Історико-богословські дослідження дозволяють зробити висновок про те, що до IV століття свята Різдва та Богоявлення відзначалися разом. У 330 році Рим вперше відсвяткував Різдво Христове 25 грудня – окремо від свята Богоявлення, яке продовжували згадувати 6 січня і яке з того часу придбало свій особливий характер. Поступово, до середини VI століття, всі помісні церкви остаточно перейняли цей поділ двох свят.

Читання промов святих отців, присвячених цим святам, показує, що центром релігійного культу, як мінімум у IV столітті, була подія втілення Ісуса Христа, яке, в свою чергу, пояснюється сповіданням того, що Бог Слово «став чоловіком, щоб і ми обожнились» . Святі отці, побоявшись перед таїнством святого втілення, тлумачать віруючим богословський зміст цієї події.

Ідеологічна обстановка того часу затьмарювалася зіткненнями з єретиками і язичниками. Святкування цих двох великих подій давало можливість опосередковано і разом з тим мудро демонструвати церковне віровчення на Нікейському Соборі, одночасно даючи відповідь різним єретикам. До язичників ставилися строго, але з певною милістю, пам’ятаючи про те, що Бог Слово втілився заради спасіння всього людства. Крім того, отці Церкви говорили про чистоту життя, необхідну для прийняття всього, подарованого нам Христом через Його втілення.

Свята Різдва Христового та Богоявлення подані нам не тільки для благочестивих роздумів та глибоких переживань, але і з тим щоб усвідомити їх спасительний сенс і взяти участь в їх святкуванні: зрозуміти, що Бог став людиною заради нашого спасіння, дарував нам цим нове життя та можливість стати богами по благодаті.

Кожне церковне свято є спогадом про священну подію, яка, одноразово трапившись у минулому, представляється, таємничо переживається та святкується нами в цьому, даючи нам можливість прийняти в ньому живу участь і стати його очевидцями і свідками. А ставши свідками Божественного явлення, ми й самі можемо стати «Богоявленням», що, у свою чергу, і є метою святого втілення.

А тому закінчимо нашу розмову словами святого Григорія Богослова: брати і отці, «будемо святкувати не пишно, але Божественно, не по-мирському, але мирно, не наше свято, але свято Того, Хто став нашим, а краще сказати, свято нашого Владики, не свято немощі, але свято зцілення, не свято створення, але свято відтворення» (Григорій Богослов« Слово на Богоявлення або на Різдво Христове»).

архімандрит Ніколаос Іоаннідіс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»