Значну роль в поселенні на Афоні римських бенедиктинців зіграли великі грузинські церковні діячі. Георгій Афонський в Житії святого Іоана і Єфимія розповідає про те, як грузини поселили в своєму монастирі великого римського старця Леона з його учнями, а потім допомогли їм побудувати свою власну обитель. Так, на Афонській горі з’явився монастир в ім’я Пресвятої Богородиці. Він відомий під ім’ям Амальфі, або як монастир Амальфітіон (Амальфіон). Пізніше він згадується також як старий монастир Мольфіні. Амальфітіоном монастир афонських бенедиктинців став називатися тому, що його засновники і подвижники походили з італійського міста Амальфі.
У грузинській історіографії існує розбіжність з приводу конфесійної приналежності афонських бенедиктинців. Одні вважають їх православними, інші – католиками. Наприклад, К. Кекелідзе вважав, що Грузія в X-XI ст. не поділяла погляди Греції відносно Римської Церкви. На думку академіка Є. Метревелі, грузини проявляли симпатії до латинських ченців і до католицької віри.
Погляди К. Кекелідзе і Є. Метревелі засновані на тих відомостях про західних християн, які знаходяться в агіографічних творах Георгія Афонського і Георгія Мціре (Молодшого). У першу чергу вони мають на увазі розповідь про дружбу грузинських і бенедиктинських старців, яка міститься в Житії святого Іоана і Єфимія. Іншу думку про афонських бенедиктинців мав відомий грузинський церковний діяч М. Сабінін. Він поділяв погляд, що існував у російської візантиністки, про те, що вони були православними римлянами: «Явно, що на Святій горі в тринадцятому столітті [теж] існували латинські монастирі, які слідували правилам св. Бенедикта, але сповідували православ’я».
Але ким же були в реальності афонські бенедиктинці – православними або католиками? Вирішення даного питання прояснило б напрямок діяльності афонського Іверського монастиря, одного з найголовніших осередків грузинської духовності і культури.
Появу бенедиктинського монастиря на Афоні відносять до 985-990 рр. Згідно свідченню Георгія Афонського, бенедиктинські ченці прийшли на Афон «в той час, коли отець Іоан ще був живим», це значить – до 1005 р
Монастир Амальфітіон існував до кінця XIII в. Незважаючи на тривікову історію про нього мало що відомо. Прямих відомостей про те, визнавали чи ні афонські бенедиктинці латинський догмат про походження Святого Духа, також немає. Однак є окремі факти, що дозволяють прийти до певних висновків.
Відомо, що 1014 р була розірвана євхаристійна єдність між Римом і православним Сходом через те, що папа Римський офіційно додав в Символ Віри Філіокве – латинську пневматологічну формулу про сходження Святого Духа. Проте, не дивлячись на схизму, яка почалася в 1014 р бенедиктинський монастир Амальфітіон не припинив існування. Якби вони будучи прихильниками католицизму сповідували Філіокве, то цього було б не уникнути. Так, наприклад, в 808 м греки вигнали з Оливної гори ахенських бенедиктинців саме за те, що останні співали Символ Віри з добавкою Філіокве.
Бенедиктинці продовжили свою діяльність на Афоні, незважаючи на схизму. Але це стало лише початком того поділу Церков, який згодом прийняв незворотний характер і став відомим як Велика схизма 1054 г. Однак навіть ця подія не порушило мирну діяльність бенедиктинців на Афоні.
Відомі й інші випадки конфронтації православних греків із західними християнами. У 1052 року в Константинополі за наказом візантійського імператора були закриті церкви і монастирі західних християн, а у 1186 р латинян зовсім вигнали з Константинополя. Однак греки не вигнали з Афона бенедиктинців і не закрили їх монастир. Навпаки, монастир бенедиктинців на Афоні мав навіть привілеї – йому протегували візантійські імператори, а його предстоятелі одні з перших підписували офіційні документи Афонської гори.
Л. Бонсаль приділяє особливу увагу правовим положенням афонських бенедиктинців. Він зауважує, що, незважаючи на існування схизми між Римом і православним Сходом, амальфітіонські бенедиктинці навіть брали участь в управлінні Афонської горою. Ці факти також вказують на те, що афонські бенедиктинці і греки були одновірцями.
Судячи з усього, саме тому з Італії було надіслано листа співвітчизникам на Афоні в 1070 р Італійці цікавилися думкою останніх про відмінності в євхаристичній практиці греків і римлян. Однак афонські бенедиктинці ухилилися від відповіді. Нарешті, відомо про лист Римського папи Гонорія III. У 1223 р він звернувся до хрестоносців і фактично закликав їх до інквізиційного походу проти афонських «схизматиків». Слід зауважити, що ніякого виключення для афонських бенедиктинців в папському листі немає.
