НАЙВАЖЛИВІШЕ І СПРАВЖНЄ НОВОРІЧНЕ ПОБАЖАННЯ

З усіх побажань, якими люди обмінюються напередодні Нового року, найвірнішим для нас, християн, є церковна молитва «час життя нашого в мирі і покаянні скінчити». Дійсно, найважливіше і щире побажання – прожити решту часу нашого життя в мирі та покаянні.

Коли Церква говорить «у мирі», вона має на увазі не просто зовнішньополітичний світ, але, насамперед, внутрішній душевний світ, від якого залежить світовий спокій. Воістину, світ не знайде спокою, поки цього не зроблять люди, відкриваючись і беручи в своє серце Божу благодать.

Бог не знаходиться поза цього світу і не спостерігає здалеку хід людського життя. Як на початку створення світу Дух носився над безоднею, так і зараз Дух Божий перебуває над світом, зберігає його і направляє. Це не приречена доля і не сліпий примус, але Божественне Слово, що керує творінням, і Божественна благодать в серцях людей. Світ не кинутий напризволяще, шлях його осмислений, а кінець відомий.

Церква розповідає нам про те, що було «на початку» і проповідує про «кінець часів». Святе Письмо, що є одкровенням Бога Церкви, використовуючи язик не науки, але дух віри, оповідає нам про початок і кінець світу. «Вірою познаємо, що віки створені Словом Божим» (Євр. 11:3), – пише про початок світу апостол Павло. Це означає, що за допомогою віри ми усвідомлюємо, що світ був створений по слову Божому. Про кінець же апостол пише наступне: «Прийде ж день Господній, як тать уночі, i тоді небеса з шумом перейдуть, а стихії, розпалившись, зруйнуються, земля i всі діла на ній згорять» (2 Петр. 3:10). Іншими словами, небеса зникнуть, навколишня природа буде охоплена вогнем, земля і всі людські турботи звернуться в попіл.

Такий кінець являють собою не руйнування світу, але його зміну і перетворення, яке приведе нас «від нинішнього століття в майбутнє», в новий вічний день, в нескінченний восьмий день творіння і воскресіння.

Коли Церква у своїй молитві про час, нашого життя що залишився говорить про покаяння, вона має на увазі стан готовності в очікуванні цього кінця, бо, коли він настане, нам невідомо. І мова йде скоріше не про кінець світу, але про кінець нашого життя – наш власний кінець для цього світу. Після цього, за словами Ісуса Христа, «прийде ніч, коли ніхто робити не зможе» (Ін. 9:4).

Все, що необхідно нам для нашого спасіння, ми повинні зробити зараз, в продовження земного існування, званого життям. Наше життя – це деякий термін, подарований нам для роботи над «капіталом», який дав нам Бог. А Бог – це «образ», щоб ми, наскільки зможемо, досягли «подоби». Це питання нашої особистої праці та старанності.

Багато людей, як непоцерковлені, так і ті, хто називає себе християнами, не замислюються над цим, вважаючи, що життя не є відповідальністю, боргом, роботою, працею і старанною спробою створити самих себе і цей світ. Для цього ми і прийшли в цей світ, щоб творити, спочатку самих себе, а потім, у міру сил, поширюючи свої зусилля на навколишню дійсність.

Ми прийшли не тільки брати у цьому житті, а й віддавати. Наш обов’язок – спочатку віддавати і лише потім брати: батько і мати – дітям, брат – брату, ієрей – пастві, вчитель – учневі, громадянин – батьківщині, правитель – своїй країні.

Очевидно, що в наші дні погляди людей змінилися: всі вимагають прав, всі бажають брати, але ніхто не замислюється, що він дає іншим, що він робить для свого особистого вдосконалення, для інших людей, для своєї країни. Інакше бути не може, адже в цьому житті ми існуємо не самі по собі, незалежно від місця. Ми представляємо собою людське суспільство, зосереджене в певному географічному просторі – селі, місті, країні. Люди і обставини виявляються настільки міцно пов’язаними, що ніхто не може сказати про себе, як про самотнього, незалежного та вільного, спроможного робити тільки те, що йому подобається.

Те, як ми говоримо сьогодні, в перший день нового року, схоже на те, як Церква звертається до своїх чад. Оскільки пастир Церкви, звертаючись і говорячи з чадами Церкви, віруючими християнами, намагається донести саме цю точку зору. І слово його – це не що інше, як слово віри, слово творення і розради народу Божого.

Прийміть ці слова не як формальні, які вимовляються тільки для того, щоб бути сказаними або щоб справити враження, але як слова, що несуть життя, як слово Боже, сказане зі смиренням і любов’ю. Прийміть молитву Церкви і помоліться самі, щоб всі ми прожили час нашого життя, що залишився в світі і покаянні. Амінь.

Митрополит Сервійській і Козанській Діонісій

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»