СВЯТИТЕЛЬ ПАВЛО САМБІРСЬКИЙ, МИТРОПОЛИТ ТОБОЛЬСЬКИЙ

Пам’ять 4/17 листопада

Митрополит Павло, у миру Петро Конюшкевич, народився у 1705 році в місті Самборі на Галичині. За своїм соціальним походженням належав до шляхетного та заможного роду самбірських міщан.

З раннього дитинства Петро відзначався лагідною вдачею, був обдарованим хлопцем, дуже рано вивчив грамоту. Домашнє виховання тоді полягало виключно у вивченні букваря, часослова, псалтиря, нотного співу і письма, тобто тих наук, які були в початкових слов’яно-латинських школах.

Проте таке навчання давало обмежені знання. Батьки майбутнього святителя бачачи неабиякі таланти парубка, плекали надію виховати в майбутньому високоосвіченого державного мужа, а для цього його віддали навчатися в Київську академію.

Віддаючи перевагу простоті й скромності, Конюшкевич не виокремлювався серед своїх товаришів якимись особливими манерами чи дорогим вишуканим одягом, його окрасою стали великі успіхи у навчанні, та співчутливість до бідних і знедолених студентів, яких теж не бракувало в той час. За зразкове навчання, Петро після закінчення курсу був залишений при Академії викладачем.

З юних літ схильний до усамітнення і Богопізнання, Петро постійно відчував потяг до чернецтва, і в 1733 році прийняв постриг з іменем Павло в Києво-Печерській лаврі від архімандрита Романа (Копи).

Прийняття чернечих обітниць кардинально змінило життя Павла (Конюшкевича). Він порвав будь-які зв’язки з мирським і цілковито поринув у світ духовного подвигу і молитви, неухильно став на шлях до вищого духовного вдосконалення.

5 грудня 1734 року монах Павло був висвячений архієпископом Київським і Галицьким Рафаїлом (очевидно Заборовським) на ієродиякона, а 1 січня 1740 року – на ієромонаха.

У тому ж році ієромонах Павло супроводжував намісника Києво-Печерської лаври архімандрита Тимофія (Щербацького) до Петербурга, як розпорядник по економічній частині.

До Києва він не повернувся, і в 1741 року указом Священного синоду був призначений на провідну посаду проповідника при Московській слов’яно-греко-латинській академії, а від 25 червня 1743 року був призначений архімандритом Новгородського Юрієвого монастиря. Це призначення було як визнання активної діяльності майбутнього святителя на церковній ниві. Возведення на архімандрита відбулося 18 лютого 1744 р.

Близько п’ятнадцяти років архімандрит Павло керував Юрієвим монастирем Але Богу було угодно визначити йому більш відповідальне служіння Церкві. Виняткові адміністративні здібності, неабиякі розумові дані й всебічна вченість призвели до покликання отця Павла на митрополита Тобольської єпархії. 5 травня 1757 року він був висвячений в Петербурзі на єпископа з титулом митрополит Тобольський і Сибірський.

Прибувши до Тобольська, він негайно взявся за справи своєї величезної єпархії. Передовсім митрополит звернув увагу на освіту духовенства, яка була в занедбаному стані.

Навчання в Тобольській семінарії, що існувала вже 20 років, було поставлено вкрай погано: не було навіть головного предмета – богослов’я, який митрополит увів і безпосередньо контролював його викладання. Учителями також було викликано троє вчених ченців з Києва.

Храмів у єпархії було мало, та й ті переважно дерев’яні. Митрополит відкрив по селах декілька нових парафій, а в Тобольську і місцевих монастирях зведено близько двадцяти кам’яних храмів. Святитель відзначався суворістю до провин духовенства, наказував тих, хто провинився, використовуючи їх на чорних роботах. Ця риса характеру покривалася співчутливістю владики до нужденних, удів і сиріт. За владики Павла розгорнулася широка місіонерська діяльність, а в 1764 році в Іркутську були відкриті мощі проповідника Православ’я серед диких племен Сибіру, святителя Інокентія, який упокоївся у 1731 року і був канонізований в 1805 року Ця подія стала останньою радістю в житті митрополита Павла.

Для нього настав важкий час. Будучи противником секуляризації (відібрання до казни) монастирських володінь і архієрейських будинків, митрополит виклав свою думку у відвертій і різкій формі, за що потрапив у немилість імператриці. Щоб догодити царській особі, Священний синод викликав митрополита Павла до Москви, де його засудив до позбавлення сану і відіслав на спокій до Києво-Печерської лаври.

У Лаврі митрополит Павло оселився в келіях намісника, які були для того відповідно приготовані, і жив спокійно, оточений повагою, як безстрашний борець за права Церкви. Він проводив час у суворих чернечих подвигах і часто, незважаючи на свою хворобливість, служив – як у Лаврі, так і в інших храмах Києва.

Та лише трохи більше двох років довелося йому пожити в місці «своєї обітниці». 4 листопада 1770 року після тривалої хвороби святитель помер.

Після панахиди його тіло було покладене в склепі під Великою лаврською церквою і, вірогідно, ніколи не було поховано в землі (як і тіло святителя Феодосія Углицького, Чернігівського, чудотворця). З часом вже і ніхто не міг згадати, хто саме в цьому склепі лежить.

Лише у червні 1827 р. знаменитим ученим, митрополитом Київським Євгенієм (Болховітіновим) наприкінці 20-х років XIX ст. чудесним способом було віднайдено мощі святого.

Обставини склалися так, що принаймні два рази церква готувалася до канонізації великого святителя Української землі, але Богу було угодно, щоб сьогодні Українська Помісна Православна Церква довершила цей урочистий акт.

14 травня 1999 р. Українська Православна Церква Київського Патріархату канонізувала Павла Конюшкевича (1705-1770), митрополита Тобольського і Сибірського.

Зараз нетлінні мощі Святителя Павла знаходяться в печерах Києво-Печерської Свято-Успенської Лаври, до котрих може прикластися кожен, хто очікує від нього допомоги і заступництва.

Тропар святителя Павла Самбірського, митрополита Тобольського, глас 4

Першеверховних апостолів імена ти носити сподобився, / їхні подвиги у земному житті наслідував, / їхню нагороду в небесних оселях отримавши, / про земну Вітчизну свою не переставай молитися, / місту Самбору будь могутнім заступником, / Православ’я в землі Галицькій від єресей та розколів захисти, / Україну нашу непереможною силою твоїх молитов від усякого лиха збережи, / щоб ми з радісним серцем до тебе взивали: / Спасай нас молитвами твоїми, святителю Павле, отче наш!

Кондак святителя Павла Самбірського, митрополита Тобольського, глас 2

Як дорогоцінний скарб Галицької землі, / в надрах Київських захований, / всечесні твої мощі, святителю  Павле, знайшовши, / духовно ними збагачуємось і тілесне зцілюємось, / від серця до тебе  взиваючи: / Радуйся, святителю  Павле, міста похвало, Православної церкви пресвітлий світильниче!