ПРОПОВІДЬ У ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ ЧУДОТВОРЦЯ

Весь Православний світ сьогодні святкує пам’ять великого святителя вселеної, вчителя стриманості архієпископа Мирлікйського Миколая. Про життєвий шлях святителя Миколая всі ми дуже багато знаємо і тому повторювати вже немає змісту. Але зупинімося на одній характерній рисі святителя – це стриманість. «Правило віри і образ лагідності, стримання вчитель…».

Від чого вчить нас стримуватися святитель Миколай? Здавалося б, в житті є багато різних благ, які нас оточують. Чи ж нам потрібно відмовлятися від всіх благ, які нас оточують? Напевно що ні. Але все ж таки від яких благ відмовлятися? Чи від тих, які створює цивілізація, культура? Тоді багато хто з нас скаже: «А що ж тоді залишиться взагалі?». Чи не підуть разом з тими благами які не будь радості із цього життя? А чи потрібно відмовлятися від радості? Само собою що ні. Це не вірне розуміння християнства, коли стверджують, що християнство вимагає відмовитися від радості. Як раз навпаки. Але залежно про які радості йде мова. Невже вся ціль життя, весь зміст радості – це служіння тілові? Але діло в тому, що не тіло погане, адже ж тіло створене Богом, але люди часто користуються ним погано. Тіло створене не для того, щоб йому служити, а часто з пристрастю служимо тілові. І серед гріхів які народжуються через духовні пристрасті, найстрашнішим гріхом є гріх догоджання тілові.

 Потрібно стримуватися від служіння тілові, стримуватися від пристрастей; з ними потрібно боротися. Стримання якого навчає нас святитель Миколай, це боротьба із своїми пристрастями і протистояння їм. Деколи говорять: «Аскетизм, це відмова від всіх радостів життя і це є християнство?». Ні християнство цього не вчить. Християнство вчить боротися з пристрастями, не перетворювати пристрасть в кумира якому служить людина. В кожному молитвослові, ми знаходимо перелік гріхів в яких потрібно сповідатися перед Богом і священиком і каятися в них. Які тільки пристрасті там не перераховуються. Читаймо обов’язково цю вечірню сповідь кожен день, а особливо коли приходимо до таїнства Покаяння, для того, щоб зрозуміти істинне щастя людини як раз в протилежному – в боротьбі із пристрастями. Адже вони цілком розвалюють життя і несуть у цей світ багато горя, нещастя, пустоти.

Стримання  це шлях придбання блаженства, ще тут на землі, а не тільки після смерті. Це єдиний шлях, що веде до істинного блаженства, в якому відкривається зміст життя, розкривається справжня краса. В блаженстві розкривається споглядання істинної краси, а в спогляданні Істини очевидна пустота гріховного життя.

Весь зміст життя в придбанні цього блаженства, котре починається тут і продовжується після смерті. Вслухайтесь в молитви панахиди – про упокій душі померлого. Ви побачите, що саме блаженство вічного життя в Бозі дає істинну радість. Ми завжди молимося про дарування нашим померлим радості перебування в Бозі. Ми стаємо учасниками Слави Божої, слави вічної. Кожного ранку ми молимося про це: «Зроби нас причасниками Слави Божої». Ця Слава Божа є блаженство Боже. Єдиний шлях, що веде нас до цього блаженства – це шлях стримання від пристрастей і боротьба з ними. Не бійтеся цієї боротьби. Нічого вона у вас не відбирає, а навпаки дає радість. І тому ми молимося, щоб не втратити радості виправлення нашої гріховної істоти. І цьому вчить нас наш вчитель і наш покровитель святий Миколай.

Нехай же за молитвами святого Миколая Господь дасть сили кожному з нас прямувати до цього блаженства, до цієї радості, і кожному з нас зрозуміти що таке стриманість, як жити нам по справжньому, по християнськи, для того щоби мати завжди і в цьому житті і у загробному – вічну радість.

прот. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП