В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Сьогодні, в останній день, в  останню неділю перед святою Чотиридесятницею – Великим Постом, церква називає цей день Прощеною Неділею і згадує біблійну подію вигнання Адама із раю.

Щойно у прочитаному Євангелії від Матфея ви чули певні настанови Спасителя нашого Ісуса Христа відносно того, як ми, уже християни, згадуючи ту давню біблійну подію, повинні поступати, щоби в якійсь мірі пригадати той рай, той сад, в якому жила людина. Отже, потрібно прощати ближньому, для того щоб навколо себе зростити і відновити той сад. Потрібно поститися по-справжньому і не лицемірно, для того щоб своє існування повернути у той блаженний стан. Потрібно не думати про матеріальні статки, для того щоб серце тримати  в собі з Духом, а не з скарбами.

Церква нагадує нам, яким повинен бути наш піст. Великий Піст це є десятина наша від цілого року. Тому що не всі дотримуються посту протягом року. А цей піст є надто важливий. Тому церква і встановила цю десяту частку, аби ми прожили його у подвигу покаяння, бо дійсно, дуже важко прощати провини і образи ближньому. Без покаяння це практично неможливо. Ми зараз всі, брати і сестри, живемо у неспокійному стані. Тому що всі переживаємо перш за все за нашу Україну. І якщо ми говоримо про прощення провин ближньому, то наші серце всередині і душа нудить: а чи можна простити все інше, все те, що відбувається в нас. І в Україні, і в стосунках з таким же самим православним народом російським. Ми православні, і вони православні. І зараз здається, що Бог оставив всіх нас, щоб ми подивилися, які є справжні наші архіпастирі, якою є справжньою церква. Ось ніколи такого стану не було, коли в соцмережах зустрічаєш запитання: а чому мовчить патріарх Кирил, який вважає чи не всю Україну своєю канонічною територією і каже, що «тут моя паства проживає». Що він може сказати? Коли церква зрослася з владним корумпованим організмом – що можна сказати?

І тому в нас виникає багато запитань у цей неспокійний час. Як нам поводити себе? Взивати про справедливість, взивати про правду, шукати її? Так, це є наш шлях. Але ми також з вами повинні  і онтологічно мислити, що всі ці речі є наслідком отого гріха, який увійшов в людську історію, і поки буде існувати людство, то ми будемо зустрічатися з такими викликами. Ми, хто хоче вірити, бути справжнім християнином, розуміти, що сталося з Адамом в раю і чого він був вигнаний з цього саду блаженного життя. Бо коли ми читаємо людську історію, то ми думаємо, що це легенди. Ну, навіщо нам знати біблійну історію? Нам світську викладають, де все по-іншому, і розказують нам, що людина крутиться навколо всього матеріального. Але ніхто не каже, що це була величезна трагедія. І чим більше людство відступає і падає у незнання і неусвідомлення всього того, що відбулося на перших сторінках Біблії, тим більше ми будемо зустрічатися із цією неправдою, і будемо волати до небес, простити у Бога цієї милості.

Перш за все що ми повинні робити під час цього посту? Молитися за примноження любові перш за все серед нашого українського народу. Це дасть нам можливість триматися вкупі. Ми повинні протягом Великого Посту – і Церква закликає -  молитися за спочилих, тим більше за героїв нашого Майдану. Ми їх ще до кінця не зрозуміли і не оплакали. Тому нам потрібно усі суботи, які будуть, і ті дні, коли ми особливо будемо молитися, поіменно згадувати цих юнаків, які поклали свої голови там, на Майдані. І ще сьогодні знаходяться ті, хто оскаржує, не вірить їхнім принципам, які вони оголосили там, стоячи на Майдані. А їхні принципи були прості:

- свобода як найвищий дар, який дарований людині, – і це міг сказати тільки справжній християнин;

- правда – і це також звучить з вуст християнина.

Тому що без цих речей, якщо ми не будемо боротися зі злом навіть і до кінця свого життя, навіть і тоді, коли за це треба буде віддати своє життя – ми тоді є несправжніми християнами. І нам потрібно за них постійно молитися. І я підтримую тих християн-парафіян, які приходять до мене і говорять: «Владико, треба сумувати цілий рік, молитися». І повірте, нам  є за що молитися і просити Бога. Ми повинні просити в Бога, щоб Він подав нам  єдність в розділеному українському православ’ї. І сьогодні ті, хто є ще з Московським патріархатом, це прекрасно вже розуміють, особливо два останні дні. Бо і вони не можуть з цим змиритися: де голос їхнього патріарха? Де він? Де та справедливість і істина, яку повинні захищати предстоятелі церков, патріархи, митрополити і так дальше? Оце найбільше запитання, яке сьогодні виникає в кожного із нас.

Є на святій горі Афон звичай серед ченців звичай: якщо вони не примирилися один з одним – опускати слова з молитви «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». Але скажете ви: із цього маленького Євангелія, молитви Господньої, яка прозвучала з вуст Самого Христа Спасителя, хіба ми маємо право щось опустити? Ні, не маємо. Тому коли ми будемо читати, і читаємо кожного разу цю молитву – пам’ятайте про це! Памятайте: як і ми прощаємо винуватцям нашим! Якщо будемо прощати – і Господь зглянеться на нас.

Сьогодні увечері в соборі нашому на 18 годину буде відправлено Чин прощення. Я звернуся ще з одним словом до вас. І звичайно, що кожний із нас, хто встає на цю стежку подвигу посту, повинен прийти і взяти благословення. Це є неодмінно. Бо тільки з благословенням  і Богом ми переможемо в цьому житті диявола-супостата і все, що навколо нього твориться. Отже, борімося, брати і сестри, за правду, і за те, щоби ми були духовними, чистими, сумлінними у своєму житті! Амінь!

+ Димитрій

Митрополит Львівський і Сокальський

Розшифровка з відео п. Тетяна Деркач, «Київське Православ’я»