СВЯТИТЕЛЬ МЕФОДІЙ, АРХИЄПИСКОП МОРАВСЬКИЙ

Пам’ять 6/19 квітня

Святитель Мефодій (мирське ім’я Михайло) народився до 820 році в місті Солуні в Македонії в родині Лева Друнгарія, родом болгарського слов’янина, одного з помічників при Солунському стратигу (військовому генерал-губернаторі).

Святий Мефодій спочатку служив, як і батько його, у військовому званні. Цар, дізнавшись про нього, як про доброго воїна, поставив його воєводою в одне слов’янське князівство Славін, що під грецької державою. Це сталося за особливим розсудом Божим і для того, щоб Мефодій міг краще навчитися слов’янської мови, як майбутній згодом духовний вчитель і пастир слов’ян. Пробувши в чині воєводи близько 10 років і пізнавши суєтність життя, Мефодій почав міркувати про зречення від усього земного і спрямовувати свої думки до Небесного. Залишивши воєводство і всі втіхи світу, він пішов у ченці на гору Олімп.

Незабаром до святого Мефодія приєднався його брат Кирила і кілька років розділяв з ним чернечі подвиги в монастирі на Олімпі, де вперше став займатися вивченням слов’янської мови. У обителях, зведених на горі, було багато ченців-слов’ян з різних сусідніх країн, тому Костянтин міг мати тут для себе постійну практику, що для нього було вкрай важливо, так як він, майже з дитинства, весь час проводив у грецькому середовищі. Незабаром імператор викликав обох святих братів з монастиря і відправив їх до хазарів для євангельської проповіді. На шляху вони зупинилися на якийсь час у місті Корсунь, готуючись до проповіді.

Тут святі брати і дізналися, що мощі священомученика Климента, папи Римського, знаходяться в морі, і чудесним чином знайшли їх.

Там, у Корсуні, святий Костянтин знайшов Євангеліє і Псалтир, написані «руськими літерами», і людину, що говорить руською мовою, та почав навчатися в цієї людини читати й говорити на його мові. Після цього святі брати відбули до хазарів, де здобули перемогу в дебатах з юдеями й мусульманами, проповідуючи Євангельське вчення.

Незабаром прийшли до імператора посли від моравського князя Ростислава, утискованого німецькими єпископами, з проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати рідною для слов’ян мовою. Імператор покликав святого Костянтина і сказав йому: «Необхідно тобі йти туди, бо краще за тебе ніхто цього не виконає». Святий Костянтин з постом і молитвою взявся до нового подвигу. За допомогою свого брата святого Мефодія й учнів Горазда, Климента, Сави, Наума й Ангеляра він склав слов’янську абетку й переклав на слов’янську мову книги, без яких не могло відбуватися Богослужіння: Євангеліє, Псалтир та вибрані служби. Деякі літописці повідомляють, що перші слова, написані слов’янською мовою, були слова апостола Євангеліста Івана: «Спочатку бі (було) Слово, і Слово бі у Бога, і Бог бі Слово». Це було в 863 році.

Після завершення перекладу святі брати вирушили до Моравії, де були прийняті з великою честю і стали вивчати Богослужіння слов’янською мовою. Це викликало злість німецьких єпископів, що служили в моравських церквах Богослужіння латинською мовою, і вони повстали проти святих братів і подали скаргу до Риму. У 867 році святі Мефодій і Костянтин були викликані папою Миколою I до Риму на суд для вирішення цього питання. Узявши з собою мощі святого Климента, папи Римського, святі Костянтин і Мефодій вирушили до Риму. Коли вони прибули до Риму, Миколи I вже не було в живих; його наступник Адріан II, дізнавшись, що вони несуть з собою мощі святителя Климента, зустрів їх урочисто за містом. Папа Римський затвердив Богослужіння слов’янською мовою, а перекладені братами книги наказав покласти в римських церквах і правити літургію слов’янською мовою.

Перебуваючи в Римі, святий Костянтин, у чудесному видінні сповіщений Господом про наближення кончини, прийняв схиму з іменем Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольний Кирило помер у віці 42 років. Перед смертю він говорив братові: «Ми з тобою як дружня пара волів вели одну борозну; я знемігся, але ти не подумай залишити праці вчительства і знову піти на свою гору». Папа наказав покласти мощі святого Кирила в церкві святого Климента, де від них стали відбуватися дива.

Після смерті святого Кирила папа, відповідно до прохання слов’янського князя Коцела, послав святого Мефодія до Панонії, висвятивши його в архієпископа Моравії і Панонії, на стародавній престол святого апостола Антродина. При цьому Мефодію чимало доводилося переносити неприємностей від римо-католицьких місіонерів, але він продовжував євангельську проповідь серед слов’ян і хрестив чеського князя Боривоя і його дружину Людмилу (пам’ять 16 вересня), а також одного з польських князів.

В останні роки свого життя святитель Мефодій за допомогою двох учнів-священиків переклав на слов’янську мову весь Старий Завіт, крім книг Макавеїв, а також Номоканону (Правила святих отців) і книги (Патерик).

Святитель пророчив день своєї смерті і помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Відспівування святителя було скоєно на трьох мовах – слов’янській, грецькій і латинській; він був похований в соборній церкві Велеграда – столиці Моравії.

До лику святих рівноапостольні Кирило і Мефодій зараховані в давнину. У Київському Православ’ї пам’ять рівноапостольних просвітителів слов’ян вшановується з X століття. Найдавніші служби святим, що дійшли до нашого часу, відносяться до XIII століття.

Для Українського Православ’я вшанування святого рівноапостольного Мефодія має особливе значення: «Завдяки йому було розпочато звершувати Божественну Літургію на колись зрозумілій слов’янській мові і все церковне служіння довершувати, з якого немов з невичерпного джерела води течуть до життя вічного дарованого».

Тропар святителя Мефодія, архієпископа Моравського, глас 4

Здійснюючим світло торжество успіння святителя Твого, Христос, / милость Твою з вишині подай, / відчини браму Царства, / визволі від кайданів багатьох гріхів наших / молитвами святого учня Твого, / отця нашого Мефодія.

Кондак святителя Мефодія, архієпископа Моравського, глас 2

Божественного і вірного Мефодія / всі опоєм, люди, і любов’ю вшануємо, / як великого пастиря слов’янського, / гідного служителя Трійці, / переможця єресі, / що молиться за всіх нас.