ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Дорогі друзі! Як добре, що цієї статті передують у ці дні слова перемоги воскреслого Христа над смертю. Сьогоднішня стаття про трагічну сторінку нашої української історії, про депортацію 150 тисяч українців з їх етнічних територій Надсяння, Підляшшя, Холмщини і Лемківщини. Фактично часткова депортація вже тривала ще з часу «визволення» цих земель радянськими військами, на яких збройну боротьбу продовжували воїни УПА. 28 квітня 1947 року була введена в дію угода між двома комуністичними режимами московським і польським.
Те, що цей злочин під назвою «Вісла» керувався прямо з Москви свідчить той факт, що на прохання Берії Тимчасовим польським урядом було виділено дві дивізії Війська Польського для боротьби з воїнами УПА і забезпечення евакуації українського населення на території Польщі. За три місяці українське населення було зігнане з своїх сіл і великими групами переселене на територію УРСР або ж розпорошеними по дві, три сім’ї на іншу територію звільненої Польщі. 28 липня 1947 опреація «Вісла» була завершена. Це був останній трагічний акорд ХХ ст. у сумних стосунках обох народів – польського і українського так вміло керований з Москви. До депортації українців були безпосередньо причетні тодішні керівники УРСР Л. Каганович (керував Україною з березня по грудень 1947) та М. Хрущов, який у 1945 наголошував на потребі привселюдних страт через повішання учасників Українського національно-визвольного руху в містах Західної України.
З Надсяння, Підляшшя, Холмщини і Лемківщини було виселено 140 575 українців і поляків, одружених з українцями. Це була справжня трагедія, що межувала з геноцидом. Адже у цьому пеклі руйнувалися і зникали з лиця землі цілі села, було спалено чимало українських православних і греко-католицьких церков. Замордовано чимало священнослужителів. Приведу лишень один факт із книги о. Богдана Праха «Духовенство Перемиської єпархії та апостольської адміністрації Лемківщини. Т. 1. Біографічні нариси (1939-1989)»: священик Орест Венгринович з с. Команча Лупківського деканату.Сяницького пов. Убитий 6 квітня 1946 р. у передобідню пору солдатами 34-го піхотного полку 8 DP біля плебанії. Разом з отцем загинув його старший син Олесь. Перш аніж їх убити солдати жорстоко знущалися над отцем і його сином. Запалили плебанію та господарські будівлі. З охопленої вогнем споруди мати священика Євгенія Венгринович витягнула стареньку бабусю Олену Котис. Військові поливали жінок водою і примушували дивитися на страждання рідних. Тіло вбитого священика солдати вкинули до палаючих будівель. Згодом парафіяни витягнули з попелу недопалені останки священика і перенесли до храму.
Нажаль, про ці сумні події до цього часу мало хто знає. Мовою фактів і документів про ці трагічні події промовляють до нас: Патриляк І. Перемога або смерть. Український визвольний рух у 1939-1960 роках; В’ятрович В. Україна. Історія з грифом «Секретно»; книга-реквієм Процюк В. Книга пам’яті, та ін.
В 70-ті роковини операції «Вісла» Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарет надав своє благословення помолитися в храмах за тих, хто був зігнаний з етнічних земель, кого торкнулася доля вигнанця, адже більшість із них вже відійшли від нас.
Сьогодні, 28 квітня 2017 року, о 13.00 у м. Львові буде звершено панахиду на місці встановлення майбутнього пам’ятника жертвам депортації українців у ХХ ст. (вул. Мушака, кінцева зупинка трамвайного маршруту № 4).
В неділю, 30 квітня 2017 року по всіх храмах Львівської єпархії УПЦ КП будуть звучати відповідні молитви з проханням: «Ще молимось за спокій душ спочилих рабів Божих, у вигнанні з рідних земель постраждалих і від гонінь загиблих, і за відпущення їм всякої провини вільної і невільної».
Як і в попередньому своєму дописі про Чорнобиль, я взиваю до нашої віри. Тільки вона здатна в людині чітко визначити де є добро, а де є зло. Тому не бійтесь і не сумнвайтесь, бо наша країна повстала з попелу і народилась для воскресіння всього того, що колись зникло…
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС ХРИСТОС!
Високопреосвященний Владика Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський