Історія боротьби за помісність Українського Православ’я ще має багато білих плям. Деякі документи до сьогодні залишаються недоступними для дослідників. До недавно такою «білою плямою» залишалася і невдала спроба Президента Віктора Ющенко об’єднати всі православні юрисдикції України під омофором Вселенського Патріарха Варфоломія з подальшим наданням канонічної автокефалії.

Отже, коли негативна роль колишнього очільника УПЦ КП Філарета на конечному етапі процесу, а саме практична відмова об’єднуватися з УАПЦ, добре відома, то історія спроб залучення РПЦвУ та особисто митрополита Володимира Сабодана до недавно була саме «білою плямою». Адже жодних документальних свідчень не було. Тому, коли ми з Володимиром Волковським писали статтю «День хрещення Руси: правда та міфи», яка потім вийшла окремою брошурою, інформація про перемови митрополита Володимира Сабодана (і єпископату РПЦвУ) з Президентом Віктором Ющенко була відомо тільки з сторонніх осіб. Але все таємне колись робиться явним…

Нещодавно Високопреосвященний владико Олександр (Драбинко), митрополит Переяславський і Вишневський, виклав дуже цікавий історичний документ – стенограму однієї зустрічі Президента Віктора Ющенко з єпископатом та духовенством РПЦвУ, на якій був присутній і митрополит Володимир Сабодан.

Як бачим з цього документу, Віктор Ющенко був готовий йти на будь-які поступки РПЦвУ заради початку реального діалогу щодо об’єднання та отримання канонічної автокефалії. Але не дивлячись на таку конструктивну позицію, проросійський єпископат відкинув навіть саму можливість перемов з «неканонічними юрисдикціями» – УАПЦ та УПЦ КП.

Особлива цікава позиція митрополита Володимира, якого сьогодні дехто спробує представити «українським патріотом» та «послідовним прибічником автокефалії». Заміст того, щоб шукати платформу для діалогу, він запропонував Президенту… долучитися до святкування «п’ятнадцятирічного ювілею Харківського собору». Думаю, що хто і для чого організував цей «собор» не потребує додаткових тлумачень.

Таким чином, завдяки відкритості та щирості Високопреосвященного владики Олександра, ми вводимо в науковий обіг цей цікавий документ.

прот. Сергій Горбик, «Православний Духовний центр ап. Івана Богослова» м. Чернівці.

***

Зустріч Президента України Віктора Ющенка і єпископатом Української Православної Церкви (текстова версія)

Напередодні Нового року, 23 грудня (2007 р. – ред.), в Києво-Печерській Лаврі відбулася зустріч Президента України Віктора Ющенка с Предстоятелем Української Православної Церкви Блаженнішим Митрополитом Володимиром та єпископатом УПЦ. Зустріч в такому форматі відбулася вперше за часів незалежності України. Під час бесіди обговорювалося питання становлення в Україні єдиної Помісної Церкви, реституції церковного майна, впровадження курсу християнської етики тощо. Після зустрічі Митрополит Володимир зазначив, що ця подія була корисною, хоча ставлення Президента до питання помісності й не змінилося.

Нижче наводиться письмовий запис розмови із незначними скороченнями.

Віктор Ющенко, Президент України:

Шановні владики, я засвідчую вам своє глибоке розуміння того, що проблематика міжконфесійних відносин, проблематика становлення української держави для мене в багатьох позиціях є поняття тотожні і дуже близькі і взаємопов’язані.

Для віруючих та ієрархів питання зміцнення держави є великою печаллю і разом з тим викликом. На це запитання ми даємо відповідь – велику справу можна вирішувати великим гуртом, малим гуртом можна робити тільки малі справи.

Ми живемо одними і тими самими турботами, тільки в різних площинах. І не можна допустити ігнорування світським життям духовного, а в духовному житті ігнорування тих викликів, які постали історично. Не в тому сенсі, переборемо чи не переборемо. Безумовно, переборемо, питання стоїть – в якому поколінні і з ким? Дуже хотілося, щоб це відбулося при нас завдяки нашому унікальному часу і розумінню того, що ми повинні максимально співпрацювати.

Думаю, що побудова помісної Української Церкви – це та світла мета, про яку мріє кожна духовна особа і кожний віруючий. У цьому питанні багато спекуляцій і непорозумінь. Я хотів би викласти свою думку з цього приводу, бо для мене це дуже важлива частина роботи.

Є дві дороги розбудови Помісної Церкви. Перша – це дорога, в якій немає плану та відсутня послідовність. Ми можемо жити в стихії, як Бог на душу покладе. В мене немає сумніву, що ця дорога приведе нас до Помісної Церкви, але дорога буде дуже довгою, наповнена взаємними викликами, як для конфесій, так і для віруючих. В даному випадку я говорю як віруючий, а не як президент.

Друга модель – відчувати необхідність створення Помісної Церкви як наш духовний пріоритет і не соромитися про це говорити. Адже ця ідея направлена не проти когось, а для вирішення проблеми, як зібрати докупи українців, найбільш духовно відданих ідеї соборної України. На мій погляд, ця дорога найбільш правильна, хоча на її шляху є ряд викликів і небезпек. Вони починаються не з державної, а з духовної позиції.

Перший момент: як політику міжконфесійного взаємного ігнорування, взаємних нападів замінити на політику співіснування? Я не хочу аналізувати делікатні стосунки і моменти, що відносяться до так званої канонічності по цих питаннях. Я виходжу з іншої площини: є мільйони людей в одній Церкві, другій, третій – і це громадяни України, люди, які обрали свою дорогу. Я як президент шаную кожну дорогу, і не можу давати оцінки: вони так вчинили в своїй вірі чи не так. Як голова держави я повинен приймати людський вибір. Напевно, цей довгий, але омріяний шлях Помісної Церкви починається з політики співіснування. На рівні владик може бути надзвичайно багато ініціатив, які б забезпечили досягнення цієї маленької мети. Як домовиться, щоб не було хоча б півроку, хоча б рік самозахватів з буд-якої сторони. Це тільки допомогло б державі відчути дорогу діалогу, яка з маленької цеглинки може початися на довгі роки, і продемонструє нації, що ми можемо шукати діалог.

Другий момент: як від політики співіснування вийти на політику співпраці, і що може бути закладено у її підвалини? Я переконаний, щоб зробити цю політику змістовною, є багато можливостей. Держава буде союзником, вона ніколи не стане на позицію тієї чи іншої Церкви. Це не питання її ставлення до Церкви, це питання ставлення до віруючого. Ключове питанням є питання відсутності довіри, шляху, який би визнавався всіма сторонами стосовно об’єднання українського православ’я.

Я не кажу, що це легка дорога, але ми повинні говорити про неї відверто і чесно, бо це дорога національної ваги. І це питання не стосується лише жмені людей. Переконаний, що держава повинна дихати двома легенями: і світським, і духовним.

І коли ми говоримо про українську Помісну Церкву, йдеться про одну із ознак духовної незалежності України. Моїм завданням не є зараз формулювати низку правил, моментів порозуміння, або навіть певних умови для того, щоб ці розмови не почалися. На мій погляд, все це є коректним, якщо ми ставимо за мету те, що в першооснові ми повинні дійти до діалогу за круглим столом. В цьому питанні президент буде вашим першим партнером. В мене тільки одне прохання – для держави буде великою послугою, якщо духовенство запропонує цю карту, яка покаже, де місце держави, де місце світських органів, і у чому держава може допомогти. Я розумію, що це діалог віруючих і Церков, але не завадить, якщо і світська влада буде стороною, яка в цьому процесі не створюватиме штучні бар’єри, а формуватиме толерантну атмосферу для цього діалогу. В деякі моменти держава могла б виступати з тими ініціативами, з тими кроками, які виходять від вас, щоб донести їх до всієї держави.

Моє велике бажання, як Президента України (ми цьому присвячували Першу церковну раду), зрозуміти, як розпочати діалог, яка є формула цього діалогу, на якому рівні ми його можемо розпочати, як робити крок за кроком, що робить цілим частини цього змістовного діалогу, де повинна бути держава, Президент, щоб цей діалог підтримувати і оберігати, як формувати громадську думку підтримки такого процесу.

Я говорю так детально з однією метою, щоб ви зрозуміли правильно позицію президента. Бо коли я знайомився з матеріалами Синоду від 22 листопада, мені здавалося, що багато позицій президента є незрозумілі, не доведені, або не сприйняті. Я не є той президент, який не зацікавлений в усуненні розколу між українськими Церквами. Починаючи від всіх контактів від Вселенського Патріарха, зустрічаючись із лідерами Православних Церков в Україні, я з першого моменту ставлю за мету налагодити конструктивну співпрацю між державою і Церквою. А в заяві, яку було зроблено [на Синоді], на мій погляд, доводиться до віруючих той контекст, що у Президента немає бажання налагоджувати співпрацю із Церквою. Тому редакція тієї заяви нехай залишається на совісті людей, які формулювали її.

Ми повинні демонструвати повагу до всіх віруючих. Це один із принципів формування діалогу і толерантності відносин у суспільстві. Це є принцип, за яким будуються стосунки у кожній цивілізованій країні. Переконаний, що українське православ’я від такої позиції отримає підтримку і аплодисменти. Ми розуміємо, наскільки світ людського вибору є широким і різнобарвним.

Скажу ті слова, які вже говорив лідерам будь-якої Церкви: Українська держава максимально зацікавлена у передачі нерухомого і рухомого майна, яке належало Церкві та церковним інституціям. Переконаний, що найкраща доля, яка має бути дарована тим приміщенням, що будувалися як приміщення Церкви – це повернення їх назад господарю. І я буду першим прихильником того, щоб ці об’єкти передати Церкві. Що стосується процедур чи чіткості рішення подібного питання, то я б не заперечував, коли б при Церковній раді між Церквами і Президентом ми створили невелику оперативну групу. Вона б забезпечувала чітке супроводження рішення цих питань.

З однієї сторони, я бажаю робити все, щоб в нас відтворилася взаємна довіра до цього процесу, з іншої сторони – відчуття дотримання певних принципів домовленості. Не думаю, що для держави є великою честю тримати архіви у церковних приміщеннях. Ми можемо збудувати архів за рахунок державних коштів, не чіпаючи інтереси Української Православної Церкви. Сьогодні важливо дати тверде слово по тому чи іншому об’єкту, що він буде переданий Церкві.

Я підтримую ряд позицій, що висвітлені в заяві, в тому числі проголосити день пам’яті рівноапостольного князя Володимира державним святом.

Шановні владики, Ваше Блаженство, на завершення хотів би сказати, що я глибоко шаную наш діалог. Переконаний, що від його атмосфери, від його толерантності, від його взаємопорозуміння залежать не тільки процеси в духовному житті нашої країни, але і процеси державної розбудови. Тому я глибоко вдячний за можливість поспілкуватися з вами, і для мене буде великою честю відповісти на запитання, які стосуються державної позиції в тих чи інших питаннях, які вас цікавлять. Дякую за увагу.

Митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій:

Коли я так чую стурбованість про побудову Помісної Церкви в нашій державі, мені на згадку приходить Америка. В Америці немає жодного Патріарха, немає Помісної Церкви, і всі люди бажають отримати американське громадянство. У нас іде спекуляція цим поняттям. Деякі політики замість того, щоб займатися своєю справою розбудови економічної сфери життя, перекладають цей тягар на себе: у нас немає Помісної Церкви, і тому ми погано живемо, у нас немає єдності народу, якби була Помісна Церква, то в нас все було б гаразд. Думаю, що якщо ми не працюватимемо над економічною базою, у нас не поменшає негараздів. Гадаю, що справа політиків – займатися матеріальною сферою країни, а Церкви – займатися духовним вихованням народу.

Віктор Ющенко:

Дякую, владико, за вашу думку. В даному випадку можу окреслити свою позицію, як позицію віруючого. Вважаю, що я маю право на полеміку.

Теза перша: впевнений, що історія життя США ніколи не починалася з єдиної Помісної Церкви. В Україні – навпаки – вся наша історія це історія єдиної Помісної Церкви.

Теза друга: думаю, мало яка країна останньої формації нафарширована такою кількістю протиріч, як Україна. Гадаю, що Польща не ділиться на Східну і Західну, Білорусь не ділиться на Східну і Західну, Болгарія не ділиться на Східну і Західну, Росія від Хабаровська до Калінінграду не ділиться на Східну і Західну, хоча там мешкає 130 націй – і в федерації існує одна державна мова. Маю на увазі те, що Україна по історичній площині живе дуже в складному векторі. Нас порівнюють історично: то Західна Україна, а то Східна Україна. Тому що одна Україна була під однією імперією, друга Україна – під іншою. Нашому поколінню слід зрозуміти, що це не те, що нас різнить. Різноманітність – це факт, але це не є приводом бути різними. Тому, коли ми доходимо до сфери духовного життя, можна сказати:             воно могло б виступити тим унікальним тлом, яке

продемонструвало б суспільству вискоку толерантність по дуже багатьох позиціях. По багатьох питаннях в нас би виник прекрасний приклад того, як діяти, тому що духовенство – це авангард, якому багато дано, але і багато спитається.

І останнє – сьогодні 52% віруючих підтримують думку створення Помісної Церкви.

Митрополит Донецький і Маріупольський Іларіон:

Пане Президенте, ви сказали, що немає Східної і Західної Болгарії. Нажаль, в Україні є і Східна, і Західна Україна. Її розділили, напевно, більше політики, і на сьогоднішній день це питання стоїть досить гостро. Чи не варто зайнятися питанням Помісної Церкви трохи пізніше, а спочатку об’єднати Україну як єдину політичну державу? Можу сказати: якщо ми штурмуватимемо питання Помісної Церкви, ми ще більше розділимо Україну на Східну і Західну. Мені буде дуже прикро, бо я родом зі Львова, і вже 15 років мешкаю на Донбасі, тому знаю питання і Сходу, і Заходу. Ми хотіли б попросити вас попрацювати з політиками, а з помісною церквою не поспішати, дати визріти цьому питанню.

Віктор Ющенко:

Я є тим політиком, який переконаний, що порозуміння між політиками Сходу і Заходу є сьогодні ключовим. Коли зайшла мова про порозуміння між «Партією регіонів» і партією «Наша Україна», я залишаюся тим політиком, який вважає, що найунікальнішою політичною відповіддю на виклики єдності було формування політичної коаліції в парламенті між цими силами, що репрезентують Східну і Західну Україну. Переконаний, що такий проект відбудеться, але для мене як для президента дорога в цьому питанні виявилася сьогодні дещо важчою, ніж я сподівався.

Я повністю поділяю вашу позицію щодо питання Помісної Церкви. Воно дуже делікатне і з ним не треба поспішати, щоб не нашкодити справі. Це питання потребує від нас зважливих, свідомих, продуманих дій і логіки поведінки.

Митрополит Одесский и Измаильский Агафангел:

Уважаемый Виктор Андреевич, Блаженнейший Митрополит, хочу поблагодарить вас за добрые слова. Спасибо, что вы как президент, как отец нации переживаете за то, чтобы было единство в устремлениях нашего украинского народа в созидании духовных основ общества, государственного строительства Украины, как государства европейского типа. Блаженнейший говорил, что вопрос Поместной Церкви – толерантный вопрос. Церковь — это живой организм, который имеет свои каноны, правила святых апостолов, постановления святых отцов, Вселенских соборов. Эти каноны на протяжении двух тысяч лет никто не отменял, они действуют, и каждый верующий человек должен их придерживаться. Это наша Конституция, которую никто не вправе нарушать. Все мы молимся, чтобы Господь сподобил нас иметь Поместную Церковь. Думаю, что в настоящее время мы имеем Поместную Церковь, главой которой является признанный всеми восточными Патриархатами Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Владимир.

