Старійшина собору з обуренням сказав.

Лк. 13:14

Христос прийшов на світ, щоб научити нас віри в правдивого Бога і вказати, як маємо жити праведно в тій Божій вірі, щоб ми стали гідними вічного спасіння. Оці настанови Христос робив всюди і словом і ділом. Христос перестерігає людей перед недоброю наукою злих вчителів. Такими вчителями були книжники і фарисеї. Вони переробляли віровчення на свій лад. Христос викривав їх облуду через, що стягнув на себе їхню ненависть. За те вони на кожному кроці старалися, щоб його звинуватити в чому-небудь і погубити. Христос знав їх злобу і задуми, але незважаючи, на те завжди сміливо стояв в обороні правди. Приклад такої сміливої оборони подає нам святе Євангеліє.

Навчаючи одної суботи в божниці Христос увидів там жінку, яка вже вісімнадцять років була опанована злим духом. Жінка була скорчена і не могла випростуватися, щоб ходити як усі люди. Христос побачивши її в немочі не хотів залишити її без допомоги. Спаситель не зважає на обурення фарисеїв. Знав Христос що звинуватять Його в порушенні суботи, але вважав краще бути предметом нарікання, ніж залишити жінку такої великої милості. Тому, покликавши жінку до себе, Христос сказав до неї жінко ти звільнена від недугу свого. І положив на неї руку оздоровив її, звільнивши від влади злого духа. Фарисеї побачили що Христос уздоровив її в гніві почали докоряти Христа в порушенні суботи, і сказали до народу: шість днів є в які можна виконувати роботу, в ті дні приходьте і зціляйтеся, а не в день суботній. Але Христос владно став в обороні. Пише святий Євангеліст: застидалися противники. Христос і нас вчить завжди ставати в обороні правди і святої віри. Рим. 8:17. Отже, якщо хочемо бути у небі учасниками слави Христової то мусимо страдати і терпіти так, як Христос терпів. А Христос часто терпів погорду, злобу, насмішки, ненависть, переслідування, муки і смерть. А за що? За правду, за Свою Богоспасенну науку. Хто хоче в Божій правді жити гнані будуть бо праведність сонце, а переслідування тінь. Христос терпів за свої добрі діла, котрі не могли стерпіти злі люди. Христос бажає щоб ми Його наслідували в терпінні і ставить терпіння умовою нагороди в небі. Спаситель каже: блаженні ви, коли ганьбитимуть вас… Мт. 5:11-12. Не бійтеся тих,- каже Христос, – що з вас будуть насміхатися, кпити з вашої віри, зневажати, переслідувати, мучити і убивати. Ви лиш сміливо виконуйте заповіді, будьте відважні, і за те одержите нагороду в небі. Ті слова правди додавали всім мученикам відваги і мужності. Вони безстрашно зносили терпіння за святу віру: насмішки, зневаги, переслідування, а навіть муки і смерть. Таку відвагу і мужність мали християни перших віків, коли погане в нечуваний спосіб переслідували християн. Одних вбивали на хресті, інших одягали в звірячі шкіри та кидали диким звірам. Обливали смолою від ніг до голови і запалювали, інших на вогні палили, інших розпаленим залізом обпікали. Кати винаходили всякого роду муки, щоб ослабити їхню віру і постійність. Обіцяли почесті. Але,і старці і жінки, як дорослі так і діти відрікалися всяких утіх і почестей світу, які їм за відречення від Христа обіцяли і сміливо ішли на муки, мужньо визнавали Христа своїм Богом. І нечуване число було тих мужніх мучеників, —. як говорить Тертуліан, – кров мучеників наче ставала насінням нових християн. Історія подає нам багато прекрасних взірців мучеників які ставали в обороні святої віри, в обороні тої вічної правди. Ревність християн в тім ділі була так велика, що, коли їх зневажили за ім’я Христове, то вони радувалися що за ім’я Боже удостоїлися безчестя прийняти. Дії. 5:41; 5:19. були і такі слабкого духа, що, або з боязні перед муками, або з стиду ставали відступниками від віри Христової перед насмішками, або з слабості людської впадали, а тяжкі гріхи. Ті грішники, які не пізнали тяжкість своєї вини відбували найстрогішу покуту, яку Церква накладала і дуже строго вимагала великого визнання гріхів явно перед єпископом і всіма людьми. Тоді, каянники, спокутуючи в Церкві свої гріхи стояли в притворі з плачем, просили вірних щоб помолилися за них. Церква накладала строгі покути, згідно постанов соборів, накладала великі тяжкі пости. Жити лиш на хлібі і воді, не Досипляти, давати милостиню, стримуватися від забав. Та покута тривала тижнями місяцями, і роками.

