У Велику П’ятницю Літургія не звершується заради того, що Церква прославляє і ублажає Хресні страждання Господа, Його смерть і погребіння. Чаша, про яку молився знемагаючий за людською природою Богочоловік, не минула Його. І Христос її п’є, випиває до дна – до залишення Богом, до смерті, до зішестя в пекло і погребіння. Його Пречиста Мати – Богородиця Марія залишається біля Хреста, біля Свого розп’ятого Сина, з проколотим серцем. Чаша найсолодшого пиття життя вічного на Вечері Господній, нині для Господа і Його Матері стає чашею смертної гіркоти. Щоб наповнити цю чашу Богочоловіку треба було бути розп’ятим. Щоб її зробити життєдайною, Йому треба було померти. Щоб провести людство від смерті до життя і від землі до неба, до Бога, треба було Христу Богочоловіку бути залишеному Богом. Щоб визволити Адама від пекла, Христу потрібно було зійти до безодні його падіння. Цей спомин Церква поєднує з вечірнім богослужінням з виносом на середину храму святої Плащаниці. Як правило таке богослужіння звершується о третій годині дня. В наших храмах близько першої години дня і пізніше. Під вечір був розп’ятий Христос на Голгофі, яка стала закінченням Його святого життя. Всього три з половиної роки Христос проповідував на землі, Своїми святими ногами освячував її. І тому закінчення Його земної проповіді і життя стало закінченням старого Адама і ранішньою зорею Адама нового. В Ньому, Христові, старий Адам знайшов нового Адама і нове життя.

Після виносу святої Плащаниці на середину храму відразу звершується повечір’я з читанням канону, який ще називають “Плачем Богородиці”. Його створив для нас візантійський вельможа і письменник Симеон Логофет у Х ст. Чи могла Пресвята Богородиця, Мати Бога-Слова, залишатися байдужою і спокійною до того, що вчинили з Її Сином? Чи могла вона стриматися від плачу і волання? Звичайно, що ні. Цього разу над Нею звершуються пророчі слова праведного Симеона Богоприїмця: “І Тобі Самій душу пройме меч” (Лк., 2; 35). Цей канон неможливо читати без зворушення і сліз. Ось тільки вдумайтеся у ці слова: “До кого ж Ти йдеш, Дитя Моє, для чого Тобі така путь? А чи піду я за Тобою, Чи може зачекаю Тебе? Скажи мені хоч слово, не мовчи, Ти ж чистою зберіг Мене, Ти ж бо є Син Мій і Бог Мій!; Бачу Тебе Улюбленого, Дитя Моє, розп’ятим на Хресті, болить Моє серце, але скажи ж хоч слово, Благий, рабі Твоїй?; тепер я позбавлена Моєї Надії, радості і веселощів, Сина Мого і Господа; хочу Тебе з Хреста на руки прийняти, якими я тримала Тебе, як Немовля, але ніхто Його не дає Мені, – каже Всечиста; бажала б і Я з Тобою померти, бо не можу стерпіти, бачачи Тебе мертвим; зціли тепер Мою рану, воскресни і вгамуй Мою біль і скорботу, – промовляє слізно Пречиста”. Ось цей момент богослужіння – читання канону плачу Богородиці, здається найзворушливіший за всі, бо в ньому виявляється найбільш людське, материнське, те що виринає із глибини серця. І як тут не співпереживати і не співстраждати разом з Божою Матір’ю, Яка скорботно стоїть при Хресті?

У Велику П’ятницю, як у день глибокої скорботи за те, що забрано від нас Небесного Жениха на страждання і смерть, Церква постановляє дотримуватися суворого посту, не споживати їжі, відкласти всілякі розваги й веселощі.

Вже після обідньої пори у Велику П’ятницю люди почианають сходитися до храму, для того щоб побожно і з трепетом вклонитися святій плащаниці. Це є дуже важливо, бо небачивши Христа у життєдайному гробі, із якого вже ключем починає бити життя, як можна зустріти Світле Христове Воскресіння? Тож поспішаймо до храму, туди де на середині його серед білих квітів, які оточують святе зображення, лежить Той, що дарує нам вічне життя.
Наближається Велика Субота. Тому у більшості храмів ввечері Великої П’ятниці, а в деяких зазвичай дуже рано у Велику Суботу звершується чин тілесного погребіння Ісуса Христа і Його зішестя в пекло. Це богослужіння ще називають “Єрусалимською утренею”. Але про це у розповіді про Велику Суботу…

Високопреосвященний Владика Димитрій (Рудюк),

Митрополит Львівський і Сокальський