1. ПРАВОСЛАВНИЙ ШЛЮБ

1) Сьогодні інститут сім’ї виявився під загрозою в зв’язку з такими явищами, як секуляризація і моральний релятивізм. Священний характер шлюбу затверджується Православною Церквою як її фундаментальне і незаперечна вчення. Вільний союз між чоловіком і жінкою є необхідною умовою шлюбу.

2) В Православної Церкви шлюб розглядається як найдавніший інститут божественного права, оскільки був встановлений одночасно з творінням перших людей, Адама і Єви (Бут. 2:23). З самого початку цей союз мав на увазі як духовне спілкування подружньої пари – чоловіки і жінки, так і продовження людського роду. Благословенний в раю шлюб між чоловіком і жінкою став священним таїнством, яке згадується в Новому Завіті, в оповіданні про Кані Галілейській, де Христос створив перше чудо, перетворивши воду на вино, і явив тим славу Свою (Ін. 2:11). Таїнство нерозривного союзу чоловіка і жінки є чином єдності Христа і Церкви (Еф. 5: 32).

3) Христоцентричний характер шлюбу пояснює, чому єпископ або пресвітер благословляють цей священний союз особливою молитвою. У посланні до Полікарпа Смирнського святий Ігнатій Богоносець підкреслював, що вступаючи в спілкування шлюбу «повинні вступати в союз з згоди єпископа, щоб шлюб був у Господі, а не по похоті. Нехай все буде на славу Божу» (гл. V). Священний характер боговстановлення союзу і його високий духовний зміст пояснює апостольський заклик: «Шлюб у всіх [нехай буде] чесний і ложе непорочне» (Євр. 13:4). Ось чому Православна Церква засуджувала будь яке осквернення шлюбу (Еф. 5:2-5, 1 Фес. 4:4, Євр. 13:4 і ін.).

4) Союз чоловіка і жінки у Христі являє «малу Церкву», образ Церкви. Климент Олександрійський підкреслює: «Хто ті двоє або троє, присутні в ім’я Христа, і Господь серед них? [137] Чи не вказує це на чоловіка, дружину та їх дитя?» (Стромати, 3.10, PG 8, 1169 В). За допомогою благословення Божого союз чоловіка і жінки підноситься, бо спілкування перевершує індивідуальне існування, воно долучає подружжя до життя за образом Царства Пресвятої Трійці. Основою єдності в шлюбі є єдність у Христі, щоб в благословенної Святим Духом подружньої любові відбивалася любов Христа і Церкви, як таємниця Царства Божого і вічного життя людини в любові Божої.

5) Захист священного характеру шлюбу завжди мас особливе значення для збереження сім’ї, яка відображає спілкування з’єднаних подружніми узами людей як в Церкві, так і в усьому суспільстві. Таким чином, спілкування, здійснюване в таїнстві шлюбу, – це не просто природні відносини, а й реалізована в священному інституті сім’ї творча духовна сила. Тільки вона може забезпечити захист і виховання дітей, як в духовній місії Церкви, так і в житті суспільства.

6) Церква завжди з необхідною строгістю і належної пастирської чуйністю, за прикладом поблажливості апостола народів Павла (Рим. 7: 2-3; 1 Кор. 7:12-15, 39), підходила як до позитивних умов (відмінність статі, необхідний вік і ін.), так і до перешкод (кровну спорідненість, властивість, духовну спорідненість, вже укладений шлюб, різні віри і ін.) для здійснення таїнства шлюбу. Пастирська чуйність необхідна не тільки тому, що біблійна традиція стверджує зв’язок шлюбу з таємницею Церкви, а й тому, що церковна практика не виключала засвоєння деяких принципів греко-римського природного права, які підкреслювали факт того, що узи шлюбу між чоловіком і жінкою є «спілкуванням божого і людського права» (Модестин) і були сумісні зі священним характером, що надається Церквою таїнству шлюбу.

7) У сучасних умовах, дуже несприятливих для таїнства шлюбу і священного інституту сім’ї, єпископи і священики повинні активно розвивати пастирську роботу, щоб захистити віруючих, підтримуючи їх, зміцнювати їх надію, що похитнулася від зіткнень з різними труднощами, стверджуючи інститут сім’ї на міцній основі, яке не змогли б зруйнувати ні дощ, ні річки, ні вітри, оскільки це підстава – камінь, який є Христос (порів. Мт. 7:25).

Шлюб є основою сім’ї, а сім’я – здійсненням шлюбу. У сучасному світі справжню загрозу для православних християн представляє тиск, який чиниться з метою визнання нових форм співжиття. Глибшу кризу шлюбу глибоко хвилює Православну Церкву через негативних наслідків для всього суспільства і через загрозу внутрішнім родинним відносинам, головними жертвами якої стають подружні пари і, перш за все, діти, тому що, на жаль, вони зазвичай починають мученицькі переносити невинні страждання з самого дитинства.

9) Цивільний шлюб між чоловіком і жінкою, зареєстрований в законному порядку, не має сакраментального характеру і, будучи узаконеним співжиттям, відрізняється від благословенного Богом і Церквою шлюбу. До тих членів Церкви, хто вступає в цивільний шлюб, маємо підходити з пастирської відповідальністю, яка необхідна для того, щоб ці люди зрозуміли цінність таїнства шлюбу і пов’язаного з ним благословення.

10) Церква не визнає можливим для своїх членів укладення одностатевих союзів, а також вступ у всяку іншу форму співжиття, крім шлюбу. Церква докладає всіх можливих пастирські зусиль, щоб ті з її членів, хто вступає в такі союзи, досягли істинного покаяння і любові, благословенної Церквою.

11) Тяжкі наслідки кризи інституту шлюбу і сім’ї виражаються в страхітливому зростанні числа розлучень, абортів і в множенні інших проблем сімейного життя. Ці наслідки є великим викликом для місії Церкви в сучасному світі. Тому пастирі Церкви повинні докласти всіх можливих зусиль для вирішення цих проблем. Православна Церква з любов’ю закликає своїх дітей, чоловіків і жінок, і всіх людей доброї волі зберігати вірність священному характеру сім’ї.

2. Про перешкоди до шлюбу

1) Щодо перешкод до шлюбу через наявність кровного споріднення, спорідненості по властивості, з усиновлення та духовної спорідненості мають силу припису канонів (53 і 54-го правила Трульського Собору) і згодна з ними церковна практика в тому вигляді, в якому вона застосовується сьогодні в Помісних автокефальних Православних Церквах, визначається і описується в їх статутах і відповідних рішеннях їх Синодів.

2) Неостаточним розірваний або неанульований шлюб, а також третій шлюб складають абсолютну перешкоду до укладання шлюбу, згідно з православним канонічним переказам, що категорично засуджує двошлюбність і четвертий шлюб.

3) Відповідно до акривії священних канонів, забороняється здійснення церковного шлюбу після чернечого постригу (16-е правило IV Вселенського Собору і 44-те Трульського Собору).

4. Священство становить перешкоду до вступу в шлюб, згідно діючого канонічного передання (3-тя правило Трульського Собору).

5) Щодо змішаних шлюбів православних з інославними або нехристиянами було прийнято рішення:

а) шлюб православних з інославними забороняється по канонічної акривії і не вінчається (72-е правило Трульського Собору). Він може бути благословенний по поблажливості і людинолюбству за умови, що діти від цього шлюбу будуть хрещені і виховані в Православної Церкви

б) шлюб між православними і нехристиянами категорично забороняється по канонічної акривії.

6) Практика, яка діє при застосуванні церковного Передання щодо перешкод до шлюбу, повинна брати до уваги постанови існуючого законодавства держави, не виходячи за межі церковної ікономії.

7. Священний Синод кожної автокефальної Православної Церкви повинен підходити до практики застосування церковної ікономії відповідно до принципів церковних канонів, в дусі пастирської розважливості, служачи спасінню людини.

27 січня 2016 року, Женева

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»