Христос Воскрес! Цю радісну вістку світові принесли святі жінки світові принесли святі жінки мироносиці. Щастя першим побачити воскреслого Господа і почути від Ангела звістку про Воскресіння Господь дарував благочестивим жінкам – за їх скорботу і за їх віддану любов.

Святе Євангеліє розкриває нам особливі духовні якості цих жінок, вказує на їх великі християнські добродійства, і нам залишається тільки благоговіти перед величчю їх подвигу.

Святі мироносиці постійно із великою відданістю йшли за Спасителем, присвятивши Йому все своє життя. Вони служили Господу від свого достатку, турботливо усували всі труднощі пов’язані з постійним мандруванням Господа Ісуса Христа під час проповіді Небесного вчення. Вони залишали свої життєві турботи і принесли себе в жертву задля справи Христа. Можливо не раз їх серця ранили насмішки, злоба і злослів’я, але вони не здавалися. Своєю твердою вірою, котра не знала ніяких сумнівів і вагань, вони втішали Христа Спасителя, що сумував від жорстокосердості книжників та фарисеїв.

В останні дні земного життя Божественного Вчителя, коли Його засуджували на розп’яття, бичували, вели на Голгофу підчас Його страждань і хресної смерті, серед розлюченого натовпу, ці жінки виявили свою глибоку відданість Господу. Вони почули Його останні слова з Хреста і втішали Його сумуючу Матір. З праведним Йосифом і Никодимом вони зняли з Хреста і поклали в Гріб Тіло Богочоловіка.

Коли минула Велика субота, святі жінки мироносиці: «дуже рано, раннім ранком» по вулицях ще сплячого міста Єрусалиму, поспішили до гробу Життєдавця.

Яка мужність, яка любов і вірність, яка смілива готовність покласти душу свою за Господа. Вони сумують про те, що через поспішність захоронення були позбавлені можливості виявити Учителю звичайні почесті, тобто намастити Його тіло благородними пахощами і про те, що немає кому відвалити камінь від гробу. І святі жінки за свою любов, за свої скорботи першими чують радісну звістку від ангела, що Христос Воскрес!

В той же час, коли Апостоли насторожено з деякою невпевненістю, сумнівом зустрічають звістку про воскресіння, то жінки мироносиці приймають цю звістку зі світлим почуттям радості, з живою і щирою переконаністю.

Кожного разу у святому храмі підчас звершення Святої Літургії звершується відкупительний подвиг Господа Ісуса Христа. Тут, Він народжується і проповідує, страждає, розпинається і вмирає, захоронюється, воскресає і возноситься на небо. Тут, сам Господь Ісус Христос невидимо священнодіє, приносить Жертву і Сам приноситься у Жертву за гріхи світу, приймає дари і в найсвятіших дарах роздається.

Подвиг святих жінок мироносиць так само повторюється в житті Церкви. Цим святим жінкам ми приносимо сьогодні свої молитви випрошуємо їхнього заступництва за нас перед Престолом Божим, допомоги нам грішним у звершені шляху до вічного спасіння і підбадьорення нас до християнського подвигу.

Любов мироносиць до Спасителя була повною всеобіймаючою, істинною і глибокою. Така любов, відкриваючись у душах християн, спонукає і нас наслідувати мироносиць і повторити їх подвиг.

Своєю самовіддачею, святі жінки свідчать, що правдива любов – не короткочасний порив серця. Вона постійна, міцна і ніколи не зменшується. Вона незмінна як в радості та благополуччі, так і в хвилини скорботи та випробовувань.

Щоб не уподібнитися до тих про кого сказав Спаситель у своїй притчі: «Вони вірують дочасно, а під час спокуси відпадають» (Лк.8,13), нам потрібно наслідувати подвиг святих жінок мироносиць, котрі надихають нас любити Господа, щирою любов’ю, полум’яною і благородною. Той хто бажає мати правдиву синівську любов до Бога, той покаже їй в любові до ближнього в ім’я любові до Отця Небесного.

Правдива любов – завжди є жертовною любов’ю. це ми бачимо навіть у нашому повсякденному житті. Мати проводячи довгі безсонні ночі біля ліжечка хворої дитини – хіба не жертвує собою заради любові до своєї дитини?

Святі жінки мироносиці нагадують нам священний обов’язок любові один до одного в ім’я любові до Бога. Ми бачимо, як для них безкінечно дороге Тіло їх спочилого Вчителя, як дорогий їм Його гріб. За прикладом жінок мироносиць і ми тим, що відійшли від нас у вічність надаємо молитовну допомогу, котрої померлі очікують від нас, бо вони вірили, що в наших серцях не згасне пам’ять про них, і наша любов до них – синівська до батьків, а батьківська до дітей – любов духовна і родинна, котра зв’язала нас під час земного життя, буде продовжуватися і за його межами. Наша любов до померлих повинна бути любов’ю діяльною і більш за все втілюватися в молитві. Молитва проникає до небес, доходить до Престолу Божого, зводить благословення Отця Небесного. Ми молимось за наших ближніх, про зіслання їм милості Божої та про дарування їм Царства Небесного. Завдяки молитвам Господь посилає їм втішення і полегшення. Ще більші милості Божі зводить на душі померлих Безкровна Жертва, котра приноситься під час Божественної Літургії.

Подвигом своєї любові до Спасителя святі мироносиці вчать нас, як потрібно виконувати заповіді Христові: «Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і ближнього твого, як самого себе» (Лк.10,27). Про зміцнення нас у цій любові ми сьогодні просимо у святих жінок мироносиць і віримо, що вони стоячи перед Богом, своїми молитвами прославляючи на небесах Пасху Спасительну, випросять нам благословення і благодатну Божу допомогу, щоб наша любов до Бога і ближніх була подібною до їх любові.

свящ, Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП