалмоспівець Давид взиває: «Дні віку нашого – сімдесят літ, а як при силі – вісімдесят літ, і найкраща пора їх – труд і хвороби: час швидко минає, і ми зникаємо» (Пс. 89, 10).
Пророк не даремно ще й порівнює життя наше з павутиною: дні літ наших як павутина. Подивіться на працю павука. Скільки труду і терпіння, на наш погляд, доклала ця комаха. Але подув вітер – і вона розірвалась. Робота лежить разом із майстерним художником у багні.
Це все пишу вам, щоб ви не зненавиділи світ, а для того, щоб ми зрозуміли, що якщо ми тут на землі і обдаровані щастям, то все це дається для нас на дуже короткий період, в порівнянні з вічністю.
Тому, користуючись дарами цього світу, ми не забували про дари вічні – духовні цінності. Ми всі повинні провадити своє життя з філософією подорожуючого і пришельця, який шукає вишнього граду, небесної оселі, художником якої наш Творець – Господь Бог, що гряде Новонародженим до нас у славі. Амінь!
Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський