Запропонований у Верховної Раді України законопроект, що пропонує зробити святковим днем не тільки 7 січна, а і 25 грудня, вже викликав жваву «календарну дискусію». Дехто навіть побачив у подібному кроці погрозу «українській ідентичності» або, навіть, православній вірі. Інші – навпаки пропонують святкувати виключно 25 грудня, що, на їх думку, «визволить Україну з полону московської традиції».

На жаль, аргументи сторін в ході дискусії виявляються далекі не тільки від історичної правди, а й богословського контексту. Проблема заплутується ще й тим, що більшість Православних Церков використовують т.зв. новоюліанській календар, в якому нерухомі свято збігаються з григоріанським календарем. Тому, в цій невеликій статті ми постараємося викласти як коротку історію, так і надати догматичну оцінку аргументом обох сторін.

Відразу виключимо дві широко поширені помилки:

1. Російська, Грузинська, Українська, Білоруська, Єрусалимська і Сербська Православні Церкви не святкують Різдво Христове 7 січня. Час святкування звичайний – 25 грудня, але … за юліанським календарем.

2. Використання юліанського календаря для святкування Різдва Христового, як і інших нерухомих свят, ніяк не пов’язане з богословськими або догматичними підставами, а тим більше з святкуванням рухомих свят Пасхального циклу. Спроби представників деяких Православних Церков прив’язати святкування Різдва до загальної календарної дискусії, а тим більше до якісь догматично-канонічних моментів, не мають ніяких підстав.

Для розуміння проблеми, звернемося до історії «календарного питання», а потім розглянемо аргументи сторін.

Календарна проблема виникла в християнському світі в 1582 році, коли Римський папа Григорій ІІІ ввів новий календар. Підставою його неприйняття не тільки православними, але й частиною протестантів, було ігнорування рішення І Вселенського собору про порядок зцілення Святої Пасхи, яка «не може бути раніше чи разом з Пасхою юдеїв». Григоріанський календар нехтує цим правилом, а тому, по суті, з точки зору православних віруючих є єретичним. Саме через це, в подальшому, 1583 році, патріарх Ієремія, за участю патріархів Олександрійського Сильвестра і Єрусалимського Софронія VI, скликав Церковний Собор, який визнав введення в Римської Церкви григоріанського календаря, як таке, що порушує канони і постанови I Вселенського Собору про порядок обчислення дня Святої Пасхи. Також Собор, в своїй постанові від 20 листопада 1583 року закликає православних «твердо і неухильно, навіть до пролиття своєї крові, триматися православного місяцеслова і юліанської пасхалії», накладаючи на всіх порушників своєї постанови анафему, відлучення від Церкви. Про це ж своє рішення Константинопольський Собор повідомив усім Православним Церквам. Також всі наступний православні наради, до початку ХХ ст. включно, підтримували використання юліанського календаря виключно через пасхалію. При цьому більшість православних вчених визнавали неточність юліанського календаря.

Однак, на початку ХХ ст., Є новоюліанській календар, який є модифікацією юліанського календаря, розробленої сербським астрономом, професором математики і небесної механіки Бєлградського університету Мілутін Миланковича.

Питання про введення новоюліанського календаря було вирішено на Константинопольській нараді Православних Церков в 1923 році. І хоча його критики люблять зростити Одночасне вирішення святкувати Великдень за формулою «перша неділю після першої повні після рівнодення», де всі компоненти повинні були визначатися не за даними Олександрійської пасхалії, а виходячи з астрономії, за широтою Єрусалиму, але це рішення ніколи не було реалізовано на практиці і навіть юридично давно відкинуте Вселенським Православ’ям. Більшість автокефальних Церков святкують Пасху згідно Олександрійської пасхалії, заснованій на юліанському календарі, а нерухомі свята – по новоюліанському календарю. Винятки становлять Російська, Білоруська, Українська, Грузинська і Сербська Православні Церкви (частина – виключно в митрополії) – вони користуються юліанським календарем. Також юліанським календарем повністю користується Афон. Але щодо Афона існує серйозне зауваження: чернеча республіка взагалі не використовує григоріанський календар.

Як бачимо, введення новоюліанського календаря виправило помилки юліанського, але жодним чином не стосувалося догматичних норм, що були встановлені на I Вселенським соборі.

Постає логічне питання: Чим аргументують неприйняття новоюліанського календаря деякі православні віруючі та інші «прихильники батьківських традицій»?

Якщо відкинути посилання на якісь «богословські моменти», яких, як ми вже довели вище, немає, то всі аргументи прихильників юліанського календаря зводяться до кількох позицій.

1. Новоюліанський календар порушує піст перед святом пам’яті святих апостолів Петра і Павла. Адже Свята Церква так шанує цих великих апостолів, що вводить особливий піст, який триває від 8 до 42 днів. Але при введенні новоюліанського календаря цей піст завжди скорочується. А якщо Великдень святкується в період часу від 20 до 25 квітня включно, то Петровський піст зовсім скасовується: для нього не залишається часу.

На нашу думку, проблема скорочення посту перед святом пам’яті святих апостолів Петра і Павла є надуманою. Адже, як вважають історики, цей піст на пачку свого виникнення був ситуаційним і ніяк не пов’язаний з пам’яттю апостолів.

Так, частина істориків вважає, що реальною підставою виникнення петровського посту було закінчення запасів минулорічного врожаю. Ґрунтуючись на дослідженні історії сільського господарства Римське імперії, вчені прийшли до думки, що велика частина простого населення повинна була обмежувати себе в їжі з кінця травня – початку червня до середини липня. З огляду на те, що після П’ятидесятниці великих християнських свят немає, було дуже зручно встановити тут компенсаційний піст для тих, хто не зміг постити у Великий піст перед Пасхою. При цьому свято пам’яті апостолів Петра і Павла набуло особливого значення тільки через освячення величного храму Петра і Павла в Константинополі. Тобто, на початку це було виключно престольне соборне свято одного з центральних храмів Константинопольського Патріархату, а не особливе вшанування святих апостолів.

На користь штучності цього посту свідчить і факт зміни його терміну (від 8 до 42 днів), чого ми не спостерігаємо щодо інших постів Православної Церкви, а також незрозуміле виділення пам’яті апостолів Петра і Павла серед інших апостолів, наприклад – святого апостола Андрія Первозванного або святих апостолів-євангелістів. Тим більше, що ні Євангелія, ні Діяння апостолів, не дають нам свідчень про встановлення якоїсь ієрархії серед апостолів.

2. Спроба введення нового стилю вже була здійснена в Російській Православній Церкві Патріархом Тихоном 15 жовтня 1923 року, але була відкинута віруючими і скасована вже 8 листопада того ж року, проіснувавши лише 24 дні.

Дійсно, більшовики вже від 1918 року тиснули на патріарха Тихона в справі переводу РПЦ на григоріанський календар. Але це передбачала й відмову від Олександрійської пасхалії, що, як ми вже писали вище, суперечило постановами І Вселенського собору. До того ж, тримання «старого стилю» було для архієреїв, священиків і парафіян своєрідною формою протесту проти радянської влади, яка від листопада 1917-го вела справжню війну проти Православної Церкви. Крім того, існує і офіційна постанова Московської Наради Православних Церков 1948 року, згідно з якою всі православні повинні святкувати Пасху по Олександрійській пасхалії і юліанському календарю, а для нерухомих свят кожна Автокефальна Церква може користуватися існуючим в цій Церкві календарем. Клірики і віруючі зобов’язані дотримуватися календарного стилю тієї Помісної Церкви. на території якої вони проживають. Тому, на нашу думку, наводити приклад відмови від новоюліанського календаря в 1923 році науково некоректно.

3. Введення новоюліанського календаря викликало розкол в Грецькому Православ’ї. Це може чекати і нашу Православну Церкву.

