Вічний, священний, нескінченний, нестворене світло, що висвітлює відроджений та воскреслий всесвіт, – це Сам Христос, «світло істинне», бо світло Христове просвітило всіх. Ми сповідуємо це в нашій ранковій молитві: «Христос, світло істинне, просвіти і освяти кожну людину, що приходить у світ». Крім того, про це говорить нам і сам Господь: «Я світло світу» (Ін. 8:12). Світлом є не тільки Христос, але і Його Небесний Батько і Пресвятої Дух, як співається в ексапостіларії неділі П’ятидесятниці: «Світло Отця, світло Слово і Святий Дух». Євангеліст Іоан проповідує, що «Бог є світло, і немає в ньому ніякої темряви» (1 Ін 1:5) . Бог наш є світло, що випромінює сяйво і істину, і немає в ньому ні сліду пристрасті, ненависті, помсти, невідання і гріха. Небеса були, є і залишаться світлими на століття, оскільки являють собою сяючий трон пресвітлою Святої Трійці. Однак світ його Не побачили ми, смертні, що несуть на собі тягар гріха наших прабатьків. Погляд наш затьмарився, і ми перебуваємо «в країні смертельної тіні» (Мт. 4:16).

Ми очікували сходу великого і сильного душевного світла, здатного розсадити густу темряву гріха і смерті. З Воскресінням Христа, Світло миру, ворота раю відчинилися і для нас, і серця наші сповнилися його сліпучого сяйва. І цим небесам всі ми покликані вічно радіти в світлі П’ятидесятниці. Здавна небеса як чертоги Бога, «першого й справді істинного світла», як говорив святий Никодим Святогорець [1, ст.424], іменуються «полум’яними». Тут мешкають ангельські сили – «світи другорядні», що приймають і передають світ першого світила – Трисонячного Божества. Світлом наповнилася і земля за допомогою Духа Утішителя, що став нашим світлим путівником до нескінченного блаженства, що очікує всіх віруючих в пресвітле триіпостасного Божество.

Наше світло – Христос, джерело вічного світла, явив свою славу учням у Фаворського світла, перетворює його перед обраними учнями. Це світло, яке Христос наш випромінював на небесах, перш ніж прийняти людську природу, Він приховував від людей, оскільки для них було б неможливим дивитися на нього: вони здивувалися б і осліпли. А якщо ми і на сонце не можемо дивитися незахищеними очима, сонце речове, створене Богом, як би ми змогли дивитися на самого Творця сонця, розумного Сонця правди, саме втілення світла, про що говорить нам ексапостіларій свята Вознесіння Господнього: Він вознісся на небо до першосвітлої слави, до Небесного Отця, який є першим світлом, початком світла.

Світло Христа осяває кожного людину, що приходить у світ, неприступним сяйвом, провідним до спасіння – світлого дня вічної радості. Це сяйво Духа Утішителя, зійшла у вигляді вогненних язиків у день П’ятидесятниці і не тільки осяяв святих апостолів, а через них і весь народ Божий на довгі століття, але перетворив неписьменних Тиверіадських рибалок у наймудріших ловців людей, вселенських просвітителів, що своїм найяскравішим сяйвом розігнали туман і темряву невідання і вічної смерті.

Але хто з нас, земних, може сказати, що радіє світлу Христову, купається в сяючому хмарі Його благодаті, щодня проживаючи світло П’ятидесятниці? Чиї справи настільки світлі, що здатні розсіяти морок вічного покарання і пекельну темряву? Лише той, хто живе в любові, перебуваючи в світлі Воскресіння, променистому Фаворської хмари, приймає вогненні язики П’ятидесятниці, знаходиться поруч з Христом, і світлий його спосіб життя не дає приводу до спокуси і падіння його брата. І сам він не затьмарюється і не спокушається темними справами і словами свого ближнього. Любов є світло, так само як і людинолюбство, є вираженням істинної любові. Таким чином, людинолюбний людина живе і діє в світлому хмарі Божому, насолоджується сяйвом, турботою і теплотою, виливає нествореним Сонцем, Творцем створеного світу, Усетворцем Богом.

Наша свята Церква, заснована в день П’ятидесятниці Світлом світу, Боголюдиною Христом, століттями освітлюється полум’яними мовами Духа Утішителя, наставляючи «на всяку істину» (Ін. 16:13). Наша Церква являє собою джерело благості, що не припиняв своєї роботи майстерню святості, слідуючи заповіді Світла подавця Христа: «Будьте святі, бо святий» (1 Петр. 1616). Церква наша бере пил і звертає її в золото, бере матерію і звертає в дух, очищає серця, що потопають у болоті, з тліну виробляє нетління, земних людей перетворює на насельників Небес, воїнів земного війська – Церкви – перетворюває  в учасників тріумфального небесного святкування. Така наша Церква і її шлях спасення в віках.

Світла подавця, Пресвятої Дух і Утішитель всіх нас постачає дарами, наділяє чеснотами, що прикрашають нас і відзначають наш земний шлях. Однак Бог дає всім нам різні дари. Апостол Павло говорить: «Чи всi апостоли? Чи всi пророки? Чи всi вчителi? Чи всi чудотворцi? Чи всi мають дари зцiлення? Чи всi говорять рiзними мовами? Чи всi тлумачi?» (1 Кор. 12:29-30). Кожен має свій дар і не вправі говорити, що дар його перевершує дар ближнього. Дарунки, які дає нам Бог, таланти, якими Він нас наділяє, ми покликані розвивати і примножувати, маючи вищою метою духовне вдосконалення, святість і повчання ближнього, бо заради порятунку і Христос був розіп’ятий. Але горе нам, якщо таланти, отримані від Бога, ми не множимо, але зариваємо в землю. І Бог покарає нас за наше лукавство і лінь. Апостол Павло говорить до Коринтянів: «Дбайте про дари бiльшi» (1 Кор. 12:31), що означає: ревно шукайте дарів, несучих велику користь. І дари ці ґрунтуються на любові. Любов робить нас смиренними, несріблолюбними , милостивими, людинолюбними, перетворює в чесних і законних борців на арені життя. І Христос чекає, коли зможе покласти на нашу голову вінець перемоги, бо «якщо хто i змагається, не одержить вінок, коли незаконно буде змагатися» (2 Тим. 2:5).

Посилання

1. Никодим Святогорець «Еортодроміон». СПб, 1998 р. (Джерело перекладу цитати в даному тексті).

Харалампос Бусьяс, гимнограф

Переклад українською мовою – «Київське православ’я»