Сейчас много говорили о толерантности. Со стороны УПЦ мы все толерантны в том, что мы граждане Украины, мы желаем ей процветания, мы признаем вас как Президента, гаранта Конституции, с большим уважением относимся к вам, знаем, что вы человек верующий, что вы как никто более заботитесь о возрождении духовных основ в обществе, о том, чтобы наше государство стало единым, независимым, суверенным. В этом направлении УПЦ почти на каждом заседании Священного Синода обращается к вам, приветствуя все ваши начинания на государственном уровне.

С другой стороны, проблема объединения тех Церквей, о которых вы говорили – это очень сложная задача. Те люди, которые ушли от нас, сделали это сами, они должны сами и вернуться в ту Церковь, из которой ушли. Потому что называть себя Церковью они не вправе, по канонам апостольским они лишены такого права. Эти люди не имеют сана, потому что они сами себе его присвоили. Согласно канонам апостольским, они отлучены от Церкви. Их толерантность проявляется в том, что на протяжении многих лет независимости они забрали и уничтожили три епархии на западной Украине – Львовскую, Тернопольскую, Ивано-Франковскую, где были захвачены храмы УПЦ. Эти разбои продолжались до недавнего времени. УПЦ не совершила ни одного деяния, которое бы оскорбило чувство верующих другой конфессии или нарушило закон. Поэтому нужно учиться толерантности, миру и согласию.

Что касается объединения, то мы готовы к этому шагу. Об этом говорилось в последнем обращении к вам: есть каноны, определения Священного Синода, в которых выражались наши принципы присоединения, а не объединения.

Хуже того – у нас наводнение сект различных нетрадиционных религий, у нас регистрируют сатанистов – тех, кто потерял моральные чувства и чувство ответственности. У нас сорят, у нас крадут православие, хотя у нас тысячелетняя история духовности, красота литургической жизни, которую изучают не только богословы, но и светские учебные заведения. Поэтому следует обратить внимание и на ту сторону, когда люди приходят к нам и проповедуют иного Христа, как будто у нас дикая пустыня. Иногда тяжело переживать действия тех, кто были с нами, но не были нашими. Вопрос присоединения – вопрос очень тонкий, его нужно решать богословам и рассматривать на Вселенских соборах всего вселенского православия.

Архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій:

Шановний пане Президенте, щиро вдячний вам, що ви сьогодні зустрілися з єпископатом нашої Церкви. Як керуючий Рівненською єпархією, хотів би сказати, що проблеми Помісної Церкви для Рівненського регіону дуже актуальні. І духовенство, і віруючі хотіти б мати Помісну Церкву. Але коли дивишся на вчинки, що роблять представники інших конфесій, це бажання зникає. Наші церкви захоплюють майже до сьогоднішнього дня. Це робиться за сприяння місцевої влади. Я хотів би, щоб ви, як Президент, дали відповідну вказівку губернаторам на місцях, що якщо залишається хоч десять представників нашої конфесії, церкву повернути. А то починаються суди, які можуть тривати роками, а толку немає ніякого.

Наша Рівненська єпархія УПЦ являється самою потужною, в нас більше 500 парафій. Київський Патріархат і Автокефальна Церква мають значно менше парафій. При цьому з боку місцевої влади до нас немає толерантності. Нас ігнорують: духовенство чи мене як керівника єпархії не запрошують на жоден державний захід, в жодну школу, інститут, бо ми «москалі», «не національна церква». Вперше за 15 років мене запросили на урочисте засідання до Дня незалежності.

Хотів би попросити вашого сприяння. Перше – в 1992 році розпорядженням представника Президента було узаконене захоплення нашого кафедрального собору Київським Патріархатом. На сьогоднішній день представники останнього за допомогою місцевої влади практично за державний кошт (90-95%) побудували величний собор у Рівному. Ми просимо – поверніть нам.

Друге: наш колишній губернатор В.Червоній видав багато розпоряджень, що стосувалися переходу на почергове богослужіння, передачі церков та ін. Приїжджала комісія з Міністерства юстиції, яка розглянула це питання, внесла зауваження, сказала, що ці розпорядження зроблено із порушеннями чинного законодавства. Новий губернатор, Віктор Йосипович Матчук, так і не відмінив попередні розпорядження, незважаючи на висновки юридичної комісії Міністерства юстиції.

Третє: напевно, в жодній області, в жодній єпархії немає такого, як у Рівненській області – головою комітету у питаннях релігії є священник Київського Патріархату. Ми зверталися і до вас, пане Президенте, листом, і до губернатора – зняти його. До цього часу питання не вирішується.

Намісник Києво-Печерської Лаври архієпископ Вишгородський Павел:

Шановний Вікторе Андрійовичу, Ваше Блаженство, я дуже вдячний, що з 1994 року я мав можливість жити з вами як з братом, другом, але влада людей міняє. Сьогодні кожен говорить про свою єпархію.

А я, по-перше, хочу сказати, що в нашого Блаженнішого Митрополита Володимира до сьогоднішнього дня немає кафедрального собору. Протягом п’ятнадцяти років ніхто не виділив землі. В нас одне прохання – виділити землю для кафедрального собору.

По-друге, нам дуже приємно, Віктор Андрійович, із ваших уст чути, що ми українці. Тому що для партії «Наша Україна» ми – «москалі», «вороги народу», яких потрібно посадити у вагон і кудись завести.

По-третє, я хотів би до вас звернутися відносно Києво-Печерської Лаври, якій не повернуто жодного монастирського приміщення. Ми змушені звертатись з проханнями, щоб кожної суботи і неділі в усіх храмах верхньої території Митрополит Володимир міг звершувати богослужіння.

В мене одне питання: за якими канонами в нашій державі нагороджуються люди? Ви нагородили Філарета «За заслуги перед Батьківщиною» за те, що розламав Церкву, за те, що виступає скрізь проти свого віруючого народу?

Віктор Ющенко:

Я – Президент, і впевнений, що жодному президентові у всьому світі такого питання не задали б. Я Президент України, і коли я приймаю рішення в даному випадку, в мене на руках рішення, де перед цим поставлено п’ятнадцять віз Комітету по нагородженню. Комітет очолює ректор Києво-Могилянської академії, і там немає жодного політика, лише громадські авторитети.

Що стосується землі під кафедральний собор, то, владико, я перший раз про це чую. ї беру це питання під свою персональну відповідальність.

Архімандрит Олександр (Драбинко):

Землю під кафедральний собор планували виділити на бульварі Дружби Народів – невелику ділянку, яку свого часу хотіла пожертвувати Генеральна прокуратура на чолі з Г. Васильєвим, але там почалося будівництво. Скільки потім не зверталися з проханнями виділити ділянку, як тільки начебто узгоджували питання — швиденько ця земля забиралася, забудовувалася, або віддавалася тим особам, які до кафедрального собору ставляться негативно.

Віктор Ющенко:

В понеділок зустрічаєтеся з Л.Черновецьким, і до наступного засідання міської ради я внесу пропозицію щодо виділення земельної ділянки.

Архімандрит Олександр (Драбинко):

Пане Президенте, сьогодні існує ще одна проблема в єпархіях – викладання православної етики. Сьогодні немає владики Філіпа, який очолює Синодальний відділ у справах катехізації, місіонерства і духовного просвітництва, його заміщає отець Георгій Тарабан.

Віктор Ющенко:

Я контролюю питання по написанню програми «Християнської етики», яка складалася соціалістами. На сьогодні вона впроваджена на 30%. Багато є недосконалих положень відносно викладання цієї програми, існує конфлікт щодо того, хто повинен викладати програму в школі. Педагогічна позиція зводиться до того, що це не повинні бути духовники. Відверто вам скажу – я не поділяю її цілком.

Шановні владики, враховуючі, що це дуже актуальне питання, ми проведем у найближчі 3-4 тижня міжцерковну раду, я запрошу міністра освіти – і ми разом заслухаєм це питання.

Протоієрей Георгій Тарабан:

Шановні присутні, сьогодні вам роздали міжнародні матеріали і українські законодавчі акти, серед яких ми не знайдемо жодного, який би суперечив конституційному праву громадян виховувати своїх дітей відповідно до власної культурно-історичної і релігійної позиції. За цю ініціативу дозвольте вам подякувати. Але, з одного боку, виникає питання з того приводу, що на сьогоднішній день не існує такого документу, де було б визначено, як саме викладатиметься курс «Християнської етики».