Отже, всі факти, які ми маємо, вказують на те, що афонські бенедиктинці справді були одновірцями греків. Думку про те, що вони сповідували католицизм, підкріплює лише той факт, що вони були вихідцями з Італії. Але справа в тому, що Італія в епоху Великої схизми і пізніше не була моноконфесійною. Наприклад, відомо, що православні італійці на Афоні існували навіть в XIV ст. Житіє одного з них, прп. Ісихия, описав Григорій Палама, який, як відомо, є великим антилатинським діячем. Отже, не існує приводу для того, щоб вважати афонських бенедиктинців католиками через їх походження. Є. Метревелі висловила думку про їх прихильність до Католицької церкви, не розглянувши і не взявши до уваги вищезгадані факти.
На мою думку, сам факт, що на Афоні дружили грузини і італійські бенедиктинці, зовсім не означає того, що грузини відносилися до Римської Церкви (як вважав К. Кекелідзе). Справа в тому, що крім грузинських агіографічних пам’ятників відомості про афонських бенедиктинців зустрічаються і в грецькій агіографії. Наприклад, в житії прп. Афанасія Афонського розповідається про те, як з ним дружили бенедиктинці. Останні приходили до преподобного для отримання настанов і порад. Одного разу вони прийшли до прп. Афанасія і піднесли в подарунок глечик ікри. Останній не прийняв подарунка, але це не завадило їм подружитися. У Лаврі прп. Афанасія Великого залишилися бенедиктинці Іоан і Арсеній. Згодом бенедиктинці побудували свій монастир саме поруч з Великою Лаврою св. Афанасія Афонського.
У «Хроніці» Леона Остійського є відомості, які перегукуються з житієм святих Іоана і Єфимія. З неї випливає, що в 986 р в Італії, в монастирі Кассино, сталися хвилювання. Причиною було те, що 28-го предстоятеля монастиря на ім’я Мансо обрали не ченці, як цього вимагали правила, укладені Бенедиктом. Він був поставлений впливовим беневентським дуком Пандульфа. Частина ченців покинула монастир Кассино. Серед них були Іоан Беневенто, Теобальд, Лутіус і інші, чиї імена невідомі. Іоан Беневенто, Теобальт і Лутіус пішли в Єрусалим, а решта, імовірно, – у Калабрію.
Пізніше Іоан Беневенто з Єрусалиму продовжив шлях до Синаю. Він провів там 6 років, після чого відправився в Грецію, на гору, яка називається Агіон Орос (Афон). Там він жив в Амальфіоні разом зі своїми співвітчизниками. Потім Іоану було бачення: св. Бенедикт наказав йому повернутися в монастир Монте Кассино, де його повинні обрати предстоятелем.
Він повернувся в Італію і в 997 р (після смерті Мансо) став 29-м предстоятелем монастиря Кассино.
А. Келлер зазначає, що Беневентський дука Пандульф, згаданий в «Хроніці» Леона Остійського, є рідним братом Льва – Леона, засновника Амальфіона – великого римського ченця, який згадується в житії святого Іоана і Єфимія. Дійсно, Георгій Афонський пише, що «прийшов чернець з Римської країни, набожний прославлений чоловік … брат Беневентського дуки, знатний за походженням. Він прийшов разом зі своїми шістьма учнями». Л. Бонсаль звертає увагу на те, що незважаючи на зростаючу напругу між Римом і православним Сходом, амальфійські бенедиктинці без всяких перешкоди жили в Єрусалимі, в Синайській пустелі і на Афонській горі. Отже «Хроніка» Леона Остійського, також як житіє прп. Афанасія Афонського і інші афонські акти, свідчать про правдивість слів Георгія Афонського: Грецька Церква теж визнавала чесноти афонських бенедиктинців.
Необхідно мати на увазі й те, що не тільки амальфійські бенедиктинці жили на Афоні. Православні греки теж молилися в монастирі, заснованому св. Бенедиктом. Наприклад, відомо про прп. Ніла, який разом зі своїми учнями прибув на батьківщину афонських бенедиктинців.
Вони гостювали в монастирі Монте Кассино. Тамтешній предстоятель Алігернус прийняв прп. Ніла і його учнів і прихистив їх в своєму монастирі. Саме за допомогою Алігернуса прп. Ніл заснував в Італії грецький монастир у Валелуче, який існував до 1014 г. З історії відомі факти і про інших грецьких церковних діячів, які трудилися в Італії у X-XI ст.
Таким чином, підсумовуючи вивчені джерела з даного питання факти, можна зробити висновок, що афонські бенедиктинці не сповідували католицизм. Очевидно, що вони, незважаючи на італійське походження, дійсно були одновірцями з греками і грузинами – були православними християнами, а їх афонська обитель Амальфітіон (Амальфіон або Амальфі) була православним монастирем.
Г. Т. Маджарашвілі
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».