Живучі на землі ми не одноразово переконуємося, що не однаковими дорогами приходить людина до пізнання Господа Бога. Але якою б великою не була різноманітність цих шляхів, ті хто йдуть ними незмінно то труднощі цих шляхів допомагає долати віра. Деколи вона здобувається легко, стрімко входить в серце, а деколи їй приходиться долати перешкоди котрі чинить наш розум. Приклади святих апостолів найближчих учнів Господа Ісуса Христа вчать нас, що обидва шляхи віри в Бога – і шлях серця, і шлях розуму – однаково плідні та вгодні Господу. Бо одному із них йшов святий апостол Іоан, а по другому святий апостол Фома.

Йдучи за покликом серця, відкинувши всі сумніви, на заклик Господа відгукнувся юний рибалка Іоан (Мф.4.21-22). Серце склонило його навіть разом з братом Яковом просити в Господа дозволу сісти праворуч і ліворуч від Нього (Мк.10.35-38). На Тайній Вечері юний апостол Іоан, сповнений глибоких і світлих почуттів до Ісуса лежав на грудях в Господа (Ін.13.23). І тільки йому люблячому і ласкавому учневі, Господь доручив Свою Пречисту Матір (Ін.19.26-27).

Згадаймо і те, як Марія Магдалина принесла святим апостолам Петру та Іоану звістку про Воскреслого Господа і як обидва учні Ісуса поспішили до Святого Гробу: полум’яне серце Іоана привело його до місця першим (Ін.20.1-4).

Євангліє свідчить, що одного разу апостоли Петро та Іоан  йшли в храм на молитву і по дорозі оздоровили кривого від народження, і весь народ дивуючись збігся до них. Скориставшись величезним напливом народу, апостоли проповідували і проповідь апостола Іоана була не менш гарячою і сердечною, аніж проповідь полум’яного Петра, і багато з тих, хто їх слухав, увірували в Господа (Дії 3.1-4).

Апостол Іоан дожив до глибокої старості і будучи немічним, незмінно звертався до своїх слухачів всього лише з чотирма короткими словами, що виходили з глибини серця: «Діти любіть один одного».

Іншим був шлях віри апостола Фоми. В перший же день після Свого Воскресіння Господь Ісус Христос, явився Своїм ученикам, але серед них не було апостола Фоми. Коли апостоли розказали Фомі про з’явлення їм Господа він засумнівався і сказав: «Якщо не побачу на руках Його ран від цвяхів, і не вкладу руки свої в ребра Його не повірю» (Ін.20.25).

Але ось пройшло вісім днів, і Господь звернувся до нього: «Подай сюди руку свою і поглянь на руки Мої, подай руку твою і вложи у ребра Мої; і не будь не віруючим, але віруючим». Апостол Фома оглянув Господа і вигукнув у пориві гарячої віри: «Господь мій і Бог Мій» (Ін.20.27-28). Розум привів святого апостола Фому до віри у воскреслого Господа. І такою глибокою була ця віра, що зрушила його на подвиги у справі проповідування благочестивого вчення Христового. Нехтуючи спекою і холодом, голодом і спрагою, небезпекою і незгодою перемагаючи хвороби і особисту неміч, апостол Фома просвітив світлом Ісусового слова мільйони людей в Індії. Такою була полум’яна віра Фоми, на чудесних крилах котрої він звершив свій великий апостольський подвиг.

Господь благословляє обидва шляхи віри і шлях апостола Іоана, і шлях апостола Фоми. В житті обидва шляхи часто зливаються, і тоді досвід і віра стають рідними сестрами.

В своєму посланні до Римлян апостол Павло говорить: «те, що можна знати про Бога явне… бо Його невидиме від створення світу, власне, Його вічна сила і Божество, думанням про твори стає видиме» (Рим.1.19-20).

Але щоб знати Бога не достатньо тільки в Нього вірувати. Апостол Яків говорить, що і біси вірують (Як.2.19). Віруючи в Бога потрібно і жити по вірі, виконуючи святі заповіді любові та миру. Бог – Чистота і Святість, Смирення і Любов. Він і нас вчить чистоті та святості, смиренню, любові. Будьмо люблячими і смиренними, будьмо чистими, живімо за заповідями Господніми – і до нас прийде Божа святість і ми будемо спасенні для вічного життя і увійдемо в Царство Боже.

Звершуючи подвиг покаяння віруючі розкаюються в своїх гріхах і дають Господу Богу обіцянку їх не повторяти. І якщо дали слово – потрібно його дотримувати. Святий Феофан Затворник говорив: «Обіцяв Господу бути стриманим – то будь стриманим. Обіцяв Господу зберігати своє тіло від нечистоти – і зберігай. Обіцяв нікого не кривдити – і не кривдь. Обіцяв бути уважним до потреб других – і таким будь. Обіцяв благовійно виконувати діла благочестя в храмі і у дома – і виконуй. Обіцяв не тримати зла, не заздрити, не гордитися, не осуджувати – і не роби нічого такого.

Просімо у Господа Бога, щоб Він зміцнив нашу віру, просімо сили для несення нелегкого подвигу істинно християнського життя. Вірую Господи, допоможи моєму невірству. Вкажи нам Господи, шлях Твій, просвіти нас Господи світлом Твого Божественного розуму. Зішли нам сили жити за святими Твоїми заповідями.

свящ. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП