Сьогодні гість «Київського Православ’я» – протоієрей Євген Заплетнюк, клірик Тернопільської єпархії УПЦ Київського Патріархату.

- Отче Євгене, наскільки реальним є об’єднання Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви?

- Об’єднання Православних Церков України в єдину спільноту – це процес, який, насправді, вже давно триває. Більше того – це невідворотний процес, який уже не зупинити жодними зовнішніми чинниками: він почався зсередини, в серцях людей. І справа не лише в доволі сміливих висловлюваннях деяких представників УАПЦ щодо цього питання. Насправді, виступи перед пресою не завжди бувають цілком щирими. Все ж, із великим задоволенням можу констатувати, що рух за незалежну, Помісну Церкву в Україні сьогодні – це найбільш очікувана подія всеправославного рівня, масштаби підготовки якої сьогодні дозволяють залишатися переконаними оптимістами. Господь, без волі Якого з людської голови не впаде й волосина (Мф. 10:30), премудро веде нас до оміряної єдності. Звичайно, це процес непростий, доволі болючий, пов’язаний не просто зі зміною назви Церкви, назв єпархії чи титулів архієреїв. Потрібна, насамперед, принципова зміна всього світогляду народу. Якщо люди будуть здатні шукати в першу чергу Божого, а не людського, то й Господь вийде назустріч та поповнить все те, чого нам бракує. В тому числі й Помісної Церкви. Не варто забувати, що Церкву будують не люди, а Христос. Ми лише можемо Йому в цьому або допомагати, або заважати.

- Які плюси, на Вашу думку, будуть від об’єднання православних церков в єдину Помісну Церкву?

- Не побоюсь зайвого пафосу, але скажу, що в такого об’єднання немає мінусів. Це неймовірна користь, як Тілу Христовому, так і нашій багатостраждальній Україні. Чимало проблем, із якими зустрілися ми сьогодні, включно з війною, отримали розвиток, прямо чи опосередковано, завдяки тому, що мільйони людей живучи в Україні десятиліттями виховувалися в російській Церкві, де їм вперто прищеплювалися антиукраїнські настрої під маскою канонічності та благочестя. Зрештою, навіть ці штампи та прізвиська про «неканонічних» і «неблагодатних» були придумані в тих самих кабінетах, що згодом придумають «бандерівців» і «київську хунту». Це, безумовно, елемент психологічного насилля та маніпуляції над людьми. Для того, щоб мати змогу протистояти цьому злу та лукавству – нам конче потрібно об’єднуватися. Не лише Київському Патріархату з УАПЦ, але й з найбільш здоровими силами Московського Патріархату в Україні. Поки там люди живуть міфами про свою «благодатність» та ексклюзивне право на володіння священними канонами, вони не наважуються щось змінювати. Так, з одного боку їх бомблять «Градами» з благословення патріарха Кіріла, а з іншого – вони продовжують за нього молитися. Це доволі дивна поведінка, яка свідчить про певні духовні та психологічні проблеми. Їм треба допомагати.

- А який стан справ є наразі в УАПЦ?

- Українська Автокефальна Православна Церква нинішньої формації – це церковна спільнота, яка не має жодних віронавчальних або канонічних перешкод до об’єднання в єдину Церкву. Здається, лише один митрополит Макарій (Малетич), місцеблюститель Київської кафедри, ніколи не був в клірі Київського Патріархату. Всі інші тамтешні архієреї свій священицький або єпископський сан отримували через святительські руки Святійшого Філарета, а тому єдиною перешкодою для єднання може бути лише чиясь гординя, небажання поступатися, страх втратити своє місце або просто титул неіснуючої в дійсності єпархії. Я б не хотів називати зараз конкретні прізвища, чи тим більше – давати їм свою оцінку. Наразі, чекаємо Помісний Собор УАПЦ, який вирішить долю цієї Церкви. Принаймні, він мав би задекларувати свої позицію щодо об’єднання та оголосити власну візію майбутнього. Якщо, звісно, це майбутнє там буде. Я ніколи такого не дозволяв собі говорити раніше, але, як доволі твереза людина, намагаюся бути реалістом. Справи в УАПЦ доволі кепські. А основне – тим, хто може їх виправити, ніколи не дозволять це зробити. Почекайте кілька місяців і це буде очевидно всім.

- Із якими процесами зустрічається Українська Автокефальна Православна Церква останні місяці?

- Несподівана смерть митрополита Мефодія, Предстоятеля УАПЦ, ще більше «оголила нерви» цієї спільноти. Раніше не зовсім добре становище УАПЦ експерти пов’язували з курсом Церкви, який обрав сам митрополит Мефодій. Але, коли владика відійшов у вічність, дуже швидко всі переконалися, що це не зовсім так. Виявилося, що справа тут не в одному лише Предстоятелеві, але в настроях ієрархії та духовенства. І не тільки настроях, але й життєвих пріоритетах та пастирських цінностях. Досі залишається відкритим питання готовності чути один одного та враховувати інтереси не лише самих себе, але й дорученої від Бога пастви та всього українського народу.

- Якими, на вашу думку, повинні бути першочергові кроки на рівні керівництва Церви та простого мирянина заради об’єднання?

- Здається,  ні з канонічного, ні з практичного боку не існує готових шаблонів, дотримуючись яких можна було побудувати Помісну Церкву. Тим не менше, кожен із нас на своєму місці повинен робити все можливе, щоб Українська Церква міцніла та утверджувалася. Робити це можна різними способами: від організації нових парафій Київського Патріархату, до розклейки оголошень у своєму місці чи селі про те, що кожної неділі о 13:30 та щовівторка о 15:30 в ефірі 5 каналу проказують програму “Діалоги з Патріархом”. Можна організовувати просвітницькі акції, об’єднуватися в волонтерській роботі навколо українських парафій. Можна оформити передплату на газету «Голос Православ’я» у місцеву бібліотеку чи школу. Ще можна стати ченцем або семінаристом, вивчитися на богослова, дзвонаря чи керівника церковного хору або стати паламарем у храмі. І так, якщо кожен буде робити свою частинку роботи, то Господь бачачи нашу ревність скоро подасть те, що ми просимо. Це, що стосується мирян. Стосовно керівництва, то наші ієрархи достатньо досвідчені, щоб не слухати чужих порад, а твердо йти шляхом утвердження Помісної Церкви.

- Що зміниться після об’єднання та, що залишиться таким же, якщо воно не відбудеться?

- Об’єднання Православних Церков України кардинально поміняє церковно-політичну карту світового Православ’я. Принаймні, поява на церковній арені такого потужного гравця, як Київський Патріархат, безумовно, послабить позиції Московського Патріархату в світі, а також неминуче повпливає на болюче для Кремля питання диптихів. Якщо Українська Церква не просто древніше від Російської, але також є для неї Церквою-Матір‘ю, то будь-які претензії Москви на особливий статус Нового Вселенського Патріархату просто безглузді та позбавлені будь-якого сенсу.  Не відбутися об’єднання не може, бо воно вже почалося та успішно триває в багатьох єпархіях одночасно.

- Чи відома уже офіційна позиція УПЦ МП стосовно Об’єднання?

- Не забувайте, що організація, прихована за вивіскою «УПЦ» – це, насправді, Російська Православна Церква в Україні. Тому не дивно, що вже двадцять років її єпископат і духовенство ведуть цілеспрямовану антиукраїнську діяльність, як прямо агітуючи за Москву, роздуваючи сепаратиські настрої та благословляючи війська окупантів, так і більш обережно – просуваючи свої «кремлівські» версії історії України та Української Церкви. Так само й тепер, за нового Предстоятеля УПЦ, єдність із Росією – це пріоритет, не дивлячись на тисячі смертей українців із благословення патріарха Кирила. Безумовно, їм не потрібне жодне єднання. Попри систематичні заяви та пропозиції до єдності ієрархів з Києво-Печерської лаври, все це лише дешевий антураж Московської Патріархії, картинка для власної аудиторії, готової вірити будь-якій брехні. На превеликий жаль, військове протистояння з Росією явила справжнє лице ієрархії УПЦ Московського Патріархату. Лише 20 єпископів із більше сотні висловилося проти військового втручання. Тому, подумайте самі, чого справді хочуть московські владики та отці.

- У разі об’єднання, яким буде розподіл посад? Чи втратить дехто з керівництва, наприклад, єпископи, свої керівні позиції?

- Узагалі, відповідь на це питання лежить в межах канонічної компетенції Священного Синоду та Святійшого Патріарха. Впевнений у тому, що кожен єпископ чи священик, якщо буде така потреба, отримає найкращу посаду, відповідно до своєї ревності, талантів і можливостей. Христос навчав, що хто хоче бути першим, нехай буде останнім (Мк.9:35). Сподіваюся, цю святу істину будуть пригадувати собі й ті клірики, які вагаються робити добру справу заради користі Церкви та народу.

- А, як це об’єднання вплине на пересічного прихожанина?

- Об’єднання Церков та утворення Єдиної Помісної Церкви поставить нас усіх у принципові нові умови існування. Перед нами відкриються можливості Євхаристійного, духовного спілкування з представниками всіх інших Помісних Церков – нашими православними братами та сестрами в усьому світі. Тільки коли ми будемо єдині, ми зможемо перемогти і зовнішнього агресора, і внутрішнього – свої комплекси та пристрасті. Бог щедро благословляє людей, які прагнуть миру та працюють заради нього.

- Що робити тим прихожанам та священнослужителям, які не погоджуються з Об’єднанням?

- Кожна людина має право на самовизначення та вільну думку. Звичайно, я допускаю, що будуть існувати навіть такі люди, які в силу цілком різноманітних причин не побажають бути в Помісній Церкві. Це їх право. В такому випадку я закликаю їх до тверезості. Все ж, як би там не було, молитви за них все одно лунатимуть у храмах Київського Патріархату, бо любов до ближнього – це ключова цінність для християн.

- Дякую вам, отче, за цікаву розмову!

- Щиро дякую Вам, пані Ірино. Було надзвичайно приємно поспілкуватися.

 Розмовляла Ірина Скоробогата, співробітник прес-служби Тернопільської єпархії УПЦ КП