Олександр – український фермер з окупованих територій, 61 рік. Добрий і турботливий сім’янин, працьовита, чесна, проста і щира людина, віруючий православний християнин помирає в одній із лікарень під Вільнюсом.

За своє життя щоденною сумлінною працею в Україні він зумів придбати понад сотню гектарів землі, мав комбайни, трактори, обладнаний будинок. І тут приходять «освободители». Як землевласник і заможний фермер, він «занесений до списків», а це означає — підвал, катування, розправа. Сім’я змушена тікати, кидаючи все, що було нажите важкою працею землероба. Їхній дім займає  приїжджий офіцер ФСБ, який живе зараз з якимись шльондрами, дім сина «освободители» також конфіскують для своїх потреб. Трактори, техніку, насіння зайди без сорому крадуть і кудись продають, маючи собі добрий “навар”.

Господар і законний власник – не витримує всього цього, починає тяжко хворіти, сумує. У підсумку – онкологічний діагноз і поступове помирання. «Як пробачити?» — питає він мене ледь чутним голосом. Я кажу: – «Розповідай Богу про свою кривду. Він знайде управу».

Олександр наполегливо шукав православного священика, який не належав до церкви патріарха Кирила. Пояснює: «Я не можу прийняти своє останнє причастя від тієї церкви, яка благословила знищення справи мого життя».

Я дивлюся на цю ситуацію і думаю про деяких моїх колишніх церковних друзів і колег, які люблять повоювати проти Варфоломія, «українських розкольників», «націоналістів» тощо. Але правда життя зовсім інша і пишеться вона її не ідеологами, а такими, як Олександр.

Олександру зараз дуже важко… Хто вірує в Бога, помоліться, будь ласка, за нього! Хто ні, просто пошліть йому трохи свого тепла! Я дуже зворушений цією історією.

прот. Георгій Рой, Литовський екзархат Константинопольського Патріархату

Переклад українською – «Київське Православ’я»