На цій давній світлині мій рідній дід – батько мого батька Семен Михайлович Рудюк 1919 р. н. Загинув у Колтівському прориві (Бродівський котел), в боях за Львів 27 липня 1944 р. Через декілька днів 5 серпня 1944 р. народився мій батько Микола Семенович Рудюк. Мобілізований до лав Червоної армії після звільнення села Криворудка, Антонінського р-ну, Кам’янець-Подільської обл. (тепер Красилівський р-н, Хмельницької обл.) 15 березня 1944 р. Пережив страшні бої під Тернополем. Там загинуло чимало наших односельчан. Тяжка і трагічна доля цих молодих хлопців.
Йому тоді було всього 25 років. Років сім тому, вивчаючи у Галузевому державному архіві Служби Безпеки України так звану “справу чотирьох” репресованого священика нашого села протоієрея Володимира Рогальського, я натрапив на такі свідчення про мого діда. Рудюк Семен Михайлович був учителем української мови і літератури сільської школи. Наприкінці 30-х років перед війною закінчив Кременецьке вчительське училище. Коли розпочався навчальний рік восени 1941 р., то йому довелося разом з директором школи Петром Осіп’юком активно підтримувати нову владу, яку встановлювали на окупованій німцями території так звані рої Організації Українських Націоналістів. Зокрема, це виявилось в організації вчасного початку навчального 1941/42 року. У справі було вказано на те, що директор школи Петро Осіп’юк разом з Семеном Рудюком розвішували портрети Євгена Коновальця та Степана Бандери, одночасно знімаючи та знищуючи портрети Лєніна та Сталіна… Читати це, повірте, було цікаво. Колишній директор школи Петро Осіп’юк так само був мобілізований до лав Радянської армії після звільнення села Криворудка, як і мій дід, пройшов останній рік війни і повернувся додому в рідне село з орденом Червоної Зірки, а весною 1946 року був репресований МДБ і засуджений до 10 років радянських концтаборів. Ордена Червоної Зірки він був позбавлений. Я довго роздумував, що було б з моїм дідом, якби він вижив? Напевно те ж саме… Ось така доля пересічного українця років Другої Світової війни. Родина, особливо мій батько, довго шукали місця вічного спочинку діда. Всі були впевнені, що він загинув у боях за Тернопіль. Але ж, як виявилось, ні. Його останки спочивають у братській могилі в м. Золочеві. Вже кілька років поспіль 9 травня я їду до Золочева на братську могилу для того, щоб вклонитися останкам мого діда. Вічна їм пам’ять, пересічним борцям і звитяжникам, які свою душу поклали за друзів своїх!
P.S. Цілком правдоподібно, що у цьому Бродівському котлі українці стріляли один в одного, оскільки з боку німецьких військ участь брала і 14 дивізія Ваффен-СС “Галичина”.
СРСР: Радянські війська ретельно готувалися до операції: було створено величезну військову формацію чисельністю близько 1,2 мільйона солдатів з двома тисячами танків та кількома сотнями «Катюш» під командуванням маршала Конєва. Всього 1-й Український фронт нараховував близько 80-ти стрілецьких та кавалерійських дивізій, 10 механізованих корпусів та 4 окремі танкові бригади. Наступ мала підтримати 2-а повітряна армія генерала Красовського, 9-та гвардійська авіаційна дивізія під командуванням Покришкіна, та 8-ма повітряна армія генерала Жданова, яка щойно прибула з Криму.
Третій Рейх: На обороні стояла німецька група армій «Північна Україна» з штабом у Львові. Вона була значно послаблена, адже німецьке командування перекинуло 6 дивізій на білоруський фронт. У квітні 1944 року пост командувача «Північної України» перейняв від генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна генерал-фельдмаршал Модель. До складу групи армій «Північна Україна» входили: 1-а та 4-а танкові дивізії, 1-а польова угорська армія, що нараховувала близько 30 піших, 5 танкових, одну моторизовану дивізію та 14-у дивізію Ваффен-СС «Галичина» під командуванням генерала Гауффе. Німці могли протиставити радянським військам 900 тис. солдатів, 900 танків та кілька сотень літаків, які однак, участі в обороні не брали, через брак бензину.
Високопреосвященний Владика Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський