Сьогодні перша річниця смерті архієпископа Артемія Гродненського, які був єдиним архієреєм Білоруського екзархату РПЦ, що Під час масових акцій протесту в Білорусі у серпні 2020 року, після «президентських виборів», виступив із низкою заяв, у яких засудив насильство та кровопролиття. Був репресований Московським патріархатом – відхилений від керування єпархією та висланий з м. Гродно. Але репресії не зломили Владику, у 2022 р. він твердо виступив на підтримку України, жорстко осудив російську агресію.. У пам’ять про незламного Слугу Христового, архієпископа Артемія Гродненського, ми публікуємо его проповідь, яка дуже актуальна в часі Великого Посту на наближення до світлого свята Воскресіння Христового.

Редакція

Людина за своєю природою богоподібна. Вона подібна до ікони на якій написаний образ Божий. Але цей образ може бути покритий брудом, сажею, пилом. І образ може бути не бачне, але якщо його відреставрувати, то образ засяє всіма фарбами та займе гідне місце у храмі.

І ось мета посту – це реставрація образу Божого в людині, відродження у ньому образу Божого. А відроджується образ Божий через покаяння. Першими словами Спасителя були слова покаяння. «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт.3:2). Бог просить нас змінитись, бути спроможними Його сприйняти, прийняти благодать Божу в своє серце. Він ніби каже нам: «Будьте здатними сприйняти світло, яке сяє у темряві».

Той світ, у якому ми зараз живемо, це не той світ, який Бог створив. Це та потворність на яку ми перетворилися втративши Бога. У світі панує зло, у світі панує ненависть, неправда, хвороба, розпад та смерть. А Господь створив мир і нас для радості та вічного життя. Але ми це втратили і в наше життя, у наше існування увійшов гріх, а гріх – хвороба. Тяжка хвороба, яка розділяє нас із Богом. Це зло, яке вселяється у наш духовний світ, у нашу свідомість, у нашу душу і наше тіло і робить нас нездатними сприймати Бога. Адже кожна людина, як каже апостол, є храмом живого Бога. І серце – це Божий престол. Але якщо серце вражене гріхами, хворобами, воно не пускає Бога, не пускає благодать у себе. Людина стає нездатною до віри, нездатною до богопізнання.

І єдина можливість повернути цю здатність – це покаяння. А покаяння означає «зміну». Змінити себе, змінити своє життя та почати жити по-іншому. Щоб покаятися, потрібно усвідомити, наскільки ти віддалений від Бога, наскільки ти дріб’язковий, низький і підлий. При цьому ти покликаний до найвищого богопізнання та богоподібності.

Ми з вами коли приходимо до лікаря, то говоримо про свої хвороби. Якщо ми не знаємо, чим ми хворі, не може описати свої нездужання, то ніякий лікар не зможе нам допомогти. Якщо ми приходимо і на запитання, чим ми хворіємо, відповідаємо: «усім», то як лікар допоможе нам?

Так і в духовному житті: якщо ти аналізуєш себе, то ти знаєш на які саме хвороби хворіє твоя душа. Знайти в собі гріх і протистояти йому – як хвора людина протистоїть захворювання. Як каже апостол: «Спротивитесь дияволові, то й утече він від вас» (Як. 4:7). Ми не повинні пливти за течією, а повинні протистояти всьому поганому і злому, що існує в цьому світі, але насамперед злу в самому собі. Ми повинні каятися у своїх гріхах, змінювати своє життя і починати жити зовсім по-іншому – жити чесно та праведно, жити по-християнськи. Християни були готові померти, піти на мучеництво, але ніколи не кривили душею, ніколи не підлаштовувалися під цей світ.

А сьогодні ми, християни останнього часу найбільше підлаштовуємося, думаємо про те, як би нам вижити, як би пристосуватися… Ми хочемо бути і свічкою, і кочергою, як кажуть у народі. Але справжнє християнство має на увазі відмову від сприйняття будь-якої форми зла, брехні чи неправди. Воно має на увазі хрест і готовність віддати себе, але не відступити від правди Божої.

Звичайно, таке життя вимагає подвигу, вимагає зміни людської сутності, зміни серця. Господь каже: Чисті серцем Бога побачать. Серце є центром духовного життя людини. Але на серце впливає наша свідомість, тому зміна розуму та серця – у Бозі це сенс пісного діяння.

Але як змінити розум? За допомогою молитви. Коли ми молимося, ми стаємо зовсім іншими людьми. Адже ви знаєте про це зі своєї практики. Починаєш молитися – буває важко, буває скрипить віз духовний, а буває відкривається серце і як свіжий вітер дме в душу і відчувається благодать Божа. І ось афонські старці казали, що у цьому світі є благодать. Потрібно тільки шукати її – «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам» (Мт. 7:7). Тільки не будьте байдужі, шукайте Бога і Господь сам явиться до вас.

Шукайте благодаті Божої, не втрачайте її в пустослів’ї, думайте про Бога, бережіть свій розум від ледарства. Не треба плавати у пристрастях, насичуватися порожніми видовищами. Будьте цілеспрямованими, зосередженими. І коли ви перебуватимете в цьому зосередженні та молитві, тоді буде можливість діяти у вас благодаті Божій. А чим більше благодать діє на людину, тим більше вона її перетворює.

І ось цього перетворення, сутнісної зміни, і хочеться побажати нам усім. Амінь!

архієпископ Артемій Гродненський (+22. 04. 2023)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»