До тих, котрі по старому постять на Пасху. Це слово було виголошене після другого, або навіть і третього слова проти аномеїв
Знову крайня і невідступна нужда змушує нас сьогодні, перервавши порядок попередніх бесід, говорити саме про неї і відволікає від суперечок з єретиками. Ми мали намір знову закликати в любові поговорити про славу Єдинородного, але безглузда заповзятість бажаючих по-старому постити на Пасху змушує нас усе нинішнє повчання використати для їхнього лікування.
Добрий пастух не тільки відганяє вовків (від своєї отари), але і зі всією старанністю лікує тих, що захворіли. Бо яка користь, коли вівці, уникаючи пащі звірів, нищаться хворобою? Так і талановитий воєначальник не тільки відбиває задуми (зовнішніх) ворогів, але насамперед умиротворяє місто, в якому виникли занепокоєння, знаючи, що поки буде продовжуватися внутрішня, міжусобна війна, зовнішня перемога не принесе жодної користі. А щоб ти впевнився, що немає нічого більш згубного, ніж (внутрішній) розбрат і незгода, послухай, що говорить Христос: «Усяке царство, що розділилося в собі, запустіє» (Мф. 12:25). Що, здавалось би, може бути могутніше держави, в якої є і грошові прибутки, і зброя, і мури, і фортеці, і величезне військо, і кіннота, і незлічимі інші засоби, що примножують її силу? Але якщо в ній виникне міжусобиця, вся ця сила розвалюється. Бо ніщо так не послабляє суспільство, як сварки і чвари; і навпаки, ніщо так не утверджує і не зміцнює, як любов і згода. Усвідомлюючи це, і Соломон говорив: «Брат, який озлобився, неприступніший за міцне місто, і сварки подібні до запорів замку» (Притч. 18:20). Бачиш, якою сильною є єдність, і яким згубним є розбрат? Царство, яке розривається міжусобицею, гине; а двоє людей, які поєдналися і тісно пов’язані між собою, — більш непохитні, ніж будь-яка стіна.
Знаю, що в нас, з милості Божої, більша частина стада не заражена цією хворобою. Однак через це не можна занедбувати лікування. Якби навіть хворих було тільки десятеро чи п’ятеро, чи двоє, чи тільки один, то й тоді не можна залишати його без уваги. Хоч він і один, до того ж незнатний і нікчемний, однак і він брат, за якого помер Христос. Саме про малих Христос піклується особливо. «Хто спокусить, — говорить Він, — одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині» (Мф. 18:6). І знову: «Не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили» (Мф. 25:45). І ще: «Немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих» (Мф. 18:14). Яке ж це буде безглуздя, якщо ми будемо байдужими до менших, коли про них так піклується Христос?
Говори не про те, що він (хворий) один, а про те, що один, залишений без уваги, передає свою хворобу іншим. «Мала закваска, — говорить Апостол, — усе тісто заквашує» (Гал. 5, 9). Саме те, що ми нехтуємо меншими, губить і руйнує все. Через це і (менші) рани стають великими, так само, як великі легко стануть меншими, якщо про них подбають належним чином.
Так ось що ми скажемо їм насамперед: немає нічого гіршого, як розбрат і сварка, як розривати Церкву і роздирати на частини хітон, який не насмілилися розірвати навіть розбійники. Чи не достатньо інших єресей? Ні, ми ще розсікаємо самі себе! Хіба не чуєш, що говорить Павло: «Коли ж ви один одного гризете і з’їдаєте, стережіться, щоб не знищили ви один одного!» (Гал. 5:15). Скажи мені, ти ходиш поза отарою і не боїшся, лева, що бродить біля отари? «Бо супротивник ваш диявол, — говорить Апостол, — ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти» (1 Петр. 5:8).
Поглянь на мудрість пастиря: не пустив (звіра) між овець, щоб не перелякати отари, але й не прогнав його і далеко, щоб побоюванням звіра змусити всіх (овець) зібратися разом. Ти не боїшся Отця? Побійся ворога: якщо відокремишся від отари, він, обов’язково, схопить тебе. Христос міг би й прогнати його далеко, але дозволив йому рикати біля (отари), щоб заставити тебе бути пильним і турботливим, і постійно звертатися до матері (Церкви). Щоб ті, котрі перебувають в стаді, чуючи голос його, більше линули один до одного і єдналися між собою. Так роблять і жалісливі матері: коли діти розплачуться, вони погрожують їм, що кинуть вовкам не тому, що можуть справді кинути, а щоб діти перестали плакати. Так, Христос зробив усе, щоб ми жили в мирі і злагоді один з одним.
2. Тому і Павло, хоч міг викривати коринф’ян у багатьох і важливих (гріхах), однак найперше викриває їх у розбраті. Так, він міг би осудити їх і за блуд, і за гордість, і за язичницькі судилища, і за бенкети в ідольських капищах, і за те, що їхні жінки не покривали своїх голів, а чоловіки покривали; а водночас і за зневагу до убогих, за звеличування даруваннями і (за сумнів) щодо воскресіння мертвих. Але оскільки він міг разом із цим викрити їх ще й за розбрат та незгоду між собою, то, облишивши всі інші пороки, найперше виправляє цей останній. І якщо я не утрудню вас, то самими Павловими словами доведу, що це дійсно так.
Так, послухай, як він говорить про те, що вони жили в блуді: «Всюди ходять чутки, що у вас з’явилося блудодіяння» (1 Кор. 5:1). Що вони були горді і пихаті: «Через те, що я не йду до вас, деякі у вас загордилися» (1 Кор. 4:18). Що судилися в язичників: «Як сміє хто з вас, маючи справу з іншим, судитися у неправедних?» (1 Кор. 6:1). Що споживали ідоложертовне: «Не можете бути учасниками трапези Господньої і трапези бісівської» (1 Кор. 10:21). Послухай, як він докоряє їм і за те, що жінки в них не покривалися, а чоловіки навпаки: «Кожний чоловік, який молиться чи пророкує з покритою головою, осоромлює свою голову. І кожна жінка, яка молиться або пророкує з непокритою головою, осоромлює свою голову» (1 Кор. 11:4–5). Яскраво вказав Апостол і на те, що вони зневажали убогих: «Тож, один лишається голодний, а інший упивається» (1 Кор. 11:21); і ще: «Чи зневажаєте Церкву Божу і принижуєте бідних?» (1 Кор. 11: 22).
А оскільки всі вони домагалися великих духовних дарувань, а малих приймати не хотів ніхто, то він говорить: «Чи всі апостоли? Чи всі пророки?» (1 Кор. 12:29). І про те, що вони сумнівалися щодо воскресіння мертвих, говорить: «Та хто-небудь скаже: як саме воскреснуть мертві? І в якому тілі прийдуть» (1 Кор. 15:35). Але не дивлячись на те, що міг викрити їх багато в чому, він (Апостол) ні на що не звернув увагу так, як на незгоду і розбрат. Уже на самому початку послання говорить: «Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділення» (1 Кор. 1:10). Він знав, дуже добре знав, що це не терпить зволікання. Блудник і гордій, і заражений іншим яким-небудь пороком, досить скоро відійде від нього і зцілиться, якщо тільки буде постійно ходити в церкву і слухати повчання. Але той, хто перервав зв’язок з цим зібранням, ухилився від батьківського наставляння й утік із лікарні, той, хоч і здається здоровим, скоро захворіє.
Як талановитий лікар найперше ліквідовує гарячку, а вже потім заліковує рани і чиряки; так поступив і Павло, — ліквідувавши насамперед розбрат, потім почав уже лікувати рани кожного члена. Тому найперше він говорить про те, щоб (коринф’яни) не сварилися між собою, не вибирали самі собі начальників і не розсікали тіло Христове на багато частин.
Однак говорив він це не їм тільки, але й тим, що після них страждають тією ж хворобою. Таких людей і я хотів би запитати, що означає Великдень? Що таке Чотиридесятниця? Що таке юдейська пасха, а що наша? Чому та буває тільки один раз на рік, а ця відбувається під час кожного зібрання? Що таке опрісноки? Хотів би спитати і багато чого іншого, що має відношення до цього. І тоді ви цілком довідалися б, якою нерозумною є впертість тих, котрі навіть не розуміють своїх вчинків, і не учаться в інших, вважаючи себе розумнішими за інших. Саме це і заслуговує найбільшого осуду, що вони і самі не знають суті справи, і наказів не слухають, а поступаючи по дурній звичці безрозсудно, пориваються у безодню і прірву.
3. Як же вони видають себе за розумників, коли ми їм так суперечимо? «Ви самі, — говорять вони, — хіба не так постили раніше?» Не твоє діло говорити мені про це, а я вправі сказати тобі, що і ми раніше постили у цей же час, однак важливішою була однодумність, а не збіг часу. Що Павло говорив галатам, те і я говорю вам: «Будьте, як я, бо і я, як ви» (Гал. 4:12). Що це значить? Він переконував їх відійти від обрізання, облишити суботи і дні, і всі інші обряди, що приписуються законом. Потім, помітивши їхній острах і побоювання, як би їм за порушення закону не піддатися відповідальності та покаранню, він підбадьорює їх власним прикладом, кажучи: «Будьте, як я, бо і я, як ви». «Хіба я, — говорить він, — прийшов від язичників? Хіба я не знаю підзаконного життя і того покарання, що очікує порушників закону? «Єврей з євреїв, за законом фарисей, за ревністю — гонитель Церкви Божої, за правдою законною — непорочний. Але те, що для мене було перевагою, заради Христа я вважав за ніщо» (Флп. 3:5–7), тому рішуче відстав від них. Тож, будьте, як я, бо і я був, як ви».
А що я скажу про себе? Більше трьохсот отців, зібравшись у Вифінскій країні, ухвалили це, а ти безчестиш їх усіх? Одне з двох: або ти обвинувачуєш їх у невігластві, — буцімто вони не знали того, що постановляли, або в боягузтві, — нібито вони, знаючи, лицемірили і зрадили істині. Це явно випливає з того, що ти не виконуєш їхньої постанови. Але що вони проявили тоді велику мудрість і мужність, це видно зі всіх діянь Собору. Про їхню мудрість свідчить викладена тоді віра, яка закрила уста єретикам і, як непохитна стіна, відбила всі їхні підступи. А щодо мужності — щойно закінчилися гоніння і незгоди в церквах. Як хоробрі воїни, піднісши численні трофеї, покриті безліччю ран, прийшли тоді з усіх сторін предстоятелі церков, носячи на собі Христові рани і засвідчуючи про незлічимі муки, які перетерпіли вони за сповідання віри. Одні могли розповісти про рудники і про ті страждання, які вони там перетерпіли; інші — про втрату всього майна, ще інші — про голод, а інші — про часті бичування. Одні могли показати понівечені ребра, інші — на побиту спину, ще інші — на втрачені очі чи яку-небудь іншу частину тіла, якої вони позбулися заради Христа. Із таких-то подвижників складався тоді весь Собор. Вони ж водночас з викладенням віри ухвалили й те, щоб свято (Пасхи християни) звершували всі разом і злагоджено.
Тож, чи могли ці мужі, які не зрадили віри в такі важкі часи, лицемірити, визначаючи відомі дні (посту і Пасхи)? Дивися, що ти робиш, осуджуючи так багато отців, таких мужніх і мудрих. Якщо фарисей, засудивши митаря, втратив усе, що мав доброго; то яке вибачення, яке оправдання будеш мати ти, коли повстаєш проти такої кількості боголюбивих учителів, до того ж несправедливо і цілком безпідставно! Хіба ти не чув, що говорить Сам Христос: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20)? Якщо ж Христос знаходиться посеред двох чи трьох, то тим більше Він знаходився, все визначав і постановляв там, де було більш трьохсот. Але ти звинувачуєш не тільки їх, а весь світ, бо і він схвалив їхнє визначення.
Чи думаєш, що юдеї розумніші за отців, які зібралися зі всього всесвіту; юдеї, котрі втратили весь устрій своїх отців і не справляють (по-справжньому) жодного свята? Про те, що в них немає ні опрісноків, ні Пасхи (багато хто, як я чую, говорять і те, що християнська Пасха повинна бути з опрісноками), — що в них немає опрісноків, послухай слова законодавця (Мойсея): «Не можеш, ти заколоти Пасху в якій-небудь з осель твоїх, які Господь, Бог твій, дасть тобі; але тільки на тім місці, яке обере Господь, Бог твій, щоб перебувало там ім’я Його» (Втор. 16:5–6) — мається на увазі Єрусалим. Бачиш, як Бог, прив’язавши це свято до єдиного міста, згодом зруйнував навіть місто, щоб і через поневолення відхилити їх від попереднього способу життя? Усі знають, що Бог передбачав майбутнє. Для чого ж тоді Він зібрав їх туди зі всього світу, коли знав, що це місто загине? Хіба не ясно, що Він хотів і саме свято скасувати? Бог скасував його, а ти наслідуєш юдеїв, про яких пророк говорить: «Хто такий сліпий, як раб Мій, і глухий, як вісник Мій?» (Іс. 42:19).
Справді, до кого тільки не були вони невдячними і бездушними? Чи до апостолів, чи до пророків, чи до своїх учителів? Але що говорити про вчителів і пророків, коли вони убивали навіть дітей своїх! Вони ж заколювали в жертву демонам своїх синів і дочок (Пс. 105:37). Вони не пізнали самої природи і старалися вшановувати дні? Знехтували ріднею, забули дітей, забули самого Бога, Який створив їх: «Заступника, Який породив тебе, — говорить Мойсей, — ти забув і не пам’ятав Бога, Який створив тебе» (Втор. 32:18). То, залишивши Бога, чи щиро дотримувалися свят? Хто б міг сказати це? І Христос святкував з (юдеями) Пасху, але не для того, щоб ми святкували її з ними, а щоб за допомогою тіні висвітлити істину. Він і обрізання прийняв, і дотримувався субот, і звершував їхні свята, і споживав опрісноки, — і все це робив у Єрусалимі. Але нас це ні до чого не зобов’язує. Навпаки, Павло закликає нас: «Якщо ви обрізуєтеся, не буде вам ніякої користі від Христа» (Гал. 5:2). А також про опрісноки: «Тому святкуймо не зі старою закваскою, не із закваскою злоби та лукавства, а з опрісноками чистоти й істини» (1 Кор. 5:8). Наші опрісноки — це не замішане борошно, а бездоганна поведінка і доброчесне життя.
4. Чому ж тоді Христос звершив (Пасху)? Оскільки древня Пасха була образом майбутньої, а за образом має випливати істина, то Христос, показавши спочатку тінь, потім на трапезі запропонував істину. А з появою істини, тінь зникає і стає недоречною. Тож, не заперечуй мені цим, а доведи, що Христос повелів і нам так поступати. Я ж, навпаки, доведу, що Він не тільки не повелів нам вшановувати дні (Мойсеєвого закону), а звільнив нас від цієї необхідності.
Послухай, що говорить Павло, а коли я говорю про Павла, то маю на увазі Христа, бо Він управляє душею Павла. Так що ж він говорить? «Ви спостерігаєте дні, місяці, пори і роки. Боюся за вас, чи не даремно я трудився у вас» (Гал. 4:10–11). І далі: «Бо кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте» (1 Кор. 11:26). І словами «кожного разу» Апостол віддав волі християнина, коли приступати до таїнства Євхаристії, і цим повністю звільнив його від спостереження часів.
Бо ж Пасха і Чотиридесятниця — не одне і теж. Одне — Пасха, інше — Чотиридесятниця. Чотиридесятниця буває тільки один раз на рік, а Пасха (Євхаристія) тричі на тиждень, а іноді чотири рази, а то й стільки разів, скільки ми захочемо. Бо (наша) Пасха — не піст, а приношення і жертва, яка звершується кожного разу, коли буває зібрання (Літургія). А що (наша) Пасха в цьому і полягає, послухай слів Павла: «Пасха наша — Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5:7). І: «Бо кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте» (1 Кор. 11:26). Отже, кожного разу, коли ти приступаєш (до причастя св. Таїн) з чистою совістю, ти звершуєш Пасху. Тобто не тоді, коли ти постиш, а коли береш участь у цій жертві. «Бо кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте». А сповіщення смерті Господньої і є Пасха. І сьогоднішнє приношення, і те, що звершувалося вчора, і звершується щоденно, таке ж, як і те, що звершилося тоді в суботній день. І те ніскільки не священніше від цього, і це не нижче від того, а те й це — однаково страшне і спасенне.