Дійсно, введення новоюліанського календаря викликало вихід частини архієреїв, священиків і віруючих та створення руху т.зв. «Старостільників». Але, як показала історія, введення нового календаря було лише приводом для акривіально-консервативної і амбітної частини кліру для утворення власних юрисдикцій. Адже, до сьогодні «старостільники» не створили єдину структуру в межах Греції (як і їх послідовники з інших держав), знаходяться в перманентному русі розколів і сповідують досить специфічні доктрини. З рештою, певний відсоток «внутрішніх консервативних сектантів» присутній у кожній Православній Церкві і періодично породжує певні єретичні або псевдо-акривіальні групи, які відходять від Церкви. При цьому, як свідчить історія Православ’я, юліанський календар не є панацеєю від діяльності подібних осіб. Тут слід згадати т.зв. «Царебожників» з РПЦ МП або діяльність групи «Істино православних» колишнього владики Артемія в Сербської Православної Церкви.

На наш погляд, уникнути ризику створення розколу, при переході на новоюліанській календар, можна через роз’яснювальну роботу священиків, яка повинна відбуватися перед проведенням календарної реформи.

4. Звичка людей, які будуть відзначати «два свята».

Прихильники цього аргументу, спрямованого проти переходу на новоюліанській календар, посилаються на народне святкування «старого нового року». Дійсно, в Білорусі і Україні існує певна народна традиція святкування «старого нового року», навіть в деяких регіонах існує його особлива назва – «Маланка». Але, на наш погляд. виникнення і закріплення подібної традиції відбувається саме через одночасне існування двох календарів, бо, окрім першого дня нового року за юліанським календарем, 1/14 січня ми святкуємо Обрізання Господнє. З огляду на те, що більшість православних віруючих, особливо молоді, ментально живе за світським календарем, який в циклі Різдвяних свят буде збігатися з церковним, традиції святкування 7 (25 грудня) і 1/14 січня поступово підуть з життя. Тут, знову ж таки, все буде залежати від роз’яснювальної роботи священиків.

Таким чином, на нашу думку, серйозних аргументів проти введення новоюліанського календаря в Православних Церквах немає. Крім цього, в України існують кілька незаперечних фактів на користь календарної реформи.

1. Константинопольський патріархат, який є Церквою-Матір’ю для Українського Православ’я, давно перейшов на новоюліанській календар. При цьому він визнає неканонічним приєднання Київської православної митрополії до Московського Патріархату і вважає Україну своєю канонічною територією. За таких обставин, перехід православних українців (і їх Помісної Православної Церкви – УПЦ КП) на новоюліанській календар буде цілком логічним кроком. Тим більше, що українські діаспорні православні митрополії Константинопольського Патріархату живуть саме за новоюліанським календарем.

2. Україна вже багато років живе за григоріанським календарем, що накладає певний відбиток на свідомість православних віруючих. Інтегровані в суспільство, що складається також з віруючих інших релігій і конфесій, а також атеїстів, вони не можуть бути закритою групою – тому в тієї, чи іншій формі відзначають світський новий рік. Це, як свідчать психологи, створює у людей певний дисонанс: вони не хочуть порушувати різдвяний піст, але також не хочуть виглядати сектантами, відриватися від своїх колективів і друзів. При цьому спроби деяких священиків служити на світський новий рік літургію або молебень, вносять ще більший дисонанс в православну свідомість – адже новорічна ніч, коли вона не припадає на час з суботи на неділю, є звичайною ніччю різдвяного посту.

3. Світське життя вже наклало дуже міцний відбиток на календарне життя УПЦ КП. Адже навіть головний офіційний сайт піше «13 грудня 2016 року, у день пам’яті святого апостола Андрія Первозванного», але реально, коли ми церковне живемо згідно юліанського календаря, це відбувається 30 листопада і ніхто не переносив день пам’яті св. ап. Андрія на 13 грудня…. Це свідчить про те, що реально юліанський календар, у питанні нерухомих свят, вже є ментально чужим для сучасних православних українців, як мирян, так і священиків.

Таким чином можна зробити висновок, що перехід на новоюліанський календар для православних українців, що прагнуть об’єднання в єдину Помісну Православну Церкву в Україні, є цілком логічне і не вступає в протиріччя з православними догматами і канонами. Він дасть змогу позбутися багатьох проблем, які сьогодні виникають через розбіжність світського і церковного календарів, дасть змогу спільного святкування з православними українцями діаспори та більшістю Православних Церков світу.

прот. Сергій Горбик