Православ’я – це безцінний дар, даний Богом людині. Православна віра є тією самою небесною істиною, яку Син Божий приніс на землю. «Я на те народився, – каже Він у Євангелії, – і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду». Отже, Христос прийшов у світ, щоб відкрити нам істину – істинне вчення про Бога, про світ, про людину, про Царство Боже і про спасіння.

Цю істину найближчі учні Господа, Його апостоли, за словами святого Іринея Ліонського, поклали в Церкву, як у скарбницю, де вона зберігається і звідки кожен може черпати її на спасіння. Тому і називає апостол Павло Церкву «стовпом і утвердженням істини», бо істина Христова зберігається тільки в Церкві і буде зберігатися там до кінця віку.

В Євангелії Господь говорить: «Збудую Церкву Мою, і сили пекла не переможуть її». І якщо ми подивимося на історію Церкви Христової, ми побачимо, що так воно і було: від самої колиски Церкви і до нашого часу диявол веде проти неї безперервну війну, застосовуючи найвитонченіші тактики, найрізноманітніші види зброї.

У перші три століття християнської історії диявол намагався знищити Церкву фізично – просто стерти її з лиця землі. Коли ж це не вдалося, ворог кардинально змінив тактику: якщо раніше він воював зовні, то тепер почав війну внутрішню, сіючи в Церкві єресі і лжевчення. Так в історії Церкви почалася нова епоха – епоха Вселенських соборів і боротьби з єресями.

Що таке єресь? Єресь – це спотворення богоодкровенного вчення – про Бога, про світ, про людину, – яку приніс на землю Христос. Часто таке спотворення було тонким, майже непомітним, і це не дивно, адже диявол – великий майстер витончених підробок і обманів. Його діяльність можна порівняти з роботою фальшивомонетника, який виготовляє підроблені купюри. Якщо людина не помітить підробки і почне ці купюри збирати на щось важливе, наприклад, на покупку будинку, то, коли прийде час укладання угоди, вона не зможе нічого придбати і збанкрутує, бо при покупці підробка неодмінно виявиться.

Подібне може статися і в християнському житті: людина довгий час збирає духовний капітал, але перед лицем смерті раптом виявляється, що капітал цей – фальшивий. Саме так працює диявольський механізм єресі, і на цьому принципі заснована зброя ворога роду людського.

Сьогодні ми святкуємо пам’ять отців Першого Вселенського собору. Цей Собор – велика віха в історії Церкви. Він був скликаний імператором Костянтином Великим у 325 році, в місті Нікея, розташованому недалеко від східної столиці Римської імперії – Нікомідії. Зараз – це територія Туреччини, і на місці, де була Нікея, знаходиться маленьке містечко Ізнік.

Собор був скликаний Костянтином через смертельну небезпеку, що загрожувала Церкві від єресі. Родоначальником і розповсюджувачем цієї єресі був Арій, священик одного з храмів Олександрії. Красномовний, богословськи освічений, він провадив строге життя і користувався в Церкві великим авторитетом. Арій вважався одним із кандидатів на Олександрійську кафедру і одного разу навіть мало не став архієпископом Олександрійським.

Суть єресі Арія зводилася до наступного: він навчав, що Син Божий – Предвічне Слово Боже, – став людиною Ісусом Христом, що не був істинним Богом, рівним Отцю, як це сповідує Православна Церква, але був вищим творінням Бога Отця. Арій вчив, що Отець, перед тим як створити всесвіт, сотворив Своє слово, Свого Сина, створив для того, щоб він був посередником між Богом і світом. Отже, Син Божий, за вченням Арія, – це хоча і вище, але все-таки творіння, яке нічим принципово не відрізняється від інших ангелів і архангелів.

Таке вчення Арія руйнувало християнство, знищувало його в корені, в найглибшій основі. Богослови кажуть, що аріанство опускало його на рівень звичайного монотеїзму, якими є, наприклад, іслам чи юдаїзм. Але християнство є релігією чуда з чудес і таємниці з таємниць. Бог, Творець всесвіту, став людиною – що може бути більш значимого, великого і незбагненного? Адже диво Боговтілення означає повний переворот у світі, переворот в історії, переворот у всьому всесвіті. І звичайно, такого ж перевороту християнство вимагає від кожної людини – воно вимагає досконалої зміни його життя, перетворення його самого. Якщо Бог став людиною, то і людина повинна стати Богом, говорили святі отці. І для цього їй потрібно принципово змінити себе і своє життя. Тобто християнство вимагає від людини подвигу – подвигу любові у відповідь на нескінченну любов Того, Хто прийшов до неї – не Ангела, не Архангела, але Самого Господа Бога.

Звичайно, це Євангельське вчення нам, грішним людям, часто здається надмірно вимогливим, неспокійним і непосильним. У всі часи більшість із нас занадто високо цінували і цінують своє зручне і безтурботне життя. Може, саме в цьому і полягає головна хитрість, головний гачок диявола, захований в арійській єресі, – він знав, що у Арія знайдеться багато послідовників тому, що його вчення скасовує бунтівливість християнства, скасовує його нескінченну вимогливість до людини і робить його зручною і приємною релігією – особливо для багатих і сильних світу. Адже якщо Бог не став людиною, то і людині не потрібно (і навіть неможливо) ставати Богом, не потрібно наслідувати Бога в Його чеснотах, а можна залишатися звичайним грішником і жити природним земним життям, що, звичайно, набагато спокійніше і простіше.

Ймовірно, саме з цієї причини у Арія знайшлося дуже багато послідовників, особливо серед людей багатих і можновладців. Його підтримував навіть столичний єпископ Євсевій Нікомідійський, який мав великі зв’язки при дворі Костянтина, а також багато інших впливових ієрархів та чиновників. У Церкві Христовій почалася велика смута. Вона наростала і, нарешті, набула таких масштабів, що під загрозою опинилося саме існування Церкви. Щоб покласти цьому край, імператор Костянтин вирішив скликати Вселенський Собор, у якому взяли участь більше 300 єпископів з усіх областей імперії.

Серед учасників Собору були великі стовпи Православ’я, такі, як святителі Миколай Мирлікійський, Спиридон Триміфунтський, Яків Нізібійський, Осія Кордубський, Євстафій Антіохійський, Афанасій Великий, тоді ще диякон, і багато інших. Чимало було на Соборі і сповідників віри, які постраждали від недавніх страшних гонінь Діоклетіана, – деякі з них прийшли туди з виколотими очима, інші – зі спаленими руками, ногами чи іншими покаліченими частинами тіла. Коли ці великі люди входили у зал засідань, імператор Костянтин зустрічав їх із незвичайною повагою, цілуючи як святиню їх виколоті за сповідування Христа очі, спалені і понівечені частини тіла. Одним словом, – це було небачене і нечуване досі, дивне й велике зібрання.

Собор проходив у літні місяці 325 року, його засідання часто були непростими і бурхливими. Аріани не хотіли відступатися від єресі, і на Соборі відбувалася безперервна запекла боротьба. Милістю Божою і молитвами присутніх тут великих святих, Православ’я перемогло, а єресь була засуджена. Собор затвердив православний Символ віри – той самий, який ми співаємо за кожною Літургією. Діяння і постанови Собору імператор наказав оголосити на всій підвладній йому території, і було тоді воістину велике торжество Православ’я, і велика радість рознеслася до найвіддаленіших куточків величезної Римської імперії…

Не потрібно думати, що догмати віри не грають великої ролі в справі нашого спасіння. Кажуть: «Ну яка для простої людини різниця, чи виходить Дух Святий тільки від Отця, як вчать православні, або від Отця і Сина, як кажуть католики і протестанти? Головне – вірити в Бога, молитися, робити добро, ходити в храм – і цього достатньо». Але ті, хто так говорить, глибоко помиляються. Неможливо людині врятуватися без істинної віри, без правдивих її догматів. Неможливо це тому, що рятує нас Дух Святий, Який є «Дух Істини», – і Він не живе там, де є брехня в догматах віри.

Уявіть собі новенький справний автомобіль, в який людина сідає і їде, куди їй потрібно. А тепер уявіть, що хтось за відсутності господаря поміняв місцями проводи акумулятора – «плюс» підключив до «мінуса», а «мінус» до «плюса. Приходить господар, сідає в автомобіль, але, на жаль, він вже не заводиться і не може почати рух. Здавалося б: той же самий справний автомобіль, повний бак бензину – ну подумаєш, що поміняли місцями проводи, адже це така дрібниця. Однак автомобіль не зрушить з місця до тих пір, поки дроти не під’єднають, як годиться. Чому ж він не їде? Та тому, що в конструкцію автомобіля внесена помилка – в цьому вся причина.

Подібне трапляється і з тією Церквою, – механізм спасіння перестає працювати. Тому і боролися святі отці навіть до смерті за справжні православні догмати – адже без них ні порятунок, ні наближення до Бога неможливе. Тому і диявол намагався з великим завзяттям насадити єресі, бо він знав, що без істинної віри людина йде до своєї загибелі. А інакше, якби від догматів ніяк не залежало спасіння, хіба став би він витрачати на це стільки сил?

Не потрібно також думати, що єресі і лжевчення є справою давно минулих століть, і до нас вони не мають відношення. Єресі живі і в наш час, їх розповсюджувачами сьогодні є, наприклад, секти, чиє віровчення часто складається з отруйної суміші тих найдавніших єресей, що були піддані анафемі на Вселенських Соборах. Наприклад, аріанство, про яке ми сьогодні говорили, є складовою частиною віровчення всім відомої і надзвичайно активної секти так званих «Свідків Єгови», які, подібно до Арія, стверджують, що не Бог став людиною Ісусом Христом, а деяке вище творіння, яке не має рівної гідності з Богом Отцем. Це, вочевидь, є тим самим древнім аріанством, тією страшною і проклятою єрессю, від якої потрібно бігти, як від вогню, бігти іноді не тільки в переносному, а й у буквальному, прямому сенсі. У житії преподобного Антонія Великого описаний випадок, як одного разу до нього прийшли аріани, щоб сперечатися про віру, але він не захотів навіть слухати їх суперечку, а побіг від них геть, сказавши, що слова їх – як отруйні змії.

І справді, єресі – це отруйні змії, від укусу яких людина може померти для вічного життя і стати, таким чином, здобиччю загибелі і пекла. Знаючи це, браття і сестри, всіма силами бережімо справжню православну віру, тримаймося рятівних її догматів, переданих нам від великих, святих і богоносних отців, які часто без вагання жертвували життям заради істини Христової. Ходімо тим шляхом, яким ішли вони. Тоді й ми станемо вмістилищем благодаті й істини, тоді і ми увійдемо туди, куди увійшли вони, – в небесні обителі світла, в Царство Христове.

+ Іоасаф (Василиків),

митрополит Івано-Франківський і Галицький (ПЦУ)