Для чого ж, скажете, ми постимося ці сорок днів? В давнину багато хто приступав до св. Тайн без розбору, як вийде, особливо тоді, коли Христос подав їх. Помітивши шкоду, яка буває від недбалого причащення, отці, зібравши разом, встановили сорок днів посту для молитви, слухання (слова Божого), і церковних зібрань, щоб усі ми в ці дні, старанно очистивши себе молитвами, милостинею, постом, всенічними служіннями, сльозами, сповіддю та іншими засобами, таким чином, наскільки це для нас можливо, приступали з чистою совістю. А що вони зробили велику справу, коли через таку поблажливість установили в нас звичай поститься, видно з наступного. Ось ми протягом року не перестаємо закликати і проповідувати про піст, і ніхто не слухає наших слів. А як тільки настане час Чотиридесятниці, тоді, хоч би ніхто не переконував і не радив, пробуджується навіть найбільш лінивий, бо отримує повчання і переконання від самого часу.
Отже, якщо юдей чи еллін запитають тебе, для чого ти постиш, не говори, що ради Пасхи чи хреста. Цим ти подаєш йому сильну зброю проти себе. Ні, ми постимо не ради Пасхи і не ради хреста, а заради своїх гріхів, оскільки хочемо приступити до святих Таїн. Пасха — це не піст і плач, а веселість і радість. Бо хрест знищив гріх, став очищенням усього світу, примиренням довгої ворожнечі, відкрив ворота неба, людей, які були ненависні (Богові), зробив друзями, підніс наше єство до неба, посадив праворуч Престолу і подав нам безліч інших благ.
Отже, через це потрібно не плакати і журитися, а веселитися і радіти. Тому і Павло говорить: «Я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6:14). І далі: «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5, 8). А Іоан ось що говорить: «Так полюбив Бог світ» (Ін. 3:16). Скажи, як? Змовчавши про все, він указав на хрест. Бо, сказавши: «Так полюбив Бог світ», додав: «що віддав і Сина Свого Єдинородного на розп’яття, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». Отже, якщо хрест є предметом любові і похвали, то не будемо говорити, що ми через нього плачемо. Ні, ми плачемо не через нього, а через свої гріхи. Ось чому ми постимо.
5. Тільки оголошений ніколи не звершує Пасхи, хоч і постить щорічно, бо він не бере участі у приношенні (Євхаристії). Водночас той, хто не постить, але приступає з чистою совістю, звершує Пасху чи то сьогодні, чи завтра, чи взагалі кожного разу, коли бере участь у Причасті. Бо достойне причащення залежить не від слідкування за часом, а від чистої совісті. А ми робимо навпаки: серця не очищаємо, зате як тільки приступимо в (суботній) день, то думаємо, що вже звершуємо Пасху, хоч би й були обтяжені численними гріхами. Але це не так, ні. Навпаки, якщо ти приступиш у суботу, але з лукавою совістю, то не отримаєш причастя і підеш, не звершивши Пасхи. І навпаки, якщо і сьогодні причастишся, загладивши свої гріхи, то достеменно звершиш Пасху.
Отже, саме цю точність і старанність ви мали б показувати не в слідкуванні за часами, а в причащенні. І оскільки ви тепер готові краще перенести все, ніж перемінити звичай, то вам краще було б зневажити цим звичаєм і зважитися витерпіти і зробити все, щоб тільки не приступати (до Причастя) у гріхах. А що Бог не звертає уваги на пильнування часів, послухай, як Він судить: «Голодував Я, — говорить Він, — і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене» (Мф. 25:35–36). А тих, що стоять ліворуч, докоряє у протилежному. І знову, коли привели іншого раба, (Бог) карає його за злопам’ятство: «Рабе лукавий! Весь той борг Я простив тобі… Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і Я помилував тебе?» (Мф. 18:32–33). Не впустив Він і нерозумних дів до чертогу нареченого за те, що в них не було єлею у світильниках. А іншого засудив за те, що він увійшов не у весільному одязі, а в нечистому, тобто оскверненому перелюбством і нечистотою. І навпаки, ніхто ніколи не був покараний і засуджений за те, що звершував Пасху в такий-то і такий-то місяць. А що говорити про нас, звільнених від усякого роду необхідності, що живемо в піднесенні, на небесах, де немає ні місяців, ні сонця, ні місяця, ні річного круга?
