По благословенню Преосвященного Владики Антонія, митрополита Хмельницького і Кам’янець-Подільського, науковий проект «Київське Православ’я» протягує відновлення старовинних чинів освячення.

Одним з чинів, який викликає певні запитання, є «Чин заснування Дзвіниці». Проблема полигає в тому, що в друкованих Требниках саме Київського Православ’я, цього чина немає. Однак, коли ми подивимось рукописну спадщину, то побачимо – чин освячення місця під побудову дзвіниці, як і сам Чин освячення дзвіниці, присутній. Цей факт підняв нас на дослідування цієї проблеми.

Першим питанням, яке повстало на шляху вивчення проблеми, це питання: «що є Дзвіниця»? Саме це питання є основним при одновленні чина.

Київська Русь запозичила дзвони з Європи, де вони увійшли до вживання вже з VII ст. Дзвони відомі у Візантії з IX ст. Перша згадка про дзвонах на Русі знаходиться в III Новгородської літописі під 1066 [1, с. 722].

По визначенню церковних істориків, Дзвіниці є продовженням храму, навіть, коли вони не є його частиною [2, с. 85]. Тому вже від початку існування Київського Православ’я були створені чини освячення, як місця під Дзвіницю, так і власне Дзвіниці.

Разом з тим, дзвіниця в більшості випадків була частиною храму, тому Київські друковані требники подають виключно чин освячення дзвонів, але не подають чинів освячення Дзвіниці. Але рукописна спадщина, яка збереглася в монастирях Російської імперії, подає нам шерег рукописів, які, походячи з «Південної та Західної Русі», заховали певні чини освячення місця під Дзвіницю та, власне, самої Дзвіниці [2, с. 405]. Ці чини фрагментарно зміщені в шерегу рукописей, які присутні в рукописах збірки Троїцько-Сергієвської ларви, при цьому частина цих рукописів має «Південно-Руське» та «Західне-Руське» походження [4, ст. 312].

Крим того, уніатський Требник 1876 р., зміщає чин освячення місця під Дзвіницю та власне чин освячення Дзвіниці, який у своїх основних рисах нагадує древні зрізки чинів освячення “храмів-дзвіниць”, “часовень” (каплиць) та монастирів тощо. Вивчення рукописних першоджерел цих чинів та їх компіляцію на церковнослов’янської мові здійснили ще в кінці 90-х років ХХ століття науковці РПЦ МП прот Миколай Диваков, Димитрій Михалин та Анатоль Матвеїв. Винятком є відсутність певних ектений та читання Апостола, через що чин виглядає значно коротшим. Також є певні відрізнення в мові та побудові речень.

Саме на підставі рукописних зразків XVI – XVII століть та Требника 1876 р., ми сьогодні спробуємо відновити старовинні чини благословення заснування та освячення Дзвіниці.

прот. Сергій Горбик

п. Андрій Стрельчук

1. Энциклопедический словарь. Т. XV. СПб., 1895.

2. Иванов И.К. Древнерусский храм. Казань, 1915.

3. Оловянишников Н.И. История колоколов и колокололитейное искусство. М., 1912.

4. Коллекция рукописей Троицко-Сергиевской лавры. М., 1992

5. Требник. Перемишль, 1876.