«Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем всіх народів, світло на просвічення язичників і славу народу Твого Ізраїля»

(Лк.2.29-32).

Такими словами які линули з глибини серця оспівав праведний Симеон, побачивши Христа – Господа. На кінець для нього настав час відходу у вічність і він залишає світ з його радостями та смутками. Блаженна участь праведних, які спокійно відходять в радість вічного спілкування з Богом.

Чи потрібно говорити, що кожний з нас просить, тихого і спокійного закінчення християнського життя? Чому при спогляданні смерті, але навіть, і при згадці про неї нас охоплює ніяковіння і трепет? Чим же страшна для нас смерть? Невже немає способів відвернути її страхіття.

Смерть – це перехід з короткочасного життя у вічне, з відомого у невідоме. Що ж лякає людину під час смерті? А лякає все те, що прив’язує її до цього світу. Насправді переступаючи межу цього світу, людина залишає все до чого вона звикла і до чого була прив’язана. Наприклад, якщо хто володіє багатьма знаннями, той переходячи у вічність, не може розраховувати, що й там також, буде вирізнятися своїми знаннями. Людина за життя це щось, а після смерті це ніщо! А чи після цього людина може спокійно очікувати смерті.

Але чому бояться смерті, не тільки ті які досягають успіху у житті, а навіть і ті для яких життя є тяжким тягарем?! І такі люди теж не можуть сміливо дивитися на смерть. Тут вони – під гнітом біди і скорботи. Але хто поручиться за майбутнє, хто скаже їм, що очікує їх за гробом? І вони не можуть без страху зустріти смерть!

А що ж руйнує страх смерті? Це віра. Тільки жива плодотворна, істинна віра яка виходить від слухання слова Божого (Рим.10.17). Людина боїться смерті тому, що дуже прив’язується до своїх навичок, а ще більше тому, що не знає того, що очікує її після смерті. Але віра і довір’я та відданість Богові послаблюють і зовсім знищують прив’язаності які не належать християнину.

Для істино віруючого не страшна невідомість майбутньої участі. Віра за вченням апостолів – здійснення очікуваного, вона відкриває всі тайни майбутнього, які корисно знати християнину для спасіння. Якщо сумнівається його розум в істині безсмертя віра знищить це непорозуміння, і відкриє йому, що кожен віруючий у Переможця смерті Ісуса не загине, але буде мати життя вічне. Але по вірі, що виникає від слова Божого він знає, що тлінному належить одягнутися у нетлінне (1Кор.15.53), що тіло його стане подібним тілу слави Господа нашого Ісуса Христа.

Щасливі ми якщо маємо в собі живу і дійсну віру, але горе нам коли навпаки не зігріті ми її животворною силою. Будемо ж вірити і твердо надіятися, що милосердний Бог наш, Владика життя і смерті подасть нам спокійне закінчення життя.

І тоді кожний з нас, відходячи у вічність, подібно праведному Симеону, зможе урочисто заспівати: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром…».

свящ. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП.