З моменту надання Православній церкві України (ПЦУ) автокефалії від Вселенського патріарха на початку 2019 року вона конкурувала з РПЦвУ не лише за канонічність, але й за кількість парафій та вірних. Кожна претендує на те, щоб бути єдиною канонічною церквою в країні, а також найбільші, але численні переходи парафій з юрисдикції РПЦвУ до ПЦУ (і кілька навпаки), ситуація війни — і таким чином, заклопотаність влади та вірних більш нагальними проблемами робить майже неможливим отримання надійних даних. 13 вересня 2022 року голова Державної служби з питань етнополітики та свободи совісті Олена Богдан публічно охарактеризувала РПЦвУ як найбільшу релігійну «мережу» в країні. Кілька днів потому керівництво СБУ по місту та Київському району стверджує, що переходи вірних з РПЦвУ до ПЦУ становлять загрозу національній безпеці (оскільки парафіяльні збори тих, хто готує переведення, можуть призвести до відкритих конфлікти, оскільки «переходи можуть розпалювати міжконфесійну ворожнечу»).  Синод ПЦУ 18 жовтня відреагував заявою про те, що державна влада перешкоджає переходу парафій РПЦвУ, «яка має лише 4% підтримки населення».

Але питання про те, яка церква більша, залишається відкритим. Є два способи підрахунку: за кількістю парафій або за кількістю вірних. Щодо парафій українська влада має дуже ґрунтовну статистику. Кожна релігійна організація, яка хоче легально існувати в Україні, має зареєструватися у вищезгаданій Держслужбі та регулярно надавати дані про кількість парафій, священнослужителів, навчальних закладів тощо. Цю статистику ми маємо за багато років, що дає змогу бачити динаміку зростання (або занепад) релігійних громад. Для тлумачення цих цифр важливі кілька моментів:

1. До кількості парафій входять «діючі» та «недіючі». У роки напруги між православними громадами деякі заснували парафії, щоб бути присутніми в певному регіоні, але деякі з таких парафії фактично ніколи не діяли.

2. Категорія «парафія» нічого не говорить про її розмір. Це може бути великий собор у місті, де в неділю відбувається кілька служб із сотнями учасників у кожній, або маленька сільська церква, куди в середньому в неділю приходить 15 віруючих. Кожна рахується як одна парафія.

3. Після створення ПЦУ на початку 2019 року кілька сотень парафій РЦвУ перейшли до цієї церкви. На кінець вересня 2022 року таких випадків було 1151. РПЦвУ відмовляється визнати більшість цих переказів і оскаржує їх у судах. У багатьох випадках здається, що парафії не змінилися, а розділилися: частина переходить до ПЦУ, а інша залишається в РПЦвУ. Бо парафія переходить до ПЦУ, але РПЦвУ створює нову парафію в тому ж місті чи селі. Тобто обидві церкви зростають (за кількістю парафій).

4. Статистика відображає стан на 1 січня кожного року. Після початку війни ситуація в багатьох місцях змінилася. Належна реєстрація переходів часто неможлива, ніхто не може дати достовірних даних про ситуацію на окупованих територіях і в зонах бойових дій. Деякі відомості свідчать про те, що російська влада не допускає жодну іншу церкву, окрім РПЦвУ (і навіть безпосередньо РПЦ МП), на підконтрольні їй території.

Отже, давайте спробуємо поглянути на останню статистику (1 січня 2021 року). РПЦвУ мела 12 406 парафій, з них 239 недіючих і 89 незареєстрованих. ПЦУ мала 7188 парафій, з них 457 недіючих і 328 незареєстрованих. В Україні є ще сім православних юрисдикцій, але жодна з них не має більше 79 парафій, тому вони не є статистично значущими.

Ці цифри показують, що якщо дивитися на кількість парафій, то РПЦвУ значно більша. Аде є величезні регіональні відмінності. У деяких районах (областях) одна церква може бути вдесятеро більша за іншу (і навпаки).

У цьому контексті цікавою є також кількість священнослужителів. Обидві Церкви мають набагато менше духовенства, ніж парафій (РПЦвУ 10.510 на 12.406 парафій; ПЦУ 4.572 на 7.188 парафій). Тут надзвичайно важливі регіональні відмінності. ПЦУ має лише один із 25 округів, де священнослужителів більше, ніж парафій, РПЦвУ – у кожному десятому. Два крайніх приклади: у Черкаської області РПЦвУ має лише 255 служителів на 569 парафій. У Вінницької області ПЦУ налічує 129 священнослужителів на 422 парафії.

Тепер кількість віруючих. Немає офіційної статистики, чи то церковної, чи то державної. Соціологи намагалися встановити дані за допомогою опитувань. Найвідоміший інститут громадської думки в Україні – Центр Разумкова протягом багатьох років проводив опитування та опублікував результати. Однак тут теж потрібно мати на увазі деякі речі:

1. Багато православних українців (близько 36%), коли їх запитують про конкретну церкву, до якої вони належать, визначають себе як «просто православні». Вони не хочуть ідентифікувати себе з однією з церковних організацій, але хочуть підкреслити, що вони православні.

2. Самі дослідники визнають, що часто респонденти не знають назви своєї церкви. Коли одну групу людей запитують про приналежність до Церкви, а після кількох інших запитань знову з’являється питання про приналежність до церкви, але з переліком церков в іншому порядку, ви отримуєте суттєво інші результати. Люди, очевидно, бачать першу церкву в списку, яка, здається, підходить, і визначають її. Факт такої схожості назв церков також сприяє цьому явищу.

3. В опитуваннях частково використовуються правильні назви церков, а частково неофіційні назви. В анкетах РПЦвУ називається «Українська православна церква – Московський патріархат». Це не її назва, і ніколи їй не була. У ситуації, коли Росія напала на Україну, а Московський Патріарх захищає цей напад, важко уявити, щоб люди, які належать до РПЦвУ, визнали це. Крім того, до назви Церкви часто додають імена глав церков. Митрополит Епіфаній (ПЦУ) набагато більше присутній у публічному просторі, ЗМІ тощо, ніж його колега з РПЦвУ митрополит Онуфрій; це також збільшує ймовірність того, що люди позначатимуть «свою» юрисдикцію через ім’я Епіфанія.

Перед війною в деяких місцях проводили польове дослідження, просто підраховуючи відвідувачів церкви. Результат був дуже втішним. Незважаючи на високий рівень благочестя та відвідування церкви, який соціологи виявляли протягом багатьох років, набагато менше людей насправді з’являлося на службах. У багатьох місцях, якби всі, хто заявив, що збирався прийти, це зробили, існуючі церковні будівлі навіть не могли б вмістити вірних. Було б цікаво проводити більше і краще скоординованих досліджень, але це неможливо в умовах війни. Проте дослідження показують, що вірні РПЦвУ більше прив’язані до своїх парафій, активніші в них і частіше відвідують богослужіння, ніж вірні ПЦУ.

Ці дані дають підстави зробити висновок, що ми не можемо зробити жодного достовірного твердження про кількість вірних.  Цифра 4%, яку цитує ПЦУ, не є надійною. З урахуванням обмежень, зазначених вище, РПЦвУ більша за парафіями. Навіть якщо війна змусила сотні парафій перейти до ПЦУ, різниця все одно велика. Однак у плані суспільної підтримки та ідентифікації з однією з Церков ПЦУ виглядає сильнішою.

Але варто запитати, чи справа в цифрах. Вирішення українського церковного питання не буде досягнуто маргіналізацією однієї з двох церков чи стимулюванням переходів. Для подолання ситуації необхідно знайти нові форми співіснування, навіть співпраці. Однак такий результат виглядає малоймовірним. Натомість обидві Церкви змагаються одна з одною, але сьогодні ніхто не може перемогти.

Томас Бремер (Thomas Bremer), професор екуменічної теології та студій Східних Церков у Мюнстерському університеті (Німеччина)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»