Сьогодні ми святкуємо пам’ять отців Першого Вселенського собору. Цей собор – велика віха в історії Церкви. Він був скликаний святим імператором Костянтином Великим в 325 році, в місті Нікея, розташованому недалеко від східної столиці Римської імперії – Нікомидії. Зараз це територія Туреччини, і на місці, де була Нікея, знаходиться маленьке містечко Ізнік.

Собор був скликаний Костянтином з причини смертельної небезпеки, що загрожувала Церкві з боку аріанської єресі. Родоначальником і розповсюджувачем цієї єресі був Арій. Арій був священиком одного з храмів столиці Єгипту Александрії. Красномовний, освічений в богослів’ї, він проводив строге життя і користувався в Церкві великим авторитетом. Арій вважався одним з кандидатів на Александрійську кафедру і одного разу ледь не став архієпископом Александрійським.

Суть єресі Арія зводилася до наступного: він навчав, що Син Божий – Предвічне Слово Боже, – що став людиною Ісусом Христом,не був істинним Богом, рівним Отцю, як це сповідує Православна Церква, але був вищим творінням Бога Отця. Арій вчив, що Отець, перед тим як створити всесвіт, сотворив Своє слово, Свого сина, створив для того, щоб він був посередником між Богом і створюваним світом. Отже, Син Божий, за вченням Арія, – це хоч і вище, але все-таки творіння, яке нічим принципово не відрізняється від інших Ангелів і Архангелів.

Таке вчення Арія абсолютно руйнувало християнство, знищувало його в корені, в найглибшій основі. Богослови кажуть, що аріанство зводило його на рівень звичайного монотеїзму, яким є, наприклад, іслам чи іудаїзм. Тим часом істинна релігія, тобто християнство, є релігія нескінченно більш висока, воно є чудом з чудес і таємницею з таємниць.

Бог, Творець всесвіту, став людиною – що може бути більш чудесного, більш значущого, більш великого і незбагненного? Адже, чудо Боговтілення означає повний переворот у світі, переворот в історії, переворот у всьому всесвіті. І звичайно, такого ж перевороту християнство вимагає від кожної людини – воно вимагає досконалої зміни її життя, здійснення преображення її самої. Якщо Бог став людиною, то і людина повинна стати Богом, говорили святі отці. І для цього їй потрібно принципово змінити себе і своє життя. Тобто християнство вимагає від людини подвигу – подвигу відповіді любові на нескінченну любов не Ангела, не Архангела, але Самого Господа Бога, що прийшов до неї.

Звичайно, це Євангельське вчення нам, грішним людям, часто здається надмірно вимогливим, неспокійним і непосильним. У всі часи більшість з нас занадто високо цінували своє зручне й мирне життя, були прив’язані до цього життя і не хотіли його хоч трохи змінювати. Можливо, саме в цьому і полягав головний виверт, головний гачок диявола, захований в аріанській єресі, – він знав, що в Арія знайдеться багато послідовників, знайдеться саме тому, що його вчення скасовує бунтівливість християнства, скасовує його нескінченну вимогливість до людини і робить його зручною і приємною релігією – особливо для багатих і сильних світу, – релігією, що не вимагає від людини будь-якої особливої зміни життя. Адже якщо Бог не став людиною, то і людині не потрібно (і навіть неможливо) ставати Богом, не потрібно наслідувати Бога в Його чеснотах, а можна залишатися звичайною грішною людиною і жити природним земним життям, що, звичайно, набагато спокійніше і простіше.

      Ймовірно, саме з цієї причини в Арія знайшлося дуже багато послідовників, особливо серед людей багатих і можновладців. Його підтримував столичний єпископ Євсевій Нікомидійський, що мав великі зв’язки при дворі Костянтина, а також багато інших вельми впливових як ієрархів, так і державних людей. У Церкві Христовій почалася велике сум’яття. Воно наростало все більше і більше і, нарешті, набуло таких масштабів, що під загрозою опинилося саме існування Церкви. Щоб покласти цьому край, імператор Костянтин вирішив скликати Вселенський собор, в якому взяли участь більше трьохсот єпископів з усіх областей імперії.

Серед учасників собору були великі стовпи православ’я, такі, як святителі Афанасій Александрійський, Миколай Мирлікійський, Святий Спиридон, Яків Нізибійський, Осія Кордубський, Євстафій Антіохійський, Афанасій Великий, тоді ще диякон, і багато інших. Чимало було на соборі і сповідників віри, постраждалих від недавніх страшних гонінь Діоклетіана, – деякі з них прийшли туди з виколотими очима, інші – з спаленими руками, ногами або іншими покаліченими частинами тіла. Коли ці, великі люди входили в зал засідань, імператор Костянтин зустрічав їх з незвичайною повагою і особисто вітав, цілуючи, як святиню їх виколоті за сповідування Христа очі, спалені і понівечені частини тіла. Одним словом, це було небачене й небувале досі, неймовірне і велике зібрання.

Собор проходив в літні місяці 325 року, його засідання часто були непростими і бурхливими. Аріани не хотіли відступатися від єресі, і на соборі відбувалася безперервна вперта боротьба. Милістю Божою і молитвами присутніх тут великих святих православ’я перемогло, а єресь була засуджена і піддана анафемі. Собор затвердив православний Символ віри – той самий, який ми співаємо за кожною літургією. Діяння й постанови собору імператор наказав розголосити на всій підвладній йому території, і було тоді справді велике торжество православ’я, і велика радість рознеслася до найвіддаленіших куточків величезної Римської імперії.

Ми з вами, дорогі брати і сестри, живемо в епоху надзвичайного розвитку суспільства і тому, завдяки різноманітним досягненням науки і техніки багатьом людям здається, що церковні догми це пережитки минулого. Але це хибна думка. Не потрібно думати, що догмати віри не грають великої ролі в ділі нашого спасіння. Деякі, наприклад, кажуть: «Ну яка для простої людини різниця, чи виходить Дух Святий тільки від Отця, як вчать православні, чи від Отця і Сина, як кажуть католики і протестанти? Головне – вірити в Бога, молитися, робити добро, ходити в храм – і цього достатньо». Але ті, котрі так говорять, глибоко помиляються. Неможливо людині врятуватися без істинної віри, без правих і непошкоджених її догматів. Неможливо це тому, що спасає нас Дух Святий, Який є «Духом Істини», – і Він не живе там, де є перекручення істини, де допущена брехня в догматах віри.

Наведемо таке порівняння: уявіть собі новенький справний автомобіль, в який людина сідає і їде, куди їй потрібно. А тепер уявіть, що хтось у відсутність господаря поміняв місцями проводи акумулятора – «плюс» підключив до «мінуса», а « мінус» до «плюса». Приходить господар, сідає в автомобіль, але, на жаль, він не заводиться і не може почати рух. Здавалося б: той же самий справний автомобіль, повний бак бензину – ну подумаєш, що поміняли місцями проводи, адже це така дрібниця. Однак автомобіль не зрушить з місця доти, поки дроти не під’єднають, як належить. Чому ж він не їде? Та тому, що в конструкцію автомобіля внесена помилка – в цьому вся причина. Подібне трапляється і з тією Церквою, з тими християнами, які допускають спотворення в догматах віри, – механізм спасіння тоді перестає працювати. Тому й боролися святі отці навіть до смерті за істинні православні догмати – адже без них ні спасіння, ні наближення до Бога неможливе. Тому, також, і диявол намагався з великим завзяттям насадити єресі, бо він знав, що без істинної віри людина встає на шлях фальшивої духовності і йде до своєї загибелі. А інакше, якщо б від догматів не залежало спасіння, хіба став би він витрачати на це стільки сил? Звичайно, не став, але направив би свою енергію на щось інше.

Також, не потрібно думати, що єресі і лжевчення є справою давно минулих століть і до нас воно вже не має відношення. Це не так, єресі живі і в наш час, їх розповсюджувачами сьогодні є, наприклад, всілякі секти, чиє віровчення часто складається з отруйної суміші тих самих древніх єресей, які були віддані анафемі на Вселенських соборах. Наприклад, аріанство, про яке ми сьогодні говорили, є складовою частиною віровчення всім відомої і надзвичайно активної секти так званих «Свідків Єгови», які, подібно Арію, стверджують, що не Бог став людиною Ісусом Христом, а якесь вище творіння, яке не має рівної гідності з Богом Отцем. Це, звичайно ж, є та саме древнє аріанство, та страшна і проклята єресь, від якої потрібно бігти як від вогню, бігти іноді не тільки в переносному, але й у буквальному, прямому сенсі. У житії преподобного Антонія Великого описаний випадок, як одного разу до нього прийшли аріани, щоб сперечатися про віру, але він не захотів сперечатися, а побіг від них геть, сказавши, що слова їх – як отруйні змії. І воістину, єресі – це отруйні змії, від укусу яких людина може померти для вічного життя і стати таким чином здобиччю для загибелі і пекла. Знаючи це, браття і сестри, будемо всіма силами зберігати істинну православну віру, будемо твердо триматися спасительних її догматів, переданих нам від великих, святих і богоносних отців, які часто без сумніву жертвували життям заради істини Христової. Будемо наслідувати їх у святій ревності, будемо йти тим шляхом, яким вони йшли. Бо тоді і ми, подібно до цих великих мужів, станемо посудинами благодаті й істини, тоді і ми увійдемо туди, куди увійшли вони, – в небесні обителі світла, в Царство Христове.

 свящ. Іван Голуб,

 викладач ЛПБА УПЦ КП.