СОБОР УСІХ ПРЕПОДОБНИХ І БОГОНОСНИХ ОТЦІВ, ЩО НА ГОРІ АФОНСЬКОЇ ПРОСІЯЛИ

Пам’ять у другу неділю після П’ятидесятниці

Свята Гора Афон – це живе диво, з глибини століть свідчить про високе призначення чернецтва, про святість Православ’я. Це єдине в світі своєрідна чернеча держава зі своїми звичаями і законами, які не від світу цього. Сюди забороняється навіть приїжджати особам жіночої статі. Дивна історія Святої Гори, її святині, перекази про її святих старців, майже надприродний спосіб життя її насельників. Афон завжди жив самотньо і мало був зайнятий зовнішнім, і тому історія його полягає не в зовнішніх подіях. Велика сила і таємниця Афона – в мовчанні, безмовності. Тут жили і живуть досі ангели земні і небесні мужі, що зосередили все життя своє, тобто серце, в розумній молитві, незбагненній для світу цього. За словами св. Симеона Нового Богослова, «швидкий шлях до набуття чесноти – мовчання, сліпота очей і глухота вух». Святі відлюдники, що ховалися тут від мирської суєти, не любили говорити про свої подвиги і через своє смирення уникали всякої популярності і, тим більше прославлення. Про багатьох з них ми нічого не знаємо. Афонський патерик починається з VIII століття, але першими стають відомими Афонські пустельники св. Петро (XI ст.), Трудився на самоті, і св. Афанасій (X ст.), Який влаштував на Афоні монастир, в якому незабаром з’явилося безліч ченців. Багато подвижників подібно Антонію, який став батьком чернецтва Київського Православ’я, осягнувши високого ступеня досконалості, ставали вчителями, святителями і навіть Патріархами.

Особливим шануванням оточені імена подвижників, повчання яких надруковано у «Добротолюбії». Це св. Феоліпта, митрополит Філадельфійський, прп. Григорій Синаїт, прп. Никифор самітник, свт. Григорій Палама, архієпископ Солунський, свт. Каліст, Патріарх Константинопольський. Також завдяки своїм книгам відомий і шанований прп. Никодим Святогорець; після своєї блаженної кончини прославлений Господом прп. Ніл мироточиві. Особливе місце в числі Афонських святих займають преподобні мученики і новомученики, що постраждалі в різний час від католиків і мусульман.

Тісні і плідні стосунки Православ’я Київської Русі з Афоном ми бачимо від часів Київського князя Володимира. Так в монастирі Есфігмен в кінці Х ст. був пострижений в ченці майбутній великий преподобний Антоній — засновник Києво-Печерського монастиря та родоначальник усього чернецтва Київського Православ’я . Його духовним наставником був ігумен Есфігменового монастиря Феоктист, відомий на той час церковний діяч. Печерський патерик свідчить, що Антоній на Афоні був двічі, де довгий час подвизався в чернецтві. У 1013 році преподобний Антоній, отримавши благословення ігумена Феоктиста, повернувся на батьківщину, оселившись у Києві. Преподобний Антоній впорядкував чернече життя за зразком, взятим з Афону, і впровадив ті ж правила у засновану ним Київську обитель.

В Києво-Печерському патерику ми знаходимо у розповіді про життя святого Аммона Затворника. «Преподобний Аммон, за благословенням ігумена, подорожував до Святої Афонської Гори, наслідуючи життя великих отців».

Перший монастир для ченців Київської Русі на Афоні був також заснований за часів князя Володимира та названий на честь Богородиці Ксилургу. Цією обителлю  ченці Київської Русі володіли до 1169 року. До того часу кількість руських монахів Афону так зросла, що вони звернулись через свого ігумена Лаврентія до Священного Кіноту Святої Гори з проханням надати їм один із Великих афонських монастирів.

Прохання руських ченців було задоволено і їм передали древню обитель святого Пантелеймона, відому потім під назвою «монастир руських», чи «кіновій Каллімахідів», чи просто «Русик» («Руський»). Також в їх володінні був залишений і монастир Ксилургу, але як приписний.

Другий монастир на Афоні, де жили українці, був Ставроникита (Микитин Хрест). Заснування цього монастиря припадає на 680 рік за часу царя Костянтина Погоната. Пізніше монастир спорожнів і був занедбаний, але відновлений у XVI ст. патріархом Єремією, який підтримував добрі стосунки з князем Костянтином Острозьким. Останній неодноразова надавав кошти монастирям Святої Гори і тому, на його прохання, до цього монастиря приймали українців.

У XVIII ст. знову було звернено особливу увагу на Афон, як на спокійне місце життя і подвигу. І на землях Пантократового монастиря постає чисто український Скит святого пророка Іллі або, так званий, Іллінський козачий чи запорізький. Цей скит заснований ієромонахом Паїсієм Величковським (1722—1794 рр.), уродженцем  Полтави. До Паїсія почали сходитися ченці, переважно українці, а й частково молдавани. На Афон потроху стали прибували емігранти, козаки з колишньої армії гетьмана Мазепи, бажаючи в молитві й чернечим подвигу дожити свій вік. Невдовзі Паїсій змушений був просити в Пантократового монастиря просторішого приміщення, — і йому віддали порожню келію св. пророка Іллі. Це було в 1746 році, і відтоді на Афоні постав Іллінський козачий український Скит. Тут великий старець Паїсій переклав з грецької «Добротолюбіє» та твори засновників християнської аскези.

У так званих «формулярах» багатьох афонських обителей, що подають відомості про кожного монастирського поселенця у XVI-XVII ст., є згадки про ченців, поряд з чиїми іменами та прізвищами стоїть і слово «козак». Такі ж самі написи ми знаходимо на черепах у поховальних кістницях монастирів.

Чернецтво – це Божа таємниця, життя потаємна в Богу, розумна праця. Це великий святий подвиг людської душі, людського духу, не кожному він під силу. Але хочеться вірити, що справжні молитовники і подвижники не зникнуть, що важка, але потрібна праця розумної молитви не зупиниться. Адже світ тримається молитвами істинних угодників Божих!

 

Тропар собору усіх преподобних і богоносних отців, що на горі Афонської просіяли, глас 1

Пустелі Афонської отці, / Ангели в плоті, / сповідники і всі преподобні, / святителі і мученики, всіх їх у співі вшануємо, / наслідуючи чеснотам їх, / заспіваємо їм так: / Слава Тому, що прославив вас, / слава Тому, що вінчав вас, / слава вам, бо ви в бідах заступники наші перед Тим, що показав вас.

Кондак собору усіх преподобних і богоносних отців, що на горі Афонської просіяли, глас 4

Небом зробили ви Гору цю / і показали на ній житіє ангельське, / і безліч ченців зібрали батьки. / Прийдіть вірні, прославимо їх усіх, / до них так звертаючись: / Від усяких бід і спокус нас позбавите, / собор преподобних і Афону похвала.

http://uaoc-ls.com/