Для наших роздумів в дні Великого посту хотілося б представити зовсім невеличку картину страждань Христа Спасителя. Коли солдати пов’язали Ісуса Христа в Гефсиманському саду була глибока ніч. Перед тим минув тяжкий і довгий день. Учні Спасителя протягом цього незвичайного дня настільки стомились, що не мали ніякої вже сили перебороти сон. Ісус у цей час переживав боріння у Гефсиманії. Молився. І ось тепер зв’язаний, він опинився в руках Своїх ворогів. Його поставили спочатку перед синедріоном. Повідомлення про те, що Ісуса Христа спочатку відвели до первосвященика Анни є тільки у святого апостола і євангеліста Іоана Богослова. Анна був призначений первосвящеником в 6-му році після Р. Х. володарем Сірії Каїрінієм і залишався на цій посаді до того часу, поки не був її позбавлений прокуратором Юдеї Валерієм Гратом. За юдейськими законами первосвященик повинен був залишатися на цій посаді пожиттєво, однак римляни не хотіли, щоб влада так довго належала одній людині, і тому досить часто міняли первосвящеників. Так, спадкоємцями Анни один за одним були п’ять його синів, і, насамкінець, його зять Каяфа. Однак відомо, що Анна зберігав “закулісну” владу. Це видно з того, що перше аніж віддати Ісуса формальному суду, Його привели до Анни, бо і дім останнього знаходився на шляху до первосвященика Каяфи.

За таких обставин Христос, як злочинець постав перед первосвящеником Анною, як свідчить євангеліст Іоан: «Первосвященик же запитав Ісуса про учеників Його і про вчення Його» (Ін., 18: 19). Хитрий Анна знав пряму відповідь на те, про що запитував Ісуса, але він показував, що нібито ніколи про Христа і Його проповідь не чув. Первосвященик не отримав тієї відповіді на яку сподівався: «Я говорив світові відкрито; Я завжди навчав у синагогах і в храмі, де завжди юдеї сходяться, і таємно не говорив нічого. Чого запитуєш Мене? Запитай тих, які чули, що Я говорив; ось ці знають, що Я говорив» (Ін., 18: 20, 21). Господь відповів прямо і без вагань, без лукавства. Вмить Анна зашаленів. Він не знав, що відповісти Ісусу. Це помітив один слуга і, підскочивши, вислужливо вдарив Христа по щоці, сказавши: «Так відповідаєш Ти первосвященикові?» (Ін., 18: 22). Це був перший удар, якого зазнав зв’язаний Ісус Христос. Потім було багато інших знущань та бичування над святим тілом.

Ми не перестаємо дивуватись смиренню і довготерпінню Господньому. Адже не раз у Священному Писанні ми зустрічаємо помсту Божу. Коли Ієровоам підняв руку святого мужа, то вона вмить висохла в нього (3 Цар. 13: 4). Коли слуги безбожного Ахава хотіли схопити пророка Іллю, то впав на них з неба вогонь, попаливши їх (4 Цар. 1: 10-12). Але Син Божий терпить удар, ні нащо не нарікаючи, терпить за словом пророка Ісаї: «Я віддав хребет Мій тим, що б’ють, і щоки Мої тим, що уражають; лиця Мого не закривав від наруг і обплювання» (Іс., 50: 6). Словом лагідної любови Ісус промовляє до слуги первосвященика: «Якщо я сказав зле, то доведи, що зле, а коли добре, за що ти б’єш Мене?» (Ін., 18: 23).

Чому ж Господь проявляє таке смирення і не захищає Себе? Чому Він у смиренні схиляє голову перед Своїми мучителями і навіть з хреста промовляє: «Отче, прости їм, бо не знають, що чинять» (Лк. 23:34)? З давніх часів зберігся такий церковний переказ. Один єпископ збирав милостиню для бідних, яких сам доглядав, і дуже часто він приходив до одного багато мужа, який, хоч і давав також милостиню, але дуже ремствував на цього єпископа, мовляв: «Скільки ж він ще приходитиме до мене і проситиме цієї милостині?! Він просто не має совісті, все приходить і приходить!» І ось, коли в черговий раз єпископ завітав до цього багатого мужа, той розгнівався, вдарив його по щоці і сказав: «Геть із моєї господи! Скільки ти ще будеш жебрувати?!» І тоді єпископ йому відповів: «Я отримав те, що ти приготував для мене. А що тепер ти приготував для моїх бідних?»

Так промовляє й Ісус Христос до нас: «Я отримав те, що ви зробили зі мною: удар по щоці, обплювання, розп’яття… Ви прибили Мої руки до хреста, а вони бажають обняти кожного з вас. Я отримав те, що ви дали Мені, а що ви отримаєте?! Я прошу Отця простити всіх вас». Це питання стоїть перед кожним із нас, перед кожним християнином, бо саме наші особисті гріхи звели Спасителя на хрест. Що отримаємо ми, що залишається нам? Наслідувати Господнє смирення і милосердя і надіятися на Божу ласку. Нехай Божественне смирення і Його лагідність, довготерпіння і любов завжди перебувають з нами. Амінь!

(Слово виголошене мною у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова за читанням акафісту Божественним Страстям Христовим 10 квітня 2016 р.)

Високопреосвященний Владика Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський