«У час благоприємний Я почув Тебе, й у день спасіння допоміг Тобі» (Іс.49:8), сказав Бог через Ісаю. Тому добре буде сьогодні звернути увагу  до вашої любові слова апостольські: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння: відкиньмо діла темряви i зодягнемось у зброю світла. Як удень, будемо поводитися благопристойно»(2 Кор.6:2; Рим.13:12-13), – бо наближається пам’ять спасительних Страстей Христових, наближається і нова, і велика і духовна Пасха, пальма (переможна нагорода) за безпристрасність, початок майбутнього століття. Це сповістив Лазар, що встав та вийшов з пекла; за єдиним велінням та слову Божому, що має владу над життям і смертю, чотириденного повстав із мертвих. І, за натхненням Божественного Духа, діти і незлобивий народ передоспівують Того, Хто від смерті, зводить душі з пекла, дарує вічне життя душі і тіла. І якщо хто бажає життя і хоче бачити добрі дні, «Хто з людей бажає жити і бачити дні благі – стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від всього злого і роби добро» (Пс.33:13-15).

Злом же є обжерливість, пияцтво і розбещеність; зло – це грошолюбство, жадібність і несправедливість; зло – це марнославство, зухвалість і гординя. Нехай же ухилиться кожен від таких нечестивостей і учинить благо. А що є благо? – Це – стриманість, піст, цнотливість і праведність, милосердя і великодушність, любов і смиренність, лише при наявності яких ми зможемо гідно співслужити у жертву принесеному за нас Агнцеві Божому і тим прийняти заставу безсмертя, який так збережемо з твердою надією на обіцяне нам на небі спадщина . Але, можливо, ти скажеш, що добро важко здійснювати і що чесноти більш тяжкі, ніж злі справи. – Я не дивлюся так: бо більше неприємностей терпить від самого себе п’яниця, ніж стриманий, і розпусник, ніж цнотливий; бажає багатства, ніж живе тим, що є; і хто хоче придбати собі славу, ніж той, хто проводить час у невідомості. Але так як, через нашу любов до насолод, чесноти здаються нам більш важкими, ніж злі справи, то будемо утримувати самих себе: «Царство небесне здобувається силою, – говорить Господь, – і ті, хто вживає зусилля, отримує його» (Мт.11:12).

Отже, щоб усунути від своєї душі погані похоті і замість них ввести порядок чеснот, всім нам – і знатним і простим, і князям і підвладним, і багатим і бідним – необхідні розсудливість і тверезість. І хлібороб і шкіряник, і будівельник, і кравець, і ткач, і взагалі всі ті, хто своїми стараннями і трудами рук своїх добувають собі на життя, воістину – блаженні, якщо тільки відкинуть від душі своєї похоті багатства, слави і насолоди, бо вони – вбогі духом, яких є Царство Небесне, чому про них і сказав Господь: «Блаженні вбогі духом» (Мт. 5:3). Вбогі духом – це ті, які скромно, без зарозумілості і не шукаючи насолод для душі або розуму переносять злидні або через мужність волі, або в благородному настрої, хоча і нежадаючі терплять бідність. Багаті ж і насолоджуються, і тішать себе тимчасовою славою, і всі ті, хто сприймає в свою душу побажання подібних речей, знаходяться поблизу більш страшних пристрастей і впадають у великі, більш численні і огидні пастки диявола. Бо пристрасть збагачуватися не залишає збагатився, але вона ще гірше зростає, вимагає ще більшого, ніж раніше. Такі ж – і похітливий, і жадібний, і розпусний, і непоміркований – ще гіршими стають їх злі бажання, а не відкидаються ними. Знаходяться ж при владі і у славі до того ж мають силу для здійснення ще більшої неправди та і беззаконня.

Тому важко спасатися тому, хто перебуває при владі і багатому ввійти в Царство Небесне. «Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?» – говорить Господь (Ін.5:44). Але хай не тривожиться той, хто багатий і знатний або хто є князем, бо він може, якщо захоче, шукати славу від Бога, і утримавши себе і поклавши край праці поганого, може робити великі добрі справи і викорінити великі злочини не тільки з самого себе , а й з багатьох інших, хто сам не бажає зробити це. Він може чинити по правді і цнотливо не тільки сам, але і може утримувати багатьма способами також того, хто хоче жити розпусне і неправедно; може не тільки себе зробити покірним Євангелію Христову і його словами, але також і зухвалих підкорити Христової Церкви і керуючим нею для Христа, діючи не тільки силою і владою, яку прийняв від Бога, але – і своїм власним прикладом у всіх добрих справах – для менших його, бо підвладний наслідує владиці.

Усім потрібні старання, зусилля і уважність, але не всім в рівній мірі, бо для тих, хто при владі у славі, багатстві, і хто старанно прилягає до наук та володіння мудрістю, зусилля і старання потрібні в більшій мірі, якщо бажають спастися, бо стали вони як би більш неприборканими.

З Євангелія Христового, що читали вчора і сьогодні, це стає очевидним. Бо, коли відбулося чудо над Лазарем і коли Христос зовсім ясно явив, що Він є Бог, то народ переконався і увірував, а деякі князі, тобто книжники та фарисеї, настільки були далекі від віри, що нерозважливо задумували проти Нього зле і, по безумству, бажали віддати на смерть Того, Хто і через те, що сказав, і через те, що створив, явив себе Володарем життя і смерті. Бо хіба не всякий сказав би, що вони легко могли б зрозуміти, що Він рівний Отцю: коли Христос звів очі до неба й промовив: «Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене». Бо Він Сам пояснює тоді ж: «Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене» (Ін.11:41-42). Для того, щоб вони знали, що Він дорівнюється Богу, є від Отця і ні в чому не противиться Йому, але по волі Отця творить чудеса, Він звів Свої очі до Отця перед усіма і звернувся з цими словами до Нього, щоб вони зрозуміли, що Він, Хто говорить на землі, дорівнюється Найвищому Отцю, що на небі. Бо нарада передувала, як початку творіння, що має прийти у буття людини, так і нині – відтворення людини в особі Лазаря. Але там, маючи намір створити людину, Отець сказав Синові: «Створімо людину» (Бут.1:26), і Син послухав Отця, і таким чином людина прийшла у життя. Тут же, нині, коли говорив Син, послухав Отця, і таким чином Лазар ожив. Чи бачите ви тут рівну честь і рівну раду? Образ молитви був заради присутнього народу, але її слова були словами не моління, але влада і самодержавства: «Лазар, вийди геть» (11:43), – і негайно чотириденний мрець постав перед Ним живим, так що чи не були єдиним: веління Живе і молитва Животворящого? Він вигукнув голосом гучним, і це було заради майбутніх, бо він міг не тільки помірним голосом і однієї тільки волею воскресити його, але і тоді, коли був далеко і коли лежав камінь на гробі. Але Він прийшов до гробу і сказав присутнім, і ті забрали камінь і відчули сморід (розкладання), і Він покликав сильним голосом і закликав його, і тоді-то той воскрес; все це для того, щоб через свої очі, бо, стоячи біля труні, вони бачили, і через власне нюх, бо вони нюхали сморід мерця, бо він був чотириденним, і через власне дотик, бо вони власними руками доторкалися спочатку до каменя, віднімаючи його від труни, потім до плащаниці і до пелен на голові, розв’язуючи їх, і через власне слухання голосу Господнього, який досяг до слуху всіх, – вони все пізнали і увірували, що Він – Той, Хто «називає неіснуюче як існуюче» (Рим. 4:17), Хто носить все словом сили Своєї і Хто все на початку одним словом з неіснуючого перетворив в існуюче.

Таким чином, внаслідок всього, що сталося, простий народ увірував в Нього так, що не тільки набув віру в мовчанні, але став і проповідувати і справою і словом Його Божество. Бо після воскресіння чотириденного Лазаря, Господь, знайшовши осля, заздалегідь приготованого Учнями, як каже Євангеліст Матфей (Мт.21:2-3), і сівши на нього, увійшов в Єрусалим, згідно з пророцтвом Захарії: «Радій від радості, дочко Сіону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної» (Зах.9:9). Пророк цими словами каже, що цей Цар, якого пророкували, і є єдиним істинним царем Сіону. Бо Цар твій, говорить він, не є страшним для тих, що споглядають і не є якімось жорстоким і таким, що здійснює зло, приводячи за собою щитоносців і мечників, або безліч піших воїнів і вершників, що живе жадібністю та вимагає податей і податків, рабства і служіння, які і низькі і шкідливі, але знак Його – смиренність, бідність і скромність, бо Він входить, сидячи на ослі, що не ведучи за собою ніякої людської натовпу. Тому, Він – Єдиний праведний Цар, який рятує в праведності; і Він – лагідний, має навмисну лагідність, як Сам Господь говорить про Себе: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем» (Мт.11:29).

Отже, воскресивши Лазаря з мертвих, Цар, сівши на осля, увійшов таким чином в Єрусалим; все ж люди: діти, чоловіки, старці, слали свій одяг і взявши фінікові гілки, що є символом перемоги, – негайно прийшли до Нього, як до Животворця і Переможця смерті, впали ниць, а потім пішли за Ним, не тільки поза містом, але у в найсвятіше місце, в згоді співаючи: «Осанна Синові Давида, осанна в вишніх» (Мт.21:9). Похвальна ж пісня «Осанна», що піднімається до Бога, бо в перекладі вона означає: «Спаси Господи». Додавши ж «у вишніх», вони показали, що Він не тільки на землі і не тільки від людей, а й на небесах оспівується небесними ангелами. Оспівуючи ж Його так, вони тільки сповіщають Його Богом, але протиборствують також зловісному і богоборчому задумом книжників і фарисеїв та убивчим приводами, що висуваються ними. Бо ті шалено говорили про Нього: «Цей Чоловік багато чудес творить, Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом» (Ін.11:47-48). Що ж говорить народ? – «Благословен, хто йде в ім’я Господнє», являючи цим, що Він – Правдивий від Бога і Отця і прийшов в ім’я Отця, як і Сам Господь говорив про Себе: «Я прийшов Я в ім’я Отця Мого, від Бога я вийшов, і йду» (Ін.5:43, 16: 27-28). Під висловом ж: «Благословенне Царство отця нашого Давида» (Мк.11:10), мається на увазі таке царство, в яке, за пророцтвом, призначене увірувати й язичникам, і особливо – римлянам. Бо цей Цар – не тільки надія Ізраїлю, але і сподівання язичників, згідно з пророцтвом Якова, «прив’язує до виноградної лози осля сво», тобто підкоряти Собі народ від юдеїв, «і – до лози кращого винограду сина ослиці своєї» (Бут.49:11). Гілочки ж винограду – це Учні Господа, яким Господь сказав: «Я є лоза, а ви гілки» (Ін.15:5). Через народжені ж це Господь приєднав до Самого Собі «сина ослиці Своєї», тобто Новий Ізраїль з язичників, по благодаті став синами Авраама. Якщо ж це Царство є надією і язичників, то, – вони як би сказали, – навіщо нам, віруючим в Нього, боятися римлян?

Отже, не розумом, але по поняттю беззлобія, розумом немовляти, одухотворені Святим Духом, вони підносили Господу досконалий і досконалий гімн, бо свідчать, що Він, як Бог, оживив чотириденного мерця Лазаря. А книжники та фарисеї, споглядаючи такі чудеса і ті юнаки, що оспівують в храмі викрикували: «Осанна Синові Давида», то обурилися та й сказали Господу: «чуєш чи, що ці кажуть?» (Мт.21:16). Як добре міг би їм сказати Господь: «Невже ви не бачите, не чуєте, не розумієте ?!» – Тому Він, Приймаюче належне оспівування, звернувшись до тих, хто Його засуджував, міг би сказати: Так, невидимим чином Я чую тих, хто думає про Мене, а також і тих, хто оспівує Мене, але якщо ці замовчать, каміння кричатиме. Ви ж досі не пізнаєте пророцтва: «З уст немовлят і дітей Ти створив хвалу» (Пс.8:3, Мт. 21:16). – Бо це було великим дивом, що і прости люді, і діти, і невігласи, досконалим чином богослова вітали Бога, що  втілився заради нас, прийнявши на уста ангельський гімн. Бо як Ангели на Різдво Господа оспівали: «Слава в вишніх Богу і на землі» (Лк.11:14), так і ці нині, при вході його до Єрусалиму оспівали подібний гімн, кажучи: «Осанна Синові Давида, осанна в вишніх»

Але, братіє, будемо і ми незлобиві як немовлята, – і юнацтво та старші, а так само – князі і підвладні, – щоб нам, будучи укріпленими Богом, прийняти трофей і нести символ перемоги не тільки над поганими пристрастями, але і над невидимими і видимими ворогами, і щоб благодаттю Слова знайти своєчасну допомогу. Тому що, те, єдине тільки, юне осля, на яке заради нас Господь удостоївся сісти, передвизначало підкорення Йому народів, серед яких і ми всі перебуваємо, як князі, так і підвладні. Як у Христі Ісусі, як говорити Божественний Апостол, немає ані чоловічої статі а ні жіночої, ні Елліна, ні Юдея, але все – одно, так у Ньому, немає ні князів ні підвладних, але – по Його благодаті ми всі вірою в Нього є єдиним; полягає в Тілі Його Церкви, маючи одну Главу – Його; і під єдиний дух ми зібрані благодаттю Всесвятого Духа; і єдине хрещення ми все прийняли; і єдина у всіх надія; і єдиний наш Бог, над усіма, і через усіх, і в усіх нас. Отже, полюбимо один одного, і приймемо один одного, і подбаємо один про одного, бо є співчленами один для одного. Бо знак, по якому нас пізнають, що ми Його учні, – це любов, і отцівська спадщина, яку Він нам залишив, виходячи з цього світу, – любов. І остання порада, яку Він нам дав, ідучи до Свого Отця, стверджує любов нашу один до одного. Будемо ж намагатися слідувати отцівським порадам і не відкинемо Його спадщини, ні знаків, які Він нам дав, щоб цим не відкинути нам – ні синівства, ні благословення, ні учнівства щодо Його, і таким чином, щоб не сталося нам відпасти від покладеної надії і виключити себе з духовного невестніка. Але як раніше у період Страстей Спасителя, на шляху до Єрусалиму сходить Господь якому стелили одежу не тільки народ, але, воістину, і Князі народів (я говорю про апостолів Господа), так і ми, і князі і підвладні, постелим ці властиві нам одежі, а саме – нашу плоть, підкорюючі її бажання духу; щоб не тільки удостоїтися нам бачити та поклонитися Спасительним Страстям Христовим і Святому Воскресінню, але також насолодитися і участю з Ним. «Бо якщо ми з’єднані з Ним, – говорить Апостол, – подобою смерті Його, то і воскресіння, звичайно, будемо» (Рим.6:5), яке так буде нам всім зустріти – благодаттю і людинолюбством Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, якому подобає всяка слава, честь і поклоніння з безначальним Його Отцем і животворящим Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»