З іншого – в державному реєстрі не існує спеціальності «викладач християнської етики». Тому невирішеність цих питань гальмує підходи, що повинні мати місце у культурно- історичному середовищі України: як готувати фахівців, яким саме він має бути. Сьогодні немало робиться з науково-методичного забезпечення курсу. Але дослідження ситуації по Україні, яке проводило Православне педагогічне товариство, свідчить про те, що 30% – це не дуже оптимістично. Переважна більшість шкіл повідомляє, що викладається звичайна етика, яка відома нам ще з давніх часів. Тому ми хотіли б перевірити ці цифри, щоб знати, яка є тенденція на сьогоднішній день, що допомогло б нам у нашій роботі.

Віктор Ющенко:

Ми проведемо наступну нараду, запросимо голів міських адміністрацій. Багато чого по цьому питанню можна зробити через голів місцевих та обласних адміністрацій, коли йдеться про місцеву систему освіту. Стосовно методик, то, звичайно, важливо, щоб Міністерство освіти доповіло про стан розробці відповідних програм.

Архієпископ Сумський і Охтирський Марк:

Ваше Блаженство, шановний пане Президенте, я не можу не скористатися цією можливістю, і запрошую Митрополита Володимира і вас, Вікторе Андрійовичу, на освячення церкви в с. Хоружівка наступного року.

Віктор Ющенко:

Шановні владики, якщо це питання сформульовано на правовому рівні, я готовий як Президент в черговому порядку внести законопроект на розгляд у Верховну Раду стосовно виділення безкоштовних земельних ділянок для УПЦ.

Єпископ Житомирський і Нової рад-Волинський Гурій:

Пане Президенте, в мене два запитання. Перше, цей рік з вашої доброї волі був оголошений роком духовною захисту дитини. Священний Синод підтримав цю ідею і доручив Синодальному відділу у справах молоді розробити низку програм, яка виконувалася б на місцях. Ми звернулися з листом до Міністерства у справах сім’ї та молоді з пропозицією проводити деякі заходи разом. Отримали толерантну відповідь: «У вас своя програма, а у нас – своя».

Друге питання – як керуючого Житомирською єпархією. Протягом п’ятнадцяти років ми піднімаємо питання про повернення Хрестовоздвиженського собору Українській Православній Церкви. Зараз у соборі знаходяться макети звірів, птахів, мурашок, метеликів, чого завгодно – там музей природи. Нам відповідають, що музей природи нікуди перевести, а собор вже валиться, стіні поругані сатанинськими надписами. Прошу прийнять лист хресного ходу з підписами тисячі парафіян.

Віктор Ющенко:

Я все зроблю.

Ігуменя Серафима (Шевчик):

Ми сьогодні почули вашу позицію, пане Президенте, і вона багато в чому збігається з позицією Предстоятеля УПЦ. Ви знаєте, що у вас багато спільного на особистісному рівні із Блаженнішим – ви один одного відчуваєте серцем. Це інтелігентність, це патріотизм, духовність. Пане Президенте, комісію, яку ви запропонували створити по питаннях, що нас розколюють, надзвичайно потрібна. І першим кроком, мабуть, необхідно було б запропонувати, аби ця комісія вивчила пропозиції Предстоятеля УПЦ: вони конструктивні і давно вже озвучені. Я вважаю, що це є толерантний і конструктивний шлях.

Віктор Ющенко:

Перше: я почув постановку по темі соціальної політики Церкви. Що треба зробити нам для того, щоб перед вами відкрилися ті можливості, які ви бажаєте взяти на себе, починаючи з інтернату, з лікарні, з гуманітарної допомоги і спеціальних соціальних проектів?

Друге: я дивлюся на релігійний світ. Я сприймаю його таким, яким він є: в розумінні, нерозумінні, у конфліктах, в чомусь складному і магічному, а часом – і низькому. Такі ми є. Ви знаєте, можливо, і нас з вами не треба було б, якби світ був іншим – досконалим, гармонічним. Наша задача – своїм існуванням показувати щось краще. Я переконаний, ми робимо праведне діло.