На прикладі такого великого ревного життя перших християн спитаймо кожний себе, чи ми ще можемо називати себе християнами, на вид такої нашої малодушності байдужості, а живемо ми в часах спокою і свободи церкви? Сьогодні немає такого лютого гоніння, хіба лиш злі християни можуть насміхатися з побожних християн, за їх віру і побожність, Впалі в пороки злиденні пияки розпусники, людиноненависники роблять прикрості гідним ще й хваляться своїми плюгавствами. Ті то можуть зробити правдивого християнина предметом насмішки і називати людину святою. І яка дивна річ. Чого не могли в перші віки християнства здобути кати найтяжчими муками, те роблять сьогодні насмішками і наклепами злі християни. Щоб не бути висміяними, ті християни пристають з ними і охоче ведуть плюгаві бесіди, а навіть насміхаються з Бога. Така наша поведінка веде до тяжкого гріха і відречення від Бога. Немає сьогодні публічної покути, вдовольняємося тою малою, тайною покутою, але чи користають з того християни. Ото через стид, або які інші недоліки не хочуть навернутися до Бога, життя своє виправити, покинути гріхи. Дехто каже що пішов би до сповіді, але то треба з ворогом примиритися, треба принизитися, перестати пиячити. Того боїться, того встидається. Священика не уважає за священика, бо бачить в ньому недоліки людської немічної. Що я буду перед ним визнавати свої гріхи, як він сам грішить. Отак каменіє роками позбавлена ласки Божої грішна людина, а час в цьому світі сумний. Скільки страшних нещасливих випадків. Іде людина з дому і не вертається назад. Святий Іван в своїй книзі Одкровення подає видіння чотирьох вершників на конях, які повинні воювати в свій час. І послідній вершник, пише Святий Іван, їхав на блідому коні, ім’я йому смерть, а пекло йде за ним. І дане йому владу вбивати душі якою не будь смертю. Апок. 6:2.

Я не можу бути тлумачем тої таємничої книги, але щось подібне можемо спостерігати зараз, коли люди живуть без Бога, без святої сповіді. Так несподівано нагло гинуть люди… А що іншого може їх чекати в такому занедбаному стані. Подумаймо, як ми смертні далеко відійшли від життя перших християн. Знаймо, що вірність тих християн нагороджена вічністю. Та наша безсоромність, холодність, байдужість заслуговує на Боже покарання. Хто посоромиться Мене перед родом цим грішним і перелюбним, того і Син Людський посоромиться, коли прийде у славі. Лк. 9:26. Знаю цілком певно що всі ми хочемо бути правдивими християнами і одержати вічну нагороду. Тож відкиньмо той ложний стид насмішок і зневажань злих людей, скиньмо з себе те тяжке ярмо гріха. Приложімо труда і ревності. Станьмо дітьми Божими. Наслідуймо мучеників, каянників, які не шкодували, ні гідності, ні труда, ні життя. Станьмо добрими християнами, стараймося лиш про те, щоб Бога не образити, а не про догоджання людям. Тоді будемо наче скала на морі об яку розбиваються хвилі морські. Якщо будемо так робити то настануть у нас часи правдивого християнства, правдива побожність запанує між нами. Бог благоволить бути нашим провідником тут з-за життя, а по смерті заведе до вічного щастя… Мт. 10:32.

Високопреосвященний Владика Данило, митрополит Чернівецький і Буковинський

Слово друкується з благословення Високопреосвященного Владики Данила. Більш проповідей і статей Владики можна прочитати в двохтомному виданні: Митрополит Данило. Проповіді. Чернівці, 2010.

Книгу можна купити в єпархіальному управленні Чернівецької єпархії:

вул. Заньковецької 22, 58000 м.Чернівці 

Тел.: 037-585841; 037-523898