Сьогодні, дорогі брати і сестри, наша Свята Православна Церква вшановує пам’ять святої великомучениці Параскеви П’ятниці, яка жила в місті Іконії за царя Діоклетіана. Вона рано осиротіла, залишившись сиротою успадкувала багатство батьків християн, але вона не прив’язувалася до земного багатства, вона допомагала мандрівникам, нагим і голодуючим. Досягнувши повноліття, Параскева прийняла обітницю дівоцтва і дбала про поширення віри Христової серед язичників.

У 300 році в місто прийшов воєначальник імператора Діоклетіана, якому було доручено знищити християн, Параскева відмовилася принести жертву ідолам, і за це була піддана катуванням після чого її кинули до в’язниці. Бог не залишив святу діву і чудесно зцілив її. Злісний мучитель не врозумився цим дивом і продовжував мучити святу Параскеву. Під час мук, коли святу привели до ідольського храму, то по слову її всі ідоли впали на землю і розсипалися на порох, після чого Параскева була обезголовлена. Християни поховали її святе тіло. По смерті великомучениці від чесних її мощей подавалися численні зцілення хворим.

Серед святих жінок Православної Церкви Параскеви П’ятниці займає настільки ж почесне і значне місце, як і святитель Миколай Чудотворець серед святих Отців.

 «Господи, Ісусе Христе, Боже мій, кожного хто призиває Тебе через мене, рабу Твою, визволи його від усякої біди і відпусти йому гріхи його».

Слова цієї молитви можна прочитати на звитку, який тримає в лівій руці великомучениця Параскева, іменована П’ятницею. Правою рукою свята притискає до грудей хрест. Її стрункий дівочий стан охоплює червона мантія, а голову покриває білий плат, спадаючий на плечі. Ікона, яка зображує великомученицю Параскеву, не тільки свідчить про її мученицький подвиг, а й мовою символів розкриває суть мученицького служіння на землі.

Хрест, багряна риза і білий покрив є зримими етапами цього шляху. «Стікаючи кров’ю тілом, свята духом відбілилася» – співає Церква в богослужбовому гімні, словом підтверджуючи те, що фарбами являє іконописець. Лише добровільне прийняття хреста, відмова від всіх земних цінностей заради Божественної любові запалює в людській душі небесне світло. Коли спалахує світло, перемагається гріховний морок людської природи і настає преображення.

На іконах стан преображення передається блиском слави. Голова святої Параскеви потопає в світлоносному німбі, а небесні сили в образі літаючих ангелів, милуючись красою її особистості, вінчають святу не тільки золотим вінцем, а й дорогоцінною короною.

Серед святих жон Православної Церкви Параскева П’ятниця займає настільки ж почесне і значне місце, як і святитель Миколай Чудотворець серед святих Отців. Напевно немає куточка на наших українських землях де б в ім’я святої Параскеви не були побудовані церкви.

У сотнях варіантів дійшли до наших днів стародавні рукописи Житій Святої, які надихали на протязі століть піснетворців та іконописців, які прагнули увічнити пам’ять «спільниці страстей Христових» в слові, звуці і кольорі.

На численних іконах великомученицю Параскеву зображували то в образі прекрасної юної дівчини, то аскетичною подвижницею і суворою наставницею. Часто вона постає поруч зі святими отцями ранньої Церкви, святителями Василієм Великим, Григорієм Богословом, Іоанном Златоустом або дівами-великомученицями Варварою, Катериною, Анастасією.

Починаючи з 15 століття особливої популярності набувають житійні ікони. Вони зображують не тільки саму святу, а й розповідають через невеликі іконки-клейма, що обрамляють центральний образ святої, про основні етапи її земного життя.

На клеймах можна бачити як розсипаються на порох по молитві юної Параскеви, мармурові статуї язичницьких богів. Страшні сцени бичування і тортур, яким піддали двадцятирічну дівчину за наказом місцевого правителя Малої Азії, ображеного байдужістю прекрасної Параскеви до його грубих проявів пристрасті. Глядача заворожує сцена чуда, на якому напівжива мучениця отримує чудесне зцілення від «світлоносної Жінки», яка відвідала її у в’язниці. Християн захоплює сила духу святої, яка своїм прикладом навертала в християнську віру сотні язичників.

Коротке і яскраве життя не закінчилося для Параскеви усікновенням глави. Віддана на смерть в самому кінці 3 століття, в дні страшних гонінь на християн, розгорнутих імператором-язичником Діоклетіаном, великомучениця Параскева стає високо шанованою святою православного Сходу. В її честь зводяться храми і пишуться ікони. Вона стукає в серця не тільки своїх одноплемінників, а й слов’янських народів Македонії, Болгарії Сербії, а також християн Румунії. У 10 столітті свята переступає межу Київської Русі, запалюючи любов до Христа в душах наших предків.

Переписуючи кондак, який співався в день пам’яті великомучениці в Церкві, літописець 12 століття нарікає святу подвійним ім’ям. Зберігши без змін її грецьке ім’я Параскева, він додає до нього аналог «П’ятниця». Так свята Параскева П’ятниця, що жила в невеликому місті Малій Азії Іконії, стає однією з найулюбленіших святих на наших землях.

Її шлях свідоцтва і проповіді християнства на наших землях не був простим. Шанування Святої Параскеви П’ятниці поступово входило в традиційний язичницький побут давніх слов’ян, витісняючи з їх свідомості віру в жіноче божество, в руках якого знаходилися нитки людського життя. У слов’янській міфології таємничу жінку представляли в двох іпостасях: або прекрасної діви в білому одязі, яка уособлювала щасливу земну долю; або скорботної, оголеної, розпатланої жінки, яка стікала кров’ю від уколів веретеном, яким пряли жінки, порушуючи тим самим сувору заборону на роботу в п’ятницю.

З прийняттям християнства увійшло в побут наших предків шанування так званих «святих п’ятниць», дванадцяти п’ятниць перед головними християнськими святами, дотримання яких приписувалася особлива чудотворна сила. Наприклад, якщо в селі починалися лиха, селяни йшли в п’ятницю до Церкви, де приносили спільні обітниці, добровільно накладаючи на себе строгий піст і тілесне утримання. Вимолюючи у Бога прощення, люди обіцяли щороку в цей день відновлювати свої обітниці, присвячуючи «обіцяні п’ятниці» Всевишньому.

Згодом образ великомучениці Параскеви П’ятниці витіснив і цю напівязичницьку віру русичів у всемогутність «обітницьких п’ятниць», піднявши релігійну свідомість на нову духовну висоту. Свята Параскева стала для нового покоління віруючих уособленням тієї єдиної, найстрашнішої, Страсної П’ятниці, в яку був відданий на смерть Син Божий, Ісус Христос. Їй вдалося підвести людину до самого підніжжя голгофського Хреста, щоб людина, нарешті, зрозумів сенс добровільної жертви, без якої немає очищення, немає перетворення, немає пасхальної зустрічі з воскреслим Спасителем.

Не випадково кожна п’ятниця є для сучасних християн днем добровільного посту, а Церква в цей день нагадує віруючим не тільки про муки Христа, а й про мужнє несення власного хреста.

Образ великомучениці Параскеви був особливо близький і дорогий віруючим. Їй молилися подорожуючі мандрівники; до неї зверталися купці, що вважали святу Параскеву помічницею в торгових справах; селяни, що бачили в ній свою годувальницю; жінки, вважали святу охоронницею сім’ї та дітей. До її заступництва вдавалися християни котрі перебували в тяжких обставинах ХХ століття, страждаючи за віру в роки страшних гонінь, що за масштабом і руйнівній силі не мають аналогів в церковній історії. Коли не витримували чоловіки, згинаючись під вагою репресій, що обрушилися на країну в переломний момент її історії, Церкву продовжували утримувати на своїх тендітних плечах жінки. Це вони, незважаючи на переслідування і погрози, продовжували приходити в спорожнілі храми, щоб свідчити про свою віру, надію і любов.

 У 21-му столітті наші землі переживають, нове лихоліття, підступну російську агресію на Східних теренах, тому дорогі брати і сестри будьмо гідними послідовниками наших предків, які у важких обставинах свого життя зверталися до святої великомучениці Параскеви П’ятниці, з умилінням сердець наших приклонімо коліна та єдиним серцем і устами закличмо: «Свята Великомученице Параскево моли Бога за нас».

прот. Іван Голуб. викладач ЛПБА УПЦ КП, м. Львів