Хто захоче конкретно вникнути в справу, той побачить, що самі юдеї не надто звертають увагу на час, а понад усе ставлять місце — Єрусалим. Бо коли люди, прийшовши до Мойсея, говорили: «Ми нечисті від дотику до мертвих тіл людських, для чого нас позбавляти того, щоб ми принесли приношення Господу?» «Постійте, — сказав їм Мойсей, — я послухаю, що повелить про вас Господь» (Числ. 9:7–8). Потім, принісши жертву, дав їм закон, який повеліває, що коли «хто з вас або з нащадків ваших буде нечистий від доторкання до мертвого тіла, або буде в далекій дорозі, то і він повинен звершити Пасху Господню» (Числ. 9, 10). Таким чином навіть юдеям дозволяється порушення визначеного часу, тільки б Пасха була звершена в Єрусалимі. А ти не дотримуєшся часу єднання з Церквою, але ради дотримання днів ображаєш нашу спільну Матір і нищиш святе зібрання? Як же можеш ти заслужити прощення, коли без усякої причини зважуєшся на такий гріх?
Але що говорити про юдеїв? Адже і ми, скільки б не бажали, не намагалися, однако ж не можемо належно вшановувати той день, у який Христос був розіп’ятий. Це видно з наступного. Хоч би юдеї і не згрішили, і не стали невдячними, бездушними, недбалими і зневажливими; хоч би вони і не втратили батьківського передання, а цілком зберігали його і досі, то й тоді для нас було б неможливо вшановувати той день, у який Христос був розіп’ятий і звершив Пасху, наслідуючи їх. Чому так, я зараз скажу. Коли Христос був розіп’ятий, тоді була п’ятниця і перший день опрісноків. Але п’ятниця і перший день опрісноків не завжди можуть збігатися. Ось, наприклад, цього року перший день опрісноків збігається з неділею, тому необхідно було б постити весь тиждень. І нам, коли вже пройдуть і Страсті, і настане Хрест (розп’яття Христове), і Воскресіння, довелося б ще постити. І часто бувало так, що піст (юдейський) продовжувався після Хреста, після Воскресіння, аж поки не закінчиться тиждень. Так дотримувати час аж ніяк неможливо.
6. Тож, не будемо сперечатися і говорити: «Я стільки років дотримувався (юдейського) посту, а тепер маю перемінити звичай?» Саме тому і переміни. Ти стільки часу відокремлювався від Церкви, тож повернися нарешті до матері. Адже ніхто не говорить: «Через те, що я так довго ворогував, тому тепер мені соромно помиритися». Соромно закосніти у нерозумній впертості, а не перемінюватися на краще. Саме те і погубило юдеїв, що вони, намагаючись завжди дотримуватися древніх звичаїв, дійшли до безчестя.
Але що говорити про піст і дотримання днів? Павло строго дотримувався закону, багато доклав трудів, багато звершив подорожей, багато переніс й інших прикрощів, і в старанності щодо виконання юдейських обрядів перевершував усіх своїх однолітків. Однак після досягнення вищої досконалості в (юдейському) житті, як тільки довідався, що все це він робив для шкоди і на погибель собі, негайно перемінився. Він не запитував себе: «Що це таке? Невже я даремно докладав стільки старанності, затратив стільки трудів?» Ні, саме тому він швидко і перемінився, щоб знову не зазнати тієї ж втрати, тому і знехтував праведністю законну, щоб отримати праведність від віри. «Те, що для мене було перевагою, — волає він, — заради Христа я вважав за ніщо» (Фил. 3:7).
«Коли ти принесеш дар твій до жертовника, — говорить Ісус Христос, — і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій» (Мф. 5:23–24). Що скажеш на це? Коли просто брат твій має що-небудь проти тебе, то Христос не дозволяє тобі принести жертву, поки не помиришся з братом; а коли має (щось) проти тебе вся Церква і стільки отців, ти насмілюєшся і дозволяєш собі приступати до божественних Таїн, не припинивши цієї нерозумної ворожнечі? Як же ти можеш у такому духовному настрої звершувати Пасху? Говорю це не тільки тим, але й вам, здоровим, щоб ви, як тільки побачите таких, з великою обережністю і ласкою взяли їх, зібрали і привели до Матері. Якщо навіть вони будуть противитися, будуть ухилятися, чи інше що чинити, не відстанемо, доки не переконаємо їх. Бо ніщо не може зрівнятися з миром і згодою.