Архієпископ Сарненський і Поліський Анатолій:

Так співпало, що коли відбувалися вибори Президента, ми проводили зібрання духовенства. Дехто вирішив зробити спекуляції на нашому засіданні духовенства: кинули пачку листівок, і сказали, що я проводжу зібрання проти майбутнього Президента Ющенка. Голова місцевої адміністрації подав позови до суду проти нашої Церкви. Сьогодні нас не пускають на жодне зібрання в нашому регіоні: День незалежності, чи 20-річчя Чорнобильської трагедії. Ми пройшли чотири суди, і довели свою непричетність до спекуляцій.

В мене є пропозиція іншого плану. В м. Кузнєцовськ, де знаходиться АЕС, побудовано прекрасний будинок, який ми змушені виставляти на продаж, бо немає коштів добудувати його. Там необхідно тільки зробити оздоблювальні роботи та запустити інфраструктуру. Нам потрібна допомога влади.

Віктор Ющенко:

Я дам необхідне розпорядження, і попрошу керівника АЕС взяти на себе опіку доведення цього будинку до ладу.

Архієпископ Львівський і Галицький Августин:

Пан Президент говорив, що ми повинні від чогось відштовхуватися по базових питаннях, щоб окреслити шляхи подальшого співробітництва. Якщо, що УПЦ набуде статус юридичної особи, вона сама зможе вирішувати ті питання, що стоять сьогодні перед вами: відносини з іншими конфесіями, реституція майна

Віктор Ющенко:

Я хотів би сказати від душі. Дивлюся на зв’язок світської і духовної влади в Росії – хто їздив за благодатним вогнем, хто привіз його в Росію, як потім його розповсюдили по країні завидки беруть. А в нас щось не так. Хочеться зробити те, що збере нас до купи.

Я з розумінням відношусь до репліки, яку ви сказали відносно служіння. Якби я чув пропозиції зробити таким чи іншим чином, я б як Президент максимально зробив так, щоб ваша присутність була повною, усесторонньою на всіх заходах. Я готовий іти назустріч. Прохання одне – дайте ті пропозиції, до яких я повинен прислухатися, дайте ті речі, з якими я повинен рахуватися, коли відбуваються події такого типу.

І. Васюк, Перший заступник голови Секретаріату Президента:

Ваше Блаженство, шановний Президенте, високоповажні владики, ми дуже переживали за цю зустріч. Мені здається, що треба всім нам зафіксувати унікальний результат. На моє переконання, нам не треба повертатися в минуле, а слід дивитися у майбутнє. Президент кожного дня запитуватиме нас по цих непростих питаннях. Важливо, щоб у питанні помісності Церкви народ почув, що і Президент, і Синод мають спільне бачення як важливості цього питання, так і самого процесу. Хочу всім подякувати і висловити повагу присутнім.

Блаженніший Митрополит Володимир:

Шановний пане Президенте, дякуємо вам за цю можливість зустрітися і обмінятися думками. Ви нас повинні зрозуміти, що не всі проблеми можна вирішити на рівні Священного Синоду. За нами стоять мільйони віруючих людей, які налякані подіями, що трапилися в Україні п’ятнадцять років тому, коли була мрія про автокефалію. Тепер зникла мрія, замість неї існує страх про ще більший розкол. Так що ми повинні враховувати переживання людей за чистоту віри. Ми віримо, про це треба молитися нам всім, бо порозуміння не дається так швидко і потребує часу. А більше всього є надія на Бога, який є джерелом нашого життя, нашої єдності.

Дякуємо вам за терпіння, що вислухали ту маленьку частку проблем, які турбують нас, Церкву і народ. Сподіваюся, що такі зустрічі будуть корисні, не дивлячись на вашу зайнятість, хай Господь допомагає нести вам державного хреста. Ми будемо молитися, співчувати і співпрацювати з вами.

Пане президенте, ми готуємося до знакової церковної події – п’ятнадцятиріччя Харківського собору, що буде в травні місяці наступного року, запрошуємо і вас.