Думка Св. Синоду (БПЦ) щодо Собору на Криті (2016) і тексту
«Ставлення Православної церкви до решти християнському світу»
Св. Синод на своєму засіданні 15.11.2016 р, прот. № 22 – в повному складі, розглянувши текст «Ставлення Православної церкви до решти християнського світу», що прийнятий в червні на соборі на о. Крит, Греція, прийшов до наступної думки:
На засіданні від 01.06.2016 р, прот. № 12, Св. Синод в повному складі вирішив запропонувати перенести Великий і Святий собор Православної Церкви, щоб продовжити підготовку до його проведення. Св. Синод заявив, що в іншому випадку БПЦ-БП не буде брати в ньому участи.
Згодом подібні пропозиції були висловлені і Св. Синодами інших Помісних православних церков – учасників підготовчого процесу Святого і Великого собору Православної Церкви. Організатори Великого і Святого собору Православної Церкви на о. Крит не прийняли до уваги ці пропозиції. Згодом про свою неучасть заявили чотири автокефальних Помісних церкви (в хронологічному порядку): Болгарська Православна Церква (рішення від 1 червня ц. р), Антіохійський патріархат (Рішення від 6 червня ц. р), Грузинська Православна Церква (рішення від 10 червня ц. р), Російська православна церква (рішення від 13 червня).
З 16 по 27 червня цього року в Православної академії на о. Крит, Республіка Греція, проводився запланований Великий і Святий собор Православної Церкви, але без участі чотирьох Помісних автокефальних церков, як і без участі визнаною з боку БПЦ-БП автокефальної Американської православної церкви (OCA), чия участь не передбачалося з самого початку підготовки до Собору, навіть в якості гостя. На Соборі були присутні представники засобів масової інформації та гості від інославних релігійних спільнот (римо-католицької, англіканської і ін.).
На Соборі, проведеному на о. Крит, були винесені на голосування і прийняті шість передсоборних документів, а також його «Енцикліка» і «Послання». Тридцять три єпископа, що брали участь у Соборі, не підписали документ «Ставлення Православної церкви до решти християнського світу», причому деякі з архієреїв, які відмовилися підписати документ (серед яких і авторитетні православні богослови), виступили з публічними поясненнями своєї позиції.
У своєму листі, прот. № 798 / 14.07.2016 р (вих. № 498 / 20.09.2016 р Синодальної канцелярії). Його Святість Вселенський патріарх Варфоломій відправив Св. Синоду БПЦ-БП винесені на голосування і прийняті Собором документи. Після спеціального перекладу, виконаного авторизованим з цієї метою перекладачем, єпархіальні митрополити отримали ці документи.
Перший важливий висновок полягає в тому, що в порівнянні з Перед соборними варіантами, винесені на голосування і прийняті Собором на о. Крит документи зазнали певних, але несуттєві та недостатні для їх всеправославного прийняття зміни.
I. Щодо документа «Ставлення Православної церкви до решти християнському світу»
1. Стосовно тексту п. 4 можна сказати, що Православна Церква під «Єднанням всіх» завжди розуміла з’єднання або повернення в її лоно через св. Хрещення, св. Миропомазання і Покаяння всіх подорожуючих по стихіями цього світу і таких, що відпали від неї в єресь або розкол, відповідно до канонічних установ Церкви. Єдина, Свята, Соборна і Апостольська Церква ніколи не втрачала єднання у вірі і спілкування у Святому Дусі, а тому не може прийняти твердження про «відновлення єдності» з «іншими християнами», оскільки таке єдність незмінно існує в Тіло Христовому, і само [поняття] «Єдність» і «єдинасть» – це сутнісні визначення Церкви. Таксама Православна Церква не може прийняти різні концепції і вчення, на базі яких інославні обґрунтовують таке єднання. такими є теорії про існування якось уявної «єдності» всіх християнських віросповідань, як, наприклад, вчення про «невидиму» церкву, «теорія гілок», «богослов’я хрещення» або «рівність деномінацій». Всі ці теорії можуть бути пов’язані зі схоластичним вчення про речову благодаті Св. Духа, яка була соборно засуджена св. Церквою. Якщо прийняти це вчення, то можна обґрунтувати і наявність Божої благодаті в різних християнських віросповіданнях, яка різниться у різних деномінаціях у кількісному і якісному відношенні. Відповідно до цієї інославної теорії, приймається, що оскільки в єдиної християнської спільності відбуваються літургійні дії, вони різними способами можуть викликати благодатне життя, яке варіюється в залежності від стану якогось віросповідання. Ця богословська теорія стверджує, що літургійні дії можуть давати доступ до спасіння християнам відповідних спільнот, до яких вони належать. Зважаючи на таке передбачення наявності благодаті у всіх християнських деномінаціях, слід було б докладати спільні зусилля, щоб досягти повноти єдності у Христі (пор. Декрет про екуменізм Другого Ватиканського собору).
2. У зв’язку з висловленим і тим, що стверджується в п. 5 пошуком «втраченої єдності всіх християн», ми вважаємо його [пошук] неприйнятним і неприпустимим, оскільки Православна Церква ніколи не втрачала свого внутрішньої єдності всупереч єресів і розколів, які є відпадінням від Тіла Церкви, причому це Тіло не втрачає свою початкову онтологічну цілісність, яка полягає в неподільності Христової Іпостасі.
3. У п. 6, п. 16 і п. 20 визнається «історичне найменування» «інших, таких що не знаходяться в спілкуванні з нею, інославних християнських церков і сповідань», попри те, що в п. 1 документа стверджується щось інше, а саме, що ніяка єретична або схизматична спільність не може називатися «церквою». Наявність безлічі церков неприпустимо, згідно догматам і канонам Православної Церкви. Більш того, спочатку в п. 2 документа передбачалося, що «Православна Церква засновує свою єдність на факті її заснування Господом нашим Ісусом Христом і спілкуванні у Святій Трійці і таїнствах. Ця єдність виражається в апостольської спадкоємстві і святоотцівському переданні, і Церква донині живе ними». Додавання виразу «Історичне найменування», як і пояснення, що інославні сповідання не перебувають у спілкуванні з Православною Церквою, не скасовує проблематичність і помилковість цього тексту. У зазначеному в п. 6 документа пасажі зіставляються непорівнянні реальності. Те, що найменування «Православна» віднесено до Єдиної, Святої, Апостольський і Соборній Христовій Церкві, будучи історично затвердженим найменуванням, хіба применшує його дійсність і значення? Будь-яке справжнє найменування, яке виникло в історії, відображає певну сутність, існуючу реальність. В іншому випадку це поняття не має реального обсягу, будучи просто ім’ям без дійсного предмета, який їм виражається або відбивається. Таке ім’я без реального предмета є фікцією. У такому випадку, соборний документ повинен був вказати, що «історичне найменування» «Церкви», віднесене до тих спільнот, що відійшли від Православної Церкви, є фіктивним найменуванням, без реального відповідності в дійсності. Якщо ми не зробимо це застереження, то історичне найменування «інославних церкви» отримає свою реальну історичну відповідність, до якої воно відноситься. Це значиться, що ми визнаємо реальне існування інших церков, відмінних від Православної, що знаходиться в явному протиріччі з п. 1 і з першими словами п. 6 документа (Церква Одна і Єдина).
4. Висловлене в п. 12 твердження, що «для всіх метою богословських діалогів є остаточне відновлення єдності в правій вірі і любові», надзвичайно спрощено і не виражає вимірювання процесу вичерпно. Єдність передбачає єдиновірство, однодумність і едінодійство по всім догматичним визначенням і церковним правилам, що були затверджені на Вселенських соборах, як і у відношенні літургійного переказу і священно-таємничого життя в Св. Дусі. Шлях досягнення цієї єдності – покаяння, сповідання православної віри і хрещення.
5. У п. 20 вказується, що «перспективи проведення богословських діалогів Православної Церкви з іншим християнським світом завжди визначаються на основі принципів православної еклезіології та канонічних критеріїв вже сформованої церковної традиції », але точніше було б вираз «вже сформованої церковної традиції» замінити на «традиції Православної Церкви».
6. Загальне враження від цього документа таке: в ньому є багато двозначних виразів і термінологічних еклезіологічних невідповідностей. Важливо також, що в ньому ґрунтовно і вичерпно не вказується основна мета проведення богословських діалогів з інославними віросповіданнями, а саме повернення інославних канонічним шляхом в лоно Православної Церкви, а тому не були чітко, згідно з цією метою, сформульовані основні положення і принципи цих діалогів. Замість цього в п. 16 і нижче легітимізується неурядова організація «Всесвітня рада церков», в якій БПЦ-БП, слава Богу, давно вже не бере участі.
7. Всупереч основної мети, яку ми вказали в п. 6, в документі (пп. 9, 10, 11, 12, 13, 14 і 15) дуже послідовно і вичерпно регламентується методологія проведення різних діалогів.
8. У тексті п. 22 очевидно передбачається непогрішність і некритичне ставлення до Собору, що відбувся на о. Крит, з огляду на те, що в даному пункті стверджується, що «збереження істинної православної віри можливо тільки завдяки соборному строю, який з давніх-давен представляв компетентний і вищий критерій Церкви в питаннях віри і канонічного порядку». Але ми могли б вказати цілі періоди церковної історії, які показують, що вищим критерієм затвердження Вселенських Соборів є повсякденна догматична совість всієї православної повноти. Система Вселенських і Всеправославних соборів не може автоматично або механічно забезпечити правильність сповідання віри православних християн.
II. Основний висновок
Проведений на острові Крит Собор не є ні Великим, ні Святим, ні Всеправославним:
1. З огляду на неучасть у ньому ряду Помісних автокефальних церков, а також з огляду на допущення організаційних і богословських помилок. Попри це ми поважаємо і цінуємо зусилля всіх організаторів і учасників його проведення.
2. Уважне вивчення документів, прийнятих Собором на о. Крит, приводить нас до того висновку, що деякі з них містять невідповідності православному церковному вченню, догматичного і канонічного переказу Церкви, духу і букві Вселенських і Помісних соборів.
3. Прийняті Собором на о. Крит документи підлягають подальшому богословському обговоренню з метою виправлення, редагування, внесення правок або заміни іншими (новими документами) в дусі і переказі Церкви.
БПЦ-БП – невід’ємна частина, живий член Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви. Як частина Тіла Христового, як саме це Тіло на помісної території Болгарії і болгарських єпархій закордоном, БПЦ продовжує і надалі буде [перебувати] в братському євхаристійному, духовному, догматичному і канонічне спілкування з усіма іншими Помісними православними церквами – як тими, що брали участь в Соборі на о. Крит, так
і з тими, які не брали участь у ньому. Церква – це не світська організація, а Боголюдський організм. Вона не впливає на політичні та світські інтереси і пов’язані з ними поділи, і не знаходиться під їх впливом у своїй соборній життя. Її Глава – Сам Господь Ісус Христос, Який є «Шлях і Істина і Життя».
Принципи автокефальності і соборності в церковному житті не тільки не суперечать самі собі, а й взаємно доповнюються, виникають одні з інших і перебувають у повній єдності.
Офіційне джерело: http://bg-patriarshia.bg/news.php?id=220554
Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»