Тому й отець наш (єпископ), увійшовши (до церкви), перш ніж зійти на цю кафедру, випрошує для всіх вас миру; і вставши, не починає повчати вас, поки не побажає всім миру. І священики, коли хочуть благословляти, найперше просять миру для вас і вже потім починають благословляти. Так само і диякон, запрошуючи молитися, разом з іншими проханнями велить у молитві просити ангела миру, щоби всі молитви, які він підносить, були сповнені миром. І, нарешті, відпускаючи вас з цього зібрання, він бажає вам цього ж, коли виголошує: «З миром вийдіть». Взагалі, без миру неможливо нічого ні сказати, ні зробити. Він є наш годувальник і батько, що плекає нас з великою клопітливістю.
Тільки я маю на увазі не той мир, що є в пустому привітанні і спілкуванні за трапезами, а мир у Бозі, який іде від духовного єднання. Саме це єднання багато хто тепер роз’єднує, коли через нерозумну ревність зневажають наші постанови і надають великої ваги юдейським, вважаючи їх (юдеїв) учителями, що заслуговують більшої довіри, ніж наші отці, і в тому, що стосується страждань Христових, вірять христовбивцям. Що ще може бути безглуздіше?
Хіба не знаєш, що юдейська Пасха є образом, а християнська — істиною? Подивися, яка між ними різниця: та звільняла від тілесної смерті, а ця припинила гнів (Божий), якому підпав увесь світ; та колись звільнила від Єгипту, ця звільнила від ідолослужіння; та погубили фараона, ця — диявола; після тієї — Палестина, після цієї — небо. Чого ж ти сидиш зі свічкою, коли вже зійшло сонце? Чому ти хочеш молока, коли тобі подається тверда їжа? Тому тебе і годували молоком, щоб ти не залишався на молоці; тому і світила тобі свічка, щоб ти прийшов до сонця. Отже, коли настав найдосконаліший стан, не будемо повертатися до попереднього, — не будемо слідкувати за днями, часами і роками, а будемо у всьому неухильно наслідувати Церкву, в усьому надавати перевагу любові і миру. І якби навіть Церква помилялася, то й тоді не стільки б було похвальне точне дотримання часів, скільки були б гідними осуду поділ і розкол.
Ось я ніскільки не піклуюся про час, тому що й Бог не піклується, що ми вже і показали (бо й про це я вже говорив багато). Одного тільки домагаюся: щоб ми все робили в мирі й однодумності. Щоб, коли ми з усім народом постимо, і священики звершують спільні молитви за весь світ, ти в цей час не залишався вдома пиячити. Подумай, адже це — диявольське навіювання, і поєднує не один, не два, не три гріхи, а набагато більше: відокремлює тебе від стада Христового, змушує звинувачувати безліч отців, робить упертим, заманює до юдеїв і виставляє тебе на спокусу і домашнім, і чужим. Бо як ми можемо дорікати їм у тому, що вони сидять вдома, коли і ти біжиш до них? Але крім цих важливих гріхів може статися більша шкода, коли ти під час їхнього посту (з юдеями) не будеш користуватися ні Писанням, ні зібраннями, ні благословенням, ні спільними молитвами, а проведеш весь цей час з нечистою совістю, у страху і трепеті, щоб тебе не викрили, як якогось іноплемінника та інородця, тоді як тобі належало б разом з Церквою все звершувати з відвагою, із задоволенням, з радістю і повною свободою.
Церква не знала суворого дотримання часів. Але коли пізніше всім отцям (Церкви) з різних країн випало зібратися разом і визначити відповідний день (Пасхи), то Церква, яка в усьому шанує злагоду і любить однодумність, прийняла своє рішення. А що ні вам, ні нам, ні будь-кому іншому (із християн) неможливо так обмежувати наш недільний день, то про це вже достатньо доведено вище. Не будемо ж боротися з тінню і, сперечаючись через випадкове, не зашкодьмо собі в найважливішому. Постити в той чи інший час — не засуджується, однак розділяти Церкву, жити в розбраті, чинити розколи і постійно ухилятися від (церковного) зібрання, — це не може мати прощення, гідне осуду, і веде за собою тяжке покарання.
Можна б сказати і більше, але для уважних досить сказаного, а для неуважних не буде користі, якби навіть сказано було більше. Тому, завершуючи на цьому слово, попросимо всіх наших братів повернутися разом до нас, полюбити мир, відійти від нерозумної впертості і, залишивши поза увагою маловажне, пройнятися піднесеними і важливими думками, відійти від дотримання днів, щоб усі ми однодумно, єдиними устами прославляти Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава, нині і повсякчас, і повік. Амінь.
Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого. — К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2009. — Том I. Книга 2.