Побачивши її, Господь змилосердився над нею

Лк. 7:13

Подібно вчителям малих дітей, що дають їм системну освіту і, починаючим викладати науки, починають з малого і легкого і лише потім переходячи до великого і складного, вчив своїх учнів і Господь. Спочатку на їх очах Він зціляв легкі недуги, потім виганяв бісів з людських душ, потім відкривав очі сліпих, повертав здоров’я тим, хто вже перебував при смерті, і нарешті, воскрешав з мертвих, як воскресив Він Яіру доньку та сина Наїнської вдови. Саме про це розповідає й сьогоднішнє євангельське читання. Феофан Керамевса підкреслює, що Господь воскрешав мертвих щоб «звістити», тобто приготував шлях для вчення про воскресіння Його та всіх померлих. Розглянемо ж докладніше, як сталося диво воскресіння сина вдови.

Милосердя і любов Христова

Уважно прочитавши євангельське читання, ми зауважимо, що все місто сумував разом з нещасною вдовою: «чимало народу йшло з нею з міста» (Лк. 7:12). Євтимій Зігавінос пише, що люди сумували разом з нею, бо після того, як втратила вона чоловіка свого, хоронили вона у той день і сина свого «єдинородного». І якщо вже й народ сумував з нею і співчував їй, про що свідчить присутність стількох людей на похованні, «тим паче Він – Джерело співчуття», тим більше Господь – Джерело всякої милості і блага – явив їй Свою любов. Своє милосердя до цій нещасній жінці Христос показав безліччю способів. Він не просив від неї поклонитися Йому та довести Йому свою віру, не хотів від неї нічого натомість, навіть не молився, а своїм наказом воскресив юного сина вдови.

Господь прийшов, ніким не покликаний, «для здійснення цього великого чуда – воскресіння», зауважує святий Григорій Палама, щоб явити не тільки Свою життєдайну силу, а й «за відчуттям зробленої доброти і милосердя», тобто щоб явити Свою не має собі рівних доброту і милосердя. Господь, колишній перед лицем смерті більш ніж спокійним, зглянувся над вдовою. Дієслово «зглянутися» означає глибоке хвилювання, приголомшливе весь внутрішній світ людини. Боголюдина Христос був вражений видовищем похорону юнаки. Наскільки втішні були слова, сказані Христом: «Не плач» (Лк. 7:13). Ці слова Христові наповнені благодаттю і силою. Жінка відчула в собі благання та силу. Іскра надії запалилася в її душі. То було присутність Божа в її серці. Визначні рух, зроблений Їм після воскресіння юнака. Він взяв його за руку, щоб показати, що він є Владика життя і смерті, і з ніжністю віддав його «матері його» (Лк. 7:15).

Дотик Господнє животворящий. Господь є, за словами одного єпископа, Всесильним і всеблагим. Господь любить і, володіючи силою, цієї силою проявляє Свою любов. «Божественна сила не є просто сила, але сила любові, точніше, любов є сила». (Ол. Шмеман). «Адже саме по любові і милосердю до роду людського Господь став людиною і прийняв хресну смерть. Він прийняв смерть, щоб дати нам життя».

Дотик Христовий

У книзі «Добротолюбіє» наводяться слова якогось отця-подвижника. Якщо людина наблизиться до нас і штовхне нас, то саме через її дотик та через цей її поштовх ми й відчуємо її присутність. «Подумаємо тепер, що те ж саме відбувається, коли ми вступаємо у спілкування з Богом. Ми, безсумнівно, відчуваємо присутність Божу. Ми відчуваємо Його милосердя. Прийняття Тіла і Крові Христових дає нам цю можливість. Ми усвідомлюємо, що Бог оселився у нас. Відчуваємо наше єднання з Ним. Багато святих нашої Церкви відчували присутність Божу в таїнстві Святої Євхаристії».

Вони відчували, як їх кров з’єднується з кров’ю Христовою. У долині плачу і горя, де ми живемо, єдиною нашою надією є безоплатна любов і милосердя Господнє. Будемо ж дбати про нього. Так приймемо ми прихід і дотик Господній, щоб скинути з себе загрозу смерті та вічно жити в Царстві Божому

+ Іоїл, митрополит Едеський

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»